Copland

Замість передмови

Тижнів зо три тому, разом з друзями проводжали товаришів у Харків з київського залізничного вокзалу. Нас було шестеро, ми - україномовні, не належимо до політичних партій, всім - до тридцяти. Якби ми цією компанією були на вокзалі дев'ятого березня ввечері, нас би "пов'язали".

Від дев'ятого березня у мене з'явилася мрія. Незалежно від того, чи відбуваються в Києві акції протесту, чи ні, я хочу мати право перебувати будь-де в Україні - чи-то біля пам'ятника, чи-то біля адміністрації, чи на вокзалі, або в сортирі - тоді, коли я вважатиму це за потрібне. Сьогодні такої гарантії ні мені, ні кому іншому влада не дасть.

Що робили правоохоронці дев'ятого березня поблизу пам'ятника Тарасу Шевченко? ЧИЄ ПРАВО ВОНИ ОХОРОНЯЛИ? ЯКЕ ПРАВО ВОНИ ОХОРОНЯЛИ на Байковому цвинтарі, коли люди прийшли вшановувати пам'ять Чорновола? Жодного правоохоронця там не було, там - тисячі тілоохоронців. Тіло і право в Україні охороняються по-різному, перше - недоторкане. Саме такий натовп страшний - натовп тих, хто не розуміє, що він по-справжньому охороняє, які ідеали він повинен охороняти... Півроку тому польська права опозиція була проти того, щоб "лівий" Кваснєвський покладав квіти до пам'ятника Жертвам вісімдесятого року, символу прагнення Польщі "зав'язати" зі східним вектором й будувати демократичну країну. Алекс підкорився. Це - цивілізація, коли ти нехтуєш президентським ритуалом і прислухаєшся до істеричних "фашистів".

Україна - поліцейська держава, сьогодні це доведено. Дев'ятого березня сталася не просто сутичка поблизу адміністрації, винних в організації якої треба покарати, цього дня відбулися МАСОВІ АРЕШТИ десятків людей, які до неї непричетні. Міліції до бійок не звикати. Це - їхня професія. І завданий фізичний біль вона мусить проковтнути, а не скиглити перед відеокамерами Першого національного, мовляв, нас ні за що, по-звірячому били. Вони виконували свій обов'язок. Але я схиляю перед ними голову, бо вони по суті охороняли не Леоніда Кучму, якого завбачливо вивезли подалі від Києва. Вони охороняли будівлю, яка має бути недоторканою за будь-яких обставин, за будь-яких часів, за будь-яких правителів. Уявімо, якби кордони міліції не витримали натиску провокаторів та тих, хто на їхні дії піддався, й усе завершилося штурмом резиденції Кучми. А сценарій-то майже спрацював... Однак мова не про це.

Поліцейський режим - це коли тебе хапають не на місці "злочину", а нишком, в темряві, на Димитрова, на вокзалі, в офісі, в квартирі, в поїзді, в туалеті. Коли ти беззахисний, а твої аргументи - до дупи. Коли своїм гидотним суржиком чіпляються до мови, якою ти розмовляєш, а значок з написом "Правди!" - сприймають як пароль заколотника. Міліція, як похідне від ополчення, так не чинить. Так чинить охранка.

Я поважаю тих представників міліції, хто купує цигарки у бабусь під метро. Але зневажаю тих, хто просто підходить й без жодного слова забирає найдорожчу марку. Це стосується не лише "орлів" Кравченка, а тепер Смирнова, а й Соловкова, Азарова. Там, щоправда, інший розмах.

Я безмежно поважаю тих, хто гине під кулями злочинців, хто чесно й віддано захищає нас від криміналітету. Але я не розумію тих, хто влаштовує шмон родичам Вячеслава Чорновола, які приходять на Байковий цвинтар. Кому вони служать? Завтра їх пропускатимуть на могили рідних через металошукачі, яких в Україні стає дедалі більше: в парках, кладовищах, інститутах...

Ще можна було б зрозуміти, якби відбулися один-два безпідставних арешти. Потрапили під гарячу руку. Бува. Це - не хвороба, а прикрий рецидив. Але дев'ятого березня на практиці був відпрацьований МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МАСОВИХ АРЕШТІВ з подальшим побиттям студентів у райвідділах. Тепер є досвід, й навіть при "зав'язаних" руках бевзи його задіюватимуть під прикриттям гасел захисту конституційного ладу. Коли ж з'ясувалося, що люди були заарештовані ні за що, ніхто - ні міліцейські чини, ні інші представники влади, про гаранта взагалі не йдеться, не вибачився перед ними. Це - поліцейський режим, коли влада не визнає і навіть не усвідомлює власної неправоти.

Понад двісті осіб, затриманих того дня, - не межа, це умовна цифра. Близько п'ятдесяти студентів були "запаковані" в автобуси. Гостинні столичні СІЗО готові прийняти сотні студентів. І лише нахабним Стецьківу та Чорноволу-молодшому вдалося "розпакувати" цих людей, інакше - засудження за брутальну лайку за спротив охранці. Поліцейський режим - це коли на вулицях хапають тебе не люди в формі, а по-андроповському - в цивільному. Ці люди вже починають забувати, що таке у якості "казачка" вливатися в кримінальні банди. Але вони є доками в роботі з політичним середовищем.

Я обома руками за те, щоб виявити винуватих у подіях на Банковій. Але ж є конкретні люди - Володимир Головатий, Богдан Крамаренко, Валентина Єсіна, Валерій Драчук... Де їхні фотороботи? Мовчав Кравченко, мовчить Смирнов... Вони не кидалися на кордони міліції, але їх мордували. Кому ці арешти були потрібні? Ці люди не є полум'яними опозиціонерами, борцями за демократію, але виявилися її жертвами. Жертвами - демократії в погонах. За десять років виховано нове покоління поліцаїв, які зростали вже під гаслами розвитку демократії, чия кар'єра будувалася під час поїздок в Страсбург та Брюсель. Це вже наша рідна, не совєтська міліція заарештовувала Шурхала, бо в руках у нього був диктофон. Бо в очах служителів охранки це така ж зброя, як і металеві кийки, як і пляшки з запалювальною сумішшю.

Де фотороботи студентів, на яких охранка зараз полює попід стінами вузів, бо в руках у них "недозволені" листівки, й відводить до ректорів "на бесіди"? Хіба цим повинна займатися міліція? Поліцейський режим - це коли Міносвіти є спецвідділом в структурі МВС, а викладачі та ректори, призначені на свої посади указами президента, та коменданти гуртожитків є політруками, лейтенантами та сержантами, яким не вистачає лише погонів.

Чи виникало у Кучми бажання вийти на вулицю, до людей? Спонтанно. Без свити. 5-10 охоронців - й пройтися не парадним Києвом, очищеним від "цигансько-бомжацьких" наметів, а вулицями (тикаю пальцем на мапу) Бердичіва, Красилова, Балаклії, Токмака, там, де немає металургії та стихійних лих, там, де нічого приватизовувати й твердити директорам про державні інтереси в цих процесах. У скількох містах, районних центрах, селах не ступала його нога й ніколи не ступить! Але в кожному населеному пункті - монумент Кучмі. Проте не такий, що стоїть біля червоного корпусу університету, а маленький, облудний, жандармський. Портрети Кучми - не тільки в кабінетах державних начальників різного калібру, а навіть в СІЗО. І не на столах босів-тюремників, а в коридорах. (Приклад - спецприймальник в київському районі ДВРЗ). Зеки повинні знати головного пахана в лице? Тепер уже знають.

...Тих, кого арештовували дев'ятого березня, переконаний, забули запитати, за кого вони голосували під час останніх президентських виборів. З кількох сотень, ясна річ, знайшлися б такі, що клюнули тоді на "кльового" Кучму (згадаймо плакат тих часів - "Кучма - це весело!") Чому б президентові не запитати студентів та їх побратимів по нещастю та й навіть унсовців у вічі, а що ж ви, дітки, власне, хочете, чим я вас образив? І може б не приїхали ті, хто приїде наступного разу в столицю шукати свою молоду, але вже скалічену "веселощами" правду. Проте такі методи спілкування - для Кваснєвського, ми - "коричневу чуму відрізняєм за версту".

Девятого березня були заарештовані не просто студенти з Західної України. (Скацапчений схід, на привеликий жаль, усе прощає й всім). Були заарештовані нащадки тих людей, які виховувалися при Австро-Угорщині, при Польщі, совіти, на щастя, тут так і не запанували. Методи Квасневського їм об'єктивно ближчі. Київ їх розчарував. "Столиця - зрадниця".

Це були політичні арешти, а студенти та ті, хто мимоволі склав їм компанію - політичні в'язні, засуджені за брутальну лайку, так само як колись Чорновола судили за згвалтування. Поліцейський режим - це коли перед системою ти букаха, і тебе засуджують, бо не засудити не можна, інакше режим накаже довго жити. Запитайте у Медведчука, як за тих обставин можна було захистити Стуса (питаю без усім відомого контексту), і запитайте у Швеця, як за нинішніх обставин можна захищати Тимошенко, а Федура - про захист інтересів Лесі Гонгадзе. І обов'язково запитайте у Гайсинського про те, як легко було захищати його клієнтуру. Мова не про особистості, а про принципи та методи. Адвокат в Україні - ніхто. Анонсований опозицією захист студентів не відбудеться! Всі адвокати, які на щось здатні, приватизовані Спілкою адвокатів.

Чому валійська поліція під час нещодавнього футбольного матчу Уельс-Україна не шмонала трьох молодих людей, які вивісили на стадіоні плакат "Україна без Кучми"? Чому під час матчу Україна-Білорусь в Києві найбільше скупчення міліціонерів було в секторі, де сиділи "антикучмісти" та "затимошенківці"? Не вони гамселили по пиках білоруських фанатів, але їм - особлива увага. Чому з такою люттю виривалися простирадла з написами "Тимошенко - волю!"? Востаннє такий блиск в очах охранки був наприкінці вісімдесятих, коли вони полювали на тих, хто розмахував на Республіканському синьо-жовтими прапорами, коли "динамівці" в черговий раз "мочили" "Спартак".

Поліцейський режим - це коли провідник нації своїх політичних опонентів публічно називає гнидами, знаючи, що ті адекватно йому не можуть відповісти. І не тому, що у них немає технічних, скажімо так, можливостей, а тому, що у них інше світосприйняття. Що поробиш, так вже склалося. Це слово не з лексикону "тєхнаря", в такому контексті воно вживається урками. "Тєхнарі" - люди освідчені, якщо й лаяться, то без піни в роті, без істерики, "технарі" не хворіють на ненавість та зневагу.

Режим - це коли мова простих неосвідчених жандармів, які хапають на вокзалах людей, є точнісінькою як мова першої людини в країні. Ніколи не задумувалися, чому "еластичні" лексикони Ющенка, Кравчука, тощо, так різниться від "шариково-за-ролікового" лексикону Кучми? Людина, яка має настільки обмежений словесний запас, що не може висловити думку без вульгаризмів та нецензурщини, не може претендувати на статус провідника нації. Хіба це не прописна істина? Хіба це не є свідченням культури людини? Хіба людина, яка хизується тим, що ось уже який рік приходить дев'ятого березня до пам'тника Шевченку, й не збирається відступати від цього ритуалу, є щирою при цьому?

Поліцейський режим - це коли офіцери СБУ нишпорять ветеринарними клініками, шукаючи з-поміж тварин та птахів улюбленого папугу та не менш улюбленого собаку головного "службіста", пояснюючи розгубленим ветеринарам, що, мовляв, таким чином відпрацьовуються методи пошуку зниклих людей. Декому це видасться смішним, одначе це - реальний факт, який свідчить про те, чим в Україні займаються спецслужби у вільний від пошуку "грибників" та стеження за опозиціонерами та журналістами час.

В Україні є право бути почутим у спеціально відведених місцях. Коли ти встановлюєш намет, ти псуєш омельченківську бруківку, яка вже стала архітектурним пам'ятником. Ти - заважаєш перехожим, транспорту і аж ніяк не владі, бо вона завбачливо підготувала для тебе інше місце, "як це прийнято в усьому цивілізиваному світі". Коли ти висловлюєш свою позицію - твоє місце в спецприймальнику. Ви бачили тих міліціонерів на вокзалі, після студентських арештів - вони в руках носили прапори? Це - трофеї, здобуті у ворога.

Свобода волевиявлення - за одну людину. Свобода думки - для обмеженого кола найближчих друзів. Свобода висловлювань - в закритому приміщенні, й то немає гарантії, що тебе не підслухає всюдисющий пан Долганов й не викине це нагора.

"Спілкуйся вільно - живи мобільно". Це рекламне гасло досі прикрашає будинок профспілок на Майдані. Кучма з власного президентського вікна цей слоган не бачить. Це проблема його "вікна". Якщо у когось раніше й були якісь сумніви, то вони остаточно розвіялися.

За Щербицького на Банковій гралися діти. Останні кілька років ця вулиця перегорожена, це заповідна зона, на ній - надзичайний стан. Якщо ти не в шкіряному пальто, з кишені не сторчить "мобілка", а обличчя - неголене, ти - під підозрою. Відтепер заповідною зоною є й територія біля пам'ятника Кобзарю. Щороку в день його народження з двох ночі до дванадцяти дня ця земля закрита для відвідувачів. Мерщій у Вашингтон? Там цього дня пам'ятник Шевченку ніхто не охороняє. Скільки пам'ятників Кобзарю в світі? Якщо не помиляюся, понад сто. Місця вистачить усім.

Замість післямови

Я не є опозиціонером, ніколи ним не був й не буду, бо журналістика є поза межами цього. Це - спостережна професія. Свідомо уникаю тем "касетного скандалу", "справи Гонгадзе", уникаю міркувань стосовно тієї гризні, яка зараз точиться в таборі опозиціонерів, в тому числі серед так званих "студентських лідерів". Я - про вічне...

Мої студентські роки припали на початок-середину дев'яностих. Тоді облав на нас ніхто не влаштовував. Чому директор Інституту журналістики Анатолій Москаленко, будучи дуже близькою в родинному плані людиною до Леоніда Кравчука, не ганяв нас за політичні погляди?.. Тоді коменданти гуртожитків не виганяли табунами студентів на вибори, під тим приводом, що завтра всіх буде виселено. Чогось ми за тих кілька років таки досягли. Куди це поділося? Чому ми це втратили?

Нинішні студенти надто відрізняються від попередників. Вища освіта - фактично скрізь платна. Вони вчаться на менеджерів зовнішньоекономічної діяльності, щоб швидше з цієї країни злиняти. Тому вони ніколи не вийдуть на вулиці. А тим, хто виходить, немає куди тікати. Хіба що, як і їхні діди - в ліси. Тому вони й виходять, а їх - по писку: "Ви на каво рти параскривалі, щєнкі?"

Відчуваєте, у повітрі з'явилося щось таке ледь вловиме? Ні, це не передчуття лукашенкіщини. Той, принаймні, у своїх діях та словах щирий, перед ситими європами запопадливо про демократію не заливає. ЦЕ назви ще немає.