Відставка реформатора

Середа, 2 травня 2001, 18:56
The Removal of а Reformer

Минулого четверга, якраз в день 15-ої річниці Чорнобильської катастрофи, український парламент проголосував за недовіру Віктору Ющенку, високоефективному прем'єру країни. Цей політичний план буде мати своє продовження.

Повалення прем'єра-реформатора привело на початок періоду інтенсивного політичного шахрайства і високої ступіні невпевненості, що може привести до об'єднання політичної влади в руках декількох політичних фракцій, що контролюються олігархами.

Зміщення прем'єра Ющенка (який може залишатися ще два місяці "кульгавою качкою") не було продиктоване економічними невдачами. Колишній глава Національного банку, Ющенко був першим ефективним главою уряду за всю 10-літню історію незалежної України. Він тримав під контролем інфляцію і прискорив приватизацію в сільському господарстві, при цьому домігся зростання ВВП в 6,3% за останній рік, ліквідував борги минулих років з зарплат і пенсій, а також збільшив виплати по пенсіях. Росте промислове виробництво, головним чином за рахунок харчової промисловості і виробництва товарів народного споживання.

Реалізація такої політики зробила Ющенка найпопулярнішим політичним лідером країни. Згідно з соціологічними опитуваннями, проти його відставки виступали більшість респондентів. Але підтвердження наміру Ющенка контролювати корумпований енергетичний сектор розсердило невеликі групи олігархів, чиї політичні партії займають біля 20% місць в парламенті України. Втрата більше за 1 млрд. щорічно на рахунках в енергетиці змусило магнатів до дії.

Складність президента

Ці партії, що контролюються олігархами, розірвали крихкий альянс з реформаторськими партіями і створили тактичний блок з ретроградною комуністичною партією для повалення уряду. Їх дії привели до ще більшого ослаблення президента Кучми, який сам заплутався в зростаючій кризі. До президентської кризи привели обвинувачення, що постійно з'являються в корупції і кримінальній діяльності, які виходять із записів його приватних розмов з політичними соратниками.


До голосування по уряду була широко поширена думка, що Кучма все ще має значний вплив на кілька олігархічних парламентських фракцій, які українська преса евфемістично називає "промислово-фінансовими групами". Але висловлення недовіри пройшло, не дивлячись на публічно висловлену президентом думку. Важливо, що голосування було підтримано "Демократичним Союзом", очолюваним давнім соратником Кучми Олександром Волковим, і "Трудовою Україною", партією Віктора Пінчука, 40-літнього промислового і мадіа-магната, чиї економічні перспективи виросли з того часу, як він став громадянським чоловіком дочки Кучми.

Не дивлячись на те, що Кучмі не подобалася популярність Ющенка, і він не довіряв непідкупності прем'єр-міністра, навряд чи президент диригував його відставку, яка вже привела до погіршення відносин з Європейським Союзом, США і міжнародними фінансовими організаціями. Голосування також може відкрити шлях до влади безжалісних конкурентів з однієї з олігархічних фракцій або з служби безпеки.

Свідоцтва ерозії влади Кучми виявилися напередодні голосування про недовіру, коли 207 депутатів, всього на 19 менше, ніж більшість, голосували за імпічмент самого президента. Під час недавнього візиту до Нью-Йорка представник однієї з лідируючих олігархічний партій розказав мені про те, що у президента серйозні проблеми зі здоров'ям, і всіляко давав зрозуміти, що він не протримається до закінчення терміну до 2004. Такі слова від передбачуваного представника прокучмівського угрупування являють собою дилему для президента. Якщо він створить уряд, в якому будуть домінувати олігархічні кліки, у них з'явиться серйозний стимул усунути його від влади і використати владу і видимість уряду для захоплення президентства на дострокових виборах.

Що б не сталося в Україні в майбутні тижні або місяці, одна річ стає абсолютно ясною: заслаблий президент Кучма більше не є гарантом економічних реформ або прозахідної орієнтації.

Реформаторський курс повинен формуватися могутніми і об'єднаними громадськими і політичними силами, які візьмуть на себе відповідальність встановити систему стримування і противаг між законодавчою і виконавчою гілками влади, посилити незалежну правову систему і викоренити корупцію. Це об'єднання ще не виникло, але, за іронією долі, відставка Ющенка збільшує шанси такого об'єднання. Як прем'єр-міністр, Ющенко не втручався в міжполітичні розборки і був надзвичайно обережний в зв'язках з анти-кучмістами. Зараз, вільний від політичної співпраці з президентом, Ющенко може використати свою популярність для створення широкого руху, що об'єднує реформістські партії із зростаючими суспільними рухами, такими як молодіжний рух "За правду!".

Але про-реформаторські сили виявлять, що дорога до політичних перемог є повною перешкод, не останнє з яких – домінування українських і російських олігархів в засобах масової інформації України.

План Бжезінського

У останні тижні багато хто з цих ЗМІ додали до своїх ганебних рекордів дезинформації і спотворення. Вони провели компанію обвинувачень проти Ющенка і його дружини, американки за походженням, кампанія ця диригувалася з Росії. Державний канал був не кращим. Українське державне телебачення УТ-1 повідомило "про так званий план Бжезинського, мета якого дати США, самопроголошеному бастіону демократії, можливість тримати Україну на короткому поводку, а також задушити співпрацю з Росією".

Ця безглузда історія передбачає, що план, ніби інспірований колишнім радником Ради Безпеки Збігневом Бжезинським, має три стадії: 1) послаблення Кучми і посилення влади Ющенка; 2) нейтралізація суперників Ющенка за президентськими перегонами; 3) провокація конфлікту між Україною і Росією.

Поки триває боротьба за долю України, важливо уміти розрізнювати деякі речі. Перше, не всі українські економічні магнати пов'язані в корупції. Друге, деякі олігархи навіть, може, хотіти провести значні реформи, забезпечені політичними рішеннями, які не загрожували б їм судовим переслідуванням або арештами. Третє, багато хто з олігархів, так само як явна більшість українських громадян, не хочуть потрапити під економічне і політичне домінування Росії і прагнуть мати добрі відносини з Заходом і США.

Врешті решт, зрозуміло, що багато мільярдів доларів допомоги США і Західної Європи Україні не пройшли марно. В Україні зараз існує велика про-реформаторська і про-західна маса людей. І ці демократичні сили, які особливо волають до української молоді, мають реальний шанс в найближчі місяці і роки привести країну назад на шлях політичної і економічної свободи.

Але, без сумніву, відставка на минулому тижні прем'єра-реформатора стала кроком назад. Однак залишається добрий шанс, що вона стане каталізатором для необхідних змін.

Автор Адріан Каратницький – президент Freedom House



powered by lun.ua