Валерія Новодворська: "Україна - не Киргизія"
П'ятниця, 1 березня 2002, 15:55
"Радіо Свобода" звернулась за коментарями з приводу ситуації в Криму до одного з найепатажніших російських політиків - Валерії Новодворської. Лідер Демократичного Союзу (не плутати з однойменним українським горбулінським) відверта, точна і, як завжди, різка у своїх висловлюваннях. Подаємо до вашої уваги повний виклад монологу Новодворської на болючу для росіян кримську тему.
"З точки зору російських політиків, мов губка просякнутих імперськими ідеалами – найкращий варіант зближення України та Росії – це, звичайно, єдина союзна держава, відновлений СРСР, адже Україна не якась там Киргизія. Від України можна отримати багато користі – і військової, і геополітичної, і знову ж таки, прибравши до рук Крим, і земля хороша – які-неякі корисні копалини – одне задоволення. Так ось цей спосіб побудови братерських взаємин між двома народами, коли Україна матиме права губернії, він давно тут, в Росії, виник перед зачарованим поглядом російського політичного істеблішменту.
Перед нами лежить абсолютно ідіотський документ, який не має жодного стосунку до ситуації в Криму. Взагалі, дуже цікаво бачити підпис Бориса Нємцова, який у нас останнім часом пішов в опозицію після відімкнення каналу ТВ-6. І навіть робив у нас дуже сміливі заяви на "Ехо Москви". Але, мабуть, до опозиції він не дійшов і пішов кудись манівцями.
Взагалі, цікаво бачити підпис лідера правих сил під документом, який захищає комуністів. В принципі, у нас половина правих чи то з райкомів, чи то з обкомів вийшли, чи то з комсомольців – всі вони, включно з нещасним Єгором Тимуровичем Гайдаром, за часів комуністів чемненько сиділи з партквитками, навіть, інколи в журналі "Комуніст" працювали.
Тож, нехай українська громадськість не надто дивується – Крим їм шкода й досі. Не можуть вони вибачити, що Крим перепав Україні. Насправді питання, якщо говорити не про моральний, а політичний аспект, оскільки в моральному плані Крим Україні належав, за все, що вона перетерпіла в рамках Радянського союзу, ну, як компенсація. Тому що, якщо згадати, що зробили комуністи з товариством "Просвіта", що вони взагалі робили з Україною. Якщо згадати, як Левко Лук'яненко отримав смертний вирок за один теоретичний намір: чи не можна якось відмежуватися від СРСР?
Якщо згадати Леоніда Плюща, Василя Стуса, і все добре пригадати, то Крим - ще мінімальна компенсація. А потім хотіла б я ще побачити, що сталося би з Кримом у складі Росії, повністю від неї відрізаним, і хто б їм цікаво воду возив, і хто б їм щось там постачав.
Я думаю, Крим би спіткала гірка доля тих спірних островів на Далекому Сході, тих самих Курилів, які не віддають Японії. Хоча б для того, що мешканці тих островів могли якусь радість отримати від життя – щось там попоїсти, щось там одягнути, чимось обігрітися взимку.
Їх японцям не віддають, бо з точки зору японського істеблішменту – це наше. Але ж ніхто цих нещасних людей не годує, і не опалює. Так вони там і животіють, віддані на милість китів, крабів і ще, хто там водиться в тих морях. Так, що Крим, мені здається, щасливо цієї долі уникнув, а в політичному аспекті –– право вирішувати, куди Криму йти, належало татарському народу, кримським татарам, як народу, який зробив Крим тим, чим він був, як народу, гнаного Сталіним, як народу репресованому. І цей народ одного разу висловився, що він хоче бути з українцями, тому що репресований репресованого завжди зрозуміє, а одна національна меншина завжди зрозуміє іншу.
А щодо приєднання до Росії, то таке дисиденту Мустафі Джемільову, який досить часу провів у таборах, і в жахливому сні не могло наснитися. Здавалося б, ці аргументи для нормальних, порядних людей мали би щось означати. Але не означають нічого. І те, що одні Грачу співчувають (у нас теж достатньо таких граків, ворон та інших пташок, які випадково плутають своє житло із собачою будкою, зазначаючи в декларації площу собачої конури і забувають про таку дрібницю як 160 тисяч доларів, бо для них це, очевидно, кишенькові гроші) у нас їх теж не знімають з виборів, і ніяка громадськість серед лідерів громадських фракцій ніяких заяв не підписує. А тут така узгодженість.
Дякувати Богу, там немає підпису "Яблука"... Отже, залишились в Росії демократи. І там, звичайно, ніколи не буде підпису Ліберальної Росії, тобто підпису депутатів Івшенкова, Головльова і Похмєлкіна – там не проглядається. Звичайно під цим документом, ніколи не буде мого підпису, Костянтина Борового...
Нехай українська громадськість знає, що не всі в Росії ще остаточно втратили совість, і що тут є, хоч, і небагато недобитих демократів, але все ж таки вони залишились. А на подібні листи я дуже раджу українським політикам чхати. Чхати з найвищого дніпровського кургану, і не звертати на них жодної уваги. Це ваша особиста справа, кого знімати, і як відбудуться в Криму вибори, і взагалі ніхто не призначав, мені здається, панів Лужкова, Шойгу, та подібних їм, спостерігачами на виборах від ОБСЄ. Вони б краще свої об'єктивно проводили.
Тому, оскільки у них немає, ані політичних, ані моральних повноважень – не звертайте на них уваги. А економічних повноважень у них не буде тоді, коли Україна обжене Росію за рівнем життя і знайде альтернативне джерело нафти та газу. Це я постійно раджу Україні швидше зробити, аби більше таких листів не отримувати".
"З точки зору російських політиків, мов губка просякнутих імперськими ідеалами – найкращий варіант зближення України та Росії – це, звичайно, єдина союзна держава, відновлений СРСР, адже Україна не якась там Киргизія. Від України можна отримати багато користі – і військової, і геополітичної, і знову ж таки, прибравши до рук Крим, і земля хороша – які-неякі корисні копалини – одне задоволення. Так ось цей спосіб побудови братерських взаємин між двома народами, коли Україна матиме права губернії, він давно тут, в Росії, виник перед зачарованим поглядом російського політичного істеблішменту.
Перед нами лежить абсолютно ідіотський документ, який не має жодного стосунку до ситуації в Криму. Взагалі, дуже цікаво бачити підпис Бориса Нємцова, який у нас останнім часом пішов в опозицію після відімкнення каналу ТВ-6. І навіть робив у нас дуже сміливі заяви на "Ехо Москви". Але, мабуть, до опозиції він не дійшов і пішов кудись манівцями.
Взагалі, цікаво бачити підпис лідера правих сил під документом, який захищає комуністів. В принципі, у нас половина правих чи то з райкомів, чи то з обкомів вийшли, чи то з комсомольців – всі вони, включно з нещасним Єгором Тимуровичем Гайдаром, за часів комуністів чемненько сиділи з партквитками, навіть, інколи в журналі "Комуніст" працювали.
Тож, нехай українська громадськість не надто дивується – Крим їм шкода й досі. Не можуть вони вибачити, що Крим перепав Україні. Насправді питання, якщо говорити не про моральний, а політичний аспект, оскільки в моральному плані Крим Україні належав, за все, що вона перетерпіла в рамках Радянського союзу, ну, як компенсація. Тому що, якщо згадати, що зробили комуністи з товариством "Просвіта", що вони взагалі робили з Україною. Якщо згадати, як Левко Лук'яненко отримав смертний вирок за один теоретичний намір: чи не можна якось відмежуватися від СРСР?
Якщо згадати Леоніда Плюща, Василя Стуса, і все добре пригадати, то Крим - ще мінімальна компенсація. А потім хотіла б я ще побачити, що сталося би з Кримом у складі Росії, повністю від неї відрізаним, і хто б їм цікаво воду возив, і хто б їм щось там постачав.
Я думаю, Крим би спіткала гірка доля тих спірних островів на Далекому Сході, тих самих Курилів, які не віддають Японії. Хоча б для того, що мешканці тих островів могли якусь радість отримати від життя – щось там попоїсти, щось там одягнути, чимось обігрітися взимку.
Їх японцям не віддають, бо з точки зору японського істеблішменту – це наше. Але ж ніхто цих нещасних людей не годує, і не опалює. Так вони там і животіють, віддані на милість китів, крабів і ще, хто там водиться в тих морях. Так, що Крим, мені здається, щасливо цієї долі уникнув, а в політичному аспекті –– право вирішувати, куди Криму йти, належало татарському народу, кримським татарам, як народу, який зробив Крим тим, чим він був, як народу, гнаного Сталіним, як народу репресованому. І цей народ одного разу висловився, що він хоче бути з українцями, тому що репресований репресованого завжди зрозуміє, а одна національна меншина завжди зрозуміє іншу.
А щодо приєднання до Росії, то таке дисиденту Мустафі Джемільову, який досить часу провів у таборах, і в жахливому сні не могло наснитися. Здавалося б, ці аргументи для нормальних, порядних людей мали би щось означати. Але не означають нічого. І те, що одні Грачу співчувають (у нас теж достатньо таких граків, ворон та інших пташок, які випадково плутають своє житло із собачою будкою, зазначаючи в декларації площу собачої конури і забувають про таку дрібницю як 160 тисяч доларів, бо для них це, очевидно, кишенькові гроші) у нас їх теж не знімають з виборів, і ніяка громадськість серед лідерів громадських фракцій ніяких заяв не підписує. А тут така узгодженість.
Дякувати Богу, там немає підпису "Яблука"... Отже, залишились в Росії демократи. І там, звичайно, ніколи не буде підпису Ліберальної Росії, тобто підпису депутатів Івшенкова, Головльова і Похмєлкіна – там не проглядається. Звичайно під цим документом, ніколи не буде мого підпису, Костянтина Борового...
Нехай українська громадськість знає, що не всі в Росії ще остаточно втратили совість, і що тут є, хоч, і небагато недобитих демократів, але все ж таки вони залишились. А на подібні листи я дуже раджу українським політикам чхати. Чхати з найвищого дніпровського кургану, і не звертати на них жодної уваги. Це ваша особиста справа, кого знімати, і як відбудуться в Криму вибори, і взагалі ніхто не призначав, мені здається, панів Лужкова, Шойгу, та подібних їм, спостерігачами на виборах від ОБСЄ. Вони б краще свої об'єктивно проводили.
Тому, оскільки у них немає, ані політичних, ані моральних повноважень – не звертайте на них уваги. А економічних повноважень у них не буде тоді, коли Україна обжене Росію за рівнем життя і знайде альтернативне джерело нафти та газу. Це я постійно раджу Україні швидше зробити, аби більше таких листів не отримувати".
