Антикучмісти: перша ознака розвалу?
Вівторок, 6 серпня 2002, 18:49
На третій тиждень після підписання антикучмівського пакту революційна тачанка почала шкутильгати. У вівторок Петро Симоненко поширив заяву, яка змушує гірко задуматися над долею опозиційної четвірки. На думку почали спадати чесні очі учасників канівського союзу трирічної давності.
Спочатку Симоненком оволоділи демони підозр у нещирості партнерів. Він нагадав, що четвірка домовилася не агітувати за майбутнього кандидата в президенти. Натомість партнери слова не дотримали. Комуністи образилися, але, начебто, готові пробачити. І була б ця заява вже здана до архіву, якби не останній сторінку, де Симоненко сформулював "принципові політичні та соціально-економічні вимоги", які є "однією з визначальних умов участі комуністів і їх прихильників в акціях громадянського протесту".
Останні два пункти є великим дубовим хрестом на братній могилі опозиції. Звучать вони так:
- "реприватизація в інтересах трудових колективів і націоналізація стратегічних галузей промисловості;
- заборона на продаж землі".
При цьому Симоненко робить обмовку: "Ми розуміємо, що у правої опозиції можуть бути свої, відмінні від наших, вимоги. Комуністи готові їх розглядати".
Тобто комуністи виставляють вимогу і відразу ж заявляють про готовність відійти від неї. Тому виникають питання, які не залишають у спокої: що змусило Симоненка до цього кроку? Кого він зустрів, прогулюючись набережною вздовж урядових санаторіїв Криму? Чи можна вважати, що над окопом опозиційної четвірки замайорів перший білий прапор? Однак, можливо, Петро Миколайович вклав у текст декілька змістів.
Головна версія – комуністи намацують грунт з тим, щоб відмовитися від акцій протесту. На думку Олега Рибачука з "Нашої України", економічні вимоги лідера КПУ є "грою на розрив несформованої коаліції". "Якщо виставляються такі ідеологічно неприйнятні умови, то це нагадує пошуки можливості зістрибнути з опозиційного потягу".
З іншого боку, Симоненко не дає однозначно зрозуміти, чи є його вимоги залізним ультиматумом. Він наполягає, щоб сторони не переглядали досягнуті домовленості. Але ж консенсус і полягав у тому, щоб на час осінньої революції залишити в спокої економічну ідеологію. У підписаному Морозом, Симоненком, Тимошенко та Безсмертним антикучмістському пакті про економіку нічого не говориться.
Більш того, заради порозуміння зі спільних документів була вилучена теза про те, що акції протесту проходять під державними прапорами. Тепер же провладну частину "Нашої України" ще складніше буде переконати у необхідності воювати з Кучмою – мовляв, ми ніколи не зможемо домовитися з Симоненком.
Комуністи мають ще однин гарний привід, щоб здатися владі – це нинішня активність навколо Тимошенко. Мовляв, не хочемо дружити зі злодіями. КПУ в глухому куті: вони ідуть на барикади з людиною, проти якої порушено кримінальну справу. А зроблено це Генпрокурором, який отримав мандат 100-відсоткової довіри від комуністів. При цьому, говорять, Тимошенко особисто протягом тривалого часу переконувала Симоненка приєднатися до антикучмістів.
Другий варіант пояснення поведінки Симоненко: можливо, він набиває собі ціну. Виставивши наперед неприйнятні умови, по ходу переговорного процесу він може спускатися до прийнятних з меншими втратами.
Симоненко – людина з вічно молодими амбіціями. Якщо згадати президентські вибори, то лідер КПУ був наче й не проти узгодження єдиного кандидата від лівих. Щоправда, за будь-якого варіанту ним мав стати сам лідер комуністів.
Через анахронізм гасел та специфічні відносини з владою Симоненко завжди був чужим у четвірці. Інші учасники – "Наша Україна", БЮТ і СПУ – гуртуються навколо Ющенка. Але на якийсь час опозиціонери наче прикрили тему узгодженого кандидата в президенти. Однак, як пише Симоненко у своїй заяві, соціаліст Луценко у Львові повідомив про підтримку лідера "Нашої України".
Як з'ясувала УП у самого Луценка, про таку начебто його позицію повідомив партійний орган "Комуніст" з посиланням на іншу газету. Однак у цьому виданні просто помилилися - Луценко говорив про те, що серед інших СПУ може підтримати і Ющенка на посаду прем'єр-міністра (навіть не президента – УП). Але він має бути узгоджений усією четвіркою. "Зараз ідеться не про персоналії, а взагалі про створення умов для вільних виборів. Не треба ділити шкуру невбитого ведмедя", - вважає Олександр Мороз.
На його думку, заява лідера комуністів може пояснюватися "неузгодженістю у робочих моментах" всередині самої КПУ. "Основоположні принципи спільних дій, на які посилається в сьогоднішній заяві Петро Миколайович, були погоджені від самого початку. Це не викликає заперечень", - зазначив Мороз.
Третьою, хоча менш реальною версією нинішньої поведінки Симоненка може бути спроба реабілітуватися перед активом партії. Якось же треба пояснювати дискредитуючий факт: вождь марксизму-ленінизму пішов на змову з буржуазними націоналістами.
Однак за будь-яких обставин заява є першою тріщиною четвірки. Сталася вона з найбільш нестійкого флангу. Симоненко одного разу вже приєднувався до антикучмістських акцій – він привів декілька тисяч на найперший мітинг в наметовому містечку в грудні 2000. Це була остання акція КПУ в рамках касетного скандалу.
Спочатку Симоненком оволоділи демони підозр у нещирості партнерів. Він нагадав, що четвірка домовилася не агітувати за майбутнього кандидата в президенти. Натомість партнери слова не дотримали. Комуністи образилися, але, начебто, готові пробачити. І була б ця заява вже здана до архіву, якби не останній сторінку, де Симоненко сформулював "принципові політичні та соціально-економічні вимоги", які є "однією з визначальних умов участі комуністів і їх прихильників в акціях громадянського протесту".
Останні два пункти є великим дубовим хрестом на братній могилі опозиції. Звучать вони так:
- "реприватизація в інтересах трудових колективів і націоналізація стратегічних галузей промисловості;
- заборона на продаж землі".
При цьому Симоненко робить обмовку: "Ми розуміємо, що у правої опозиції можуть бути свої, відмінні від наших, вимоги. Комуністи готові їх розглядати".
Тобто комуністи виставляють вимогу і відразу ж заявляють про готовність відійти від неї. Тому виникають питання, які не залишають у спокої: що змусило Симоненка до цього кроку? Кого він зустрів, прогулюючись набережною вздовж урядових санаторіїв Криму? Чи можна вважати, що над окопом опозиційної четвірки замайорів перший білий прапор? Однак, можливо, Петро Миколайович вклав у текст декілька змістів.
Головна версія – комуністи намацують грунт з тим, щоб відмовитися від акцій протесту. На думку Олега Рибачука з "Нашої України", економічні вимоги лідера КПУ є "грою на розрив несформованої коаліції". "Якщо виставляються такі ідеологічно неприйнятні умови, то це нагадує пошуки можливості зістрибнути з опозиційного потягу".
З іншого боку, Симоненко не дає однозначно зрозуміти, чи є його вимоги залізним ультиматумом. Він наполягає, щоб сторони не переглядали досягнуті домовленості. Але ж консенсус і полягав у тому, щоб на час осінньої революції залишити в спокої економічну ідеологію. У підписаному Морозом, Симоненком, Тимошенко та Безсмертним антикучмістському пакті про економіку нічого не говориться.
Більш того, заради порозуміння зі спільних документів була вилучена теза про те, що акції протесту проходять під державними прапорами. Тепер же провладну частину "Нашої України" ще складніше буде переконати у необхідності воювати з Кучмою – мовляв, ми ніколи не зможемо домовитися з Симоненком.
Комуністи мають ще однин гарний привід, щоб здатися владі – це нинішня активність навколо Тимошенко. Мовляв, не хочемо дружити зі злодіями. КПУ в глухому куті: вони ідуть на барикади з людиною, проти якої порушено кримінальну справу. А зроблено це Генпрокурором, який отримав мандат 100-відсоткової довіри від комуністів. При цьому, говорять, Тимошенко особисто протягом тривалого часу переконувала Симоненка приєднатися до антикучмістів.
Другий варіант пояснення поведінки Симоненко: можливо, він набиває собі ціну. Виставивши наперед неприйнятні умови, по ходу переговорного процесу він може спускатися до прийнятних з меншими втратами.
Симоненко – людина з вічно молодими амбіціями. Якщо згадати президентські вибори, то лідер КПУ був наче й не проти узгодження єдиного кандидата від лівих. Щоправда, за будь-якого варіанту ним мав стати сам лідер комуністів.
Через анахронізм гасел та специфічні відносини з владою Симоненко завжди був чужим у четвірці. Інші учасники – "Наша Україна", БЮТ і СПУ – гуртуються навколо Ющенка. Але на якийсь час опозиціонери наче прикрили тему узгодженого кандидата в президенти. Однак, як пише Симоненко у своїй заяві, соціаліст Луценко у Львові повідомив про підтримку лідера "Нашої України".
Як з'ясувала УП у самого Луценка, про таку начебто його позицію повідомив партійний орган "Комуніст" з посиланням на іншу газету. Однак у цьому виданні просто помилилися - Луценко говорив про те, що серед інших СПУ може підтримати і Ющенка на посаду прем'єр-міністра (навіть не президента – УП). Але він має бути узгоджений усією четвіркою. "Зараз ідеться не про персоналії, а взагалі про створення умов для вільних виборів. Не треба ділити шкуру невбитого ведмедя", - вважає Олександр Мороз.
На його думку, заява лідера комуністів може пояснюватися "неузгодженістю у робочих моментах" всередині самої КПУ. "Основоположні принципи спільних дій, на які посилається в сьогоднішній заяві Петро Миколайович, були погоджені від самого початку. Це не викликає заперечень", - зазначив Мороз.
Третьою, хоча менш реальною версією нинішньої поведінки Симоненка може бути спроба реабілітуватися перед активом партії. Якось же треба пояснювати дискредитуючий факт: вождь марксизму-ленінизму пішов на змову з буржуазними націоналістами.
Однак за будь-яких обставин заява є першою тріщиною четвірки. Сталася вона з найбільш нестійкого флангу. Симоненко одного разу вже приєднувався до антикучмістських акцій – він привів декілька тисяч на найперший мітинг в наметовому містечку в грудні 2000. Це була остання акція КПУ в рамках касетного скандалу.
