Як московські політологи обирали в Криму нового президента України

Понеділок, 4 березня 2002, 10:47
Ймовірно, ті чи інші історичні місця володіють магічним впливом на політично акцентуйовані особистості. У наповненому алюзіями залі Лівадійського палацу, де колись Сталін, Рузвельт і Черчиль визначали долі післявоєнної Європи, всіх пробиває на глобальний дискурс. Учасники науково-практичної конференції "Нове в російсько-українських відносинах. Кримський приклад" також не розмінювались на дрібниці з масштабом.

Серед гостей були помічені: спікер ВР АРК Леонід Грач, перший віце-прем'єр Радміну АРК Володимир Казарин, директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін, депутат Держдуми Сергій Глазьєв, політологи Сергій Марков, Олексій Пушков, Андронік Мігранян, Андрій Окара, Олександр Ціпко, Кирило Фролов, Володимир Махнач, директор Інституту слов'янознавства РАН Володимир Волков, кіносценарист і телемагнат Віктор Мережко і багато інших.

Чекали на московського мера Юрія Лужкова, але він так і не доїхав. Склад київської делегації був радикально скромнішим за кількістю запрошених політологів і журналістів: Дмитро Видрін, Олександр Кибеліус, ідеолог соцпартії Віталій Шибко. Очікували на приїзд завсідників подібних заходів Михайла Погребинського і Володимира Малінковича, але, як стверджують обізнані люди, соц-демівські справи не дозволили надовго відлучатися з Києва.

Говорили, майже як завжди на подібних заходах, про одне й те ж: про російсько-українське "вічне братство", про необхідність "м'якої" приватизації України російським капіталом, про спільну інтеграцію до Європи, про актуальність глобальної "легалізації" російської мови в Україні - саме в статусі державної, а не якоїсь там "офіційної".

Відомий московський політолог Андронік Мігранян вже у "севастопольській" частині конференції порівняв символічне значення Севастополя для російської державної міфології зі значенням гори Арарат (що знаходиться, як відомо, у Туреччині) для вірмен, а Костянтин Затулін, який кілька років поспіль тримав першість серед російський політиків з антиукраїнських заяв, останнім часом значно подобрішав до України і навіть розповів учасникам конференції справді сенсаційну подробицю про своїх предків - полтавських козаків Затул, що переселилися на Кубань двісті років тому.

Присутні кримські політологи намагалися перевести дискусію в русло кримської проблематики (чому, власне, і була присвячена конференція), але в історичному залі Лівадійського палацу, де у далекому 1945 році ухвалювали рішення глави світових наддержав, мабуть, цього робити не варто - не та спадковість інтер'єру. Проте, це ще раз довело, що проблема Криму як такого і москвичам, і киянам цікава лише в якості інструменту політичних маніпуляцій.

Однак в центрі уваги учасників конференції були, звичайно ж, зовсім інші проблеми - в кулуарах настирливо обговорювалася все та ж тема - майбутнього українського президентства: частіше за інших звучали прізвища Віктора Ющенка (на трасі Сімферополь - Ялта нараховано 15 його стендових реклам - вдвічі більше, ніж у "заєди"), Юлії Тимошенко, Анатолія Кінаха, Леоніда Кучми, симпатичного Затуліну Євгена Марчука, Олега Дубини, до якого росіяни ще придивляються, і навіть Андрія Деркача.

Чи здатний з них хто-небудь стати "українським Путіним"? - роздумували політологи. З особливим пієтетом вимовлялося прізвище "найбільш проросійського" кандидата в кандидати - Леоніда Грача.

Зсередини українського політичного простору буває непросто зрозуміти, чому саме ті чи інші імена актуальні для росіян. Можливо, якщо дивитися з Росії, відбувається деяке спотворення української політичної дійсності: нерідко політичні гіганти (якщо такі, звичайно, в Україні є в принципі) покриваються для російських очей туманом, інші - справжні карлики - навпаки, уявляються надлюдиною.

До Марчука придивляються як до людини з іміджем "спецслужбівця" (росіяни пам'ятають його заяви про необхідність вступу України до Договору про колективну безпеку - це йому, безсумнівно, додало балів; щоправда, потім з питання про цей самий ДКБ він дав задній хід, але запам'яталося перше).

Юлія Тимошенко поки що для російської політики - темна конячка: за кого вона – за Росію чи Захід (зрозуміла абсурдність подібної постановки питання, але саме так його звикли ставити у Москві)?

Віктор Ющенко, на думку москвичів, підлягає політичній "нейтралізації" - але тільки ось кого йому можна протиставити?

На Вікторові Медведчуку російські політологи, за винятком близьких з ФЕПу, вже поставили хрест як на уособленні майбутнього України.

Московські симпатії викликає Кінах, але багато кому здається, що він, як колись казав незабутній Березовський з іншого приводу, "неізбірабєлєн".

Олега Дубину поки знають мало, але російське вухо зачаровує словосполучення "донецьке угруповання"- мовляв, не якесь там львівське чи івано-франківське.

Окремі, мабуть, далекі від українських реалій, товариші згадували навіть "маргінала" Миколу Габера. На думку цих окремих товаришів, Габер підкреслює свій радикальний патріотизм і робить ставку на роботу з силовими структурами, а це у путінській Росії надто популярно.

Ну а до Грача в російського політбомонду почуття особливі: Леонід Іванович досить часто буває в Москві, багато спілкується з тамтешньою елітою (проте, а хто іншим українським політикам забороняє?). Крім того, відчутна близькість того чи іншого політика завжди створює ефект залучення присутніх. Ймовірно, якби президентські вибори-2004 проходили у Лівадійському палаці, а виборцями були б учасники даного дійства, Грач переміг би з "баскетбольним" рахунком.

Вже під час конференції стало відомо про зняття його з реєстрації в кандидати Верховної Ради АРК.

До речі, вибір часу для проведення конференції, а також її висвітлення в кримських ЗМІ, говорить про те, що інформаційний резонанс повинен був зіграти на користь нинішньої кримської влади. Учасниками заходу навіть була висловлена думка про необхідність проведення щорічних Лівадійських зустрічей.

У тому мовному потоці, який ще донедавна продуціювала більшість присутніх щодо України і української проблематики, намітився відчутний злам. Загальний недоброзичливий тон з вимогами "повернути" Крим, Севастополь, флот, флотські бази і далі "за списком", характерний для багатьох російських політиків і політологів, здається, потроху змінюється у бік усвідомлення паритетності російсько-українських відносин.

Так, якщо раніше Україна зображалася як тимчасове і випадкове утворення, що несе одним своїм існуванням шкоду Росії і всьому іншому світу, то тепер акцент робився на "слов'янському братстві", "спільних інтересах" тощо.

Навіть на урочистому банкеті на флагмані російського Чорноморського флоту крейсері "Москва", учасники дійства могли при бажанні помітити цікаву деталь: відома пісня про Севастополь – "місто російських моряків" тепер відредагована, і слово "місто" замінено словом "гордість". Як говориться в одній ідіотській рекламі, відчуйте різницю.

P.S. Конференція була організована урядом Москви, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і Інститутом країн СНД (Москва) і відбулася 24-26 лютого в Ялті та Севастополі.



NB. Про всі подробиці передвиборчого туру Юлії Тимошенко, про те, як скидали Грача, про "грошові мішки", які борються за Львів, за кого агітують письменники, скільки журналістів йде у парламент, чи випустять Шкіля до виборців, про списки майбутніх депутатів, хто назвав Кучму г...вном, про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002



powered by lun.ua