Свято зі сльозами на очах - День журналіста. Будьмо?
Четвер, 6 червня 2002, 13:46
Сьогодні той день, коли прийнято офіційно любити журналістів. Мало хто з пишучої і знімальної братії пам'ятає, кому ми завдячуємо такою високою честю, бо подібні подробиці завчають тільки студенти-журналісти, складаючи черговий професійний залік чи екзамен.
Нагадаю. У 1994 році Президент Кравчук вольовим указом змусив працівників пера й екрана забути про день народження газети "Правда", з яким пов'язували своє професійне свято радянські "писаки", і вибрав іншу дату — 6 червня, день прийняття української Спілки журналістів до Міжнародної федерації журналістів. З кожним роком СЖУ здає свої позиції, бо все більше молодих "акул" воліють працювати поза її членством, а про діяльність МФЖ не чути й поготів. Але ми святкуємо.
За два дні до урочистого дня згадав про журналістів Леонід Кучма. Він каже, що його не залишають байдужим сигнали про факти адміністративного втручання у діяльність ЗМІ і переслідування журналістів за критику. Це той Президент, який за час свого правління піднімався на найвищі щаблі в рейтингу ворогів преси. Людина, яку велика частина української громадськості звинувачує в смерті Георгія Гонгадзе. Гарант усіх прав і свобод, до якого не підступитися смертному українському журналісту навіть за коментарем, не кажу вже про інтерв'ю, які Леонід Данилович за радянською звичкою краще дасть іноземцеві, ніж своєму.
За вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, високу професійну майстерність Леонід Кучма нагороджував тих, хто виконує почесну місію — інформує суспільство. "Ми можемо і повинні спільно працювати в ім’я європейського майбутнього України", — начебто переконливо сказав він у ході церемонії у Маріїнському палаці, запевнивши, що з оприлюднених засобами масової інформації фактів роблять оперативні висновки і що саме такої реакції на ЗМІ він чекає і вимагає від центральних і місцевих органів влади, Держкомінформу та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Аякже, ваш Президент любить і пам'ятає про вас.
Тим часом Інститут масової інформації вважає за потрібне звернути увагу на інше. За результатами моніторингу, проведеного, в країні набирають сили негативні тенденції. Загострюється ситуація навколо регіональних ЗМІ (придушено нікопольський медіа-холдинг "Канал-5", запорізьку "Телекомпанію "Хортиця", Асоціацію телестудій Павлограда). Стосунки електронних ЗМІ з Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення дедалі більше нагадують неоголошену війну, бо обернулися майже півсотнею судових позовів проти Нацради з боку ЗМІ. Тривають випадки силового тиску на журналістів, які розслідуються як звичайне хуліганство, без урахування професійної діяльності постраждалих.
Сьогодні навіть ті, кого ми критикували, робитимуть нам подарунки. Навіть Леонід Данилович не забув наголосити, що в минулому і нинішньому році внесено зміни до закону про підтримку ЗМІ і соціальний захист журналістів, а також, що саме він видав укази, якими від імені держави підтримав видатних діячів інформаційної сфери, соціально захистив дітей журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Ми радіємо таким пільгам, приємно, що до тебе піддобрюються. І лише пошепки бубонимо, на біса нам такі подачки в державі, де неймовірно важко і смертельно небезпечно чесно працювати?
"Перешкода для вільної преси - це відсутність прозорої економіки. Тіньова унеможливлює створення успішного бізнес-проекту", - поділився з "УМ" Роман Скрипін, один з провідних журналістів телеканалу СТБ. Та все ж ми сподіваємося, що колись наша праця буде більш-менш вільною. "Якщо на це не сподіватися, то й жити і працювати нічого", - зауважує Олена Притула, головний редактор опозиційного інтернет-видання "Українська правда".
Влада нас запевняє, що ведеться "серйозна грунтовна робота, спрямована на забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації і подальшого затвердження свободи слова в Україні", обіцяючи чергову державну програму економічної підтримки місцевої преси, телебачення і радіомовлення. Звучить як насмішка над районками, що ледве животіють, а досвідчені і добре поінформовані редактори яких бояться слово сказати не так, як думає голова райдержадміністрації, бо де ти знайдеш у Миргороді, Охтирці, Софіївці чи Кам'янці-Подільському іншу редакцію?
Сьогодні наш день, і нас знову дурять. Бо насправді влада не любить журналістів, бо більшість з них знає і бачить більше, ніж того хочуть чиновники. Насправді не люблять журналістів і більшість керівників від малого до великого, ті, кому заслужено і незаслужено діставалося на сторінках газет. Нас постійно лають, критикують, звинувачують у неосвіченості чи незнанні справи, і водночас до нас піддобрюються, намагаються якщо не купити оптом, то принаймні підкупити, зав’язавши рота і заливши очі дармовою горілкою. Але несправедливо забувають, що засоби масової інформації — лише дзеркало того, що відбувається. Тож навіщо дивуватися, що воно криве, якщо вся Україна — країна кривих дзеркал.
Втішає інше. За результатами дослідження читацької аудиторії періодичних друкованих видань, яке провела Українська асоціація видавців періодичної преси (опитано 2,5 тисячі громадян віком від 18 років у 49 містах, 68 селах і 23 смт), наші ЗМІ за рівнем довіри населення поступаються лише Церкві — матеріалам журналістів вірять 66 відсотків населення. Більшість українців — 88 відсотків — як мінімум раз на тиждень читають періодичні видання, і лише шість відсотків абсолютно ігнорує пресу, бо бере в руки газету не частіше, ніж раз на півроку.
За словами Тетяни Репкової, директора з маркетингу Всесвітньої газетної асоціації, газетна галузь в Україні має стабільне майбутнє, а наш читач "дуже розумний, цивілізований і не поступається європейському читачу". А значить, ми вміємо годити найвибагливішому цензору, копійка якого, витрачена не на хліб, а на газету, варта більшого, ніж усі офіційні похвали.
Нагадаю. У 1994 році Президент Кравчук вольовим указом змусив працівників пера й екрана забути про день народження газети "Правда", з яким пов'язували своє професійне свято радянські "писаки", і вибрав іншу дату — 6 червня, день прийняття української Спілки журналістів до Міжнародної федерації журналістів. З кожним роком СЖУ здає свої позиції, бо все більше молодих "акул" воліють працювати поза її членством, а про діяльність МФЖ не чути й поготів. Але ми святкуємо.
За два дні до урочистого дня згадав про журналістів Леонід Кучма. Він каже, що його не залишають байдужим сигнали про факти адміністративного втручання у діяльність ЗМІ і переслідування журналістів за критику. Це той Президент, який за час свого правління піднімався на найвищі щаблі в рейтингу ворогів преси. Людина, яку велика частина української громадськості звинувачує в смерті Георгія Гонгадзе. Гарант усіх прав і свобод, до якого не підступитися смертному українському журналісту навіть за коментарем, не кажу вже про інтерв'ю, які Леонід Данилович за радянською звичкою краще дасть іноземцеві, ніж своєму.
За вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, високу професійну майстерність Леонід Кучма нагороджував тих, хто виконує почесну місію — інформує суспільство. "Ми можемо і повинні спільно працювати в ім’я європейського майбутнього України", — начебто переконливо сказав він у ході церемонії у Маріїнському палаці, запевнивши, що з оприлюднених засобами масової інформації фактів роблять оперативні висновки і що саме такої реакції на ЗМІ він чекає і вимагає від центральних і місцевих органів влади, Держкомінформу та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Аякже, ваш Президент любить і пам'ятає про вас.
Тим часом Інститут масової інформації вважає за потрібне звернути увагу на інше. За результатами моніторингу, проведеного, в країні набирають сили негативні тенденції. Загострюється ситуація навколо регіональних ЗМІ (придушено нікопольський медіа-холдинг "Канал-5", запорізьку "Телекомпанію "Хортиця", Асоціацію телестудій Павлограда). Стосунки електронних ЗМІ з Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення дедалі більше нагадують неоголошену війну, бо обернулися майже півсотнею судових позовів проти Нацради з боку ЗМІ. Тривають випадки силового тиску на журналістів, які розслідуються як звичайне хуліганство, без урахування професійної діяльності постраждалих.
Сьогодні навіть ті, кого ми критикували, робитимуть нам подарунки. Навіть Леонід Данилович не забув наголосити, що в минулому і нинішньому році внесено зміни до закону про підтримку ЗМІ і соціальний захист журналістів, а також, що саме він видав укази, якими від імені держави підтримав видатних діячів інформаційної сфери, соціально захистив дітей журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Ми радіємо таким пільгам, приємно, що до тебе піддобрюються. І лише пошепки бубонимо, на біса нам такі подачки в державі, де неймовірно важко і смертельно небезпечно чесно працювати?
"Перешкода для вільної преси - це відсутність прозорої економіки. Тіньова унеможливлює створення успішного бізнес-проекту", - поділився з "УМ" Роман Скрипін, один з провідних журналістів телеканалу СТБ. Та все ж ми сподіваємося, що колись наша праця буде більш-менш вільною. "Якщо на це не сподіватися, то й жити і працювати нічого", - зауважує Олена Притула, головний редактор опозиційного інтернет-видання "Українська правда".
Влада нас запевняє, що ведеться "серйозна грунтовна робота, спрямована на забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації і подальшого затвердження свободи слова в Україні", обіцяючи чергову державну програму економічної підтримки місцевої преси, телебачення і радіомовлення. Звучить як насмішка над районками, що ледве животіють, а досвідчені і добре поінформовані редактори яких бояться слово сказати не так, як думає голова райдержадміністрації, бо де ти знайдеш у Миргороді, Охтирці, Софіївці чи Кам'янці-Подільському іншу редакцію?
Сьогодні наш день, і нас знову дурять. Бо насправді влада не любить журналістів, бо більшість з них знає і бачить більше, ніж того хочуть чиновники. Насправді не люблять журналістів і більшість керівників від малого до великого, ті, кому заслужено і незаслужено діставалося на сторінках газет. Нас постійно лають, критикують, звинувачують у неосвіченості чи незнанні справи, і водночас до нас піддобрюються, намагаються якщо не купити оптом, то принаймні підкупити, зав’язавши рота і заливши очі дармовою горілкою. Але несправедливо забувають, що засоби масової інформації — лише дзеркало того, що відбувається. Тож навіщо дивуватися, що воно криве, якщо вся Україна — країна кривих дзеркал.
Втішає інше. За результатами дослідження читацької аудиторії періодичних друкованих видань, яке провела Українська асоціація видавців періодичної преси (опитано 2,5 тисячі громадян віком від 18 років у 49 містах, 68 селах і 23 смт), наші ЗМІ за рівнем довіри населення поступаються лише Церкві — матеріалам журналістів вірять 66 відсотків населення. Більшість українців — 88 відсотків — як мінімум раз на тиждень читають періодичні видання, і лише шість відсотків абсолютно ігнорує пресу, бо бере в руки газету не частіше, ніж раз на півроку.
За словами Тетяни Репкової, директора з маркетингу Всесвітньої газетної асоціації, газетна галузь в Україні має стабільне майбутнє, а наш читач "дуже розумний, цивілізований і не поступається європейському читачу". А значить, ми вміємо годити найвибагливішому цензору, копійка якого, витрачена не на хліб, а на газету, варта більшого, ніж усі офіційні похвали.
