Pravda vitezi
Понеділок, 1 липня 2002, 12:04
Читачі "Української правди" вже знають, що саме написано на вході в будівлю ЦРУ в Ленглі (штат Віргінія): "І правда вільними зробить вас". Тепер би я хотів відкрити для них ще одну таємницю. У празькому соборі Святого Віта праворуч, перед вівтарем є напис: "Pravda Vitezi" (Правда переможе). Ця фраза стала одним з найпопулярнішим гасел під час короткої Празької весни 1968 року, до того, як в серпні того ж року її розчавили танки Радянського Союзу та країн Варшавського договору. "Правда переможе" було закликом об'єднатися для сотень тисяч чехів та словаків, що хотіли "соціалізму з людським обличчям". Натомість вони отримали Радянську Армію.
Чехи пам'ятають свою історію. У 1968 році вони в деталях згадували суд над Рудольфом Сланським та його "спільниками" - єврейський погром Клемента Готтвальда, який хотів обійти Сталіна в грі, вигаданій власне "вождем народів". У Сталіна була "змова лікарів", у Готтвальда - "Сланський". Тоді дружина Сланського написала (або її примусили написати) листа до "Rude Pravo", газети центрального комітету чехословацької партії. У цьому знаменитому листі вона просить, щоб її чоловіка засудили до смертної кари, оскільки він на це заслуговує. І вона сподівалася, що так станеться. Чехи і словаки не хотіли повторень цього і збунтувалися. Їх придушили, але вони знову збунтувалися і перемогли. Pravda Vitezi.
Червень 2002 року, Київ. Президент незалежної України створює комітет, що відповідає за святкування річниці ганебної події в українській історії - підписання Переяславської угоди. Потім він дає зелене світло ініціативі з формування спільної російсько-української комісії щодо узгодження російської та української версій історії цих двох народів. Але як можна погоджувати історію? Не звертати уваги на певні події, які можуть образити сусідів? Якщо в 1782 році Іван вкрав у Петра курку, чи правильним буде ігнорувати цей факт у році 2002? Але що є ще гіршим - в України сьогодні насправді немає істориків, які б розуміли власну історію. Єдині фахівці, хто можуть це робити, живуть в діаспорі (Тарас Гунчак та Орест Субтельний), однак в них точно не питали думки щодо цього.
Чому ж президент, який вважає потрібним відзначити річницю Переяславської ради, аж ніяк не найславетніший епізод в українській історії, так вчиняє? Що ж таке зарите в душі цієї людини, що так міцно зв'язує його з радянським минулим, що він просто не може забути цю дату? Чехи не відзначають німецьку окупацію 1939 року. Німці не святкують поділ Німеччини після Другої світової війни. Поляки не дуже охоче згадують про розділи Польщі Росією у 18 столітті. Чи мусять литовці шанувати Пакт Молотова-Ріббентропа?
Відповідь така: це зрілі країни, в яких при владі знаходяться патріоти. Україною, на жаль, керує людина, яка день-у-день не може вирішити, хто вона: українець, малорос чи євроазіат? Скоріш за все, він просто справжня радянська людина, суміш усього вищепереліченого. Отака собі "людина на всі часи".
Якби хтось зважився визначити психологічний профіль Леоніда Кучми, йому довелося б мати справу з дуже складною особистістю. Кучма - людина, що висловлюється грубо, переважно суржиком і не завжди відповідно до прийнятих норм мови. Добре, таких, як він, багато. Це не смертельний гріх.
Він емоційний, схильний до нападів люті, мстивий. Він ненавидить критику, як ненавиділи її Річард Ніксон, Джон Кеннеді, Ліндон Джонсон та багато інших американських президентів. Якось після того, як Ліндона Джонсона повідомили про те, що в Конгресі якийсь молодий конгресмен розповідав про нього всіляку гидоту, президент наказав своїм помічникам розпустить чутки, що цей конгресмен "fucks свиней". Джонсон вжив саме цей вислів. Історія стала надбанням громадськості, а конгресмен замовк.
Кучма хотів би зробити для України що-небудь. Але що? Він ніколи не вірив в те, що Україна набуде незалежності. Насправді, він, найвірогідніше, був заклятим ворогом самої ідеї незалежності. Неможливо стати керівником Південмашу, якщо мрієш про українську незалежність.
Але Кучма також знає, що він може стати кимсь, а не просто губернатором Малоросійської губернії. Сьогодні в Росії регіональних губернаторів контролює Путін, але Кучма вже готовий наплювати на цей контроль. Це дуже важливий чинник в його психологічному портреті, і про нього не можна забувати. Цю рису можна побачити у багатьох інших українських політичних світил - Плюща, Медведчука, Литвина та Симоненка (останній - просто Троянський кінь для російських комуністів, якого треба відправити на пасовище).
З усього, що я знаю про президента Кучму, окремо стоїть одна його риса - потреба в тому, аби подобатися жінкам. Він, як і Джон Кеннеді, сприймає себе, президента, як символ. І чим далі, тим більш у нього влади.
І все ж, коли йдеться про побудову країни, він - суцільна катастрофа, оскільки абсолютно не уявляє, як це робиться. Одна справа - спокушати жінку, грати на гітарі та бути прийнятим нею, і зовсім інше - бути лідером країни, представляти її інтереси, розуміти її історію та бачити шлях її розвитку і те, як їй потрібно готуватися до нього. Однак психологічно важливо, щоб тебе сприймали як переможця. Якщо можеш звабити жінку, можеш звабити і НАТО.
Кучма, як і більшість посткомуністичних політиків, страждає на авторитарні примхи та грандіозні радянські плани. Одна з таких схем - українська космічна програма. В країні, де з великими труднощями збирається урожай зернових, мрії про відправку людей в космос не можуть бути дуже серйозними.
Кучма разом з іншими членами свого клану, думає, що він розумніший за "американців". Це стара хвороба, від якої страждають старі номенклатурники. Кучма, як і Деркач, Литвин, Кравченко та Потебенько тощо, намагається сховати свою невідповідність посаді, розмахуючи кулаками, роздуваючися та прикидаючись крутим хлопцем перед камерами американської CNN або британської BBC.
Так само, до речі, робить і російська еліта. Схоже, що вони хотіли б зберегти імідж розумніших і крутіших хлопців, ніж американці, в той час, коли чеченський набрід дає їм стусани під зад в горах за межами Грозного. Кого вони обманюють?
Декілька днів тому, подивившись фільм Killing the Story, знятий ВВС, я був "зачарований" інтерв'ю Баганця. Він сидів з кам'яним виразом обличчя, неначе у суді. В його очах можна було побачити ненависть до співрозмовника. А коли його спитали, якщо буде доведено, що плівки Мельниченка справжні, чи означатиме це вину Кучми та інших, він відповів, що вони були записані незаконно, а тому їх не можна використати в суді.
Все це вимовлялося з такою посмішкою на обличчі, що сказала за Баганця геть усе. Він знає, хто вбив Гонгадзе, він знає це дуже добре. Якби я тільки зміг хоч би один раз допитати Баганця по-старому!
Адже ще є прибічники Кучми. Вони - ті, кого росіяни називають "временщики", що живуть одним днем або крадуть одним днем. Вони - молодше покоління, і в них ще менше сумнівів, ніж в їхніх батьків.
Вони торгуватимуть зброєю, нафтою, газом, жінками і наркотиками, будуть робити гроші, знаючи, що "криша" їх прикриватиме рівно стільки, скільки вони ділитимуться прибутком. У них немає справжньої ідеології, крім "вкради!", адже вони ще дуже молоді, щоб її мати. Однак, вони - ця ганебна банда - розуміють, що необхідно знищувати будь-які прояви опозиції, яка може становити загрозу для "криши". Ось так ми й отримуємо вебсайти, жовту пресу і цинічних телевізійних начальників, які йдуть на операції з рекетом, і за це отримують значні гроші.
Ключове питання до всіх Бакаїв, Деркачів, Волкових та Льовочкіних: яка ваша ціна? Що б ви хотіли отримати за те, аби залишити Україну і дозволити їй рости без вас?
Я не вірю, що Леонід Кучма - погана людина або що він зневажає Україну. Він - продукт свого часу. Можливо, він навіть хоче зробити для України щось добре. Після обрання на другий термін, він сказав парламенту, що парламентарії побачать "іншого Кучму". На жаль, цього не сталося.
В кожному з нас є дещо від Кучми. І треба визнати цей факт. Він не є унікальнии, він - проблема, і ми всі несемо певну відповідальність за його вчинки, обравши його на другий термін та повіривши в те, що він справится зі своїми обов'язками.
У гніві або відчаї ми всі можемо кинути, що той або інший "сучий син" заслуговує на смерть. Кучма, в емоційному пориві, так само висловився на адресу Гонгадзе. Як маріонетки (якими вони є і завжди будуть), Кравченко, Литвин та Деркач прийняли його слова близько до серця. Результати ми всі знаємо. Але це не виправдовує президента. Адже все ж таки, саме він несе відповідальність за серію трагічних подій, якім він дав початок.
Отже. "Pravda Vitezi"? Або, можливо, у випадку України Правда посадить їх за грати?
Чехи пам'ятають свою історію. У 1968 році вони в деталях згадували суд над Рудольфом Сланським та його "спільниками" - єврейський погром Клемента Готтвальда, який хотів обійти Сталіна в грі, вигаданій власне "вождем народів". У Сталіна була "змова лікарів", у Готтвальда - "Сланський". Тоді дружина Сланського написала (або її примусили написати) листа до "Rude Pravo", газети центрального комітету чехословацької партії. У цьому знаменитому листі вона просить, щоб її чоловіка засудили до смертної кари, оскільки він на це заслуговує. І вона сподівалася, що так станеться. Чехи і словаки не хотіли повторень цього і збунтувалися. Їх придушили, але вони знову збунтувалися і перемогли. Pravda Vitezi.
Червень 2002 року, Київ. Президент незалежної України створює комітет, що відповідає за святкування річниці ганебної події в українській історії - підписання Переяславської угоди. Потім він дає зелене світло ініціативі з формування спільної російсько-української комісії щодо узгодження російської та української версій історії цих двох народів. Але як можна погоджувати історію? Не звертати уваги на певні події, які можуть образити сусідів? Якщо в 1782 році Іван вкрав у Петра курку, чи правильним буде ігнорувати цей факт у році 2002? Але що є ще гіршим - в України сьогодні насправді немає істориків, які б розуміли власну історію. Єдині фахівці, хто можуть це робити, живуть в діаспорі (Тарас Гунчак та Орест Субтельний), однак в них точно не питали думки щодо цього.
Чому ж президент, який вважає потрібним відзначити річницю Переяславської ради, аж ніяк не найславетніший епізод в українській історії, так вчиняє? Що ж таке зарите в душі цієї людини, що так міцно зв'язує його з радянським минулим, що він просто не може забути цю дату? Чехи не відзначають німецьку окупацію 1939 року. Німці не святкують поділ Німеччини після Другої світової війни. Поляки не дуже охоче згадують про розділи Польщі Росією у 18 столітті. Чи мусять литовці шанувати Пакт Молотова-Ріббентропа?
Відповідь така: це зрілі країни, в яких при владі знаходяться патріоти. Україною, на жаль, керує людина, яка день-у-день не може вирішити, хто вона: українець, малорос чи євроазіат? Скоріш за все, він просто справжня радянська людина, суміш усього вищепереліченого. Отака собі "людина на всі часи".
Якби хтось зважився визначити психологічний профіль Леоніда Кучми, йому довелося б мати справу з дуже складною особистістю. Кучма - людина, що висловлюється грубо, переважно суржиком і не завжди відповідно до прийнятих норм мови. Добре, таких, як він, багато. Це не смертельний гріх.
Він емоційний, схильний до нападів люті, мстивий. Він ненавидить критику, як ненавиділи її Річард Ніксон, Джон Кеннеді, Ліндон Джонсон та багато інших американських президентів. Якось після того, як Ліндона Джонсона повідомили про те, що в Конгресі якийсь молодий конгресмен розповідав про нього всіляку гидоту, президент наказав своїм помічникам розпустить чутки, що цей конгресмен "fucks свиней". Джонсон вжив саме цей вислів. Історія стала надбанням громадськості, а конгресмен замовк.
Кучма хотів би зробити для України що-небудь. Але що? Він ніколи не вірив в те, що Україна набуде незалежності. Насправді, він, найвірогідніше, був заклятим ворогом самої ідеї незалежності. Неможливо стати керівником Південмашу, якщо мрієш про українську незалежність.
Але Кучма також знає, що він може стати кимсь, а не просто губернатором Малоросійської губернії. Сьогодні в Росії регіональних губернаторів контролює Путін, але Кучма вже готовий наплювати на цей контроль. Це дуже важливий чинник в його психологічному портреті, і про нього не можна забувати. Цю рису можна побачити у багатьох інших українських політичних світил - Плюща, Медведчука, Литвина та Симоненка (останній - просто Троянський кінь для російських комуністів, якого треба відправити на пасовище).
З усього, що я знаю про президента Кучму, окремо стоїть одна його риса - потреба в тому, аби подобатися жінкам. Він, як і Джон Кеннеді, сприймає себе, президента, як символ. І чим далі, тим більш у нього влади.
І все ж, коли йдеться про побудову країни, він - суцільна катастрофа, оскільки абсолютно не уявляє, як це робиться. Одна справа - спокушати жінку, грати на гітарі та бути прийнятим нею, і зовсім інше - бути лідером країни, представляти її інтереси, розуміти її історію та бачити шлях її розвитку і те, як їй потрібно готуватися до нього. Однак психологічно важливо, щоб тебе сприймали як переможця. Якщо можеш звабити жінку, можеш звабити і НАТО.
Кучма, як і більшість посткомуністичних політиків, страждає на авторитарні примхи та грандіозні радянські плани. Одна з таких схем - українська космічна програма. В країні, де з великими труднощями збирається урожай зернових, мрії про відправку людей в космос не можуть бути дуже серйозними.
Кучма разом з іншими членами свого клану, думає, що він розумніший за "американців". Це стара хвороба, від якої страждають старі номенклатурники. Кучма, як і Деркач, Литвин, Кравченко та Потебенько тощо, намагається сховати свою невідповідність посаді, розмахуючи кулаками, роздуваючися та прикидаючись крутим хлопцем перед камерами американської CNN або британської BBC.
Так само, до речі, робить і російська еліта. Схоже, що вони хотіли б зберегти імідж розумніших і крутіших хлопців, ніж американці, в той час, коли чеченський набрід дає їм стусани під зад в горах за межами Грозного. Кого вони обманюють?
Декілька днів тому, подивившись фільм Killing the Story, знятий ВВС, я був "зачарований" інтерв'ю Баганця. Він сидів з кам'яним виразом обличчя, неначе у суді. В його очах можна було побачити ненависть до співрозмовника. А коли його спитали, якщо буде доведено, що плівки Мельниченка справжні, чи означатиме це вину Кучми та інших, він відповів, що вони були записані незаконно, а тому їх не можна використати в суді.
Все це вимовлялося з такою посмішкою на обличчі, що сказала за Баганця геть усе. Він знає, хто вбив Гонгадзе, він знає це дуже добре. Якби я тільки зміг хоч би один раз допитати Баганця по-старому!
Адже ще є прибічники Кучми. Вони - ті, кого росіяни називають "временщики", що живуть одним днем або крадуть одним днем. Вони - молодше покоління, і в них ще менше сумнівів, ніж в їхніх батьків.
Вони торгуватимуть зброєю, нафтою, газом, жінками і наркотиками, будуть робити гроші, знаючи, що "криша" їх прикриватиме рівно стільки, скільки вони ділитимуться прибутком. У них немає справжньої ідеології, крім "вкради!", адже вони ще дуже молоді, щоб її мати. Однак, вони - ця ганебна банда - розуміють, що необхідно знищувати будь-які прояви опозиції, яка може становити загрозу для "криши". Ось так ми й отримуємо вебсайти, жовту пресу і цинічних телевізійних начальників, які йдуть на операції з рекетом, і за це отримують значні гроші.
Ключове питання до всіх Бакаїв, Деркачів, Волкових та Льовочкіних: яка ваша ціна? Що б ви хотіли отримати за те, аби залишити Україну і дозволити їй рости без вас?
Я не вірю, що Леонід Кучма - погана людина або що він зневажає Україну. Він - продукт свого часу. Можливо, він навіть хоче зробити для України щось добре. Після обрання на другий термін, він сказав парламенту, що парламентарії побачать "іншого Кучму". На жаль, цього не сталося.
В кожному з нас є дещо від Кучми. І треба визнати цей факт. Він не є унікальнии, він - проблема, і ми всі несемо певну відповідальність за його вчинки, обравши його на другий термін та повіривши в те, що він справится зі своїми обов'язками.
У гніві або відчаї ми всі можемо кинути, що той або інший "сучий син" заслуговує на смерть. Кучма, в емоційному пориві, так само висловився на адресу Гонгадзе. Як маріонетки (якими вони є і завжди будуть), Кравченко, Литвин та Деркач прийняли його слова близько до серця. Результати ми всі знаємо. Але це не виправдовує президента. Адже все ж таки, саме він несе відповідальність за серію трагічних подій, якім він дав початок.
Отже. "Pravda Vitezi"? Або, можливо, у випадку України Правда посадить їх за грати?
