Як знизити рівень корупції в Україні до показників співмірних з країнами ЄС

Як виміряти рівень корупції в країні? Сьогодні для цього існує низка інструментів – міжнародні індекси та рейтинги, соціологічні опитування населення й бізнесу тощо. Одні фіксують сприйняття корупції, інші – ставлення до неї чи особистий корупційний досвід.

Чому це важливо не лише соціологам і вузькому колу експертів? Тому що від наближеності тих чи інших показників до реальності залежить можливість визначити головне – реальний прогрес у подоланні корупції. Не оцінки й уявлення, хай навіть експертні, а факт – корупції стає більше чи менше.

Чи реально наздоганти країни ЄС

На наш погляд, реальний масштаб ураженості держави корупцією найбільш об'єктивно відображає показник особистого корупційного досвіду населення у всіх сферах суспільного життя, в яких громадяни безпосередньо контактують з державою. Відповідно саме цей індикатор дає змогу коректно оцінити успішність антикорупційної політики.

Попри те, що у суспільному сприйнятті рівень корупції залишається високим не тільки в Україні, а й в усьому світі, зокрема в країнах Європейського Союзу, реальний рівень корупції в нашій державі протягом останніх 17 років постійно та невпинно знижується. Протягом 2008–2025 років масштаб поширення корупційного досвіду серед населення скоротився більше ніж у 3,7 раза (67,8% у 2008 році, 41,5% у 2018-му та 18,2% у 2025-му).

Така динаміка пов'язана як із загальним зниженням корумпованості в усіх сферах, так і з успіхами конкретних галузевих реформ.

Лише за останні 10 років знизилася частка громадян з корупційним досвідом у сферах медичних послуг (з 76% до 24%), шкільної освіти (з 67% до 13%), взаємодії з правоохоронними органами (з 67% до 13%), приватизації, володіння та користування землею (з 50% до 34%), реєстрації та приватизації об'єктів нерухомості (з 49% до 34%), правосуддя (з 48% до 25%), електро-, газо-, водопостачання та водовідведення (з 30% до 18%).

Наголосимо, що йдеться не про оцінки уряду чи експертів, а про відповіді самих громадян на запитання, чи стикалися вони з корупцією протягом року у перелічених сферах. Тобто про зменшення реальної корупції у житті українців говорять не індекси, а безпосередньо люди.

Очевидно, що загальний прогрес за понад десятиліття є вкрай вагомим, однак що означає наш поточний показник, 18,2% населення з корупційним досвідом – це багато чи мало?

Якщо порівнювати, наприклад, з Індією (69%), В'єтнамом (65%), Мексикою (51%) або Домініканською Республікою (46%), то наша ситуація в рази краща. Порівняно з країнами Латинської Америки та Карибського басейну (30%), Субсахарської Африки (28%), країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону (20%) український рівень доволі непоганий.

Однак на фоні середнього показника корупційного досвіду у країнах ЄС (5%) нам точно є куди рости. Найбільш уражені корупцією європейські держави – Мальта, Болгарія, Хорватія, Греція – мають 11–14%, що є цілком досяжним орієнтиром для України у найближчі 4-6 років.

Водночас, як показують свіжі опитування, за часткою населення з корупційним досвідом зараз Україна має кращі показники, ніж інші країни-кандидати на вступ до ЄС, зокрема Чорногорія (19%), Сербія (23%), Північна Македонія та Албанія (25%).

Завдяки чому корупції стає менше

З чим пов'язане зниження реального рівня корупції в Україні протягом 2008–2025 років? Численні дослідження підтверджують, що основними драйверами такої динаміки є:

1. удосконалення публічного урядування;
2. поступове покращення ситуації з правосуддям;
3. створення та розвиток загальної системи запобігання та протидії корупції, зокрема спеціалізованих антикорупційних інституцій;
4. системні галузеві реформи зі стійким антикорупційним ефектом, які, з нашої точки зору, є головним джерелом мінімізації корупції.

Саме у цих пунктах – ключ до подальшої стратегії України у сфері антикорупції. Тим більше що останніми роками падіння рівня корупційного досвіду почало уповільнюватись, і нам варто бути максимально проактивними, аби зберегти позитивну динаміку.

У контексті розвитку належного урядування на загальнодержавному та місцевому рівнях пріоритетними кроками мають бути:

1. фокусування діяльності міністерств саме на забезпеченні формування відповідного сегменту публічної політики (із позбавленням будь-яких інспекційних, реалізаційних та інших непритаманних функцій), остаточне розділення політичних посад і посад публічної служби та подальший розвиток інституту державного секретаря;
2. удосконалення загальних засад формування та функціонування публічної служби, зокрема:
   
   професійна підготовка фахівців у сфері публічного урядування;
   
   фактичне повноцінне відновлення конкурсів на всі посади публічної служби;
   
   удосконалення перевірки доброчесності кандидатів та інструментів забезпечення відповідних стандартів;
3. належне впровадження законодавства про адміністративну процедуру та публічні консультації, а також розробка та впровадження нового Кодексу про адміністративні проступки.

У межах забезпечення верховенства права йдеться передусім про заходи для професійної та неупередженої діяльності судової системи, органів досудового розслідування та прокуратури, адвокатури й нотаріату, системи виконання судових рішень та реформу правничої освіти.

Розвиток загальної системи запобігання та протидії корупції має бути сфокусований передусім на забезпеченні незалежності та інституційної стійкості органів антикорупційної інфраструктури (НАЗК, НАБУ, САП, ВАКС та інших), що включає широке коло заходів, від втілення повного циклу державної антикорупційної політики, фінансового контролю, захисту прав викривачів – до протидії корупції шляхом притягнення винних осіб до відповідальності.

Чітким пріоритетом, зрештою, залишається системне впровадження галузевих реформ у найкорупціогенніших сферах, від оборони й будівництва до митниці й податкової.

Які саме ініціативи дають найбільший антикорупційний ефект при проведенні галузевих реформ?

Це оптимізація функцій держави та місцевого самоврядування.

Корупція не існує сама по собі, вона завжди є супутником певних функцій, яких в Україні… близько 10 000! Тому антикорупційний потенціал обгрунтованої (необхідної) дерегуляції – один з найсуттєвіших. Відомий багатьом приклад – технічний огляд транспортних засобів. Свого часу в Україні щороку проводилось 6–7 млн техоглядів транспортних засобів, тоді як ураженість цієї процедури корупцією, за різними оцінками, сягала 90%. Тобто кількість корупційних контактів лише в межах однієї послуги складала 5–6 млн на рік. За останній час держава активізувала дерегуляцію, скасувавши тисячі регуляторних актів і, очевидно, цю роботу варто продовжити.

Інший набір заходів узагальнено можна назвати "зменшенням людського чинника", відображеного в автоматизації, дистанціюванні, знеособленні, системі фронт-бек офісів та інших інструментах, об'єднаних формулою "немає людини – немає корупції". Всі функції публічної адміністрації, які в принципі можна автоматизувати, потрібно автоматизувати, а де це неможливо або недоречно – звести людський чинник до мінімуму.

Ще один напрям – покращення взаємодії по лінії "держава-людина".

Спрощення та чітка регламентація процедур, вичерпні переліки документів, що мають бути у "вхідному" пакеті, вичерпні переліки підстав для відмови, зміна підходів до обслуговування населення, гарантований результат (у разі наявності законної підстави), швидкість задоволення потреби – все це дієві антикорупційні інструменти.

Найкращий приклад – надання адміністративних послуг через ЦНАПи. До цієї реформи, у 2007–2010 роках, "кабінетний" спосіб надання адмінпослуг породжував 65–70% корупційних контактів у системі. Натомість сьогодні з корупцією у ЦНАПах зіштовхується не більше 5% громадян, що є найнижчим показником з усіх досліджуваних сфер.

Важливим є також удосконалення внутрішніх "бізнес-процесів" у публічному секторі, позаяк одним із традиційних джерел корупції є "слабкі" процедури: закриті, неконтрольовані, позбавлені системи стримувань і противаг, зі зрощенням функцій створення правил та контролю за їх дотриманням, з надмірною дискрецією тощо.

І нарешті, на противагу наявним корупційним практикам держава має створювати законі альтернативи, які є зручнішими, швидшими та ефективнішими для задоволення потреб населення. Адже найчастіше корупція – це прагматичний вибір найдоступнішого людині способу вирішення своїх проблем. Тому легальні процедури мають бути банально доступнішими та вигіднішими за корупційні практики.

Треба наголосити, що всі ці реформи спрямовані далеко не тільки на зменшення корупції. Головний ефект від них – більш стійка, спроможна, компетентна й ефективна держава. Кожна зі вказаних ініціатив одночасно усуває проблеми у вигляді корупції і створює якісно нове, комфортніше і продуктивніше середовище взаємодії держави з громадянами.

Як Україні досягти рівня ЄС (і отримати 22 мільярда гривень)

Що найважливіше – всі описані підходи й ініціативи вже реалізуються в Україні, причому в цілісному та збалансованому форматі. Упродовж останнього десятиліття наша держава перейшла від фрагментарної політики реактивного типу до послідовної та проактивної антикорупційної політики, що ґрунтується на даних, прогнозуванні, оцінюванні ризиків і усуненні розгалуженої системи причин корупції. Надійним інструментом втіленням такого формату є Антикорупційна стратегія та Державна антикорупційна програма.

Після загалом вдалої імплементації цих документів у 2021–2026 роках, НАЗК спільно з парламентським Комітетом з питань антикорупційної політики розробили проєкт нової Антикорупційної стратегії на наступний період (законопроєкт №15230-д), із широким залученням міністерств, низки інших державних органів, провідних вітчизняних фахівців, експертів Європейської Комісії та Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), а також громадськості.

Закладені в проєкт нової Стратегії галузеві реформи синхронізовані з євроінтеграційними зобов'язаннями України, а також з очікуваннями Європейської Комісії, визначеними в переліку interim benchmarks, а отже, документ забезпечуватиме додатковий стимулюючий вплив на якість та швидкість їх реалізації.

До того ж саме по собі ухвалення нової Стратегії є однією з основних вимог ЄС у сфері боротьби з корупцією, що відображена, зокрема, й в останньому Звіті про розширення. А ще у вигляді додаткового стимулу Україна може отримати близько 22 млрд грн за прийняття Стратегії – і це без урахування довгострокового фінансового ефекту її реалізації.

Утім, станом на сьогодні проєкт нової Стратегії досі не ухвалено, навіть у першому читанні. І справа не тільки в тому, що зволікання з цим блокує євроінтеграцію України. Насамперед це унеможливлює реалізацію комплексного загальнодержавного підходу до питань запобігання та протидії корупції, а відтак і суттєво ускладнює завдання щодо зниження рівня корупції в Україні до показників цілком співмірних із показниками країн Європейського Союзу.

Дмитро Калмиков, заступник голови НАЗК