"Динамо" Віктора Ющенка
Понеділок, 9 липня 2001, 12:04
Уже протягом кількох місяців українські журналісти б'ються над тим, щоб визначити, де ж в українському політичному спектрі місце екс-прем'єра Віктора Ющенка. Де, так би мовити, його компанія, його ж таки гідна. Як на мене, одна така "компанія" зовсім недавно збиралася на з'їзд партії "Реформи і порядок" (ПРП), одночасно демонструючи і власну "крутизну", і переживання (нібито - !?) за долю держави.
1. Прелюдія
Добре "прикинуті" і помітно вгодовані та задоволені собою делегати охоче демонстрували першу ознаку успіху "по-українськи" – активно фотографувалися один з одним та зі знайомими "вождями" – Віктором Пинзеником, Сергієм Соболєвим, Борисом Тарасюком, Тарасом Стецьківим, Володимиром Філенком, тощо.
Так воно в нас буває: десь щось придбав, кимось таким, не схожим на сусіда, став, розбагатів – і вже хочеться хоч за допомогою "фотомильниці" увіковічнитися і фоткою десь "форсонути". "Вожді" були напрочуд респектабельні і для цього випадку "одягли" стандартні приязні посмішки і кожним своїм порухом випромінювали люб'язність та чемну, аж до сердечних нападів, готовність бути не просто зрозумілими кожному з пересічних "партайгеноссе" і близькими до них же, а ще й потрібними їм. Виходило, скажемо прямо, досить фальшиво й натужно, зате масштабно. Як і годиться у справжньому вулику з бджолами (символи ПРП), від метушні яких мерехтить в очах.
Однак, як стало відомо на з'їзді, ці політики претендують не тільки на особисту зовнішню респектабельність. Вони хочуть об'єднати національно-демократичні та патріотичні сили, щоб побудувати демократичну правову державу, яка була б "українською" за духом і суттю, мала громадянське суспільство, ліберальну й одночасно соціально орієнтовану ринкову економіку, продуману та чітко орієнтовану на передові західні цінності внутрішню і зовнішню політику тощо. "Наш потенційний виборець – це патріотичний демократ!" – патетично заявив у виступі лідер ПРП Віктор Пинзеник.
З того часу минуло вже кілька днів. І якщо аналізувати те, що про цю подію було нашвидкруч показано і написано в українських ЗМІ, то виходить, що пеерпісти тільки те й робили, що закликали один одного до єднання з двома Рухами та КУНом в єдиний передвиборчий блок і клялися у вірності своєму "верховному поводиреві" Віктору Ющенку, в якого нібито немає іншого шляху, як приєднатися до цього жовто-блакитного "вулика" націонал-демократів. Викликано це було тим, що Ющенко із Зальцбурга прислав привітання з'їздові, в якому, як завжди, глибокодумно, не сказав нічого ані путнього, ані зрозумілого.
І, в принципі, таке ставлення до екс-прем'єра, постійні прохання до нього "прийти і очолити" - це правда, але тільки половина її. І для Ющенка її може виявитися мало, щоб бути впевненим, що для нього завжди знайдеться десь "тепле місце". Йдеться не просто про місце, де можна просторікувати про любов до Батьківщини і нічого не робити, а про активну позицію, яку він сам позначив, коли після відставки пообіцяв, що з політики не піде.
2. "Бджоли" починають жалити по-осиному
З'їзд ПРП першим яскраво засвідчив, що в ставленні до Ющенка серед українського політикуму з'явилася нова тенденція. З одного боку Ющенка ще традиційно просять "змилуватися" і кинути свій високий рейтинг на "святу справу" перемоги тих, хто переможе на наступних виборах і побудує "українську Україну". Серед них, звичайно, Пинзеник, якого, як і значну частину пеерпістів, важко уявити непримиренним опозиціонером, готовим ризикнути для повалення нинішнього режиму власною респектабельністю і можливістю завжди бути використаним для зовнішнього "марафету" режиму на посаді якогось "записного реформатора". Пинзеник уже погрався в принциповість і пішов з уряду, коли не прийняли пакет його реформаторських пропозицій. І це справді був крок. Але подальша діяльність і Пинзеника, і його ПРП показали, як він пожалкував, що зробив цей крок. Він сподівався, що його покличуть назад, мовляв, треба ж комусь гратися для Заходу в "демократію та ринок". Але не покликали, бо знайшовся ще один реформатор – Ющенко, якого теж використали і викинули.
Але весь цей час ПРП, як мовиться. "крутилася", бо прагнула одночасно й опозиційною бути, і не дуже "гаранта" розсердити, а навпаки – зіграти таку собі роль дозволеної ринково-ліберальної опозиції. Для держави від неї реальної користі - на копійку, зате для "відмазки" режиму в очах Заходу вона ой як була і залишається потрібною. Пинзеник і на цьому з'їзді сказав, що вони були і залишаються в опозиції до нинішньої олігархічної системи влади "старих номенклатурників і нових розкрадачів" і що це важливіше за критику Кучми, бо, мовляв, і Ющенко в цьому сенсі був опозиційний політик. Але Пинзеник так і не сказав, що саме Кучма – це уособлення цієї влади, і не "жертва", а її натхненний і свідомий творець, який нічого іншого, окрім інтриг та насильства для збереження особистої влади, в державному керівництві не опанував. І не опанує, бо й далі продовжує керувати державою за допомогою особисто йому відданих холуїв та прихвостнів на державних посадах. Не сказав цього і Ющенко.
Однак не про це йдеться. А про те, що, з другого боку, в ПРП серед простих партійців, схоже, вже визрівають грона невдоволення вічним напівопозиційним колаборантством керівництва та його напівугодовським і напівхолуйським ставленням до нерішучого вождя Ющенка. М'якша форма цього невдоволення – це заклики не чіпати Ющенка дурними проханнями та закликами, а самим створити блок, наростити м'язи і вже потім запропонувати йому очолити нове утворення. І він не відмовиться від готового. А це буде вигідно і йому, і партії, бо, мовляв, без вождя все одно не можна. Новоспечений пеерпіст Володимир Яворівський висловив цю тенденцію найвлучніше, коли доводив, що Україні потрібний загальнодержавний лідер і що свідченням цього є те, "що таким лідером став навіть Ющенко". "Ющенко на посту прем'єра дива не зробив, він просто відігнав свиней від корита", - образно сказав Яворівський, пояснюючи популярність Ющенка. І з цим важко не погодитися. Як і неважко передбачити, яким був би популярним Ющенко, якби він зголосився і закликав народ відсунути від корита найголовнішого "свинопаса"…
Але є й відвертіша позиція невдоволення Ющенком – заклики частини пеерпістів узагалі "продинамити" його і працювати самим, незважаючи на чиїсь рейтинги. Тарас Чорновіл відверто сказав, що, мовляв, "ми даремно кидаємося до Ющенка, адже коли ми самі не понесемо свій хрест, то Ющенко за нас його не понесе". "Чекання вождя має змінитися конкретною роботою, яка має дати результат незалежно від того, прийде до нас Ющенко чи ні", - сказав Чорновіл. Так само рішуче запропонували звернутися до Ющенка Михайло Косів, Володимир Філенко і навіть Тарас Стецьків. Вони запропонували змусити Ющенка сказати, з ким він, які параметри, складові, критерії, філософія та ідеологічні засади блоку, про який він говорить і який нібито створює. І якщо Ющенко й далі зволікатиме з відповіддю, то працювати без нього. І не під нього. "Інакше дуже схоже, що ми - партія, яка може виконати історичну місію, але боїться брати її на себе", - сказав Косів. Але найхарактернішим на цьому з'їзді було те, що Косів та ще один "критикан" Філенко, стали новими заступниками голови партії Пинзеника, а всі інші "невдоволені" – Яворівський, Стецьків, Чорновіл, Володимир та Олена Бондаренки – увійшли до керівної ради партії. А, отже, для Ющенка справді пролунав серйозний дзвоник – нібито навіки вірні "бджоли" почали жалити по-осиному…
3. Полювання на екс-прем'єрів
Інші сумні дзвоники для Ющенка пролунали один за одним уже минулого тижня. І свідчать вони не тільки про те, що Ющенко може своєю нерішучістю відкинути себе ж від активної політики, а й про те, що політичні конкуренти намагаються відсунути його силою. Чи, принаймні, як і у випадку з ПРП, натиснути і змусити визначитися на чиюсь користь.
Можливість того, що він таки може очолити правоцентристську коаліцію і своєю ірраціональною популярністю посилити її потенцію, а отже, сплутати карти пропрезидентським олігархічним партіям та блокам, владу налякала. І спонукала, щонайменше, на дві спроби активно дискредитувати екс-прем'єра, приписавши йому не його гріхи.
Насамперед, звичайно, про спроби спершу прем'єра Кінаха, а потім і «папи-гаранта» Кучми навісити на Ющенка проблему нерозв'язаних газових боргів за попередні роки. В грудні минулого року Ющенко з Касьяновим у Мінську підписали угоду про газовий борг України та меморандум про пошук механізмів його погашення. Борг визнавався Україною державним, і Кучма був тоді не проти і навіть говорив щось про налагодження зв'язків. Проте Ющенко розумно й далекоглядно нічого не передавав з цього на ратифікацію до Верховної Ради, бо явно не погоджувався перетворювати корпоративний борг НАК "Нафтогаз України" на борг державний, який треба сплачувати з держбюджету. Тепер, коли Росія запропонувала випустити євробонди для погашення боргу 1,342 млрд. доларів, схаменувся вже Кучма. І заявив, що корпоративний борг ніколи не стане державним, але стрілки звично перевів на Ющенка, мовляв, це він – "хлопчик» винний, а, отже, ату його, ату. А що Ющенко виправдатися повноцінно в умовах інформблокади не зможе, то він і буде «запроданцем державних інтересів", а Кучма з Кінахом – "патріотами".
По-друге, аналогічна картина дискредитації спостерігається в ситуації навколо банку "Україна", який оголосили банкрутом. Цей банк в 1997 – 1999 роках активно видавав кредити (1 млрд. гривень) тим, хто працював спершу на перемогу на тодішніх парламентських виборах пустовойтенківської "партії влади" – НДП. А потім на "Злагоду" та інших, хто підсаджував Кучму в президентське крісло. Кредити, звісно, ніхто й не подумав повертати, і банк збанкрутів, незважаючи на спроби Нацбанку якось його втримати на плаву. І ось тепер знайшлися новітні "шукачі справедливості", які провалили нові спроби уряду врятувати банк і створили комісію, яка має все з'ясувати: і хто кредити отримував і не повернув, і чому Нацбанк пробував "Україні" допомогти. Але вже залунали звинувачення на адресу Ющенка, що то він, мовляв, все зробив, бо був головою Нацбанку, а до цього - вихідцем із банку "Україна".
Однак характерно в цій ситуації ще й те, що дві фінансові справи – газових боргів та банку "Україна" – вже пробують використати не тільки проти Ющенка як головного конкурента, а й попутно проти інших супротивників. Наприклад, проти Валерія Пустовойтенка. В обох випадках він був прем'єром, і це саме за його керівництва Ігор Бакай в "Нафтогазі України" робив газові борги, а "Україна" отримувала кредити і їх їй не повертали. Тож і виходить таке собі політичне "полювання" на екс-прем'єрів – Пустовойтенка та Ющенка, бо їх цього разу намагаються перед виборами об'єднати в один передвиборний блок НДП, аграріїв та партій "Трудова Україна" і "Регіони України".
Заступником голови спеціальної слідчої групи, яка має з'ясовувати справу банку "Україна", обрано такого патологічного "любителя" Ющенка, як Віктора Суслова. І сподіватися, що цей достойник, копаючи під Ющенка, обмине Пустовойтенка, мабуть, на варто. Суслов у нас тепер, як відомо, любить "яблука" Бродського. А той розкидає їх недалеко від Медведчука-Суркіса-Волкова, котрі самі створюють свій пропрезидентський передвиборчий блок і в боротьбі за "тіло" Кучми теж навряд чи жалітимуть не те що Пустовойтенка, а й будь-кого іншого, навіть маму рідну. А тут можна одним махом прибрати у конкурентів таких стовпів, як два екс-прем'єри, - хто ж від такого "подарунку долі" напередодні виборів відмовляється? Таке можна уявити, якщо запідозрити, наприклад, мораль, совість і порядність у вказаного "тріо" чи "квартету". Але ж у боротьбі за владу і гроші такі "монети" в Україні не ходять...
І, нарешті, по-третє, в цій складній ситуації на Ющенка натиснув його, за загальним переконанням, "духовний гуру" спікер Іван Плющ. То він увесь час наполягав, щоб Ющенко не скочувався на "маргінез націонал-демократів" і тримався центру, очоливши блок ендепістів, аграріїв, трудовиків та регіональників. А минулого тижня Плющ раптом послабив "захват" і заявив, що Ющенко може робити що завгодно. І, звісно, про жодну "свободу вибору" тут не йдеться. Плющ елементарно показує Ющенку, що коли той буде зволікати, то може остаточно позбавитися прихильності "папи", і той дасть відмашку - "мочити" остаточно. І тоді, попереджають Ющенка, для нього можливий і такий вихід: обійми Суслова, який на гроші Медведчука-Суркіса-Волкова може довести і до відомств Смирнова-Потебенька. І що відповість відомий, але дуже вже лякливий "загальнодержавний лідер", не знає ніхто…
4. Епілог
Отже, сьогодні вже очевидно, що, незважаючи на літні канікули, які наближаються, Ющенку може стати холодно. Бо до нього приступили впритул всі, кому він так чи інакше роздавав аванси. Тепер від нього вимагають гарантій "зарплати" і дивідендів на майбутнє. Сам Ющенко пообіцяв, що ще зовсім трохи, і він скаже все, звернеться до всіх із заявою. Що в ній буде, теж не знає ніхто. Але може так статися, що буде запізно, і вона виявиться нікому не потрібною. Як нікому виявиться непотрібним і сам Ющенко.
Йдеться про те, що особиста трагедія Ющенка як політика полягатиме в тому, що він без зайвої допомоги, а завдяки своїй нерішучості може сам себе "продинамити" повз усі важливі політичні процеси. І це політичне "самодинамо" стане найпотужнішим і найяскравішим з усіх досі відомих в Україні "динам". Як у пса, який нібито хотів когось куснути, а вчепився у власного хвоста, закрутився і на цьому остаточно й вичерпав усі сили…
1. Прелюдія
Добре "прикинуті" і помітно вгодовані та задоволені собою делегати охоче демонстрували першу ознаку успіху "по-українськи" – активно фотографувалися один з одним та зі знайомими "вождями" – Віктором Пинзеником, Сергієм Соболєвим, Борисом Тарасюком, Тарасом Стецьківим, Володимиром Філенком, тощо.
Так воно в нас буває: десь щось придбав, кимось таким, не схожим на сусіда, став, розбагатів – і вже хочеться хоч за допомогою "фотомильниці" увіковічнитися і фоткою десь "форсонути". "Вожді" були напрочуд респектабельні і для цього випадку "одягли" стандартні приязні посмішки і кожним своїм порухом випромінювали люб'язність та чемну, аж до сердечних нападів, готовність бути не просто зрозумілими кожному з пересічних "партайгеноссе" і близькими до них же, а ще й потрібними їм. Виходило, скажемо прямо, досить фальшиво й натужно, зате масштабно. Як і годиться у справжньому вулику з бджолами (символи ПРП), від метушні яких мерехтить в очах.
Однак, як стало відомо на з'їзді, ці політики претендують не тільки на особисту зовнішню респектабельність. Вони хочуть об'єднати національно-демократичні та патріотичні сили, щоб побудувати демократичну правову державу, яка була б "українською" за духом і суттю, мала громадянське суспільство, ліберальну й одночасно соціально орієнтовану ринкову економіку, продуману та чітко орієнтовану на передові західні цінності внутрішню і зовнішню політику тощо. "Наш потенційний виборець – це патріотичний демократ!" – патетично заявив у виступі лідер ПРП Віктор Пинзеник.
З того часу минуло вже кілька днів. І якщо аналізувати те, що про цю подію було нашвидкруч показано і написано в українських ЗМІ, то виходить, що пеерпісти тільки те й робили, що закликали один одного до єднання з двома Рухами та КУНом в єдиний передвиборчий блок і клялися у вірності своєму "верховному поводиреві" Віктору Ющенку, в якого нібито немає іншого шляху, як приєднатися до цього жовто-блакитного "вулика" націонал-демократів. Викликано це було тим, що Ющенко із Зальцбурга прислав привітання з'їздові, в якому, як завжди, глибокодумно, не сказав нічого ані путнього, ані зрозумілого.
І, в принципі, таке ставлення до екс-прем'єра, постійні прохання до нього "прийти і очолити" - це правда, але тільки половина її. І для Ющенка її може виявитися мало, щоб бути впевненим, що для нього завжди знайдеться десь "тепле місце". Йдеться не просто про місце, де можна просторікувати про любов до Батьківщини і нічого не робити, а про активну позицію, яку він сам позначив, коли після відставки пообіцяв, що з політики не піде.
2. "Бджоли" починають жалити по-осиному
З'їзд ПРП першим яскраво засвідчив, що в ставленні до Ющенка серед українського політикуму з'явилася нова тенденція. З одного боку Ющенка ще традиційно просять "змилуватися" і кинути свій високий рейтинг на "святу справу" перемоги тих, хто переможе на наступних виборах і побудує "українську Україну". Серед них, звичайно, Пинзеник, якого, як і значну частину пеерпістів, важко уявити непримиренним опозиціонером, готовим ризикнути для повалення нинішнього режиму власною респектабельністю і можливістю завжди бути використаним для зовнішнього "марафету" режиму на посаді якогось "записного реформатора". Пинзеник уже погрався в принциповість і пішов з уряду, коли не прийняли пакет його реформаторських пропозицій. І це справді був крок. Але подальша діяльність і Пинзеника, і його ПРП показали, як він пожалкував, що зробив цей крок. Він сподівався, що його покличуть назад, мовляв, треба ж комусь гратися для Заходу в "демократію та ринок". Але не покликали, бо знайшовся ще один реформатор – Ющенко, якого теж використали і викинули.
Але весь цей час ПРП, як мовиться. "крутилася", бо прагнула одночасно й опозиційною бути, і не дуже "гаранта" розсердити, а навпаки – зіграти таку собі роль дозволеної ринково-ліберальної опозиції. Для держави від неї реальної користі - на копійку, зате для "відмазки" режиму в очах Заходу вона ой як була і залишається потрібною. Пинзеник і на цьому з'їзді сказав, що вони були і залишаються в опозиції до нинішньої олігархічної системи влади "старих номенклатурників і нових розкрадачів" і що це важливіше за критику Кучми, бо, мовляв, і Ющенко в цьому сенсі був опозиційний політик. Але Пинзеник так і не сказав, що саме Кучма – це уособлення цієї влади, і не "жертва", а її натхненний і свідомий творець, який нічого іншого, окрім інтриг та насильства для збереження особистої влади, в державному керівництві не опанував. І не опанує, бо й далі продовжує керувати державою за допомогою особисто йому відданих холуїв та прихвостнів на державних посадах. Не сказав цього і Ющенко.
Однак не про це йдеться. А про те, що, з другого боку, в ПРП серед простих партійців, схоже, вже визрівають грона невдоволення вічним напівопозиційним колаборантством керівництва та його напівугодовським і напівхолуйським ставленням до нерішучого вождя Ющенка. М'якша форма цього невдоволення – це заклики не чіпати Ющенка дурними проханнями та закликами, а самим створити блок, наростити м'язи і вже потім запропонувати йому очолити нове утворення. І він не відмовиться від готового. А це буде вигідно і йому, і партії, бо, мовляв, без вождя все одно не можна. Новоспечений пеерпіст Володимир Яворівський висловив цю тенденцію найвлучніше, коли доводив, що Україні потрібний загальнодержавний лідер і що свідченням цього є те, "що таким лідером став навіть Ющенко". "Ющенко на посту прем'єра дива не зробив, він просто відігнав свиней від корита", - образно сказав Яворівський, пояснюючи популярність Ющенка. І з цим важко не погодитися. Як і неважко передбачити, яким був би популярним Ющенко, якби він зголосився і закликав народ відсунути від корита найголовнішого "свинопаса"…
Але є й відвертіша позиція невдоволення Ющенком – заклики частини пеерпістів узагалі "продинамити" його і працювати самим, незважаючи на чиїсь рейтинги. Тарас Чорновіл відверто сказав, що, мовляв, "ми даремно кидаємося до Ющенка, адже коли ми самі не понесемо свій хрест, то Ющенко за нас його не понесе". "Чекання вождя має змінитися конкретною роботою, яка має дати результат незалежно від того, прийде до нас Ющенко чи ні", - сказав Чорновіл. Так само рішуче запропонували звернутися до Ющенка Михайло Косів, Володимир Філенко і навіть Тарас Стецьків. Вони запропонували змусити Ющенка сказати, з ким він, які параметри, складові, критерії, філософія та ідеологічні засади блоку, про який він говорить і який нібито створює. І якщо Ющенко й далі зволікатиме з відповіддю, то працювати без нього. І не під нього. "Інакше дуже схоже, що ми - партія, яка може виконати історичну місію, але боїться брати її на себе", - сказав Косів. Але найхарактернішим на цьому з'їзді було те, що Косів та ще один "критикан" Філенко, стали новими заступниками голови партії Пинзеника, а всі інші "невдоволені" – Яворівський, Стецьків, Чорновіл, Володимир та Олена Бондаренки – увійшли до керівної ради партії. А, отже, для Ющенка справді пролунав серйозний дзвоник – нібито навіки вірні "бджоли" почали жалити по-осиному…
3. Полювання на екс-прем'єрів
Інші сумні дзвоники для Ющенка пролунали один за одним уже минулого тижня. І свідчать вони не тільки про те, що Ющенко може своєю нерішучістю відкинути себе ж від активної політики, а й про те, що політичні конкуренти намагаються відсунути його силою. Чи, принаймні, як і у випадку з ПРП, натиснути і змусити визначитися на чиюсь користь.
Можливість того, що він таки може очолити правоцентристську коаліцію і своєю ірраціональною популярністю посилити її потенцію, а отже, сплутати карти пропрезидентським олігархічним партіям та блокам, владу налякала. І спонукала, щонайменше, на дві спроби активно дискредитувати екс-прем'єра, приписавши йому не його гріхи.
Насамперед, звичайно, про спроби спершу прем'єра Кінаха, а потім і «папи-гаранта» Кучми навісити на Ющенка проблему нерозв'язаних газових боргів за попередні роки. В грудні минулого року Ющенко з Касьяновим у Мінську підписали угоду про газовий борг України та меморандум про пошук механізмів його погашення. Борг визнавався Україною державним, і Кучма був тоді не проти і навіть говорив щось про налагодження зв'язків. Проте Ющенко розумно й далекоглядно нічого не передавав з цього на ратифікацію до Верховної Ради, бо явно не погоджувався перетворювати корпоративний борг НАК "Нафтогаз України" на борг державний, який треба сплачувати з держбюджету. Тепер, коли Росія запропонувала випустити євробонди для погашення боргу 1,342 млрд. доларів, схаменувся вже Кучма. І заявив, що корпоративний борг ніколи не стане державним, але стрілки звично перевів на Ющенка, мовляв, це він – "хлопчик» винний, а, отже, ату його, ату. А що Ющенко виправдатися повноцінно в умовах інформблокади не зможе, то він і буде «запроданцем державних інтересів", а Кучма з Кінахом – "патріотами".
По-друге, аналогічна картина дискредитації спостерігається в ситуації навколо банку "Україна", який оголосили банкрутом. Цей банк в 1997 – 1999 роках активно видавав кредити (1 млрд. гривень) тим, хто працював спершу на перемогу на тодішніх парламентських виборах пустовойтенківської "партії влади" – НДП. А потім на "Злагоду" та інших, хто підсаджував Кучму в президентське крісло. Кредити, звісно, ніхто й не подумав повертати, і банк збанкрутів, незважаючи на спроби Нацбанку якось його втримати на плаву. І ось тепер знайшлися новітні "шукачі справедливості", які провалили нові спроби уряду врятувати банк і створили комісію, яка має все з'ясувати: і хто кредити отримував і не повернув, і чому Нацбанк пробував "Україні" допомогти. Але вже залунали звинувачення на адресу Ющенка, що то він, мовляв, все зробив, бо був головою Нацбанку, а до цього - вихідцем із банку "Україна".
Однак характерно в цій ситуації ще й те, що дві фінансові справи – газових боргів та банку "Україна" – вже пробують використати не тільки проти Ющенка як головного конкурента, а й попутно проти інших супротивників. Наприклад, проти Валерія Пустовойтенка. В обох випадках він був прем'єром, і це саме за його керівництва Ігор Бакай в "Нафтогазі України" робив газові борги, а "Україна" отримувала кредити і їх їй не повертали. Тож і виходить таке собі політичне "полювання" на екс-прем'єрів – Пустовойтенка та Ющенка, бо їх цього разу намагаються перед виборами об'єднати в один передвиборний блок НДП, аграріїв та партій "Трудова Україна" і "Регіони України".
Заступником голови спеціальної слідчої групи, яка має з'ясовувати справу банку "Україна", обрано такого патологічного "любителя" Ющенка, як Віктора Суслова. І сподіватися, що цей достойник, копаючи під Ющенка, обмине Пустовойтенка, мабуть, на варто. Суслов у нас тепер, як відомо, любить "яблука" Бродського. А той розкидає їх недалеко від Медведчука-Суркіса-Волкова, котрі самі створюють свій пропрезидентський передвиборчий блок і в боротьбі за "тіло" Кучми теж навряд чи жалітимуть не те що Пустовойтенка, а й будь-кого іншого, навіть маму рідну. А тут можна одним махом прибрати у конкурентів таких стовпів, як два екс-прем'єри, - хто ж від такого "подарунку долі" напередодні виборів відмовляється? Таке можна уявити, якщо запідозрити, наприклад, мораль, совість і порядність у вказаного "тріо" чи "квартету". Але ж у боротьбі за владу і гроші такі "монети" в Україні не ходять...
І, нарешті, по-третє, в цій складній ситуації на Ющенка натиснув його, за загальним переконанням, "духовний гуру" спікер Іван Плющ. То він увесь час наполягав, щоб Ющенко не скочувався на "маргінез націонал-демократів" і тримався центру, очоливши блок ендепістів, аграріїв, трудовиків та регіональників. А минулого тижня Плющ раптом послабив "захват" і заявив, що Ющенко може робити що завгодно. І, звісно, про жодну "свободу вибору" тут не йдеться. Плющ елементарно показує Ющенку, що коли той буде зволікати, то може остаточно позбавитися прихильності "папи", і той дасть відмашку - "мочити" остаточно. І тоді, попереджають Ющенка, для нього можливий і такий вихід: обійми Суслова, який на гроші Медведчука-Суркіса-Волкова може довести і до відомств Смирнова-Потебенька. І що відповість відомий, але дуже вже лякливий "загальнодержавний лідер", не знає ніхто…
4. Епілог
Отже, сьогодні вже очевидно, що, незважаючи на літні канікули, які наближаються, Ющенку може стати холодно. Бо до нього приступили впритул всі, кому він так чи інакше роздавав аванси. Тепер від нього вимагають гарантій "зарплати" і дивідендів на майбутнє. Сам Ющенко пообіцяв, що ще зовсім трохи, і він скаже все, звернеться до всіх із заявою. Що в ній буде, теж не знає ніхто. Але може так статися, що буде запізно, і вона виявиться нікому не потрібною. Як нікому виявиться непотрібним і сам Ющенко.
Йдеться про те, що особиста трагедія Ющенка як політика полягатиме в тому, що він без зайвої допомоги, а завдяки своїй нерішучості може сам себе "продинамити" повз усі важливі політичні процеси. І це політичне "самодинамо" стане найпотужнішим і найяскравішим з усіх досі відомих в Україні "динам". Як у пса, який нібито хотів когось куснути, а вчепився у власного хвоста, закрутився і на цьому остаточно й вичерпав усі сили…
