"В Єдності жити - добро творити". Як "білі" піарщики Омельченка перепльовують Гліба Павловського
Четвер, 7 лютого 2002, 09:57
"Усвідомлюючи свою відповідальність за долю України й українського народу, та виходячи з переконання, що роз'єднаність українських національно-патріотичних сил є загрозою для української державності та головною перешкодою на шляху приходу до влади в Україні українських патріотів - заявляю про своє бажання стати членом Української партії...
Я урочисто ПРИСЯГАЮ:
- активно боротися за політичну та організаційну єдність усіх українських національно-патріотичних сил;
- віддавати свої сили і вміння зміцненню могутності української держави та національному і духовному відродженню українського народу;
- дотримуватися положень програмного Маніфесту партії та Статуту партії і ніколи не ставити свої особисті інтереси понад інтереси своєї партії."
Здогадалися? Це цитата з заяви про вступ до партії київського мера Олександра Омельченко "Єдність".
Не хочеться грати на боці партії футболістів, або бути рупором російських політтехнологів, які, за зізнанням Віктора Медведчука, здатні лише оформлювати соціал-демократам (о) інтернет-сайти й, ясна річ, не хочеться жодним чином ображати Олександра Олександровича, але прочитавши цей, даруйте, "хврагмент" заяви, зовсім не хочеться заплющити очі й змовчати. Зрештою, погодьтеся, що залишити цей витвір вітчизняних (себто українських) політтехнологів без уваги не можна. Інакше ми не помітимо, як перетворимося на піонерів, але з дещо іншими значками.
Насамперед вражає брежнєвсько-корчагінська тональність заяви. Чого варті фрази "урочисто присягаю", "активно боротися", "віддавати всі сили", "ніколи не ставити свої особисті інтереси понад інтереси своєї партії." Як скучило пересічне українське вухо за такими словами! Наче нічого не змінилося. Їй-богу, клятва піонера-ленінця, точніше піонера-омельченківця.
Київський мер - людина ще тієї, радянської закалки. Йому здається, що такий підхід до справи є цілком нормальним. І може він правий у тому, що серце справжнього українського патріота зголодніло за такого роду високопарністю. Але, Сан Саничу, вас дурять ваші ж речники! Відволічіться від чергової реконструкції і поговоріть з філологами. Вчитайтеся уважно у фразу "національне і духовне відродження українського народу." Це не типовий пострадянський шаблон. Таке формулювання якби передбачає, що національність і дух українського народу занедбані. Але ж це абсурд!
Питання розвитку і (відродження, народження, занепаду) духу народу - філософська категорія, якої насправді... не існує. Переплутано поняття "нації" та "народу". Речники Омельченка в гонитві за красивим і пафосним слівцем просто наплювали на мовну й філософську семантику - значення тих чи інших слів або словосполучень. Відроджуватися може лише нація. Народ існує, так би мовити, у стабільному стані, незалежно від стану, в якому перебуває нація.
Але найголовніше, безперечно, полягає не у мовній семантиці. На зворотньому боці заяви міститься "Анкета члена (кандидата у члени) партії". Тут треба вказати свої особисті дані.
Так от, цей папірець розповсюджується в усіх установах, які отримують кошти зі столичного бюджету. Розповсюджують його часто у кількох екземплярах. Й часто (все залежить від керівника) вони мають статус бланків суворої звітності: за кожен виданий папірець потрібно відзвітувати перед начальством.
Є у прихильників столичного мера й "кінці" серед київських правоохоронців. Працівники підрозділів міліції, так само як і військові, як відомо, не мають права перебувати у лавах тієї чи іншої партії. Але це нікого не хвилює. "Записуйте туди своїх родичів," - наказує їм начальство.
Директори деяких шкіл (вони, очевидно, отримують вказівки з райвідділів освіти) діють за таким принципом. Вони збирають на нараду вчителів й з-поміж всього іншого питають: "А ви би проголосували на виборах мера за Олександра Омельченка? А давайте у письмовій формі проголосуємо. А ось вам, до речі, і анкета кандидата у члени "Єдності". Ви проти вступу? Ну, і Бог з вами." Втім, слід віддати належне директорам, вони все ж таки розуміють, з ким мають справу й не наполягають на тотальному "одобрямсі".
"Чорний піар", у використанні якого Омельченко часто звинувачує Павловського і СДПУ(о), як бачимо, відпочиває. "Білі" вітчизняні політтехнологи, які працюють на Сан Санича, задіюють простий як сокира метод совдепівського агітпропу. А цей метод нічим не кращий від тієї антиреклами Омельченка, що демонструвалася на "Інтері" під мас минулих виборів мера.
Можна зрозуміти обуреність Леоніда Кравчука, якого кілька днів тому директор однієї зі столичних шкіл не пустив на зустріч з учнями. Прикро, що це робиться через призму політичної доцільності, а не заради вгамування інтересу дітлахів, які про Кравчука читають у підручниках історії. А тут якийсь директор за вказівкою столичних чиновників, відданих ідеалам Павки Корчагіна-Омельченка, Кравчука виставляє за двері. Інша справа, що Леонід Макарович зараз сам не дасть відповідь на запитання: хто він перший президент, чи шостий соціал-демократ?
А що б ви сказали про той факт, що вже у понеділок у Києві, незважаючи на заборону проводити передвиборчу агітацію, яка діє до 9 лютого, з'явилися "анонімні" синьо-жовті транспаранти "В ЄДНОСТІ ЖИТИ - ДОБРО ТВОРИТИ"? Формально і придертися ні до чого, бо під ним немає автографа Омельченка, і це гасло рівнозначно відомому "Бережіть природу, мать вашу!"
Але, придивіться, слово "єдність" значно жирніше (див. фото) за інші слова. Піарщики Олександра Олександровича обрали вірний шлях. Ніхто не буде перевіряти замовників виготовлення таких транспарантів, бо існує ще інша "Єдність" - та, яка є другим словом у відомому блоці з трьох слів й знаком оклику (не те що ви подумали), і на яку у законослухняних членів Центрвиборчкому просто не підніметься рука. У них же з проживанням все гаразд.
Але вершиною турботи київського мера за свій електорат є одна витратна стаття у міському бюджеті. Йдеться навіть не про витрати на підконтрольні й лояльні до мера ЗМІ (а ця стаття вражає своїми розмірами), а про посильну участь столичної мерії у справі... поховання киян. Це називається одним з напрямків соціальної програми. Міська адміністрація демонструє свою дбайливість перед живими людьми вінками, що кладуться на могили тих, хто пішов з життя.
Один вінок від КМДА коштує 70 гривень, хоча у середньому в бюро ритуальних послуг такий товар продається за 15-50 гривень. Є ще й за 700 грн., але їх купують рідко. Вінок "від Омельченка" не просто вінок - він виділяється на фоні інших своїм розміром, шиком. На ці витрати столична скарбниця планує виділити близько 1 млн. гривень. Їй-богу, краще б про живих так дбали! Але живі потрібні для того, щоб виголошувати трохи перефарбовані піонерські заяви.
А ще можна без зайвих зусиль надибати на деякі районні київські газети, засновниками яких є районні ради, що безкоштовно розповсюджуються. Їхній рівень - відповідний. Соціал-демократична "Наша газета +" просто "Вашингтон пост" якась у порівнянні з цими ЗМІями свободи слова. А знаєте, скільки коштів виділяються на проомельченківські ЗМІ зі столичного бюджету? Лише у першому півріччі ц. р. на це планується виділити 1,5 млн. гривень. Щоб кожен мешканець Києва знав, що у разі його смерті міська влада принесе на його могилку вінок...
А ви кажете, адміністративний ресурс! Хіба не повинні мешканці, приміром, Дарниці обов'язково знати, що трудові колективи Дарниці вітають Олександра Омельченка з обранням всеукраїнської партії "Єдність", про що трубили різні омельченківські газети до Нового року? Звичайно, повинні.
За скандалом з 1+1 дехто бачить руку Омельченка, а хтось - вухо СДПУ (О). Про перебіг подій, версії та припущення, про скандали та їх появу в пресі – читайте в новому проекті "Української правди" ППП
Я урочисто ПРИСЯГАЮ:
- активно боротися за політичну та організаційну єдність усіх українських національно-патріотичних сил;
- віддавати свої сили і вміння зміцненню могутності української держави та національному і духовному відродженню українського народу;
- дотримуватися положень програмного Маніфесту партії та Статуту партії і ніколи не ставити свої особисті інтереси понад інтереси своєї партії."
Здогадалися? Це цитата з заяви про вступ до партії київського мера Олександра Омельченко "Єдність".
Не хочеться грати на боці партії футболістів, або бути рупором російських політтехнологів, які, за зізнанням Віктора Медведчука, здатні лише оформлювати соціал-демократам (о) інтернет-сайти й, ясна річ, не хочеться жодним чином ображати Олександра Олександровича, але прочитавши цей, даруйте, "хврагмент" заяви, зовсім не хочеться заплющити очі й змовчати. Зрештою, погодьтеся, що залишити цей витвір вітчизняних (себто українських) політтехнологів без уваги не можна. Інакше ми не помітимо, як перетворимося на піонерів, але з дещо іншими значками.
Насамперед вражає брежнєвсько-корчагінська тональність заяви. Чого варті фрази "урочисто присягаю", "активно боротися", "віддавати всі сили", "ніколи не ставити свої особисті інтереси понад інтереси своєї партії." Як скучило пересічне українське вухо за такими словами! Наче нічого не змінилося. Їй-богу, клятва піонера-ленінця, точніше піонера-омельченківця.
Київський мер - людина ще тієї, радянської закалки. Йому здається, що такий підхід до справи є цілком нормальним. І може він правий у тому, що серце справжнього українського патріота зголодніло за такого роду високопарністю. Але, Сан Саничу, вас дурять ваші ж речники! Відволічіться від чергової реконструкції і поговоріть з філологами. Вчитайтеся уважно у фразу "національне і духовне відродження українського народу." Це не типовий пострадянський шаблон. Таке формулювання якби передбачає, що національність і дух українського народу занедбані. Але ж це абсурд!
Питання розвитку і (відродження, народження, занепаду) духу народу - філософська категорія, якої насправді... не існує. Переплутано поняття "нації" та "народу". Речники Омельченка в гонитві за красивим і пафосним слівцем просто наплювали на мовну й філософську семантику - значення тих чи інших слів або словосполучень. Відроджуватися може лише нація. Народ існує, так би мовити, у стабільному стані, незалежно від стану, в якому перебуває нація.
Але найголовніше, безперечно, полягає не у мовній семантиці. На зворотньому боці заяви міститься "Анкета члена (кандидата у члени) партії". Тут треба вказати свої особисті дані.
Так от, цей папірець розповсюджується в усіх установах, які отримують кошти зі столичного бюджету. Розповсюджують його часто у кількох екземплярах. Й часто (все залежить від керівника) вони мають статус бланків суворої звітності: за кожен виданий папірець потрібно відзвітувати перед начальством.
Є у прихильників столичного мера й "кінці" серед київських правоохоронців. Працівники підрозділів міліції, так само як і військові, як відомо, не мають права перебувати у лавах тієї чи іншої партії. Але це нікого не хвилює. "Записуйте туди своїх родичів," - наказує їм начальство.
Директори деяких шкіл (вони, очевидно, отримують вказівки з райвідділів освіти) діють за таким принципом. Вони збирають на нараду вчителів й з-поміж всього іншого питають: "А ви би проголосували на виборах мера за Олександра Омельченка? А давайте у письмовій формі проголосуємо. А ось вам, до речі, і анкета кандидата у члени "Єдності". Ви проти вступу? Ну, і Бог з вами." Втім, слід віддати належне директорам, вони все ж таки розуміють, з ким мають справу й не наполягають на тотальному "одобрямсі".
"Чорний піар", у використанні якого Омельченко часто звинувачує Павловського і СДПУ(о), як бачимо, відпочиває. "Білі" вітчизняні політтехнологи, які працюють на Сан Санича, задіюють простий як сокира метод совдепівського агітпропу. А цей метод нічим не кращий від тієї антиреклами Омельченка, що демонструвалася на "Інтері" під мас минулих виборів мера.
Можна зрозуміти обуреність Леоніда Кравчука, якого кілька днів тому директор однієї зі столичних шкіл не пустив на зустріч з учнями. Прикро, що це робиться через призму політичної доцільності, а не заради вгамування інтересу дітлахів, які про Кравчука читають у підручниках історії. А тут якийсь директор за вказівкою столичних чиновників, відданих ідеалам Павки Корчагіна-Омельченка, Кравчука виставляє за двері. Інша справа, що Леонід Макарович зараз сам не дасть відповідь на запитання: хто він перший президент, чи шостий соціал-демократ?
А що б ви сказали про той факт, що вже у понеділок у Києві, незважаючи на заборону проводити передвиборчу агітацію, яка діє до 9 лютого, з'явилися "анонімні" синьо-жовті транспаранти "В ЄДНОСТІ ЖИТИ - ДОБРО ТВОРИТИ"? Формально і придертися ні до чого, бо під ним немає автографа Омельченка, і це гасло рівнозначно відомому "Бережіть природу, мать вашу!"
 |
Але вершиною турботи київського мера за свій електорат є одна витратна стаття у міському бюджеті. Йдеться навіть не про витрати на підконтрольні й лояльні до мера ЗМІ (а ця стаття вражає своїми розмірами), а про посильну участь столичної мерії у справі... поховання киян. Це називається одним з напрямків соціальної програми. Міська адміністрація демонструє свою дбайливість перед живими людьми вінками, що кладуться на могили тих, хто пішов з життя.
Один вінок від КМДА коштує 70 гривень, хоча у середньому в бюро ритуальних послуг такий товар продається за 15-50 гривень. Є ще й за 700 грн., але їх купують рідко. Вінок "від Омельченка" не просто вінок - він виділяється на фоні інших своїм розміром, шиком. На ці витрати столична скарбниця планує виділити близько 1 млн. гривень. Їй-богу, краще б про живих так дбали! Але живі потрібні для того, щоб виголошувати трохи перефарбовані піонерські заяви.
А ще можна без зайвих зусиль надибати на деякі районні київські газети, засновниками яких є районні ради, що безкоштовно розповсюджуються. Їхній рівень - відповідний. Соціал-демократична "Наша газета +" просто "Вашингтон пост" якась у порівнянні з цими ЗМІями свободи слова. А знаєте, скільки коштів виділяються на проомельченківські ЗМІ зі столичного бюджету? Лише у першому півріччі ц. р. на це планується виділити 1,5 млн. гривень. Щоб кожен мешканець Києва знав, що у разі його смерті міська влада принесе на його могилку вінок...
А ви кажете, адміністративний ресурс! Хіба не повинні мешканці, приміром, Дарниці обов'язково знати, що трудові колективи Дарниці вітають Олександра Омельченка з обранням всеукраїнської партії "Єдність", про що трубили різні омельченківські газети до Нового року? Звичайно, повинні.
За скандалом з 1+1 дехто бачить руку Омельченка, а хтось - вухо СДПУ (О). Про перебіг подій, версії та припущення, про скандали та їх появу в пресі – читайте в новому проекті "Української правди" ППП
