Зіркове подружжя балетного Нью-Йорку

Американський балетний театр (АБТ) та Нью-Йорк-Сіті-Балет (НЙСБ) - дві найбільші балетні трупи Нью-Йорку. Обидві, безперечно, входять до першої п'ятірки найвидатніших труп світу. Але спеціалізуються вони на різному репертуарі.

Якщо НЙСБ надає перевагу "абстрактним" балетам, зокрема, творам свого засновника Джорджа Балачіна, то АБТ займається переважно постановками "повнометражних" драматичних балетів - класикою 19-го століття і балетами пізніших майстрів, як Кеннет МакМіллан та Джон Кранко.

Правда, НЙСБ постійно розширює свій репертуар балетної класики (зокрема, балети на музику Чайковського), а АБТ не цурається сучасних, абстрактних балетів (у тому числі твори Баланчіна).

Все ж, у Нью-Йорку прийнято вважати, що на НЙСБ ходять на балети, а на АБТ ходять на танцюристів. Це ніяк не означає, що танцюристи НЙСБ нецікаві, чи що АБТ ставить невдалі балети. Але НЙСБ дійсно наголошує на першості хореографії, тоді як АБТ свідомо плекає зірок. Протягом свого існування, АБТ завжди гуртувала видатних танцюристів з усього світу: Антон Долін, Нора Кей, Х'ю Ленґ, Алісія Алонсо, Ігор Юськевич, Карла Фраччі, Ерік Брун, Рудольф Нуреєв, Сінтія Ґреґорі тощо.

Нині прем'єри АБТ не менш яскраві. Парадокс ситуації полягає в тому, що попри підкреслену "американськість" трупи, більшість її зірок - іноземці. Так, окрім сімки американських прем'єрів (у тому числі Сюзан Джаффе, Джулі Кент та Ітан Стіфел), до передових танцюристів належать троє українців (Дворовенко, Білоцерківський та Володимир Малахов), двоє аргентинців (Палома Еррера, Хуліо Бокка), грузинка (Ніна Ананіашвілі), кубинець (Хосе Мануель Карреньо), іспанець (Анхел Корелья), італійка (Алессандра Феррі) та француз (Ґійом Ґраффен).

Саме про Ірину Дворовенко, Максима Білоцерківського потрібно знати. Не було б перебільшенням сказати, що Дворовенко та Білоцерківський - золота пара нью-йоркського балету. Публіка просто шаленіє від їхніх спільних виступів. Окрім того, що вони подружня пара, Ірина та Максим ідеально підходять одне одному фізично.

Їхня вражаюча стилістична єдність зумовлена однаковою школою. Проте, в них є й контрастні риси. Спадає на думку відомий вислів легендарної актриси Кетрін Хепберн про незрівняний танцювальний дует Джинджер Роджер і Фреда Астера: "Fred gave Ginger class, Ginger gave Fred sex".

Білоцерківський завжди належав до найелегантніших, найшляхетніших танцюристів - романтичний принц від природи. Дворовенко його рідкісною вишуканістю похвалитися не могла, проте в нього не було її вражаючої технічної віртуозності. Вона належить до тих феєрверків, чиє технічне вміння викликає цілковиту довіру - за неї ніколи не страшно. Але з часом Максим наздогнав техніку своєї дружини.

За останні три роки його фізична віртуозність стрімко зросла до такої міри, що нині він сміло може змагатися зі своїми колегами (а багато хто вважає, що склад чоловіків-танцюристів в АБТ - найсильніший у світі) у царині бравурної техніки. Тим часом Ірина у свого чоловіка перебрала художню тонкість і аристократичність. Тож сміло можна сказати, що обоє стали кращими танцюристами, відколи прибули до Америки.

Репертуар Дворовенко досі зосереджується на класичних та класико-драматичних балетах. Проте, стилістичний діапазон Білоцерківського дуже розширився. Окрім того, що він виконує всіх романтико-класичних героїв, хореографи часто його використовують у своїх нових творах і сміло можна сказати, що він опанував і модерн-балет, і чистий модерн. Коли АБТ уперше поставив твір основоположниці американського модерну Марти Ґрехем, Білоцерківського обрали виступити у прем'єрі.

Нині Ірина Дворовенко та Максим Білоцерківський живуть зачарованим життям. У них є всі можливості себе реалізувати в мистецтві, публіка їх обожнює, вони обертаються в найвищих соціальних колах, адже грошовитим нью-йоркцям завжди приємно включати красивих і талановитих знаменитостей до своїх кіл знайомих. Але не завжди було так.

Їм довелося розпочинати свою американську кар'єру з кордебалету, незважаючи на те, що в Україні вони в кордебалеті ніколи не танцювали. У 1994-96 рр. Дворовенко фактично сиділа без роботи - до складу АБТ її відразу не взяли. Таким чином можна тільки дійти сумного висновку, що у світі до українців (зрештою, до більшості вихідців зі Східної Європи) дійсно ставляться, як до людей другого сорту. Їм доводиться боротися довше і важче, щоб досягти своєї мети. Чому?

Ірина Дворовенко народилася у Києві 1973 р. у сім’ї танцюристів. Вона закінчила Київське хореографічне училище у 1990 році, і тоді ж отримала срібну медаль на міжнародному конкурсі балету в Джексоні (США). Того ж року вона стала солісткою Київського театру опери та балету. У 1991 р. Дворовенко отримує бронзову медаль на міжнародному балетному конкурсі в Осаці, через рік - золоту медаль на першому балетному конкурсі ім. Дяґілєва в Москві і стає провідною солісткою Національної опери України.

У 1993 році Максим та Ірина справили весілля. У 1994 р. Ірина отримує гран-прі на першому балетному конкурсі ім. Сергія Лифаря в Києві, а вже у 1996 році стала членом кордебалету Американського балетного театру (Нью-Йорк). За рік Ірина стала солісткою АБТ, і тільки 2000 році отримала звання балерини АБТ.

Максим Білоцерківський народився теж у Києві, у 1972 році, але в сім’ї інженерів. Після закінчення у 1990 році Київського хореографічного училища у 1990 році став солістом Національної опери Болгарії, а через рік став солістом Київського театру опери та балету, потім провідним солістом. У 1994 році став членом кордебалету Американського балетного театру (Нью-Йорк), потім стає солістом АБТ, і у 2000 році отримує звання прем’єра АБТ.

Дворовенко та Білоцерківський зустрілися у школі, одружилися і тепер танцюють разом. Вони нагадують казку про Попелюшку, тільки у цій казці дві Попелюшки. Отже і доля була вдвічі складнішою.

Ірина та Максим разом росли, потім разом займалися в одному київському хореографічному училищі, а танцювати разом почали у 1993 році у турі "Російські зірки", а потім незабаром одружилися. Тепер вони чи не найвідоміше подружжя на балетній сцені Америки.

Балетний критик New York Times Анна Кіссельгофф (Anna Kisselgoff) не один раз використала прикметник "блискучий", коли писала рецензії на виступи української пари, а після їхнього "Дон Кіхота" 1999 року написала: "Вони рухаються у всепоглинаючій гармонії, навіть дихання одне у їхньому союзі".

Максим про київське життя згадує так: "У балетній школі не було жодних бойфрендів та подруг, там перш за все потрібно було стати професіоналом на сцені. Ти повинен був стати людиною. Іра і я жили неподалік один одного, а тому ходили до школи разом. Ми весь час проводили у різних класах, зустрічалися тільки на перерві. Жартували, сміялися, спілкувалися і все.

Потім, коли минув деякий час, ми зрозуміли, що дуже добре один одного знаємо. Я не думаю, що ми у 16-18 ще були дітьми, які тільки і думають про кохання та секс. Ми мріяли про свою кар'єру, життя, і у всіх наших думках був балет".

Ірина майже повторює за Максимом: "Звичайно ж, коли мені були ще 14 чи 15 років, я хотіла зустріти такого хлопця, який би був хорошим чоловіком та партнером. Саме тому мій вибір впав на Максима. Ніхто про це не знає, але саме я вирішила, що ми повинні танцювати разом.

Максим тоді поїхав до Болгарії на рік, а я пішла до його батьків і попросила, щоб вони повернули його додому, бо мені дуже потрібен партнер".

Максим же, у свою чергу, мріяв знайти партнерку, яка б також чудово розуміла його. За його словами, він дістав відеозапис Рудольфа Нурієва і Марго Фонтейн, мріяв, щоб і у нього також були такі стосунки та взаєморозуміння на сцені з його партнеркою.

Отже, все сталося саме так, як і мріяла Ірина – у 1993 році вони з Максимом разом з московськими танцюристами взяли участь у американському турі. Організатори туру вирішили, що Максим взяв із собою свою подругу, і тому поселили їх в один номер. Помилка так і не була виправлена, і тому незабаром Ірина і Максим одружилися.

У 1994 році Максим підписав контракт з Американським балетним театром. Ірина залишилася без роботи. Вона говорить, що їй було важко, адже доводилося виступати на будь-яких виставах. "Мені було важко, але я знала, чого хочу".

Ірині нарешті вдалося підписати контракт з АБТ, але їй не вдавалося потрапити в основний склад вистав. Одного разу була нагода, але Ірина, на жаль, зазнала травми і довелося відмінити виступ. Але "зірковий час" не оминув її. У 1997 році Ірина вийшла у дублі "Лебединого озера" замість Аманди МакКерроу. Так Ірина протягом декількох вистав виступала у ролі Одетти–Одилії, а потім посипалися шалені відгуки. І вже з того часу Дворовенко та Білоцерківський працюють разом.

Максим зазначає, що час, проведений у АБТ, змінив його, він вигострив техніку та удосконалив свої драматичні здобутки завдяки великій кількості ролей. "Я "виріс" трохи пізніше ніж Ірина. Вона ще до закінчення школи вже була дуже технічною балериною, вона могла примусити глядачів поглядом не відриватися від її руки. А я тільки зараз став до кінця висловлювати себе як танцюрист і як актор".

Ірина зазначає, що коли вона працює з іншими партнерами, вона іноді озирається, "але з Максимом, я відчуваю себе цілком вільною, абсолютно. Якщо хтось із нас на сцені, а хтось за кулісами – це дуже складно. Я починаю нервувати, мені погано".

"Я думаю, що це через те, що ми відчуваємо один одного, ми дивимося на речі однаково. Ми все робимо разом, ніколи окремо, ми знаємо, що ми хочемо зробити в тій чи іншій ситуації. З іншим партнером я навіть не можу повністю розкритися. З Іриною я можу просто закрити очі, і знаю що вона хоче від мене. Це просто містика.

Але це не означає, що ми у всьому погоджуємося. Ні, у нас також і різні погляди. Але у плані роботи ми абсолютно схожі".