Патріоти проти олігархів
Субота, 7 липня 2001, 17:23
Спекотного дня утворено організацію, котра першою в Україні офіційно заявила, що її мета – створення умов "спекотного життя" всім українським олігархам. Йдеться, звісно, про установчий з'їзд Народно-патріотичного об'єднання "За Україну" (НПОЗУ), який відбувся 7 липня цього року в Києві, ухвалив програмні засади та статут об'єднання і обрав його керівництво.
Метою НПОЗУ в статуті оголошено "всебічне сприяння розбудові демократичної, правової, соціальної держави задля процвітання України, добробуту її громадян, побудови справедливого, солідарного громадянського суспільства, що грунтується на загальнолюдських цінностях та захисті спільних інтересів своїх членів". Співголовами НПОЗУ були обрані народні депутати України від різних фракцій Борис Олійник, Михайло Сирота, Олександр Сергієнко, Ярослав Федорін та Юрій Кармазін.
НПОЗУ в своїй діяльності готове обстоювати об'єднавчу державну ідею, "яка грунтується на українській патріотичній ідеї – ідеї національного порятунку". А рятувати Україну об'єднання збирається, насамперед, від олігархів та створеної ними нинішньої системи влади і робитиме це, об'єднуючи всіх патріотів України. Як сказав один з "батьків" та ідеологів НПОЗУ Борис Олійник, "кримінальний інтернаціонал боїться тільки одного свого непереможного ворога – патріотів, яким не байдужа їхня Батьківщина". Нинішні українські олігархи, їхні політичні прихвостні та контрольована ними влада всіх рівнів – це, за Олійником,
"внутрішні окупанти", котрі й заважають зсередини будувати "українську Україну".
А Юрій Кармазін нагадав слова Грушевського про те, що лихо України завжди було в тому, що нею керували люди, яким вона була байдужа. І як тут не згадати відомого нашого високопоставленого неофіта "апостола Павлова", який усе приноровлювався поцілувати Папу Римського в щічку чи поплескати по плечу, мабуть, "по-технарськи" і по-панібратськи, щоб і собі на такому тлі в історії застовбитися. А в цей час сотні тисяч киян не могли ні вийти з домівок нормально, ні нормально кудись добратися…
А головна відмінність НПОЗУ з його закликами до об'єднання патріотів від інших схожих породжень передвиборчої лихоманки, що вже затрясла Україну, полягає в тому, що нове об'єднання з самого початку виникнення на рівні ідеї всередині минулого року взяло курс на нормальний і природний для кожної людини патріотизм. Надпартійний і надідеологічний. За принципом "давайте спочатку створимо умови для демократичного і вільного розвитку держави для всіх, а не тільки для обраних, а потім і з'ясуємо всі наші політико-ідеологічні стосунки".
Як відомо, це сталося тоді, коли в керованій Михайлом Сиротою Трудовій партії України (ТПУ) відбувся з'їзд, який вичистив з партійних лав таких "знаменитих трудовиків", як президентський зятьок Віктор Пінчук, з подачі Москви без п'яти хвилин на той час "український Путіненко-есбеушник" Андрій Деркач, людина, з ніг до голови вкрита мозолями від непосильної праці, Ігор Шаров та інші схожі на них знедолені "трударі". Після того й почали жартувати в Україні, що в країні є "трудовики-шаровики" та "трудовики-сироти". "Шаровики" з часом створили Партію "Трудова Україна" з дуже символічною абревіатурою (ПТУ), і той, хто хоч раз спілкувався з петеушниками, той розуміє, в чому цей інтелектуальний символ: петеушник за ментальним духом не перестає бути петеушником, навіть якщо його з часом очолює Сергій Тігіпко, в якого обличчя все ж таки спотворене певним інтелектом. Однак не це головне, а те, що після такого "вибрика" Сироти, якого всупереч прогнозам ніде "не зарили" "пацани" та "розпальцовники" від політики, осміліли й інші наші борці за "счастіє народне" і теж почали цькувати олігархів. З часом це взагалі стало політичною модою.
А Сирота разом з Олійником, Федориним, Сергієнком та іншими минулого року спочатку на громадських засадах створили об'єднання "За Україну", а 7 липня цього року зробили крок до перетворення його в передвиборчий блок. Тепер справа – за реєстрацією в мінюсті і в початку реальної роботи.
Звісно, головне запитання НПОЗУ – чи має воно перспективи і шанси з такою розпливчатою теоретичною базою і таким строкатим складом учасників? На перший погляд здається, що ні. НПОЗУ позбавлене великих фінансових ресурсів, а отже і доступу до ЗМІ (щоб просто розповісти про себе), до влади (щоб хоч частково скористатися адмінресурсом не для "продавлення своїх, а для забезпечення рівних умов). Ідеологічна строкатість складу об'єднання може відштовхнути від нього частину активних, але чітко заполітизованих певною ідеологією громадян як зліва (не по дорозі з "бандерівціями"), так і зліва ("комуняку – на гілляку!"). Ну, і звісно, НПОЗУ всіляко "мочитимуть" кучманоїди всіх мастей і відтінків, яким теж хочеться приміряти "вишиванку патріотизму".
Однак, з другого боку, саме така строкатість і ставка на нормальний, а не ідеологізований патріотизм людей, які поза всяким партіями і блоками хочуть подбати, щоб діти ходили до школи і при цьому мали що вдягти на себе, старі батьки не економили копійки від пенсії до пенсії і не голодували, хворі отримували нормальну меддопомогу, жінки не торгували собою в європейських борделях, а чоловіки не спивалися вдома тощо. В наших умовах партії, котрі розуміють, що розв'язання саме цих проблем - це і є найвищий патріотизм, і можуть отримати найбільше шансів. І прихильність виборців. НПОЗУ сформулювало дефініцію свого патріотизму: як сказав нардеп Сергієнко, "наше об'єднання – це організація не для підтримки когось, чи опозиції владі, а для створення нормальних умов життя". А Сирота, здається, напрочуд вдало охарактеризував головних борців на парламентських виборах, що наближаються. "Вибори будуть надзвичайно жорстокими, бо відбуватимуться вони не між лівим і правими, а між тими, хто обікрав державу, і тими, хто хоче відновити справедливість", - сказав він.
А на цьому з'їзді не могло не насторожити зацікавлених ще одне. НПОЗУ нібито зробило крок до мінімізації найстрашнішого лиха українського партійного будівництва – схильності керівників до особистого вождизму. З'їзд обрав п'ятьох співголів на будь-який ідеологічний смак: з ким хочеш, з тим і братайся. Однак наприкінці заходу зачитали привітання від кого б ви думали? Правильно, від Віктора Ющенка. "Остання надія української демократії" і тут відмітилася, побажавши "захищати ідеали демократії", "підтримувати середній клас","зберігати вірність ринковим реформам" і все таки інше, що у виконанні Ющенка і одночасно нещасливого "сина гаранта" і "хлопчика" вже звучить, як глузування. Слава Богу, "заукраїнці" ввічливо поаплодували привітанню, але на відміну, наприклад, від рухівців, в екстаз не впадали…
Метою НПОЗУ в статуті оголошено "всебічне сприяння розбудові демократичної, правової, соціальної держави задля процвітання України, добробуту її громадян, побудови справедливого, солідарного громадянського суспільства, що грунтується на загальнолюдських цінностях та захисті спільних інтересів своїх членів". Співголовами НПОЗУ були обрані народні депутати України від різних фракцій Борис Олійник, Михайло Сирота, Олександр Сергієнко, Ярослав Федорін та Юрій Кармазін.
НПОЗУ в своїй діяльності готове обстоювати об'єднавчу державну ідею, "яка грунтується на українській патріотичній ідеї – ідеї національного порятунку". А рятувати Україну об'єднання збирається, насамперед, від олігархів та створеної ними нинішньої системи влади і робитиме це, об'єднуючи всіх патріотів України. Як сказав один з "батьків" та ідеологів НПОЗУ Борис Олійник, "кримінальний інтернаціонал боїться тільки одного свого непереможного ворога – патріотів, яким не байдужа їхня Батьківщина". Нинішні українські олігархи, їхні політичні прихвостні та контрольована ними влада всіх рівнів – це, за Олійником,
"внутрішні окупанти", котрі й заважають зсередини будувати "українську Україну".
А Юрій Кармазін нагадав слова Грушевського про те, що лихо України завжди було в тому, що нею керували люди, яким вона була байдужа. І як тут не згадати відомого нашого високопоставленого неофіта "апостола Павлова", який усе приноровлювався поцілувати Папу Римського в щічку чи поплескати по плечу, мабуть, "по-технарськи" і по-панібратськи, щоб і собі на такому тлі в історії застовбитися. А в цей час сотні тисяч киян не могли ні вийти з домівок нормально, ні нормально кудись добратися…
А головна відмінність НПОЗУ з його закликами до об'єднання патріотів від інших схожих породжень передвиборчої лихоманки, що вже затрясла Україну, полягає в тому, що нове об'єднання з самого початку виникнення на рівні ідеї всередині минулого року взяло курс на нормальний і природний для кожної людини патріотизм. Надпартійний і надідеологічний. За принципом "давайте спочатку створимо умови для демократичного і вільного розвитку держави для всіх, а не тільки для обраних, а потім і з'ясуємо всі наші політико-ідеологічні стосунки".
Як відомо, це сталося тоді, коли в керованій Михайлом Сиротою Трудовій партії України (ТПУ) відбувся з'їзд, який вичистив з партійних лав таких "знаменитих трудовиків", як президентський зятьок Віктор Пінчук, з подачі Москви без п'яти хвилин на той час "український Путіненко-есбеушник" Андрій Деркач, людина, з ніг до голови вкрита мозолями від непосильної праці, Ігор Шаров та інші схожі на них знедолені "трударі". Після того й почали жартувати в Україні, що в країні є "трудовики-шаровики" та "трудовики-сироти". "Шаровики" з часом створили Партію "Трудова Україна" з дуже символічною абревіатурою (ПТУ), і той, хто хоч раз спілкувався з петеушниками, той розуміє, в чому цей інтелектуальний символ: петеушник за ментальним духом не перестає бути петеушником, навіть якщо його з часом очолює Сергій Тігіпко, в якого обличчя все ж таки спотворене певним інтелектом. Однак не це головне, а те, що після такого "вибрика" Сироти, якого всупереч прогнозам ніде "не зарили" "пацани" та "розпальцовники" від політики, осміліли й інші наші борці за "счастіє народне" і теж почали цькувати олігархів. З часом це взагалі стало політичною модою.
А Сирота разом з Олійником, Федориним, Сергієнком та іншими минулого року спочатку на громадських засадах створили об'єднання "За Україну", а 7 липня цього року зробили крок до перетворення його в передвиборчий блок. Тепер справа – за реєстрацією в мінюсті і в початку реальної роботи.
Звісно, головне запитання НПОЗУ – чи має воно перспективи і шанси з такою розпливчатою теоретичною базою і таким строкатим складом учасників? На перший погляд здається, що ні. НПОЗУ позбавлене великих фінансових ресурсів, а отже і доступу до ЗМІ (щоб просто розповісти про себе), до влади (щоб хоч частково скористатися адмінресурсом не для "продавлення своїх, а для забезпечення рівних умов). Ідеологічна строкатість складу об'єднання може відштовхнути від нього частину активних, але чітко заполітизованих певною ідеологією громадян як зліва (не по дорозі з "бандерівціями"), так і зліва ("комуняку – на гілляку!"). Ну, і звісно, НПОЗУ всіляко "мочитимуть" кучманоїди всіх мастей і відтінків, яким теж хочеться приміряти "вишиванку патріотизму".
Однак, з другого боку, саме така строкатість і ставка на нормальний, а не ідеологізований патріотизм людей, які поза всяким партіями і блоками хочуть подбати, щоб діти ходили до школи і при цьому мали що вдягти на себе, старі батьки не економили копійки від пенсії до пенсії і не голодували, хворі отримували нормальну меддопомогу, жінки не торгували собою в європейських борделях, а чоловіки не спивалися вдома тощо. В наших умовах партії, котрі розуміють, що розв'язання саме цих проблем - це і є найвищий патріотизм, і можуть отримати найбільше шансів. І прихильність виборців. НПОЗУ сформулювало дефініцію свого патріотизму: як сказав нардеп Сергієнко, "наше об'єднання – це організація не для підтримки когось, чи опозиції владі, а для створення нормальних умов життя". А Сирота, здається, напрочуд вдало охарактеризував головних борців на парламентських виборах, що наближаються. "Вибори будуть надзвичайно жорстокими, бо відбуватимуться вони не між лівим і правими, а між тими, хто обікрав державу, і тими, хто хоче відновити справедливість", - сказав він.
А на цьому з'їзді не могло не насторожити зацікавлених ще одне. НПОЗУ нібито зробило крок до мінімізації найстрашнішого лиха українського партійного будівництва – схильності керівників до особистого вождизму. З'їзд обрав п'ятьох співголів на будь-який ідеологічний смак: з ким хочеш, з тим і братайся. Однак наприкінці заходу зачитали привітання від кого б ви думали? Правильно, від Віктора Ющенка. "Остання надія української демократії" і тут відмітилася, побажавши "захищати ідеали демократії", "підтримувати середній клас","зберігати вірність ринковим реформам" і все таки інше, що у виконанні Ющенка і одночасно нещасливого "сина гаранта" і "хлопчика" вже звучить, як глузування. Слава Богу, "заукраїнці" ввічливо поаплодували привітанню, але на відміну, наприклад, від рухівців, в екстаз не впадали…
