На холеру мені ті труби
Україна: Герої економічного дива втомилися

Вівторок, 4 грудня 2001, 13:59
Другий рік безперервного економічного росту, який в 2001р. сягне 9%. П'ятивідсоткова інфляція в першому півріччі. Малайзія? Сингапур? Японія? Ні – Україна!

Кореспонденція з Києва

"Значна частина нашого успіху знаходиться в підпіллі. Понад 60% ВВП втікло від драконівських податків до сірої зони", - говорить Михайло Коломиєць, шеф незалежної економічної агенції "Українські Новини".

Протягом останнього року увесь центр Києва покрився кнайпками, кав'ярнями, ресторанами, магазинами. На фінансовому ринку України з'явилися нарешті фірми (поки що тільки дві), які пропонують кредит на купівлю автомашин. В цілій столиці спостерігається будівельний бум: з'являються офіси і житлові будинки. А добра квартира на околицях центру коштує $20-25 тис. – і всі нові були розпродані "на пні".

Спритний Ющенко

Джина з пляшки випустив прем'єр-реформатор Віктор Ющенко (посланий у відставку в квітні 2001р. спільними силами олігархічних фракцій парламенту за "невиконання пов'язаних з ним надій"). Однак, протягом більш як року правління він впорядкував бюджет держави, тобто відрізав місцевих олігархів від державних грошей. Як кажуть в Україні – скерував фінансові потоки в інше місце. "Кожен з олігархів втратив близько 0,5 млрд. грн.", - пояснює один з київських журналістів.

Технічно це виглядало так, що Ющенко – фінансист за освітою – впровадив у законодавство ряд дрібних змін, за деякі з яких голосували навіть олігархічні фракції парламенту. Серед олігархів немає фінансистів, ніхто з них в цьому добре не розбирається, на відміну від Ющенка. Свої маєтки вони дістали в подарунок, з волі політичної влади, а про їхні доходи дбають бухгалтери. Тому в ситуації вони зорієнтувалися тільки під кінець 2000р., коли зголосилися по свої гроші. А в касі – порожньо.

Таким чином збагачена держава раптово, після десятиліття реформ, почала платити заборговані зарплати, смішної щоправда величини (в середньому по Україні $40-45). Та все ж з'явився споживчий ринок, люди почали щось купувати, а не тільки обмінювати чи ремонтувати. На цьому ринку вже були продавці – український бізнес сірої сфери.

Цілий ланцюг залежностей поміж фірмами я мусив збудувати так, аби сховати свою власність і мати можливість легко скеровувати гроші поза увагою податкової поліції, - говорить Володимир С., мільйонер, власник кількох тисяч гектарів землі та кількох підприємств харчової промисловості. Він знає ще з кільканадцятеро таких як він підприємців майже з цілої України. Зараз усі давляться своїми мільйонами, яких вони не в змозі легалізувати. Найлегше було б це зробити через інвестиції, але інвестиційний ринок завмер після відставки Ющенка.

Скиньмося на прем'єра

Ніхто не знає, скільки є "сірих" і яким вони диспонують капіталом. Один лише Володимир С. інвестує в свої фірми близько $20 млн. на рік. Існують тільки непрямі дані, які показують величину сірого класу підприємців. В двохмільйонному Києві біля трьох тисяч осіб, наприклад, є сталими клієнтами салонів люксових автомашин (Mercedes, Lexus і т.п.). А є ще Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів і Одеса, не враховуючи вже найбагатшого Донецька, в якому правлять свої закони. Принаймні частина з них заробила свої гроші незаконно, тобто без узгодження і поділу з елітою влади. Усі інші - це члени наявної еліти, а частина – прості бандити (хоча часом важко їх відрізнити від бізнесу сірої сфери).

Відомо також, що значна частина "сірих бізнесменів" збагачується в рільництві та переробці його продуктів – в українських степах швидко зростають нові потужності. Хоча український бізнес втікає як може від офіційної статистики і податкової поліції, та навіть київські представництва міжнародних фінансових організацій (Світовий Банк, ЄБРР, МВФ) визнають, що українське рільництво є галуззю економіки, яка найшвидше розвивається і варто в нього інвестувати. Український бізнес, виходячи з підпілля, натрапив, однак, на нездоланні бар'єри. В більшості випадків він не може легалізувати своїх грошей, не може їх також помножувати. Валютний кредит в Україні коштує 13-14% в рік, у гривнях – 23-24%.

Необхідні дуже глибокі зміни. Тому разом з колегами ми скидаємося тепер на Ющенка, - говорить Володимир С. В їхньому випадку скинутися – це сплатити до виборчого фонду колишнього прем'єра по кілька мільйонів доларів. Й, хоча вибори відбудуться в березні 2002 р., фонд Ющенка вже повний.

Втомлені олігархи

Зрозуміло з ким доведеться Ющенку боротися. Українською економікою керує 5 – 6 олігархів, які мають своє представництво в парламенті. Вони пов'язані з територіальними кланами: дніпропетровським, донецьким і західним. Приналежність до політичної еліти уможливлює їм збагачення, оминаючи дуже численні положення (які зобов'язують усіх інших громадян України) і тяганини бюрократичного апарату.

Бо ж найбільше в Україні зжирає не податок, а чиновник, особливо той вищого рангу. Після першого періоду конвертиків тепер вони вимагають частки з доходу – зазвичай біля 20%, але ті найзажерливіші з Донецька беруть і по 30% (в Польщі – від 5 до 12%, за неофіційними даними). Поза всіма іншими економічними наслідками донецька хтивість спричинює те, що цей найбагатший регіон є також найбільш герметичним і на його території майже немає підприємств ззовні. Зате донеччани лавиною проходять Україну, загрібаючи найжирніші кавалки (наприклад, керівництво податковою поліцією).

Таких виборів, як наші найближчі, ще ніхто не бачив на просторах колишнього СРСР, - говорить київський журналіст. – Ніхто не знає, як вони виглядатимуть, передчуваємо тільки, що вони будуть винятково брутальні.

Ось тільки герої втомилися від свого багатства і влади. Польщу відвідав один з олігархів, зять президента Віктор Пінчук – власник українських заводів труб великого діаметру, що служать для будівництва нафто- і газопроводів. Під час візиту до варшавської студії TVN він довідався, скільки можна заробити на телевізійній рекламі. Це справило на нього величезне враження. Після повернення до Києва, на одному з прийнять, випивши кілька глибших, Пінчук згадав польський ринок телереклами і зітхнув:

А на холеру мені ті труби! – разом з політичною залежністю від влади в Києві і російсько-українських відносин (заводи Пінчука є монополістом на російському ринку).

Ображений Кучма

Усі інші олігархи теж мають досить своїх труб. Але не мають кому поскаржитись і попросити допомоги. Президент Кучма втратив позицію арбітра. Він вийшов політично ослабленим з афери Гонгадзе (справа вбивства опозиційного журналіста правдоподібно українськими спецслужбами) і пов'язаних з тим плівок Мельниченка (майора служби безпеки, який записав і опублікував кількадесят годин підслуханих розмов президента з найближчими співробітниками).

Найпотужніша влада в нашій країні, адміністрація президента, спить. На різних телеканалах з'являються все частіше опозиційні політики. Ще рік-півтора тому з адміністрації президента відразу дзвонили б до шефа каналу з погрозами і застереженнями, - говорить київський журналіст. – А зараз тиша. Так наче усі співробітники президента провалилися під землю. А це означає, що ми, журналісти, поволі будемо брати під контроль територію і перед виборами в наступному році в Україні знову матимемо щось на зразок громадської думки.

Це також значить, що олігархи не можуть розраховувати на допомогу сильного бюрократичного апарату. В цій пустці президент Кучма щораз більше замикається в собі, втрачаючи контакт з реальністю.

Він ображений на усіх. Вважає, що ніхто не розуміє ні його, ні його політики, – говорить західний дипломат, який брав участь в кількох зустрічах з українським президентом. - Він ображений навіть на Польщу, бо вона безперервно ставиться йому за зразок. На одній із зустрічей президент вибухнув: "Але в нас інші умови!".
Тільки ж він сам їх і створив.

Переклав Богдан Олексюк



powered by lun.ua