ГПУ - передвиборчий пляможер
Середа, 5 червня 2002, 15:14
"…Недоторканність депутата зовсім не означає, що він може робити все, що завгодно… В інтересах парламенту чи довести, що підозри безпідставні, чи вигнати "паршиву вівцю"… Парламент не може дозволити собі ходити з плямою…"
Леонід Кучма, президент України, 1999 рік
Вже другий місяць святилище української Феміди - генеральна прокуратура, працює без головного жреця. Перехід генерального прокурора Михайла Потебенька у депутати примушує гадати всю політичну тусовку про кандидатури можливих наступників, яких готує президент. Чи залишиться при керівництві команда Потебенька? Це не влаштовує дуже багатьох, і насамперед голову податкової адміністрації Миколу Азарова, як і раніше одного з найблищчих людей до президента Леоніда Кучми. У коридорах ГПУ і адміністрації президента йде боротьба політичних угрупувань за контроль над прокуратурою у переддень виборчої кампанії 2004 року. У тому числі за допомогою президентських указів, які готують зараз до публікації.
Закон у загоні, загін у законі
"Віра у правосуддя підтримується не тисячами щоденних справедливих вироків, а рідкими випадками, коли можна побоюватися, що суд стане догідливим, буде потурати, і слугувати".
Анатолій Коні, прокурор Петербурзького суду Російської імперії
Ще не стихли парламентські баталії щодо розподілу портфелів у керівництві Верховної Ради, а політична еліта вже готується до рішення насущних задач. Головною з них є підготовка до кампанії у справі виборів президента у 2004 році. І першим кроком, який зробить новий парламент, буде питання забезпечення особистої безпеки. Одним з засобів, щоб оберегтися від непередбачуваної політики влади (читай, президента), для істеблішменту - є депутатська недоторканність.
Конституція передбачила єдиний інструмент для зняття імунітету – подання, підписане генеральним прокурором, і затверджене більшістю ВР. Практика показала, що сам факт оприлюднення такого подання підриває авторитет політичного діяча. Очевидно, що будь-якого нашого лідера можна притягнути до відповідальності за його дії у лиху годину накопичення капіталу в Україні у дев'яностих роках. Питання тільки у мірі цієї відповідальності. Розгляд подань прокуратури у справах нардепів Звягільського, Лазаренка, Агафонова, Жердицького показує, що обвинувачені ще до суду відразу стають "цапами відбувайлами" за всі можливі гріхи. Проти підозрюваного Лазаренка, колишнього фаворита президента Кучми, влада проводить такі "п'ятихвилинки ненависті", як проти оруеллівського Гольдштейна, втілення зла. Оскільки всі позбавлені імунітету, у різній мірі проявляли опозиційні настрої, у парламенті поширена точка зору, що подання генеральної прокуратури є знаряддям політичної боротьби. У прокуратурі ж вважають ці обвинувачення контрпропагандою неохайних політиків.
Але парадокс у тому, що фатальних подань бояться не стільки професійні опозиціонери, скільки люди, що однозначно зв'язали себе з Кучмою. Як показав приклад Тимошенко, для опозиції в'язниця - краща передвиборча реклама. А ось для лідерів провідних фінансово-політичних груп, які отримали мандати, "об'єктивна" увага нашої непідкупної Феміди означає розгром бізнесу і лобістської структури. Тому вже зараз багато хто з олігархів в один голос заявляє, що не мають підстав підтримувати яку-небудь кандидатуру на посаду генерального прокурора. Їм вигідна наявність виконуючого обов'язки. За Конституцією тільки затверджений прокурор має право подавати представлення на зняття депутатської недоторканності. В.о. таким чудовим правом не володіє.
Щоб "друзі" не розслаблялися, президент кожному періодично демонструє хиткість вельможного становища - за допомогою суворих доган, рейдів податкової міліції і т.п. Перед виборами прокуратура заявила про порушення кримінальних справ щодо двох бізнесменів, колись близьких до президента - Волкова і Червоненка. Крок у бік - і… будь-який олігарх може отримати по вищій мірі президентського гуманізму. Декому Леонід Данилович так прямо і заявив, коли деякі його прихильники впиралися при вступі у фракцію "Єдина Україна".
Разом з тим, великий бізнес потребує 2004 року певну свободу рук. Фігура Кучми консолідує олігархічну громадськість. Фігура будь-якого іншого кандидата влади приведе до політичної війни. Для підвищення маневреності у нових умовах, гранди хочуть без страху розікласти яйця у всі перспективні кошики, у тому числі опозиційні. Диктат президента зашкодить будівництву світлого самостійного майбутнього. Олігархи не хочуть, щоб державна бюрократія "шикувала" їх так само безцеремонно і принизливо, як на останніх парламентських виборах. А "шикують" у тому числі за допомогою прокурорської дубини. Причому значення цієї дубини колосально зростає, навіть незважаючи на звуження можливостей ГПУ внаслідок малої судової реформи.
Важкозгадуваний указ
"Належно закони і укази писати ясно, щоб їх не обговорювати. Правди у людях мало, а підступності багато. Під них такі ж підкопи риють, як і під фортецю". Петро Великий, російський імператор
Зараз виконання всіх кадрових призначень у прокуратурі - виняткова прерогатива шефа ГПУ. За словами людей, які заходять у президентський кабінет "як до дідуся у гості", перед стартом виборчої кампанії на початку цього року глава держави підписав закритий указ, який передбачав включення співробітників прокуратури до номенклатури виконавчої влади. Формально це означає узгодження з адміністрацією президента всіх призначень у прокуратурі, починаючи з районного рівня. Тобто фактично прокуратура може перетворитися на охоронне відділення адміністрації президента. Указ викликав лютий опір не тільки у керівництві прокуратури. Він широко обговорювався начальством інших силових структур, яке побоюється втручання штатської бюрократії і у свої власні кадрові розклади.
Оскільки у кабінеті президента двері одні, а входів, як відомо, декілька, знайшлися люди, які переконали Леоніда Даниловича не вводити у дію вже підписаний указ. Документ не був відправлений до архіву, він чекає свого часу на столі глави держави. Грифа "секретно" на ньому немає, так що ніякої таємниці ми не розголошуємо (інформація з президентського кабінету витікає широкими нестримними потоками). Однак важко уявити, який резонанс викличе оприлюднення навіть самого проекту документа не тільки серед опозиції, але і серед західних спостерігачів.
Цікавою є реакція колишнього генерального прокурора Михайла Потебенька на прохання УП офіційно підтвердити або спростувати сам факт існування вищезазначеного президентського указу. Михайло Олексійович спочатку дуже швидко відповів: "Щось не можу пригадати такий указ… ", так і не побажавши відповісти "так" або "ні". Але після довгої паузи зробив цікаву ремарку: "Якщо щось і було у тому роді, як ви сказали, то це напевно не ініціатива президента… Знаєте, в апараті завжди знаходяться люди, погано знайомі із законодавством і Конституцією. Це наша загальна біда... Вибачте, я більше нічого не хочу коментувати щодо порушеної вами темі".
Інформацію про підготовку даного указу незалежно підтвердили два авторитетних представники пропрезидентської фракції "Єдина України", які беруть участь у консультаціях щодо кандидатури нового генерального прокурора. Вони також заявили про існування високої імовірності, що президент висуне на затвердження парламенту кандидата зі сторони, який нині не є працівником прокуратури.
Слідство провадить знавець
Політична позиція самого Потебенька у парламенті є відображенням тієї складної підкилимної боротьби, яка йде навколо генеральної прокуратури. Потебенько створив у ГПУ свою команду, кістяком якої є дев'ять членів колегії прокуратури, вищого виконавчого і консультативного органу. До колегії входять і всі нинішні заступники генерального прокурора, і колишні прокурорські працівники - наприклад, перший віце-спікер Верховної Ради Геннадій Васильєв. Ця команда стурбована кар'єрою, і тому бажає забезпечити стабільність своєї діяльності, проводить власну, досить гнучку політику, вміло захищає корпоративні інтереси. Такі, багато у чому самостійні, дії, очевидно, не завжди співпадають з інтересами адміністрації президента, що викликає там сильне незадоволення. Як показує довге розслідування справи "ЄЕСУ" та інших гучних фінансово-політичних процесів, прокуратура не є для гаранта Конституції безвідмовною зброєю. Опоненти Потебенька з АП вважають це великим мінусом, "нездатністю домагатися поставленого результату будь-якими засобами".
Потебенько зберігає посаду голови Координаційного комітету по боротьбі зі злочинністю при президенті. Комітет є чисто бутафорською структурою. Але прив'язка до легковагового крісла, дає президенту можливість включити екс-прокурора у свою політичну схему, і одночасно різко обмежує поле для маневрів самого Потебенька. Причому Михайлу Олексійовичу довелося посваритися з комуністами, які рік тому забезпечили порятунок його від висловлення недовіри з боку ВР. Втрата підтримки комуністів різко звужує ареал політичного компромісу і політичну самостійність колегії ГПУ, і замикає її на "Єдиній Україні". Це значно ускладнило перспективу затвердження у ВР кандидата, який буде користуватися підтримкою Потебенька.
Колегія, неформальним лідером якої залишається Потебенько, вважає, що єдиним наступником Михайла Олексійовича може бути тільки людина з його команди. Але хто з них має шанси отримати необхідну підтримку і у Верховній Раді, і в адміністрації президента? Микола Гарник, який зараз виконує обов'язки і першого заступника генерального прокурора, має великий авторитет у колегії, досвід керівництва, досить компромісну політичну позицію. Однак за всіма ознаками, саме ці якості Гарника не викликають захоплення у Леоніда Даниловича. Микола Васильович, разом з тим, однозначно може вважатися одним із тузів президентської колоди.
Однозначно не має шансів Обиход, за яким у політичній тусовці давно закріпилося невиправдане, а зараз навіть і образливе визначення "друг Суркіса". Микола Сергійович, коли був начальником слідчого управління, міг працювати по 70-80 годин на тиждень, особисто займаючись всіма резонансними справами, які стосуються майже всієї нашої еліти. Ця обізнаність, само собою, не принесла йому симпатій ані у парламенті, ані в уряді, ані в АП.
У ході "касетного скандалу" не здобули політичної популярності Баганець і Винокуров. Проте, джерела у ГПУ стверджують, що вони не втратили шансів на висунення своїх кандидатур. Абсолютно непрохідним вважається Гайсинський, який свого часу дуже багато займався активною політикою. Президент свого часу явно симпатизував Васильєву, але той, очевидно, не стане залишати віце-спікерське крісло заради химерного висунення. Ні Васильєв, ні ще один член колегії Пшонка не мають жодних шансів на затвердження парламентом, оскільки підтримують тісні контакти з донецьким фінансово-політичним угрупуванням.
Ще два члени колегії Кудрявцев і Шинальський поки не заробили досить міцних позицій і авторитета всередині ГПУ, і тому навряд чи команда Потебенька стане лобіювати їх кандидатури. Пошук фігури, прийнятної і на Банковій, і на Грушевського, продовжується.
Керівництво ГПУ повинне безсумнівно побоюватися, що президент із макіавеллівською спритністю захоче зробити зміну варти. За достовірними даними, президент має свої плани щодо формування у прокуратурі нової команди, очолити яку може людина зі сторони.
Нею може стати авторитетний у парламенті юрист. Оскільки таких у нас не густо, то мислячі депутати називають як можливі варіанти імена представника президента ВР Олександра Задорожного і міністра юстиції Олександра Лавриновича. Проте, Леонід Данилович готує декілька проектів рішення, і тонко грає на протиріччях владних угрупувань, позбавляючи їх сторонньої опори.
Зараз у парламенті на посаду генерального прокурора активно лобіюється кандидатура Святослава Піскуна, заступника глави податкової адміністрації, начальника слідчого управління ДПАУ. Ряд представників "Єдиної України" називають саме Піскуна першим кандидатом на висунення з боку президента. Пікантна деталь, -Святослав Михайлович прийшов в податкову з посади помічника прокурора Київської області. Чим він впав в око Миколі Яновичу, відомо тільки їм двом, однак службовий зліт зайняв у Піскуна всього декілька років. Чи то Потебенько його "проштовхнув", чи то Азаров "позичив" у Потебенька - про це не прийнято говорити. У будь-якому випадку, навряд чи зараз Михайло Олексійович у захопленні від свого колишнього підлеглого. Цікаво, що стрімка кар'єра Піскуна викликала до нього, м'яко кажучи, насторожене ставлення з боку інших заступників Азарова, які розповідають про нього набагато більше цікавих фактів, ніж прокурорські працівники.
На даному етапі затвердження Піскуна генеральним прокурором здається все ж малоймовірним. Діяльність Азарова викликає сильні побоювання інших лідерів фінансово-політичних угрупувань. Крім того, сама податкова у парламенті користується не більшою популярністю, ніж у простому народі. Сама система ДПАУ, до честі Азарова, є досить ефективним механізмом, і там немало порядних людей. Однак у неофіційних рейтингах корумпованості державних органів податківці знаходяться поза конкуренцією. Багато хто зі співробітників перетворив, скажімо, процедуру повернення ПДВ у свій прибутковий дозаробіток, і з подібними прикладами стикаються всі підприємці. Чи захоче парламентська бізнес-еліта голосувати за перетворення прокуратури на філіал Азарова? Питання, очевидно, риторичне.
За оцінками авторитетних політичних спостерігачів, як мінімум до жовтня інтриги навколо призначення і затвердження нового генерального прокурора будуть переважати над розслідуванням будь-яких карних справ. Виборча кампанія в ГПУ йде вже зараз. Шукають "прохідного" кандидата у генеральні прокурори. Виборча кампанія йде по всій країні.
Леонід Кучма, президент України, 1999 рік
Вже другий місяць святилище української Феміди - генеральна прокуратура, працює без головного жреця. Перехід генерального прокурора Михайла Потебенька у депутати примушує гадати всю політичну тусовку про кандидатури можливих наступників, яких готує президент. Чи залишиться при керівництві команда Потебенька? Це не влаштовує дуже багатьох, і насамперед голову податкової адміністрації Миколу Азарова, як і раніше одного з найблищчих людей до президента Леоніда Кучми. У коридорах ГПУ і адміністрації президента йде боротьба політичних угрупувань за контроль над прокуратурою у переддень виборчої кампанії 2004 року. У тому числі за допомогою президентських указів, які готують зараз до публікації.
Закон у загоні, загін у законі
"Віра у правосуддя підтримується не тисячами щоденних справедливих вироків, а рідкими випадками, коли можна побоюватися, що суд стане догідливим, буде потурати, і слугувати".
Анатолій Коні, прокурор Петербурзького суду Російської імперії
Ще не стихли парламентські баталії щодо розподілу портфелів у керівництві Верховної Ради, а політична еліта вже готується до рішення насущних задач. Головною з них є підготовка до кампанії у справі виборів президента у 2004 році. І першим кроком, який зробить новий парламент, буде питання забезпечення особистої безпеки. Одним з засобів, щоб оберегтися від непередбачуваної політики влади (читай, президента), для істеблішменту - є депутатська недоторканність.
Конституція передбачила єдиний інструмент для зняття імунітету – подання, підписане генеральним прокурором, і затверджене більшістю ВР. Практика показала, що сам факт оприлюднення такого подання підриває авторитет політичного діяча. Очевидно, що будь-якого нашого лідера можна притягнути до відповідальності за його дії у лиху годину накопичення капіталу в Україні у дев'яностих роках. Питання тільки у мірі цієї відповідальності. Розгляд подань прокуратури у справах нардепів Звягільського, Лазаренка, Агафонова, Жердицького показує, що обвинувачені ще до суду відразу стають "цапами відбувайлами" за всі можливі гріхи. Проти підозрюваного Лазаренка, колишнього фаворита президента Кучми, влада проводить такі "п'ятихвилинки ненависті", як проти оруеллівського Гольдштейна, втілення зла. Оскільки всі позбавлені імунітету, у різній мірі проявляли опозиційні настрої, у парламенті поширена точка зору, що подання генеральної прокуратури є знаряддям політичної боротьби. У прокуратурі ж вважають ці обвинувачення контрпропагандою неохайних політиків.
Але парадокс у тому, що фатальних подань бояться не стільки професійні опозиціонери, скільки люди, що однозначно зв'язали себе з Кучмою. Як показав приклад Тимошенко, для опозиції в'язниця - краща передвиборча реклама. А ось для лідерів провідних фінансово-політичних груп, які отримали мандати, "об'єктивна" увага нашої непідкупної Феміди означає розгром бізнесу і лобістської структури. Тому вже зараз багато хто з олігархів в один голос заявляє, що не мають підстав підтримувати яку-небудь кандидатуру на посаду генерального прокурора. Їм вигідна наявність виконуючого обов'язки. За Конституцією тільки затверджений прокурор має право подавати представлення на зняття депутатської недоторканності. В.о. таким чудовим правом не володіє.
Щоб "друзі" не розслаблялися, президент кожному періодично демонструє хиткість вельможного становища - за допомогою суворих доган, рейдів податкової міліції і т.п. Перед виборами прокуратура заявила про порушення кримінальних справ щодо двох бізнесменів, колись близьких до президента - Волкова і Червоненка. Крок у бік - і… будь-який олігарх може отримати по вищій мірі президентського гуманізму. Декому Леонід Данилович так прямо і заявив, коли деякі його прихильники впиралися при вступі у фракцію "Єдина Україна".
Разом з тим, великий бізнес потребує 2004 року певну свободу рук. Фігура Кучми консолідує олігархічну громадськість. Фігура будь-якого іншого кандидата влади приведе до політичної війни. Для підвищення маневреності у нових умовах, гранди хочуть без страху розікласти яйця у всі перспективні кошики, у тому числі опозиційні. Диктат президента зашкодить будівництву світлого самостійного майбутнього. Олігархи не хочуть, щоб державна бюрократія "шикувала" їх так само безцеремонно і принизливо, як на останніх парламентських виборах. А "шикують" у тому числі за допомогою прокурорської дубини. Причому значення цієї дубини колосально зростає, навіть незважаючи на звуження можливостей ГПУ внаслідок малої судової реформи.
Важкозгадуваний указ
"Належно закони і укази писати ясно, щоб їх не обговорювати. Правди у людях мало, а підступності багато. Під них такі ж підкопи риють, як і під фортецю". Петро Великий, російський імператор
Зараз виконання всіх кадрових призначень у прокуратурі - виняткова прерогатива шефа ГПУ. За словами людей, які заходять у президентський кабінет "як до дідуся у гості", перед стартом виборчої кампанії на початку цього року глава держави підписав закритий указ, який передбачав включення співробітників прокуратури до номенклатури виконавчої влади. Формально це означає узгодження з адміністрацією президента всіх призначень у прокуратурі, починаючи з районного рівня. Тобто фактично прокуратура може перетворитися на охоронне відділення адміністрації президента. Указ викликав лютий опір не тільки у керівництві прокуратури. Він широко обговорювався начальством інших силових структур, яке побоюється втручання штатської бюрократії і у свої власні кадрові розклади.
Оскільки у кабінеті президента двері одні, а входів, як відомо, декілька, знайшлися люди, які переконали Леоніда Даниловича не вводити у дію вже підписаний указ. Документ не був відправлений до архіву, він чекає свого часу на столі глави держави. Грифа "секретно" на ньому немає, так що ніякої таємниці ми не розголошуємо (інформація з президентського кабінету витікає широкими нестримними потоками). Однак важко уявити, який резонанс викличе оприлюднення навіть самого проекту документа не тільки серед опозиції, але і серед західних спостерігачів.
Цікавою є реакція колишнього генерального прокурора Михайла Потебенька на прохання УП офіційно підтвердити або спростувати сам факт існування вищезазначеного президентського указу. Михайло Олексійович спочатку дуже швидко відповів: "Щось не можу пригадати такий указ… ", так і не побажавши відповісти "так" або "ні". Але після довгої паузи зробив цікаву ремарку: "Якщо щось і було у тому роді, як ви сказали, то це напевно не ініціатива президента… Знаєте, в апараті завжди знаходяться люди, погано знайомі із законодавством і Конституцією. Це наша загальна біда... Вибачте, я більше нічого не хочу коментувати щодо порушеної вами темі".
Інформацію про підготовку даного указу незалежно підтвердили два авторитетних представники пропрезидентської фракції "Єдина України", які беруть участь у консультаціях щодо кандидатури нового генерального прокурора. Вони також заявили про існування високої імовірності, що президент висуне на затвердження парламенту кандидата зі сторони, який нині не є працівником прокуратури.
Слідство провадить знавець
Політична позиція самого Потебенька у парламенті є відображенням тієї складної підкилимної боротьби, яка йде навколо генеральної прокуратури. Потебенько створив у ГПУ свою команду, кістяком якої є дев'ять членів колегії прокуратури, вищого виконавчого і консультативного органу. До колегії входять і всі нинішні заступники генерального прокурора, і колишні прокурорські працівники - наприклад, перший віце-спікер Верховної Ради Геннадій Васильєв. Ця команда стурбована кар'єрою, і тому бажає забезпечити стабільність своєї діяльності, проводить власну, досить гнучку політику, вміло захищає корпоративні інтереси. Такі, багато у чому самостійні, дії, очевидно, не завжди співпадають з інтересами адміністрації президента, що викликає там сильне незадоволення. Як показує довге розслідування справи "ЄЕСУ" та інших гучних фінансово-політичних процесів, прокуратура не є для гаранта Конституції безвідмовною зброєю. Опоненти Потебенька з АП вважають це великим мінусом, "нездатністю домагатися поставленого результату будь-якими засобами".
Потебенько зберігає посаду голови Координаційного комітету по боротьбі зі злочинністю при президенті. Комітет є чисто бутафорською структурою. Але прив'язка до легковагового крісла, дає президенту можливість включити екс-прокурора у свою політичну схему, і одночасно різко обмежує поле для маневрів самого Потебенька. Причому Михайлу Олексійовичу довелося посваритися з комуністами, які рік тому забезпечили порятунок його від висловлення недовіри з боку ВР. Втрата підтримки комуністів різко звужує ареал політичного компромісу і політичну самостійність колегії ГПУ, і замикає її на "Єдиній Україні". Це значно ускладнило перспективу затвердження у ВР кандидата, який буде користуватися підтримкою Потебенька.
Колегія, неформальним лідером якої залишається Потебенько, вважає, що єдиним наступником Михайла Олексійовича може бути тільки людина з його команди. Але хто з них має шанси отримати необхідну підтримку і у Верховній Раді, і в адміністрації президента? Микола Гарник, який зараз виконує обов'язки і першого заступника генерального прокурора, має великий авторитет у колегії, досвід керівництва, досить компромісну політичну позицію. Однак за всіма ознаками, саме ці якості Гарника не викликають захоплення у Леоніда Даниловича. Микола Васильович, разом з тим, однозначно може вважатися одним із тузів президентської колоди.
Однозначно не має шансів Обиход, за яким у політичній тусовці давно закріпилося невиправдане, а зараз навіть і образливе визначення "друг Суркіса". Микола Сергійович, коли був начальником слідчого управління, міг працювати по 70-80 годин на тиждень, особисто займаючись всіма резонансними справами, які стосуються майже всієї нашої еліти. Ця обізнаність, само собою, не принесла йому симпатій ані у парламенті, ані в уряді, ані в АП.
У ході "касетного скандалу" не здобули політичної популярності Баганець і Винокуров. Проте, джерела у ГПУ стверджують, що вони не втратили шансів на висунення своїх кандидатур. Абсолютно непрохідним вважається Гайсинський, який свого часу дуже багато займався активною політикою. Президент свого часу явно симпатизував Васильєву, але той, очевидно, не стане залишати віце-спікерське крісло заради химерного висунення. Ні Васильєв, ні ще один член колегії Пшонка не мають жодних шансів на затвердження парламентом, оскільки підтримують тісні контакти з донецьким фінансово-політичним угрупуванням.
Ще два члени колегії Кудрявцев і Шинальський поки не заробили досить міцних позицій і авторитета всередині ГПУ, і тому навряд чи команда Потебенька стане лобіювати їх кандидатури. Пошук фігури, прийнятної і на Банковій, і на Грушевського, продовжується.
Керівництво ГПУ повинне безсумнівно побоюватися, що президент із макіавеллівською спритністю захоче зробити зміну варти. За достовірними даними, президент має свої плани щодо формування у прокуратурі нової команди, очолити яку може людина зі сторони.
Нею може стати авторитетний у парламенті юрист. Оскільки таких у нас не густо, то мислячі депутати називають як можливі варіанти імена представника президента ВР Олександра Задорожного і міністра юстиції Олександра Лавриновича. Проте, Леонід Данилович готує декілька проектів рішення, і тонко грає на протиріччях владних угрупувань, позбавляючи їх сторонньої опори.
Зараз у парламенті на посаду генерального прокурора активно лобіюється кандидатура Святослава Піскуна, заступника глави податкової адміністрації, начальника слідчого управління ДПАУ. Ряд представників "Єдиної України" називають саме Піскуна першим кандидатом на висунення з боку президента. Пікантна деталь, -Святослав Михайлович прийшов в податкову з посади помічника прокурора Київської області. Чим він впав в око Миколі Яновичу, відомо тільки їм двом, однак службовий зліт зайняв у Піскуна всього декілька років. Чи то Потебенько його "проштовхнув", чи то Азаров "позичив" у Потебенька - про це не прийнято говорити. У будь-якому випадку, навряд чи зараз Михайло Олексійович у захопленні від свого колишнього підлеглого. Цікаво, що стрімка кар'єра Піскуна викликала до нього, м'яко кажучи, насторожене ставлення з боку інших заступників Азарова, які розповідають про нього набагато більше цікавих фактів, ніж прокурорські працівники.
На даному етапі затвердження Піскуна генеральним прокурором здається все ж малоймовірним. Діяльність Азарова викликає сильні побоювання інших лідерів фінансово-політичних угрупувань. Крім того, сама податкова у парламенті користується не більшою популярністю, ніж у простому народі. Сама система ДПАУ, до честі Азарова, є досить ефективним механізмом, і там немало порядних людей. Однак у неофіційних рейтингах корумпованості державних органів податківці знаходяться поза конкуренцією. Багато хто зі співробітників перетворив, скажімо, процедуру повернення ПДВ у свій прибутковий дозаробіток, і з подібними прикладами стикаються всі підприємці. Чи захоче парламентська бізнес-еліта голосувати за перетворення прокуратури на філіал Азарова? Питання, очевидно, риторичне.
За оцінками авторитетних політичних спостерігачів, як мінімум до жовтня інтриги навколо призначення і затвердження нового генерального прокурора будуть переважати над розслідуванням будь-яких карних справ. Виборча кампанія в ГПУ йде вже зараз. Шукають "прохідного" кандидата у генеральні прокурори. Виборча кампанія йде по всій країні.
