Холодна форма громадянської війни. Передчуття 9 лютого
Четвер, 7 лютого 2002, 11:37
Центрвиборчком нарешті визначився з тим, хто саме з партій і блоків, на яких підставах, а також, фактично, у чиїх інтересах братиме участь у цих виборах, які давно вже почалися і, здається, не закінчаться ніколи. Ми здогадувалися, що буде брудно. Але не сподівалися, що настільки. Ми розуміли, що ці вибори переломні й вирішальні, ба, навіть разом дійшли до думки, що вибори — це, вважай, громадянська війна, протистояння і взаємопоборювання всередині суспільства за ознакою "свій — чужий".
Однак якраз із цією ознакою багатьом ще потрібно визначитися, а війна вже триває, пресингуючи тих, хто до політики не причетний, пресуючи своїм молохом посвячених, розриваючи білі тоги на, здавалося, безгрішних, плюючись брудом занадто масової інформації й пропаганди.
І це — в період, коли агітація законом про вибори ще нібито заборонена. Післязавтра буде дев'яте. Якщо це "день ікс", коли всі бажаючі зірвуться з ланцюгів, то чи були ці ланцюги, а головне — які атаки й розстріли нас чекають попереду? Здається, це навіть не холодна форма громадянської війни. І не лише з огляду на небувалу для лютого погоду за вікном. Навіть метеорологічні явища сьогодення, схоже, є знаком. Утім, погоди, як і розруха, — у головах.
Дивуються навіть росіяни, котрі звикли до найжорстокішого перебігу виборчих баталій. Навіть їхні політтехнологи, котрі приїхали на цю війну в ролі чи то зондеркоманд, чи то мародерів, чи то і тих, і інших разом узятих. Вони на нас, наче на піддослідних мухах-дрозофілах, проходять курс просування на виборчий ринок найгрошовитіших,хоча, водночас, наприклад, представник уже легендарного Фонду ефективної політики Гліб Павловський заявляє, що адмінресурс в Україні такий потужний, що всі закордонні спецслужби, котрі хотіли б вчинити в Україні якусь провокацію, "відпочивають".
Водночас інший монстр російського піар-легіону — "галерист" Марат Гельман, — по-своєму дослідивши нашу не надто горду країну, в інтерв'ю "Українській правді" визнає: "У зв'язку з тим, що бізнес і політика не розділені, в Україні набагато більше забезпечених депутатів-мажоритарників... У Росії значно частіше можна зустріти "безсрібника", який виграє вибори без грошей, без політтехнології. Тут це виняток".
Об'єднавши висновки спеців цього смутного часу, мусимо визнати: політична Україна — як тектонічна Японія. Ми живемо в місці вічних зсувів політичних і моральних платформ, і виборчі землетруси в нас такі безпардонні й нахабні, що можуть застукати тебе будь-де й завалити будь-чим. Найчастіше, на жаль, тим, що не тоне. Тож суть України виборчої, де нам пощастило нині жити, — це поєднання методів найпотужнішого адмінресурсу, звички до найбрудніших політтехгологій і влади найжовтішого диявола.
Так, гроші в нас вирішують майже все. Через те, що ще не до кінця "роздерибанено" цю державу, ще не всі насолодилися володінням шматками вирваного з неї м'яса. Час великого перерозподілу, правила боротьби за додану власність визначають обличчя виборчих типажів. І це, зазначу, при тому, що всі погоджуються: наступний парламент мало чим відрізнятиметься від нинішнього, навіть балотуються в нього переважно діючі нардепи.
"Просто" йдеться про відстоювання завойованого раніше. Це складно, бо конкурентів — тьма, ім'я їм легіон, "регіон", СДПУ(о) й далі за списком учасників великих перегонів. Але якщо пощастить — можна й "наваритися", і заради цих завтрашніх "ще більших грошей" нині в хід пускаються "просто дуже великі гроші", до виборчих списків включаються сумнівні й цілком напівкримінальні "ліваки" банкіри, спонсори та інші бізнесмени.
До всього, рік 2002-й необхідно переломлювати через призму 2004-го: ці парламентські вибори де-факто є президентськими. Про це заявляє, приміром, лідерка партії "Батьківщина" та блоку свого імені Юлія Тимошенко, яка викликає повагу вже хоча б тим, що йде до своєї мети — як андерсівська Герда, через труднощі й нещастя. А мета в неї, що дуже активно оголошується особливо останніми тижнями, — дійсно президентське крісло, причому з необрізаними, величезними, не надто європейськими, тобто нинішніми "кучмівськими" повноваженнями. Так, Юля не зламалася ані у відставці, ані в тюрмі, ані після невдалої спроби референдуму про відставку діючого Президента, не кажучи вже про післяаварійну ситуацію. Однак дуже наполегливими стали чутки, що Банкова, зважаючи на демократичні вимоги Заходу, змушена буде таки пустити в парламент одну з двох реально опозиційних сил, і це буде не Соціалістична партія Мороза.
Утім, БЮТі потрібно ще поборотися за електорат, і поборотися-таки "всупереч", а не "за сприяння". Принаймні для очистки совісті тверезо мислячих своїх прихильників, а не тих, хто "I love Ю." лише на емоціях. Бо що виходить: Юлію Тимошенко після судових колізій відпустили в перший за більш ніж рік пропагандистський вояж саме в українські "Гімалаї", сиріч Карпати. У багатьох спостерігачів склалося враження, що пташку випустили з клітки на кілька днів у західному напрямі для того, щоб "пощипати" західноукраїнський електорат хай навіть дружнього, але все ж конкуруючого блоку "Наша Україна".
Так, Юлю на Заході приймали "на ура", візит глави президентської Адміністрації на тлі її приїзду виглядав просто пігмейським культпоходом за пиріжками, однак рішенням Апеляційного суду славного міста Києва дверцята клітки знову зачинилися. Місію виконано? Чого лише не придумають ті політтехнологи й ті Банкові...
Утім, не будемо про сумне. Може, воно все й не так. Зважмо, натомість, на те, що на зустрічі з жителями Івано-Франківська Юлія Володимирівна заявила: якщо пропрезидентські партії здобудуть більшість у новій Верховній Раді, то нинішньому Леоніду Кучмі "третій термін забезпечено". Чому б і ні, якщо зважити на всеможливість і вседозволеність поточних політичних процесів? Тому, доживаючи до березня-2002, в будь-якому випадку варто дослухатися до голосу березня-2001: цю владу потрібно змінити. Бажано, в кращий бік.
Звісно, якщо абстрагуватися від потрійного удару (адмінресурс, гроші, політтехнології) на перспективи блоку "За ЄдУ!" можна було б дивитися з урахуванням результатів Народно-демократичної партії зразка 1998 року — на більше ці президентські хлопці не варті. Мабуть, не все поставить на їхню карту й сам Гарант. Скажімо, політолог Микола Томенко вважає, що ініціатива Президента відправити у відпустки посадовців, які беруть участь у виборчих перегонах, зумовлена бажанням дистанціюватися від блоку "За єдину Україну!". Мовляв, Кучма "намагається відмежуватися, щоб не ділити гіркоту поразки з ними", оскільки, попри все, блок "За ЄдУ!" й близько не має шансів повторити успіх російського "Єдинства".
Тому, підкреслює Томенко, для Президента важливо зберегти відносини з іншими політичними силами, щоб не нести особисту політичну відповідальність за програш "свого блоку". Однак, мусимо визнати, що саме така ситуація — коли "своїми" для Кучми вважають себе одразу з десяток блоків — спричиняє ще більші колізії, ще більшу "різню" між учасниками "великих перегонів", ще більшу "віддачу" в плече електорату від автоматних черг тих, кому, вважається, дозволено більше, ніж іншим. Безликий "Жінзам" нахабніє на всіх фронтах, однак його "клонів" активно й усіляко підтримує партія "ананасів". Дійсно, їхнє електоральне поле — не гумове, а політичні "запобіжники" потрібні всім.
Уже згаданого Марата Гельмана на початку наших виборів здивувало "безсоромне використання блоків-клонів". "Це моветон, дуже поганий тон. Підбирати однофамільця — у Росії це можливо на рівні регіональних, локальних виборів. А тут Ющенко і "За Ющенка", КПУ і КПУ(о), СДПУ(о) і СДПУ. Це дуже наївно, але з іншого боку — безсоромно. Знаходяться люди, які не гребують цим. Всім же зрозуміло, що це чисте паразитування", — каже політтехнолог з "художньої галереї". Однак чи "паразитів жде біда"?
Так, інспірований блок "підпоручика" Ржавського отримав відкоша від суду й Центрвиборчкому, проте його затятий провідник сповнений рішучості відстояти свої права на плагіат у новому суді, й ніхто не здивується, якщо Ржавському це вдасться. Опозиційний блок "Жінок за майбутнє дітей" перейменували на догоду повсюдно рекламованому президентському "Жінзаму" — на догоду кому? На чию користь зареєстрували фальшивий "Виборчий блок Народний рух України" при ще живій партії Народний рух України?
Чому в окрузі 70 на Закарпатті есдеки протягнули для конкуренції з Сергієм Ратушняком ще чотирьох його повних тезок із, як пишеться в "Дзеркалі тижня", фактично липовими паспортами, виданими в один день паспортистами аж Броварів? Чи не варто вважати покаянням слова глави АП, коли він таврує створення "блоків-двійників, які вводять в оману виборця"?
Усі ці питання, звісно, риторичні й сходяться вістрями в одне — "кому вигідно?" А вигідно тим, хто свою виконавчу владу екстраполює на всі владні гілки, ламаючи навіть судову. Дуже часто щось у нас суди приймають потрібні рішення в потрібні дні, зі швидкістю сталінських "трійок" і з таким самим ступенем справедливості. Санкція, аби знову посадити ЄЕСУ? Нема проблем. Скасувати підписку про невиїзд? Пліз, одразу. У той час як суд у справі про вбивство журналіста Александрова свідомо розтягується на роки!
Про ступінь об'єктивності свідчить хоча б те, що Віктора Жердицького, котрий сидить у Німеччині, кандидатом у депутати реєструють, а Миколу Мельниченка, який на вільній волі у США, — ні. Обидва — громадяни України, які тимчасово перебувають за кордоном на підставі міжнародних договорів, що не відбирає права балотуватися і бути обраним до парламенту. Обрався ж свого часу Михайло Бродський. Виїжджають же пожити у власних котеджах у Середземномор'ї лідери есдеків...
Що ж, якщо не можна від цього всього відсторонитися — залишається спостерігати й ділитися висновками. Про те, приміром, що такі яскраві й майже ніде не замазані панове, як екс-міністр оборони Кузьмук і співучий ректор Поплавський ідуть до парламенту під прапорами блоку "За Єду!". Про... Втім, трагіфарс усіх цих походів "від джерел до джерел" — всеохопний і, здається, необмежений у часі. Ці люди до вас тягнуться? Будьте скептичнішими. До виборів слід дожити гідно.
За скандалом з 1+1 дехто бачить руку Омельченка, а хтось - вухо СДПУ (О). Про перебіг подій, версії та припущення, про скандали та їх появу в пресі – читайте в новому проекті ППП
Однак якраз із цією ознакою багатьом ще потрібно визначитися, а війна вже триває, пресингуючи тих, хто до політики не причетний, пресуючи своїм молохом посвячених, розриваючи білі тоги на, здавалося, безгрішних, плюючись брудом занадто масової інформації й пропаганди.
І це — в період, коли агітація законом про вибори ще нібито заборонена. Післязавтра буде дев'яте. Якщо це "день ікс", коли всі бажаючі зірвуться з ланцюгів, то чи були ці ланцюги, а головне — які атаки й розстріли нас чекають попереду? Здається, це навіть не холодна форма громадянської війни. І не лише з огляду на небувалу для лютого погоду за вікном. Навіть метеорологічні явища сьогодення, схоже, є знаком. Утім, погоди, як і розруха, — у головах.
Дивуються навіть росіяни, котрі звикли до найжорстокішого перебігу виборчих баталій. Навіть їхні політтехнологи, котрі приїхали на цю війну в ролі чи то зондеркоманд, чи то мародерів, чи то і тих, і інших разом узятих. Вони на нас, наче на піддослідних мухах-дрозофілах, проходять курс просування на виборчий ринок найгрошовитіших,хоча, водночас, наприклад, представник уже легендарного Фонду ефективної політики Гліб Павловський заявляє, що адмінресурс в Україні такий потужний, що всі закордонні спецслужби, котрі хотіли б вчинити в Україні якусь провокацію, "відпочивають".
Водночас інший монстр російського піар-легіону — "галерист" Марат Гельман, — по-своєму дослідивши нашу не надто горду країну, в інтерв'ю "Українській правді" визнає: "У зв'язку з тим, що бізнес і політика не розділені, в Україні набагато більше забезпечених депутатів-мажоритарників... У Росії значно частіше можна зустріти "безсрібника", який виграє вибори без грошей, без політтехнології. Тут це виняток".
Об'єднавши висновки спеців цього смутного часу, мусимо визнати: політична Україна — як тектонічна Японія. Ми живемо в місці вічних зсувів політичних і моральних платформ, і виборчі землетруси в нас такі безпардонні й нахабні, що можуть застукати тебе будь-де й завалити будь-чим. Найчастіше, на жаль, тим, що не тоне. Тож суть України виборчої, де нам пощастило нині жити, — це поєднання методів найпотужнішого адмінресурсу, звички до найбрудніших політтехгологій і влади найжовтішого диявола.
Так, гроші в нас вирішують майже все. Через те, що ще не до кінця "роздерибанено" цю державу, ще не всі насолодилися володінням шматками вирваного з неї м'яса. Час великого перерозподілу, правила боротьби за додану власність визначають обличчя виборчих типажів. І це, зазначу, при тому, що всі погоджуються: наступний парламент мало чим відрізнятиметься від нинішнього, навіть балотуються в нього переважно діючі нардепи.
"Просто" йдеться про відстоювання завойованого раніше. Це складно, бо конкурентів — тьма, ім'я їм легіон, "регіон", СДПУ(о) й далі за списком учасників великих перегонів. Але якщо пощастить — можна й "наваритися", і заради цих завтрашніх "ще більших грошей" нині в хід пускаються "просто дуже великі гроші", до виборчих списків включаються сумнівні й цілком напівкримінальні "ліваки" банкіри, спонсори та інші бізнесмени.
До всього, рік 2002-й необхідно переломлювати через призму 2004-го: ці парламентські вибори де-факто є президентськими. Про це заявляє, приміром, лідерка партії "Батьківщина" та блоку свого імені Юлія Тимошенко, яка викликає повагу вже хоча б тим, що йде до своєї мети — як андерсівська Герда, через труднощі й нещастя. А мета в неї, що дуже активно оголошується особливо останніми тижнями, — дійсно президентське крісло, причому з необрізаними, величезними, не надто європейськими, тобто нинішніми "кучмівськими" повноваженнями. Так, Юля не зламалася ані у відставці, ані в тюрмі, ані після невдалої спроби референдуму про відставку діючого Президента, не кажучи вже про післяаварійну ситуацію. Однак дуже наполегливими стали чутки, що Банкова, зважаючи на демократичні вимоги Заходу, змушена буде таки пустити в парламент одну з двох реально опозиційних сил, і це буде не Соціалістична партія Мороза.
Утім, БЮТі потрібно ще поборотися за електорат, і поборотися-таки "всупереч", а не "за сприяння". Принаймні для очистки совісті тверезо мислячих своїх прихильників, а не тих, хто "I love Ю." лише на емоціях. Бо що виходить: Юлію Тимошенко після судових колізій відпустили в перший за більш ніж рік пропагандистський вояж саме в українські "Гімалаї", сиріч Карпати. У багатьох спостерігачів склалося враження, що пташку випустили з клітки на кілька днів у західному напрямі для того, щоб "пощипати" західноукраїнський електорат хай навіть дружнього, але все ж конкуруючого блоку "Наша Україна".
Так, Юлю на Заході приймали "на ура", візит глави президентської Адміністрації на тлі її приїзду виглядав просто пігмейським культпоходом за пиріжками, однак рішенням Апеляційного суду славного міста Києва дверцята клітки знову зачинилися. Місію виконано? Чого лише не придумають ті політтехнологи й ті Банкові...
Утім, не будемо про сумне. Може, воно все й не так. Зважмо, натомість, на те, що на зустрічі з жителями Івано-Франківська Юлія Володимирівна заявила: якщо пропрезидентські партії здобудуть більшість у новій Верховній Раді, то нинішньому Леоніду Кучмі "третій термін забезпечено". Чому б і ні, якщо зважити на всеможливість і вседозволеність поточних політичних процесів? Тому, доживаючи до березня-2002, в будь-якому випадку варто дослухатися до голосу березня-2001: цю владу потрібно змінити. Бажано, в кращий бік.
Звісно, якщо абстрагуватися від потрійного удару (адмінресурс, гроші, політтехнології) на перспективи блоку "За ЄдУ!" можна було б дивитися з урахуванням результатів Народно-демократичної партії зразка 1998 року — на більше ці президентські хлопці не варті. Мабуть, не все поставить на їхню карту й сам Гарант. Скажімо, політолог Микола Томенко вважає, що ініціатива Президента відправити у відпустки посадовців, які беруть участь у виборчих перегонах, зумовлена бажанням дистанціюватися від блоку "За єдину Україну!". Мовляв, Кучма "намагається відмежуватися, щоб не ділити гіркоту поразки з ними", оскільки, попри все, блок "За ЄдУ!" й близько не має шансів повторити успіх російського "Єдинства".
Тому, підкреслює Томенко, для Президента важливо зберегти відносини з іншими політичними силами, щоб не нести особисту політичну відповідальність за програш "свого блоку". Однак, мусимо визнати, що саме така ситуація — коли "своїми" для Кучми вважають себе одразу з десяток блоків — спричиняє ще більші колізії, ще більшу "різню" між учасниками "великих перегонів", ще більшу "віддачу" в плече електорату від автоматних черг тих, кому, вважається, дозволено більше, ніж іншим. Безликий "Жінзам" нахабніє на всіх фронтах, однак його "клонів" активно й усіляко підтримує партія "ананасів". Дійсно, їхнє електоральне поле — не гумове, а політичні "запобіжники" потрібні всім.
Уже згаданого Марата Гельмана на початку наших виборів здивувало "безсоромне використання блоків-клонів". "Це моветон, дуже поганий тон. Підбирати однофамільця — у Росії це можливо на рівні регіональних, локальних виборів. А тут Ющенко і "За Ющенка", КПУ і КПУ(о), СДПУ(о) і СДПУ. Це дуже наївно, але з іншого боку — безсоромно. Знаходяться люди, які не гребують цим. Всім же зрозуміло, що це чисте паразитування", — каже політтехнолог з "художньої галереї". Однак чи "паразитів жде біда"?
Так, інспірований блок "підпоручика" Ржавського отримав відкоша від суду й Центрвиборчкому, проте його затятий провідник сповнений рішучості відстояти свої права на плагіат у новому суді, й ніхто не здивується, якщо Ржавському це вдасться. Опозиційний блок "Жінок за майбутнє дітей" перейменували на догоду повсюдно рекламованому президентському "Жінзаму" — на догоду кому? На чию користь зареєстрували фальшивий "Виборчий блок Народний рух України" при ще живій партії Народний рух України?
Чому в окрузі 70 на Закарпатті есдеки протягнули для конкуренції з Сергієм Ратушняком ще чотирьох його повних тезок із, як пишеться в "Дзеркалі тижня", фактично липовими паспортами, виданими в один день паспортистами аж Броварів? Чи не варто вважати покаянням слова глави АП, коли він таврує створення "блоків-двійників, які вводять в оману виборця"?
Усі ці питання, звісно, риторичні й сходяться вістрями в одне — "кому вигідно?" А вигідно тим, хто свою виконавчу владу екстраполює на всі владні гілки, ламаючи навіть судову. Дуже часто щось у нас суди приймають потрібні рішення в потрібні дні, зі швидкістю сталінських "трійок" і з таким самим ступенем справедливості. Санкція, аби знову посадити ЄЕСУ? Нема проблем. Скасувати підписку про невиїзд? Пліз, одразу. У той час як суд у справі про вбивство журналіста Александрова свідомо розтягується на роки!
Про ступінь об'єктивності свідчить хоча б те, що Віктора Жердицького, котрий сидить у Німеччині, кандидатом у депутати реєструють, а Миколу Мельниченка, який на вільній волі у США, — ні. Обидва — громадяни України, які тимчасово перебувають за кордоном на підставі міжнародних договорів, що не відбирає права балотуватися і бути обраним до парламенту. Обрався ж свого часу Михайло Бродський. Виїжджають же пожити у власних котеджах у Середземномор'ї лідери есдеків...
Що ж, якщо не можна від цього всього відсторонитися — залишається спостерігати й ділитися висновками. Про те, приміром, що такі яскраві й майже ніде не замазані панове, як екс-міністр оборони Кузьмук і співучий ректор Поплавський ідуть до парламенту під прапорами блоку "За Єду!". Про... Втім, трагіфарс усіх цих походів "від джерел до джерел" — всеохопний і, здається, необмежений у часі. Ці люди до вас тягнуться? Будьте скептичнішими. До виборів слід дожити гідно.
За скандалом з 1+1 дехто бачить руку Омельченка, а хтось - вухо СДПУ (О). Про перебіг подій, версії та припущення, про скандали та їх появу в пресі – читайте в новому проекті ППП
