Як Генпрокуратура і суд вшанували річницю народження Георгія Гонгадзе
П'ятниця, 24 травня 2002, 11:39
Свого часу на сайті "Майдан" відвідувачів зустрічала віртуальна Феміда – огрядне бабисько із підлою пикою та повними терезами доларів. Українська богиня правосуддя може мати і доглянуте, чепурне личко судді Юлії Іваненко, але від цього її тваринна сутність анітрохи не змінюється.
У четвер колишній Старокиївський, а нині – Печерський суд м. Києва розглядав позов Лесі Гонгадзе до Генпрокуратури, яку матір зниклого журналіста звинувачує у злочинній бездіяльності. Дійство почалося з адресованої журналістам вимоги Юлії Іваненко вимкнути телекамери та іншу апаратуру. За посередництвом сторони захисту зрештою зійшлися на компромісі: знімати можна всіх і вся, але тільки не суддівну.
Не люблять наші судді, коли їм в душу зазирає око телекамери, та й годі. Аби надалі не мусувати питання про те, "можна чи ніззя" брати на телемушку "їхні честі", пропоную одягнути кожного суддю в паранджу. По-перше, вийде дуже стильне доповнення до їхніх балахонистих мантій. По-друге, будь-яка Юльчатай Іваненко, заховавши своє дзеркало душі, почуватиметься набагато зручніше, оголошуючи прийняте рішення, яким би жорстоким чи несправедливим воно б не було.
А суть вчорашньої ухвали полягала в тому, що мамі Георгія доведеться повертатися до Львова ні з чим. Розгляд справи відкладено через те, що Генпрокуратура не прислала свого "надзвичайного та уповноваженого" представника. Правда, у залі сиділа якась кралечка, нібито – від Генеральної, але коли адвокати зауважили, що, мовляв, не гріх було б назвати мадам по імені-прізвищу, якщо вона, звісно, не для краси, а представляє сторону, до якої позиваються, Іваненко відповіла, що ця особа не має при собі відповідних документів, а отже, і повноважень.
Отакої, збиралася прокурорша на суд, помаду в сумочку поклала, а папірці не захопила. "Невже Генеральна прокуратура не знає, як треба оформляти представництво в суді"? – риторично запитував адвокат Андрій Федур. Через нібито прокурорське неуцтво справу швиденько згорнули до 28-го травня, і обидві судові леді – Юлія Іваненко та безіменна і бездокументна представниця ГПУ поспіхом залишили приміщення.
А в логові Феміди залишилася розгублена, з червоними від сліз очима Леся Гонгадзе. Наостанок вона намагалася щось сказати Іваненко, покликала її "Пані суддя…", але та тільки гупнула дверима із такою силою, що ризикувала звалити на голови присутніх стелю.
Пані Леся плакала і говорила, що 28-го вона, можливо, буде невзмозі купити собі квиток, адже свою останню пенсію – 95 гривень – вона вже витратила на цю поїздку. Та навіть і цього не вистачило, довелося залазити у борги.
Чи варто говорити, що це анітрохи не засмутило суддю? А також Генпрокуратуру? І, звичайно, колишнього прокуратора іудейського, себто, даруйте, всеукраїнського, а нині червоного депутата Михайла Потебенька? Всі ці відповідальні особи були напевне отримані з пробірок, бо уявити їх маленькими, зворушливими діточками коло мами, яку б вони любили, жаліли, боронили від поганих дорослих дядьків, просто неможливо.
Отже, наступна зустріч у суді у справі "Леся Гонгадзе проти Генеральної прокуратури" відбудеться у понеділок. Але цілком очевидно, що уявляти в судовій залі відповідача Потебенька або – у разі цілковитого поглинання його парламентськими справами – когось близького до "тіла" можуть тільки безнадійні мрійники.
У четвер колишній Старокиївський, а нині – Печерський суд м. Києва розглядав позов Лесі Гонгадзе до Генпрокуратури, яку матір зниклого журналіста звинувачує у злочинній бездіяльності. Дійство почалося з адресованої журналістам вимоги Юлії Іваненко вимкнути телекамери та іншу апаратуру. За посередництвом сторони захисту зрештою зійшлися на компромісі: знімати можна всіх і вся, але тільки не суддівну.
Не люблять наші судді, коли їм в душу зазирає око телекамери, та й годі. Аби надалі не мусувати питання про те, "можна чи ніззя" брати на телемушку "їхні честі", пропоную одягнути кожного суддю в паранджу. По-перше, вийде дуже стильне доповнення до їхніх балахонистих мантій. По-друге, будь-яка Юльчатай Іваненко, заховавши своє дзеркало душі, почуватиметься набагато зручніше, оголошуючи прийняте рішення, яким би жорстоким чи несправедливим воно б не було.
А суть вчорашньої ухвали полягала в тому, що мамі Георгія доведеться повертатися до Львова ні з чим. Розгляд справи відкладено через те, що Генпрокуратура не прислала свого "надзвичайного та уповноваженого" представника. Правда, у залі сиділа якась кралечка, нібито – від Генеральної, але коли адвокати зауважили, що, мовляв, не гріх було б назвати мадам по імені-прізвищу, якщо вона, звісно, не для краси, а представляє сторону, до якої позиваються, Іваненко відповіла, що ця особа не має при собі відповідних документів, а отже, і повноважень.
Отакої, збиралася прокурорша на суд, помаду в сумочку поклала, а папірці не захопила. "Невже Генеральна прокуратура не знає, як треба оформляти представництво в суді"? – риторично запитував адвокат Андрій Федур. Через нібито прокурорське неуцтво справу швиденько згорнули до 28-го травня, і обидві судові леді – Юлія Іваненко та безіменна і бездокументна представниця ГПУ поспіхом залишили приміщення.
А в логові Феміди залишилася розгублена, з червоними від сліз очима Леся Гонгадзе. Наостанок вона намагалася щось сказати Іваненко, покликала її "Пані суддя…", але та тільки гупнула дверима із такою силою, що ризикувала звалити на голови присутніх стелю.
Пані Леся плакала і говорила, що 28-го вона, можливо, буде невзмозі купити собі квиток, адже свою останню пенсію – 95 гривень – вона вже витратила на цю поїздку. Та навіть і цього не вистачило, довелося залазити у борги.
Чи варто говорити, що це анітрохи не засмутило суддю? А також Генпрокуратуру? І, звичайно, колишнього прокуратора іудейського, себто, даруйте, всеукраїнського, а нині червоного депутата Михайла Потебенька? Всі ці відповідальні особи були напевне отримані з пробірок, бо уявити їх маленькими, зворушливими діточками коло мами, яку б вони любили, жаліли, боронили від поганих дорослих дядьків, просто неможливо.
Отже, наступна зустріч у суді у справі "Леся Гонгадзе проти Генеральної прокуратури" відбудеться у понеділок. Але цілком очевидно, що уявляти в судовій залі відповідача Потебенька або – у разі цілковитого поглинання його парламентськими справами – когось близького до "тіла" можуть тільки безнадійні мрійники.
