Холод має піти
П'ятниця, 2 серпня 2002, 17:00
Я довго вагався, чи писати цю статтю. Стримувало те, що прийнято називати "конфліктом інтересів" або – звучить майже, як судовий вирок – "особистою зацікавленістю". Напівінтелігентське бажання залишитись чистеньким серед брудної калюжі стримувало від копирсання у чужому минулому, а журналістська перебірливість у методах – від оперування фактами без письмового підтвердження.
Все думалось, що історія з Борисом Холодом "розсмокчеться сама по собі" – піде чоловік на пенсію, а разом з ним "піде" практика лицемірства, здирництва та підлості у взаєминах недержавних радіо й телекомпаній з державною владою. Але Борис Холод зубами тримається за крісло голови Нацради з питань ТБ і радіомовлення, попри постанову парламенту і здоровий глузд.
Тож мені не залишається іншого виходу, як визнати: так, я маю у цьому особисту зацікавленість – щоб українська преса (у даному випадку електронна) позбулася ворога свободи і чесних правил бізнесу. А наші інтереси зійшлися в такому конфлікті, що розв'язати його може лише зникнення однієї зі сторін.
І звідки він такий узявся?
Першого секретаря райкому КПРС Бориса Холода восени 1990-го з тріском вигнали з роботи. Але не подумайте, що за якусь прихильність до демократичного руху, ні – за квартирну махінацію (на свою користь, звичайно). Про це можна більше дізнатись в одного з теперішніх дніпропетровських прокурорів, або в інших "довгожителів", або зі сторінок тодішньої преси, скажімо, газети "Собор".
Скандал був настільки гучним, що про чиновницьку чи політичну кар'єру нашому герою довелося забути. Залишалось хіба що створити приватну Академію і за гроші навчати людей мистецтву управління, бізнесу та права (кандидат філософських наук, що не кажи). Сьогодні цим нікого не здивуєш, але 10 років тому такий крок вимагав серйозних заощаджень.
Можливо, Борис Холод заробив їх на фірмі "Союз", яку створив через місяць після вигнання з райкому. "Союз" спритно сусідив з "Південмашем" і чимось торгував – чи металом, чи металевими виробами з гіганту ракетобудівництва, чи просто ремонтував легкові автомобілі, знають люди компетентніші. А от, що внесок у статутний фонд акціонерного товариства "Союз", єдиним засновником якого є Борис Холод, перевищує мільйон гривень, відомо багатьом.
Важко сказати, чи знав про це Центрвиборчком, коли у 1998-му Борис Іванович балотувався у Верховну Раду. Врешті, якщо пан Холод і не декларував тоді всіх своїх статків, то карати за це пізно – вибори він програв з не меншим тріском, аніж колись номенклатурну посаду. І лише через рік перебрався до Києва, та й то на доволі скромну – як для дніпропетровця – посаду: першого заступника міністра освіти. Але навіть така скромність стала помічною для розвитку сімейного бізнесу – Академії управління, бізнесу і права.
А в червні вже 2001-го у приміщенні цієї приватної Академії відкрили – не багато, не мало – українсько-польський Центр "Кваснєвський-Кучма", покликаний реально сприяти розвитку менеджменту, підприємництва та інвестицій. Центр виник "під патронатом президентів України та Польщі", як повідомляв Інтерфакс.
Обіцяно було золоті гори – і пропозиції з вдосконалення українського законодавства, і створення двомовного науково-популярного видання, і проведення науково-практичних конференцій. А очолив Центр двох президентів той таки Борис Холод. Де обіцяні звершення – таємниця досі, зате розкішний ремонт приміщень (звісно, державним коштом) Академії пана Холода не зашкодив.
Чому таким тривалим був шлях Холода з Дніпропетровська до Києва – можна лише здогадуватись. Багато земляків президента встигли вже і посади посісти, і слави зажити, а Борис Іванович лишень примірявся до столиці. До речі, про славу. Подиву гідно, що в щедрої на нагороди української влади Борис Іванович не вдостоївся жодного ордена. Так досі й ходить зі старорежимною медаллю "20 лет Победы в Великой Отечественной Войне" (мабуть, прапорщиком дослужився).
Чи не отой квартирний скандал-90 спричинився до подібних митарств? Однак, як казала відома літературна героїня, "сидела, сидела да высидела!" У червні-2000 махінатор отримав ранг віце-прем'єр-міністра – очолив Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення.
І що ж ти наробив?
З перших прес-конференцій новий голова Нацради повторював, мов ритуальні заклинання, тези про розвиток інформаційного простору, про більшу прозорість ліцензування, про політичну незаангажованість цього процесу, про пріоритет національного (зокрема, україномовного) продукту. Особливим коником Холода стала теза про те, що телерадіокомпаній в Україні – забагато: "така кількість... немає під собою економічної основи".
Про те, у що вилились ці ритуальні заклинання, трошки далі. А зараз – про особливу любов п.Холода: боротьбу з зарубіжними мовниками. На початку об'єктом атаки голови Нацради фігурувало "Русское радио": "по словам Бориса Холода, - повідомляв Інтерфакс, - в ходе состоявшейся 18 октября в Киеве встречи руководители "Русского радио" "склонились к мнению" Нацсовета…"
Ну прямо тобі повідомлення про міждержавні переговори! Яких аргументів треба було вжити, аби люди, які здійснювали незаконне (за словами того ж Холода) мовлення, "склонились к мнению". Зауважте: не припинили незаконну діяльність, не взялися узгоджувати її з законодавством України, навіть не визнали власних гріхів. А лишень з почуттям гідності "склонились к мнению".
І, щоб не залишалось жодних сумнівів у рішучості намірів, Інтерфакс продовжує переповідати високий стиль голови Нацради: "Стороны (не багато, не мало!) договорились через некоторое время (оце конкретика!) встретиться и обсудить конкретные предложения, которые бы отвечали законодательству Украины (майже зізнання, що доти "сторони" обговорювали пропозиції, що суперечать законодавству – скажімо, розмір хабаря).
Але про хабарі потім. Зараз про боротьбу п.Холода з ретрансляцією зарубіжних мовників. Адже така ретрансляція, - як полум'яно твердив наш герой, - буквально нищить вітчизняного мовника і веде до того, що іноземні компанії займають місце на українському ринку реклами. Досягши відчутних (див. вище) успіхів у боротьбі з ретрансляторами російських радіостанцій, п.Холод зосередив свою енергію на ретрансляторах західних радіокомпаній.
І хоча трансляція новин Бі-Бі-Сі, "Німецької хвилі", "Голосу Америки" чи "Свободи" зовсім не означала приходу на український рекламний ринок іноземних компаній, зусилля п.Холода у їх поборенні були (і залишаються досі) надзвичайно сумлінними.
Почалось із позбавлення ліцензії київського "Континенту", а завершилось тим, що радіостанції, які декларують намір транслювати новини від західних "голосів", взагалі ліцензій не отримують. Як пояснив мені директор однієї з регіональних радіостанцій, що подалася на продовження ліцензії: "Знаєш навіщо Нацрада вимагає, аби я зобов'язався транслювати на 100% власну продукцію? Та лише для того, аби я не транслював Бі-Бі-Сі чи "Свободу".
Коли я сам подав документи на конкурс у Нацраду, один з її членів переконував у кулуарах: "Не будь дурнем – не згадуй про співпрацю з Бі-Бі-Сі, ти цим собі лише нашкодиш". Холод заповзявся повністю вижити з українського радіоефіру непідконтрольні йому і немилі владі західні випуски новин. Це ж лише своїм, українським, мовникам він (чи за його дорученням поважний телевізійний діяч) може по телефону яйця відривати і погрожувати відібрати ліцензію. А прикривається при цьому словами про інформаційний захист держави. Те, що такі дії феноменально шкодять міжнародній репутації цієї держави, п.Холода не турбує. Так само, як і те, що вільний доступ до новин – це невід'ємний елемент демократичного суспільства.
Чому п.Холод не вважає за потрібне захистити суспільство (дітей, пасажирів маршруток тощо) від пісень про оральний секс – я пояснюю лише тим, що Борис Іванович не знає, що таке "люби меня по-французски". Хоча в нього є радники, які могли б просвітити голову. Та й деякі члени Нацради (я це знаю достеменно) "в курсі". Тому напрошується ще одне пояснення терпимості п.Холода до одних "ретрансляційних агресорів" і непримиренність щодо інших: "західні голоси" не дають хабарів. А в країні, де "змазують" будь-яке "коліщатко і гвинтик", не платити хабаря голові Нацради – обурливо. І за це варто карати нещадно і послідовно.
Директор однієї з одеських станцій на мою розповідь про біди "Громадського радіо" зреагував зворушливо щиро: "Так треба було дати Холоду 30 штук баксів – і мав би ліцензію. А ти зажав..." Я дійсно "зажав". І не тільки тому, що в проекті Фонду "Відродження" не передбачено подібної статті витрат. А ще й тому, що не вважаю за потрібне платити негіднику лише за те, що той перебуває на високій посаді.
Чи він щось розуміє в радіо або в журналістиці? Що він взагалі робить у Нацраді, окрім як торгує ліцензіями, навіть без конкурсу – що є прямим порушенням закону? І що йому закон, юридичний чи моральний?
Гідні жалю та співчуття співробітники п.Холода, здеморалізовані правилами безправ'я та кругової поруки, що він їх культивує. Як сміливо заявляв один з членів Нацради, звинувачення її у "тотальному хабарництві" є підлістю. Очевидно, малось на увазі, що трапляються випадки, коли ліцензії видають і без хабарів, або що не всі члени Нацради хабарі отримують. Або що не завжди в обмін на хабар директор регіональної теле- чи радіостанції отримає те, що просив.
А ліцензій за два роки діяльності пан Холод підписав чи не триста. Звісно, не всі еквівалентні 30 000 доларів, є й такі, що на десятку ледь натягнули (десь у бідній провінції), але йдеться про мовників у регіонах – що ж казати про тих, хто говорить і показує в столиці, де шмат рекламного пирога значно товщий. Чи не тому кількість радіостанцій у Києві за два роки урядування п.Холода зросла на третину, хоча він обіцяв на початку протилежну динаміку?
Власне, про обіцянки голови Нацради. Їх саме так і треба розуміти – з точністю до навпаки: обіцяв прозорість ліцензування – отримали "мєждусобойчик", коли член Нацради гребе ліцензію під свою структуру, а решта "подєльніків" позичають в Сірка очей; обіцяв пріоритет україномовного продукту – і з київського ефіру цей продукт щезає; обіцяв політичну незаангажованість при розподілі частот – і нема з-поміж усіх теле- й радіоканалів по всій Україні жодного політично заангажованого, усі про владу говорять, як про покійника (добре, або ніяк).
Замість резюме
Хтось із принципових римських громадян уславився тим, що кожну свою публічну промову завершував артикуляцією надзавдання нації на конкретному історичному етапі: "Картаген має бути зруйнований!". Холод має піти – запевняю я, не претендуючи на посмертну славу, бо українському радіо й телебаченню потрібно розвиватись вже і негайно, а не чекати біля моря погоди. "Холод має піти" – це гасло дня для українських радійників та телевізійників, принаймні, для тих, хто хоче чесних правил гри в нашому саду.
Все думалось, що історія з Борисом Холодом "розсмокчеться сама по собі" – піде чоловік на пенсію, а разом з ним "піде" практика лицемірства, здирництва та підлості у взаєминах недержавних радіо й телекомпаній з державною владою. Але Борис Холод зубами тримається за крісло голови Нацради з питань ТБ і радіомовлення, попри постанову парламенту і здоровий глузд.
Тож мені не залишається іншого виходу, як визнати: так, я маю у цьому особисту зацікавленість – щоб українська преса (у даному випадку електронна) позбулася ворога свободи і чесних правил бізнесу. А наші інтереси зійшлися в такому конфлікті, що розв'язати його може лише зникнення однієї зі сторін.
І звідки він такий узявся?
Першого секретаря райкому КПРС Бориса Холода восени 1990-го з тріском вигнали з роботи. Але не подумайте, що за якусь прихильність до демократичного руху, ні – за квартирну махінацію (на свою користь, звичайно). Про це можна більше дізнатись в одного з теперішніх дніпропетровських прокурорів, або в інших "довгожителів", або зі сторінок тодішньої преси, скажімо, газети "Собор".
Скандал був настільки гучним, що про чиновницьку чи політичну кар'єру нашому герою довелося забути. Залишалось хіба що створити приватну Академію і за гроші навчати людей мистецтву управління, бізнесу та права (кандидат філософських наук, що не кажи). Сьогодні цим нікого не здивуєш, але 10 років тому такий крок вимагав серйозних заощаджень.
Можливо, Борис Холод заробив їх на фірмі "Союз", яку створив через місяць після вигнання з райкому. "Союз" спритно сусідив з "Південмашем" і чимось торгував – чи металом, чи металевими виробами з гіганту ракетобудівництва, чи просто ремонтував легкові автомобілі, знають люди компетентніші. А от, що внесок у статутний фонд акціонерного товариства "Союз", єдиним засновником якого є Борис Холод, перевищує мільйон гривень, відомо багатьом.
Важко сказати, чи знав про це Центрвиборчком, коли у 1998-му Борис Іванович балотувався у Верховну Раду. Врешті, якщо пан Холод і не декларував тоді всіх своїх статків, то карати за це пізно – вибори він програв з не меншим тріском, аніж колись номенклатурну посаду. І лише через рік перебрався до Києва, та й то на доволі скромну – як для дніпропетровця – посаду: першого заступника міністра освіти. Але навіть така скромність стала помічною для розвитку сімейного бізнесу – Академії управління, бізнесу і права.
А в червні вже 2001-го у приміщенні цієї приватної Академії відкрили – не багато, не мало – українсько-польський Центр "Кваснєвський-Кучма", покликаний реально сприяти розвитку менеджменту, підприємництва та інвестицій. Центр виник "під патронатом президентів України та Польщі", як повідомляв Інтерфакс.
Обіцяно було золоті гори – і пропозиції з вдосконалення українського законодавства, і створення двомовного науково-популярного видання, і проведення науково-практичних конференцій. А очолив Центр двох президентів той таки Борис Холод. Де обіцяні звершення – таємниця досі, зате розкішний ремонт приміщень (звісно, державним коштом) Академії пана Холода не зашкодив.
Чому таким тривалим був шлях Холода з Дніпропетровська до Києва – можна лише здогадуватись. Багато земляків президента встигли вже і посади посісти, і слави зажити, а Борис Іванович лишень примірявся до столиці. До речі, про славу. Подиву гідно, що в щедрої на нагороди української влади Борис Іванович не вдостоївся жодного ордена. Так досі й ходить зі старорежимною медаллю "20 лет Победы в Великой Отечественной Войне" (мабуть, прапорщиком дослужився).
Чи не отой квартирний скандал-90 спричинився до подібних митарств? Однак, як казала відома літературна героїня, "сидела, сидела да высидела!" У червні-2000 махінатор отримав ранг віце-прем'єр-міністра – очолив Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення.
І що ж ти наробив?
З перших прес-конференцій новий голова Нацради повторював, мов ритуальні заклинання, тези про розвиток інформаційного простору, про більшу прозорість ліцензування, про політичну незаангажованість цього процесу, про пріоритет національного (зокрема, україномовного) продукту. Особливим коником Холода стала теза про те, що телерадіокомпаній в Україні – забагато: "така кількість... немає під собою економічної основи".
Про те, у що вилились ці ритуальні заклинання, трошки далі. А зараз – про особливу любов п.Холода: боротьбу з зарубіжними мовниками. На початку об'єктом атаки голови Нацради фігурувало "Русское радио": "по словам Бориса Холода, - повідомляв Інтерфакс, - в ходе состоявшейся 18 октября в Киеве встречи руководители "Русского радио" "склонились к мнению" Нацсовета…"
Ну прямо тобі повідомлення про міждержавні переговори! Яких аргументів треба було вжити, аби люди, які здійснювали незаконне (за словами того ж Холода) мовлення, "склонились к мнению". Зауважте: не припинили незаконну діяльність, не взялися узгоджувати її з законодавством України, навіть не визнали власних гріхів. А лишень з почуттям гідності "склонились к мнению".
І, щоб не залишалось жодних сумнівів у рішучості намірів, Інтерфакс продовжує переповідати високий стиль голови Нацради: "Стороны (не багато, не мало!) договорились через некоторое время (оце конкретика!) встретиться и обсудить конкретные предложения, которые бы отвечали законодательству Украины (майже зізнання, що доти "сторони" обговорювали пропозиції, що суперечать законодавству – скажімо, розмір хабаря).
Але про хабарі потім. Зараз про боротьбу п.Холода з ретрансляцією зарубіжних мовників. Адже така ретрансляція, - як полум'яно твердив наш герой, - буквально нищить вітчизняного мовника і веде до того, що іноземні компанії займають місце на українському ринку реклами. Досягши відчутних (див. вище) успіхів у боротьбі з ретрансляторами російських радіостанцій, п.Холод зосередив свою енергію на ретрансляторах західних радіокомпаній.
І хоча трансляція новин Бі-Бі-Сі, "Німецької хвилі", "Голосу Америки" чи "Свободи" зовсім не означала приходу на український рекламний ринок іноземних компаній, зусилля п.Холода у їх поборенні були (і залишаються досі) надзвичайно сумлінними.
Почалось із позбавлення ліцензії київського "Континенту", а завершилось тим, що радіостанції, які декларують намір транслювати новини від західних "голосів", взагалі ліцензій не отримують. Як пояснив мені директор однієї з регіональних радіостанцій, що подалася на продовження ліцензії: "Знаєш навіщо Нацрада вимагає, аби я зобов'язався транслювати на 100% власну продукцію? Та лише для того, аби я не транслював Бі-Бі-Сі чи "Свободу".
Коли я сам подав документи на конкурс у Нацраду, один з її членів переконував у кулуарах: "Не будь дурнем – не згадуй про співпрацю з Бі-Бі-Сі, ти цим собі лише нашкодиш". Холод заповзявся повністю вижити з українського радіоефіру непідконтрольні йому і немилі владі західні випуски новин. Це ж лише своїм, українським, мовникам він (чи за його дорученням поважний телевізійний діяч) може по телефону яйця відривати і погрожувати відібрати ліцензію. А прикривається при цьому словами про інформаційний захист держави. Те, що такі дії феноменально шкодять міжнародній репутації цієї держави, п.Холода не турбує. Так само, як і те, що вільний доступ до новин – це невід'ємний елемент демократичного суспільства.
Чому п.Холод не вважає за потрібне захистити суспільство (дітей, пасажирів маршруток тощо) від пісень про оральний секс – я пояснюю лише тим, що Борис Іванович не знає, що таке "люби меня по-французски". Хоча в нього є радники, які могли б просвітити голову. Та й деякі члени Нацради (я це знаю достеменно) "в курсі". Тому напрошується ще одне пояснення терпимості п.Холода до одних "ретрансляційних агресорів" і непримиренність щодо інших: "західні голоси" не дають хабарів. А в країні, де "змазують" будь-яке "коліщатко і гвинтик", не платити хабаря голові Нацради – обурливо. І за це варто карати нещадно і послідовно.
Директор однієї з одеських станцій на мою розповідь про біди "Громадського радіо" зреагував зворушливо щиро: "Так треба було дати Холоду 30 штук баксів – і мав би ліцензію. А ти зажав..." Я дійсно "зажав". І не тільки тому, що в проекті Фонду "Відродження" не передбачено подібної статті витрат. А ще й тому, що не вважаю за потрібне платити негіднику лише за те, що той перебуває на високій посаді.
Чи він щось розуміє в радіо або в журналістиці? Що він взагалі робить у Нацраді, окрім як торгує ліцензіями, навіть без конкурсу – що є прямим порушенням закону? І що йому закон, юридичний чи моральний?
Гідні жалю та співчуття співробітники п.Холода, здеморалізовані правилами безправ'я та кругової поруки, що він їх культивує. Як сміливо заявляв один з членів Нацради, звинувачення її у "тотальному хабарництві" є підлістю. Очевидно, малось на увазі, що трапляються випадки, коли ліцензії видають і без хабарів, або що не всі члени Нацради хабарі отримують. Або що не завжди в обмін на хабар директор регіональної теле- чи радіостанції отримає те, що просив.
А ліцензій за два роки діяльності пан Холод підписав чи не триста. Звісно, не всі еквівалентні 30 000 доларів, є й такі, що на десятку ледь натягнули (десь у бідній провінції), але йдеться про мовників у регіонах – що ж казати про тих, хто говорить і показує в столиці, де шмат рекламного пирога значно товщий. Чи не тому кількість радіостанцій у Києві за два роки урядування п.Холода зросла на третину, хоча він обіцяв на початку протилежну динаміку?
Власне, про обіцянки голови Нацради. Їх саме так і треба розуміти – з точністю до навпаки: обіцяв прозорість ліцензування – отримали "мєждусобойчик", коли член Нацради гребе ліцензію під свою структуру, а решта "подєльніків" позичають в Сірка очей; обіцяв пріоритет україномовного продукту – і з київського ефіру цей продукт щезає; обіцяв політичну незаангажованість при розподілі частот – і нема з-поміж усіх теле- й радіоканалів по всій Україні жодного політично заангажованого, усі про владу говорять, як про покійника (добре, або ніяк).
Замість резюме
Хтось із принципових римських громадян уславився тим, що кожну свою публічну промову завершував артикуляцією надзавдання нації на конкретному історичному етапі: "Картаген має бути зруйнований!". Холод має піти – запевняю я, не претендуючи на посмертну славу, бо українському радіо й телебаченню потрібно розвиватись вже і негайно, а не чекати біля моря погоди. "Холод має піти" – це гасло дня для українських радійників та телевізійників, принаймні, для тих, хто хоче чесних правил гри в нашому саду.
