Іван Корчистий: "Коли прокурор попросив 8 років Вередюку, - ми такого не чекали. Мінімум за таких обставин - 15 років, якщо не довічне ув'язнення"

Розгляд скарги Донецької прокуратури на рішення суду про звільнення Юрія Вередюка, який підозрюється у вбивстві журналіста Ігоря Александрова, призначений до розгляду у Верховному суді на 11 липня. Про це повідомив агентству "Інтерфакс-Україна" головуючий на процесі суддя Донецького апеляційного суду Іван Корчистий.

Нагадаємо, що 20 травня Донецька прокуратура оскаржила рішення Донецького апеляційного суду, яким був виправданий і звільнений Юрій Вередюк. На думку прокуратури, даний вирок "незаконний", а направлення карної справи на нове судове розслідування - "необгрунтоване". Таким чином, справа Александрова і звільнення Вередюка показали не тільки рівень Генеральної і Донецької обласної прокуратур, але і ставлення до журналістів, а отже і свободи слова в Україні. Загалом, залишилося відчуття недомовленості, незакінченості.

Частково, винен у цьому сам, звинувачений і виправданий у вбивстві журналіста, Юрій Вередюк, який, як би там не було, дев'ять місяців брехав, даючи можливість слідству не шукати справжніх убивць. Й українська судова практика, що примушує засумніватися у тому, що рішення суду не продиктоване якимись політичними мотивами, тобто, не санкціоноване зверху.

Інтерв'ю з суддею Іваном Корчистим, головуючим на суді, який звільнив Вередюка з-під варти в залі суду, автор цих рядків не публікував у повному обсязі з 23 травня, поки не вигадав і не випробував тест на невинність останнього. Якби Вередюк справді був убивцею, то навряд-чи він, звільнений і виправданий, але все ж маючи шанс знову повернутися на нари за рішенням Верховного суду, чекав би цього шансу.

Вільному - воля і Вередюк, швидше за все, сховався б, тим більше, що, як стверджує обвинувачення, свої зобов'язання перед Вередюком замовники вбивства не виконали, тобто, він від зобов'язань честі також вільний. Тоді я сів у автобус і поїхав до Краматорська, туди, де живе, вибачте за негарне слово, співмешканка Вередюка, Галина Костюхіна, в якої він періодично проживав до "добровільної" нашим внутрішнім органам.

Скажу чесно, поїхав не один, - раптом бейсболіст-аматор знову захоче потренуватися. Мене попереджали, що квартира Костюхіної під цілодобовим наглядом, але не могли стверджувати чиїм: бандитів чи міліції. Підійшовши до потрібного будинку, я впізнав хлопців, яких частенько бачив у залі суду і поблизу розташованого по сусідству Слов'янського міськвідділу. Тобто, - міліція. Це, звичайно, не законно, але красномовно - раптом вирок відмінять, можна не перейматися пошуками обвинуваченого.

Знову ж, - видно всі його контакти. Дзвонимо у двері. Двері подвійні, металеві. Вередюк вдома, але не відкриває. Говорить, що зайнятий - збирає стінку, і не хоче розмовляти. Ранок, але він тверезий. Здається, життя все ж чомусь навчило: якщо не тверезості, то принаймні обережності. Тепер питання до судді Корчистого.

- Іван Іванович, наскільки самостійно виносився цей вирок, ви підстраховувалися думкою свого керівництва?

- Ні з Верховним судом, ні з колегами вирок не обговорювався. Більш того, до дебатів я був переконаний, що він буде звинувачувальним. Все-таки, Вередюк 25 разів визнавав на слідстві, і півтора місяці на судовому засіданні, що винен. Але, коли всі його зізнання я зіставив із доказами, якими це свідчення підтверджується, коли ми вислухали дебати сторін і аналіз доказів прокурора, то у дорадчій кімнаті, всі сумніви про те, що треба виносити виправдувальний вирок повністю відпали.

Ми сподівалися на дебати, на те, що прокурор дасть оцінку доказам і якимось чином їх згрупує, це все-таки його хліб, але на дебатах ми нічого такого не почули. І коли ми все це виклали в одну загальну картину, то вийшло що протягом усіх свідчень, Вередюк ніде не говорив однаково. Однозначний він тільки в одному моменті: так, я бив. Все ж інше видозмінювалося з кожним новим допитом. Інших прямих доказів провини, крім його свідчення, не було. Ми дали оцінку доказам обвинувачення, і зрозуміли, що за таких доказів засуджувати просто неможливо.

- На суді і до суду Вередюк постійно стверджував, що це він убив. За цей час справжні злочинці могли сховатися, знищити сліди злочину… чи повинен він відповідати за те, що навмисно, довгий час спрямовував слідство у помилковому напрямі?

- Справа у тому, що він був визнаний обвинуваченим і підсудним. А якщо особа визнається не свідком, а обвинуваченим і підсудним, то право на захист дає йому можливість давати різні свідчення або взагалі від них відмовитися. У цьому випадку, притягти його за надання брехливих свідчень не можна. Це була його тактика захисту.

- Але, водії, які ніби підвозили Вередюка, вони, як свідки, давали все-таки брехливі свідчення?

- Справа у тому, що суд не назвав їх свідчення брехливими. Ми просто критично до них поставилися з урахуванням всіх здобутих доказів. Адже не виключена ситуація, коли вони, дійсно, везли когось. Але кого? Це питання. Вони обидва кажуть про чоловіка 30-35 років. Але вся країна бачила Вередюка, і йому ніяк не можна дати 35 років. Ви пам'ятаєте, як я вже не витримав і поставив питання водієві Кузьменку: Вередюк дійсно виглядає на 30-35 років? - Так. Тоді, я говорю, а скільки ж мені років? - Вам 50. У мені він не помилився, а у Вередюку чомусь помилявся. І тут же, коли ми допитуємо Костюхіну - це знайома Вередюка, - вона нам прямо заявляє: він виглядав на 60 років. Тобто, не виключена ситуація, що обидва ці водії везли когось, але кого?

- Які основні аргументи проти вашого рішення висунені у касаційному поданні прокуратури Верховному суду?

- Прокурор вважає, що суд порушив норми УПК, тобто до кінця не вивчив всі обставини справи, неправильно оцінив свідчення свідків і самого Вередюка. Прокуратура вважає вирок не обгрунтованим, не законним, таким, що підлягає скасуванню і направленню на новий судовий розгляд. Також у скарзі є одна фраза: "Судом при розгляді справи і при виголошенні вироку допущена односторонність й упередженість".

Односторонність - це значить, що суд прийняв якусь сторону: захист або обвинувачення. Але процес - це змагання і, якщо суд не вивчив якісь докази, то прокурор зобов'язаний був подати клопотання і домагатися від суду їх задоволення. Потрібно було вносити до протоколу зауваження. Однак, цього в протоколі немає. А що означає упередженість? Якщо не звинувачувальний вирок, як хотіла прокуратура, а виправдовувальний - значить упередженість? Навіть адвокат не просив виправдати, так у чому ж упередженість?

- У процесі допиту одного з водіїв ви спитали: чи мав він якісь ситуації з міліцією. Відповідь була - "ні", а ви сказали, що відомо про ДТП за його участю.

- Це водій з Краматорська, який, ніби, підвозив Вередюка. Він сам нам сказав, що 16 липня зіткнувся з "Запорожцем". Найцікавіше - ми попросили всі книги реєстрації ДТП за 2001 рік, і цього випадку не виявили у реєстрації…

- Тобто теоретично, міліція могла домовитися зі свідком про потрібне свідчення в обмін на те, що "прикриє" ДТП?

- Цього виключити не можна. Цікавий і такий факт: зі свідчення свідка нам стало відомо, що Благов (за версією слідства, спочатку "здав" Вередюка міліції, а потім виявився замовником вбивства авт.) чи то у липні, чи то у серпні, був затриманий в міліцію за хуліганство в ресторані. Ми також запитали книгу реєстрації, і цього також не знайшли.

- Вередюк у ході процесу відкрито торгувався: дасте менше семи років - скажу правду. Чому суд не скористався такою можливістю, коли стало очевидним, що вирок буде виправдовувальним?

- Вередюку хтось пообіцяв 7-8 років, в обмін на те, що, якщо йому дають таку міру покарання, він мовчить про замовників і спільників. За його словами, йому обіцяли змінити прізвище, номер статті і відбування покарання або у Харківському, або у Київському СІЗО. Після звільнення з місць позбавлення волі, йому ніби повинні були купити однокімнатну квартиру… Просто Вередюка водили за ніс. А те, що хтось міг допомагати йому та сприяти під час перебування у місцях позбавлення волі - це реальна ситуація. На процесі ми допитували п'ятьох осіб, які у різні періоди утримувалися з ним у камері. Всі п'ять, говорили, що у них немає жодних благ у СІЗО, а у Вередюка, єдиного, з'явився телевізор. Одяг з'явився, якого не було до цього. Людина вела, скажімо так, - убогий спосіб життя, і раптом у нього в камері і телевізор, і два спортивних костюми, і харчувався він непогано…

- Я бачив він цукерками конвой годував...

- Абсолютно вірно. Звідки все це? Ми нікому не дозволяли передач. Тільки два рази дозволили Костюхіній, і то, вона передала йому, як мені сказали працівники міліції, палку ковбаси, дві пляшки мінеральної води і батон хліба. Тож звідки у нього всі ці блага? Те, що його, як він висловився, "підігрівали" - це однозначно.

- Чому суд все-таки не скористався можливістю дізнатися правду, пообіцявши йому, як він хотів, менше семи років.

- В цьому випадку, суд перетворився б на фарс. Якщо хтось щось обіцяв йому, то це їх проблеми. А коли справа прийшла у суд, і ми побачили, що надані докази аж ніяк не свідчать про беззаперечність його провини, які тут могли бути торги з нашої сторони? Ми суд, об'єктивна сторона… Можливо, і буде встановлено, що це він здійснив, я не стверджую, що він невинний, але у даних доказах цього не вбачалося. І коли прокурор попросив 8 років виконавцеві вбивства, особі, яка раніше двічі була засуджена, хронічному алкоголіку - це не просто спричинило здивування у журналістів, навіть ми такого не чекали. Мінімум за таких обставин - 15 років, якщо не довічне ув'язнення. Але тільки не 8 років. Я не знаю як генеральний прокурор відреагував на таку промову прокурора, але мене це здивувало. Я, як суддя, був би просто не професіоналом, якби погодився з таким вироком.

- А дійсно, чому вони так упевнено себе поводили, неначе були упевнені в тому, що ви відреагуєте так, як їм потрібно?

- Справа у тому, що судді також люди, у нас також є сім'ї, і ми також побоюємося і за своє життя, і за життя близьких. Але, як би не було жахливо, є моменти, коли суддя залишається сам на сам із совістю: або він йде проти неї, або вирішує як годиться, згідно із законом… Таких конфліктних справ за 22 роки року ще не було. І дай Бог, щоб їх більше не було. Тому що, юридично воно не складніше за інші справи. Але навколо неї стільки було всього накручено: і вища Рада юстиції з обвинуваченнями на мою адресу, і депутати…

Ось ця смиканина протягом всього процесу - це досить важка ситуація. Не кажучи про те, що ми ніколи не розглядали справ у присутності такої кількості преси. До цього можна по-різному ставитися. Але для судді це все-таки важко. Ми ж не артисти, у нас відкриті процеси, але робота все-таки не настільки публічна. І присутність ЗМІ - це все одно впливає на суддю, тримає його у напруженні.

- У ході процесу з'ясувалося, що з матеріалів справи зникли протоколи допитів двох колишніх обопівців, які у програмах Александрова звинувачували правоохоронців області у дуже серйозних злочинах. Вони ж заявили, про інформацію, що при обласному управлінні МВС створена спеціальна група, покликана дискредитувати або знищити їх, щоб запобігти отриманню ними нових матеріалів по цій справі і компромату на керівників правоохоронних органів. Вони попросили у суду захисту без залучення прокуратури та міліції, а ви направили їх заяву якраз СБУ і прокуратурі?

- Я чудово розумію Сербіна і Солодуна, допускаю, що їм можуть погрожувати. Але ж погрози тривають вже протягом декількох років, і у нашому судовому засіданні вони нічого такого, чого ще не говорили до цього, не сказали. Значить, по нашій карній справі їм не загрожували. А втручатися в їх конфлікти з правоохоронними органами ми не мали права.

- І Сербін з Солодуном, і члени сім'ї Александрова заявляли, що є такий собі адвокат Глотов, який у день вбивства забрав з квартири журналіста чемоданчик, в якому, як стверджує Олексій Александров, були дискети, відеокасети і фотографії. Сербін з Солодуном, кажуть, що незадовго до цього вони передавали Александрову аналогічні документи з метою підготовки викривальних матеріалів, для правоохоронців області, програми "Донбас-кримінальний". Але, ні слідство не допитало Глотова з цього питання, ні суд, ні захист.

- В матеріалах справи є доповідна оперуповноваженого Слов'янського РУВС, про те, що він приїжджав до Глотова, але будинку його не знайшов, і протягом тижня вони його шукали, з метою, щоб він видав ці документи. Він переховувався від працівників міліції, не видавав і так і не видав ці документи. Чи були вони, чи ні, - невідомо. Ми сподівалися, що і депутатська комісія, і потерпіла сторона будуть нам подавати дійсно ті документи, які не потрапили до слідства.

А вони могли не потрапити, тому, що люди побоювалися за своє життя і не хотіли передчасно розголошувати якісь відомості. Але у судовому засіданні цього не трапилося, незважаючи на неодноразові прохання. Ні слідча комісія на нас не вийшла, ні потерпілий нічого не заявляв, ні адвокат не клопотався про виклик цього свідка. А суд зараз не має права з своєї ініціативи цього робити. Ми думали про Глотова, хотіли його почути, але нам ніхто не дав такої можливості.

- Чи були в Україні прецеденти, коли обвинуваченого у вбивстві, виконавця, що підтверджує свою провину, виправдовували у залі суду?

- Це перший.

- Слідство вела генпрокуратура, і якщо зараз ВС затвердить ваше рішення, справа знову буде передана до генпрокуратури. Що змінюється?

- Багато чого. Ті докази, які вже дістали оцінку суду враховувати більше не можна. Тобто, прокуратурі доведеться дійсно розшукувати осіб причетних до вбивства Александрова, і розслідувати справу знову.

- Глава парламентської слідчої комісії Анатолій Хмельовий заявляв, що він знає хто вбивця, але в суді це ніяк не прозвучало.

- Ми чекали, що нам нададуть нові докази, але цього не трапилося. Я не знаю чому, можливо, дійсно сподівалися, що буде звинувачувальний вирок, і тоді слідча комісія мала намір подавати докази Верховному суду. Або це був просто блеф.

- Слідство заперечує, що мотивом вбивства Александрова була його журналістська діяльність, а яка Ваша думка?

- Я у цьому не сумніваюся (у вбивстві на грунті професійної діяльності - авт.). Вбивства здійснюються або на побутовому грунті, або на грунті грошей. Ми не встановили що Александров з кимось конфліктував до такої міри, щоб можна було його убити. Що стосується грошей, то суд не встановив, і нам органи слідства не надали відомостей, що він в якихось грошових аферах брав участь, когось обдурив, або взяв у борг і не повернув. Цього немає. Залишається тільки одне - професійна діяльність. А те, що він пускав в ефір дуже серйозні речі - у цьому немає сумнівів.

- У кінці процесу ви вибачилися перед сім'єю Александрова за промову, яку в дебатах проголосив прокурор Ю.Бальов…

- Ми дали Бальову можливість вибачитися за репліку. Але він не скористався цим. А хіба нормально, що після його промови вдова Александрова ридала? І вона могла подумати, що весь суд згодний з Бальовим. Тому, щоб прокурор нас не звинуватив, як він потім написав у касаційному поданні, у тенденційності й однобічності, нам вже після вироку довелося самим вибачитися перед потерпілими за його прокурора. Але взагалі, звичайно, це нонсенс. Я не знаю, як керівники генпрокуратури відреагують на 8 років, але поведінка з потерпілим… Вони все-таки одна сторона у справі. Жоден прокурор ніколи потерпілих не ображав. І якщо прокурор свою сторону кривдить - це межа, яку перейти не можна.

- Яку роль у виголошенні вироку грали народні засідателі?

- Найголовнішу. Вони несуть моральну відповідальності за вирок. Засідателі кажуть: підсудного потрібно виправдати, а як ти будеш це робити у вироку - у це вже, вони не втручаються, вони не юристи. Вирок - може складати тільки суддя-професіонал. У цьому випадку народні засідателі були одностайні.

- Якісь наслідки вироку Ви вже відчуваєте?

- Про це краще поговоримо після рішення Верховного суду. Але для міліції і прокуратури я тепер, напевно, персона нон-грата. Адже, уявіть собі, міністр внутрішніх справ заявляє публічно антиконституційні речі - жалкує про те, що суд безконтрольний і некерований. В іншій країні він за такі слова вже пішов би у відставку. Йому просто потрібно відкрити статтю 129 Конституції і 6, де говориться про самостійність і незалежність судової влади.