Україна–2013. Нуль доларів боргу перед Москвою
Понеділок, 8 жовтня 2001, 17:30
У червні 1999 на газові переговори до Києва прибув російський прем'єр Сергій Степашин. Ажіотаж був пристойний, тому що до української столиці його попередники Кириєнко і Примаков так і не доїхали. Порадившись, Степашин і Пустовойтенко тоді гучно, під фотоспалахи і мікрофони, вирішили створити групу експертів і вирішити питання хронічної заборгованості України за газ. Зимою 2000 з'явилася нова зірка, яка спричинила у половини енергочиновників і бізнесменів істерику: віце-прем'єр Тимошенко приїхала з Москви і привезла цифру боргу за газ в 2,8 мільярди доларів – до цього було прийнято говорити про показник рази в чотири менший. У липні 2000, коли ці сенсаційні дані зменшилися наполовину, перед черговою поїздкою на газові переговори в Москву тогочасний прем'єр Віктор Ющенко вважав це шансом "розлучитися по-європейському". Остаточно ж ідея була оформлена в документи тільки зараз. Лаври дісталися Кінаху, який отримав перше повноцінноє досягнення в біографію глави уряду. Якщо все заплановане в цей четвер буде виконано, газова тема втрачає номер 1 в порядку денному відносин між країнами.
Нарадившись на півтори години довше запланованого, прем'єри України і Росії підписали угоду про реструктуризацію боргу Києва на 12 років з трирічним пільговим періодом. Ще напередодні у Києві Кінах повідомив про головне питання переговорів, яке не було вирішене до останнього дня – процентна ставка, під яку Москва буде приймати від Києва гроші. Росія, зі слів Кінаха, хотіла 10%, Україна погоджувалася на 3-4%. По суті, договір був підписаний на умовах Києва – в угоді записана гнучка ставка: ЛІБОР + 1%. "ЛІБОР зараз дуже хороший, 2,5-3% ", - прокоментував міністр фінансів Мітюков. У принципі, більше 6% показник не повинен ставати. І ось тут виникають незрозумілі емоції: що могло примусити Москву різко полюбити південного сусіда.
Ця поступка Росії – не перша. Сума боргу на 1 червня 2000 року зафіксована в 1 мільярд 401 мільйон 400 тисяч доларів; сторони погодилися, що після цієї дати Україна газ не крала. Однак завжди було загальноприйнято, що Москва чекає від Києва ну мільярди два, не менше.
Крім того, спочатку північний сусіда хотів розтягнути платежі на вісім років, тепер же погодився на 12 років. Дуже жорсткою була позиція Росії і в тому, щоб оформити український борг в державні зобов'язання. Нинішня угода такого не передбачає – облігації випустить НАК "Нафтогаз України", а гарантіями платежів Києва будуть відрахування Москви за транзит російського газу через територію України.
Ще один крок назад Росія зробила (або ледь не зробила) перед підписанням договору. Після переговорів в Москві на минулому тижні з'явилася інформація, що Касьянов погодився переглянути закладений в торішніх договорах механізм, який не дозволяв Києву реекспортувати блакитне паливо до Європи: мито в 140 доларів, через який газ, що продається Україною, ставав нікому не потрібним.
Ця поступка Росії – зняття мита – остаточно здивувала російських оглядачів. "Кінах говорить, що реекспортуватися буде тільки власний газ з нових родовищ, - пишуть російські "Ведомости". - Згідно з Мінпаливенерго України, зростання видобутку газу в цьому році становитиме 1,2 млрд куб. м за рахунок введення найближчим часом нових родовищ (Східноказантипського і Західноказантипського) в Криму. Відповідно, в такому об'ємі Україна може експортувати газ в Європу. До 2004 року Україна збирається за рахунок збільшення видобутку експортувати в Угорщину, Словаччину і Польщу 7 млрд куб. м".
Але чиновник Мінпаливенерго України відверто заявив газеті: "Реально можна буде експортувати з квоти в 30 млрд, а споживачам відшкодовувати за рахунок нарощування власного видобутку з нових родовищ". Скільки буде транспортувати Україна в Європу, "Газпром" буде дізнаватися непрямим шляхом. Зате він, а також Туркменістан точно будуть знати, що закуповувати газ Україна буде по $80 за 1000 куб. м, а продавати на світовому ринку по ціні понад $100. "Іншими словами, Москва і Ашхабад будуть оплачувати українське національне достоїнство", - із подивом резюмують "Ведомости".
Щоправда, як виявилося в четвер, з цією поступкою Росії зрозуміло далеко не все. Касьянов раптом заявив, що Україна не має жодних намірів експортувати газ доти, доки в країні існує недостатнє забезпечення цим ресурсом. Кінах при цьому мовчав. І кожний кубометр газу в Україні, за ідеєю росіян, повинен фіксуватися шляхом щорічного спільного узгодження енергобалансів. І тут Кінах також мовчав.
Ще одна контрпоступка Києва може критися в мимохідь кинутих Касьяновим словах: "Потужності атомних реакторів на станціях в Хмельницьком і Рівне будуть добудовані повністю виключно силами російських і українських організацій". Яка пропорція перших і других – невідомо. Однак бажання росіян взяти участь в проектах, де є гарантоване стопроцентне фінансування кредитами Україні з боку Заходу, зрозуміло.
Офіційне ж обгрунтування поступливості Москви – в традиційній риториці росіян, на цей раз Касьянова: "дух співпраці", "повні братерські відносини". Однак про те, наскільки умови реструктуризації українських боргів за газ "взаємоприйнятні і для Росії, і для України", покаже рік 2002. Який, як повідомив Касьянов, був оголошений в Росії "роком України".
Ігор Мітюков, міністр фінансів України: "Я думаю, що це взаємовигідна угода, яка крім фінансового має і серйозний політичний аспект, оскільки нарешті врегульована проблема, яка існувала з початку 2000 року.
Якщо говорити про фінансові умовах, то я думаю, що для України вони є прийнятними, в той же час вони відповідають інтересам російської сторони. Головне, що нам вдалося реалізувати ті положення, про які домовлялися президенти під час своєї зустрічі. Тоді президент Путін зазначив, що ці відносини повинні бути не дуже обтяжливими для державного бюджету. Президент України рішуче вимагав якнайшвидше врегулювати проблему.
Рішення по процентних ставках: шестимісячний ЛІБОР плюс 1% і досить тривалий період реструктуризації, який повністю відповідає умовам Паризького клубу – це 12 років і три роки пільгового періоду.
Нам вдалося домовитися, що накопичені відсотки з моменту виникнення цього боргу – з 1 червня 2000 – будуть виплачуватися не одноразово, а протягом трьох років.
Керівник "Нафтогазу" Вадим Копилов повідомив УП, що облігації компанії для погашення боргу почнуть випускати "через чотири місяці". "Якщо "Нафтогаз" не зможе виконувати зобов'язань, то там [в договорі] є хороша схема, яка дозволить [дотримуватися домовленостей]. Гарантійні умови дозволяють, щоб борг гасився завжди своєчасно. Гарантіями виступають транзитні платежі Росії".
Посол Росії відповідати на питання не хотів, весь час сміявся і пропонував послухати прем'єрів. І сказав тільки, що "будуть дуже прийнятні умови", які "узгоджувалися, довго відпрацьовувалися".
Віктор Ющенко, екс-прем'єр-міністр України: "Я зараз дав доручення, щоб експерти вивчили ці рішення, і я після фахового ознайомлення буду готовий їх прокоментувати. Я переконаний, що ідеологія, філософія угоди не могла помінятися [з часів, коли переговори проводив сам Ющенко].
Ющенко також заявив УП, що у грудні минулого року, коли укладалася попередня угода, Україна погодилась тільки на "тимчасову" заборону реекспорту газу. "Йшлося про те, що до нормалізації розрахунків за російські поставки і входження Росії у газовий баланс Україна прийняла на себе тимчасову норму не перебирати на себе умови реекспорту, окрім проектів, контрактів, які можуть бути заключені з третіми сторонами. Це логічно, бо Україна мала дефіцитний газовий баланс. І не маючи можливості проводити розрахунки, мати можливість реекспорту – це виглядало економічно некоректно. Бо Росія, ви пам'ятаєте, мала проблеми з внутрішнім постачанням, Росія не могла перекрити внутрішній баланс. Україна довгий час практикувала самовтручання у процес відбору. І це виводило на серйозні колізії з російською владою".
Нарадившись на півтори години довше запланованого, прем'єри України і Росії підписали угоду про реструктуризацію боргу Києва на 12 років з трирічним пільговим періодом. Ще напередодні у Києві Кінах повідомив про головне питання переговорів, яке не було вирішене до останнього дня – процентна ставка, під яку Москва буде приймати від Києва гроші. Росія, зі слів Кінаха, хотіла 10%, Україна погоджувалася на 3-4%. По суті, договір був підписаний на умовах Києва – в угоді записана гнучка ставка: ЛІБОР + 1%. "ЛІБОР зараз дуже хороший, 2,5-3% ", - прокоментував міністр фінансів Мітюков. У принципі, більше 6% показник не повинен ставати. І ось тут виникають незрозумілі емоції: що могло примусити Москву різко полюбити південного сусіда.
Ця поступка Росії – не перша. Сума боргу на 1 червня 2000 року зафіксована в 1 мільярд 401 мільйон 400 тисяч доларів; сторони погодилися, що після цієї дати Україна газ не крала. Однак завжди було загальноприйнято, що Москва чекає від Києва ну мільярди два, не менше.
Крім того, спочатку північний сусіда хотів розтягнути платежі на вісім років, тепер же погодився на 12 років. Дуже жорсткою була позиція Росії і в тому, щоб оформити український борг в державні зобов'язання. Нинішня угода такого не передбачає – облігації випустить НАК "Нафтогаз України", а гарантіями платежів Києва будуть відрахування Москви за транзит російського газу через територію України.
Ще один крок назад Росія зробила (або ледь не зробила) перед підписанням договору. Після переговорів в Москві на минулому тижні з'явилася інформація, що Касьянов погодився переглянути закладений в торішніх договорах механізм, який не дозволяв Києву реекспортувати блакитне паливо до Європи: мито в 140 доларів, через який газ, що продається Україною, ставав нікому не потрібним.
Ця поступка Росії – зняття мита – остаточно здивувала російських оглядачів. "Кінах говорить, що реекспортуватися буде тільки власний газ з нових родовищ, - пишуть російські "Ведомости". - Згідно з Мінпаливенерго України, зростання видобутку газу в цьому році становитиме 1,2 млрд куб. м за рахунок введення найближчим часом нових родовищ (Східноказантипського і Західноказантипського) в Криму. Відповідно, в такому об'ємі Україна може експортувати газ в Європу. До 2004 року Україна збирається за рахунок збільшення видобутку експортувати в Угорщину, Словаччину і Польщу 7 млрд куб. м".
Але чиновник Мінпаливенерго України відверто заявив газеті: "Реально можна буде експортувати з квоти в 30 млрд, а споживачам відшкодовувати за рахунок нарощування власного видобутку з нових родовищ". Скільки буде транспортувати Україна в Європу, "Газпром" буде дізнаватися непрямим шляхом. Зате він, а також Туркменістан точно будуть знати, що закуповувати газ Україна буде по $80 за 1000 куб. м, а продавати на світовому ринку по ціні понад $100. "Іншими словами, Москва і Ашхабад будуть оплачувати українське національне достоїнство", - із подивом резюмують "Ведомости".
Щоправда, як виявилося в четвер, з цією поступкою Росії зрозуміло далеко не все. Касьянов раптом заявив, що Україна не має жодних намірів експортувати газ доти, доки в країні існує недостатнє забезпечення цим ресурсом. Кінах при цьому мовчав. І кожний кубометр газу в Україні, за ідеєю росіян, повинен фіксуватися шляхом щорічного спільного узгодження енергобалансів. І тут Кінах також мовчав.
Ще одна контрпоступка Києва може критися в мимохідь кинутих Касьяновим словах: "Потужності атомних реакторів на станціях в Хмельницьком і Рівне будуть добудовані повністю виключно силами російських і українських організацій". Яка пропорція перших і других – невідомо. Однак бажання росіян взяти участь в проектах, де є гарантоване стопроцентне фінансування кредитами Україні з боку Заходу, зрозуміло.
Офіційне ж обгрунтування поступливості Москви – в традиційній риториці росіян, на цей раз Касьянова: "дух співпраці", "повні братерські відносини". Однак про те, наскільки умови реструктуризації українських боргів за газ "взаємоприйнятні і для Росії, і для України", покаже рік 2002. Який, як повідомив Касьянов, був оголошений в Росії "роком України".
Ігор Мітюков, міністр фінансів України: "Я думаю, що це взаємовигідна угода, яка крім фінансового має і серйозний політичний аспект, оскільки нарешті врегульована проблема, яка існувала з початку 2000 року.
Якщо говорити про фінансові умовах, то я думаю, що для України вони є прийнятними, в той же час вони відповідають інтересам російської сторони. Головне, що нам вдалося реалізувати ті положення, про які домовлялися президенти під час своєї зустрічі. Тоді президент Путін зазначив, що ці відносини повинні бути не дуже обтяжливими для державного бюджету. Президент України рішуче вимагав якнайшвидше врегулювати проблему.
Рішення по процентних ставках: шестимісячний ЛІБОР плюс 1% і досить тривалий період реструктуризації, який повністю відповідає умовам Паризького клубу – це 12 років і три роки пільгового періоду.
Нам вдалося домовитися, що накопичені відсотки з моменту виникнення цього боргу – з 1 червня 2000 – будуть виплачуватися не одноразово, а протягом трьох років.
Керівник "Нафтогазу" Вадим Копилов повідомив УП, що облігації компанії для погашення боргу почнуть випускати "через чотири місяці". "Якщо "Нафтогаз" не зможе виконувати зобов'язань, то там [в договорі] є хороша схема, яка дозволить [дотримуватися домовленостей]. Гарантійні умови дозволяють, щоб борг гасився завжди своєчасно. Гарантіями виступають транзитні платежі Росії".
Посол Росії відповідати на питання не хотів, весь час сміявся і пропонував послухати прем'єрів. І сказав тільки, що "будуть дуже прийнятні умови", які "узгоджувалися, довго відпрацьовувалися".
Віктор Ющенко, екс-прем'єр-міністр України: "Я зараз дав доручення, щоб експерти вивчили ці рішення, і я після фахового ознайомлення буду готовий їх прокоментувати. Я переконаний, що ідеологія, філософія угоди не могла помінятися [з часів, коли переговори проводив сам Ющенко].
Ющенко також заявив УП, що у грудні минулого року, коли укладалася попередня угода, Україна погодилась тільки на "тимчасову" заборону реекспорту газу. "Йшлося про те, що до нормалізації розрахунків за російські поставки і входження Росії у газовий баланс Україна прийняла на себе тимчасову норму не перебирати на себе умови реекспорту, окрім проектів, контрактів, які можуть бути заключені з третіми сторонами. Це логічно, бо Україна мала дефіцитний газовий баланс. І не маючи можливості проводити розрахунки, мати можливість реекспорту – це виглядало економічно некоректно. Бо Росія, ви пам'ятаєте, мала проблеми з внутрішнім постачанням, Росія не могла перекрити внутрішній баланс. Україна довгий час практикувала самовтручання у процес відбору. І це виводило на серйозні колізії з російською владою".
