Чому опозиція програє владі "інформаційну війну"?
П'ятниця, 9 серпня 2002, 11:51
Не буде помилкою стверджувати, що одна з головних ліній протистояння між опонентами нинішнього президента і владою - це доступ до медіа. Неможливість донести до народу свою точку зору через звичні інструменти інформації, друкарські й електронні, найважливіша проблема опозиції.
Як показало опитування, проведене в кінці минулого тижня "Телекритикою", ніхто, в тому числі з представників самої опозиції, не вірить в можливість переривання монополії влади на ЗМІ в найближчому майбутньому.
Але у влади також є велика проблема: відсутність довіри народу, що і продемонстрували минулі парламентські вибори-2002.
Здавалося б, тут є підстава для здорового компромісу: влада поступається справедливій вимозі опозиції бути адекватно представленою в національному ефірі, і тим самим частково вирішує і проблему довіри до себе виборців. У свою чергу, опозиція відмовляється від радикальних закликів, і аргументовано, аж до 2004 року доводить, чому вона може бути кращою альтернативою нинішній владі.
За відомостями "Телекритики", є в політико-журналістській тусовці України люди, які ще вірять в можливість такого повороту подій, вірять навіть в створення певних погоджувальних комісій з представників влади і опозиції, і в ефективність діяльності таких комісій…
Ми не віримо, і вважаємо, що для опозиції вже пішов час компромісів (все одно обдурить) із владою, в тому числі й у медійній сфері, - з одного боку.
З іншого - пішов і час "мітингування", який на локальному рівні, в тому числі і стосовно медійних питань, нам постійно опозиціонери демонструють в сесійній залі. А восени обіцяють підняти на мітинг і народ.
З нашої точки зору, обидва перераховані шляхи - вже не ефективні. Потрібен пошук інших "відмичок" до проблеми як самої влади в Україні, так і монополізації нинішньою владою ЗМІ. Методів асиметричних, з урахуванням того колосального досвіду, який набула влада за час "касетного скандалу". І, на жаль, здається, в меншій мірі набула опозиція. Спробуємо аргументувати.
Неважко пересвідчитися в тому, що всі кроки, які робила опозиція з точки зору прориву інформаційної блокади, укладалися в одну схему. Схему торгів із владою або "виривання зубами" у неї поступок. Технологій самодостатньої роботи на випередження - практично не було і немає. Так було півроку тому з вимогою опозиції і громадськості провести передвиборні теледебати. Зовсім нещодавно - з ротацією парламентської четвірки Нацради з питань ТБ і РМ.
Також, час від часу опозиція намагається поборотися хоч би за шматочок медійного поля, як правило, безуспішно, але тішачи себе ілюзіями.… Або - за шматочок представництва в якому-небудь органі, що регулює діяльність ЗМІ, скажімо, крім вже згаданої Нацради, можна пригадати згоду ВР на призначення головою Держкомітету з інформаційної політики "лівого" Івана Чижа.
Своєрідним компромісом є і те, що опозиційні лідери охоче роздають інтерв'ю телеканалам незважаючи на те, що їх думки подаються, як правило, вирваними з контексту, порізаними ножицями цензурного монтажу - а, значить, чи то спотвореними до невпізнання, чи то неадекватно представленими…
Тепер намалюємо лінію поведінки в сфері медіа останнім часом влади.
По-перше, президентське оточення в гострі для себе моменти на деякі поступки йде, особливо тоді, коли для нього це жодної небезпеки не становить (та ж ротація Нацради). З іншого боку - всі ці поступки робляться, зрозуміло, не заради стратегічної турботи про майбутнє країни і пошуку дійсно конструктивного діалогу і з опозицією, і з народом. А виключно з тактичною метою взяти своє не миттям, так катанням.
Досить пригадати, як створювалися під час "касетного скандалу" всілякі комісії, робочі групи, в тому числі, і для створення, нібито, Суспільного ТБ. Або пригадати, як намагалася перетворити влада теледебати під час виборів-2002 виключно в технологію маніпуляції, і це вже лише слабкість влади, що вона не змогла до кінця втілити задумане, і що навіть таких теледебатів глядачам часом вистачало, щоб зрозуміти: "ху із ху".
По-друге, коли ситуація дозволяє, влада, що контролює більшість телеканалів країни, може і повністю ігнорувати як вимоги опозиції, так і елементарні демократичні норми. Це не раз вже траплялося, скажімо, з тим же громадським мовленням (включаючи епопею з Громадським радіо Олександра Кривенка). Зараз подібне ігнорування розгортається на наших очах - у зв'язку з повним замовчуванням національними електронними медіа, як державною НТКУ, так і приватними каналами, ряду заяв лідерів чотирьох політичних сил про майбутні, намічені на осінь акції протесту. Ось так : мої медіа - що хочу, те й кажу. І жодного громадського контролю і сили опозиції або громадської думки в країні немає. Як немає і вільного ринку - щоб гривна або долар "карали" пропрезидентські медіа за позбавлення суспільства повної й адекватної інформації про події, що становлять суспільний інтерес…
По-третє, влада навчилася мистецтву імітації об'єктивного представлення інформації на ТБ. Що, думається, вона і зробить в нинішній ситуації, якщо у зв'язку з намірами опозиції, за умови їх подальшого радикального розвитку, мовчати вже буде неможливо.
Влада навчилася використовувати вже не тільки старорежимні методи агресивних пропагандистсько-компроматних атак, навішування ярликів. Вона навчилася "просунутим" технологіям, що підвищують довіру до інформації. Скажімо, технології "маніпулятивного діалогу" під виглядом рівноправної дискусії сторін. Або технології представлення ніби другої точки зору - маючи намір при цьому "опускати" її, штучно подавати неадекватною. Або технології демонстрації коментарів ніби незалежних експертів, технології "утоплення" потрібної інформації в масиві нейтральної, разом з якою глядач ковтає і "правильні" меседжі і под.
А ще медіа-профі провладних ЗМІ навчилися майстерності перетворення, здавалося б, найсерйозніших подій, заяв, позицій неугодних їм політичних лідерів на фарс, комедію. Згадаймо, як це робило ICTV під час "касетного скандалу" - або демонстрації і так званих обговорень фільму "ПІАР" під час минулих виборів.
Чому б і восени, якщо мовчати уже буде не можна, не запустити в ефір підконтрольних каналів не тільки "старорежимні" механізми компрометації лідерів опозиції (що вже робиться стосовно Тимошенко). А й фарсові механізми? Скажімо, чому б не надати протестуючим місце для масових акцій десь подалі від центра Києва? Зате з біотуалетами, уважною і дбайливою охороною , мовляв, і право на протест має право на цивілізовані умови , одночасно нікому не заважаючи… Увагу телекамер при цьому буде приковано до якихось неадекватних елементів або ситуацій в рядах протестуючих , які напевно будуть… А не буде, то за допомогою монтажу можна зробити, як відомо, все, що завгодно… Тобто, на телеекрані глядач у результаті побачить отакі "кумедні бої": якихсь "клоунів", незрозуміло з ким і за що…
Можна ще і трагедії у Львові і на шахтах притулити: мовляв, країні необхідна стабільність для розв'язання таких гострих проблем, які ми не замовчуємо, про які відверто говоримо вголос і конструктивно шукаємо шляхи вирішення, а деякі деструктивні елементи тут, розумієш. … Та багато чого можна зробити на абсолютно слухняному і без етичних гальм нашому телебаченні. Зрозуміло, виключно з благими, наприклад, державницькими, або людинолюбними намірами… (До речі, перекриття загальнонаціонального ефіру протягом тижня винятково цими, нехай і екстремальними, і глибоко трагічними подіями, щоб не було навіть шпарини для ще яких-небудь новин, про ті ж заяви опозиції - хіба не з тієї ж опери?).
І, нарешті, по-четверте, влада майстерно навчилася вибивати козирі з рук опозиції, її "фішка". Так було - цьому сприяла і геополітична обстановка - з раптовим бажанням України вступити до НАТО. Днями те ж сталося з тією ж львівською трагедією, коли влада настільки переспекулювала темою, що опозиції і сунутися уже було нікуди.
Ще одна лінія "боротьби за козирі" - все та ж боротьба за довіру народу, але вже в інформаційній сфері. Тут команда Медведчука і її медіа-технологи - просто знахідка. Пригадаймо, що вона вже встигла відзначитися створенням управлінь зі стратегічних досліджень і інформаційної політики, сама поява яких була використана для піару ніби кроків президента для ніби забезпечення більшої відкритості влади. (Чого коштувало оголошення про те, що кадри в адміністрацію президента будуть підбиратися на основі відкритих конкурсів!).
Далі - Головне управління з питань інформаційної політики (думається, не без допомоги все тих же есдеківських московських технологів, і досвідченого фахівця в області паблік-рилейшнз Георгія Почепцова) випікає Указ президента "Про додаткові заходи по забезпеченню відвертості діяльності органів держвлади". Підписання цього Указу забезпечується солідним піар-супроводом, покликаним засвідчити і для вітчизняної, і для міжнародної громадськості: ну як же, і сам Леонід Кучма стурбований створенням "технологій прозорості" влади.
Тим часом, світова практика показує, що чим більше виконавча влада ініціює законів і нормативних актів, покликаних, ніби, збільшити власну публічність і доступ громадян до інформації про її діяльність, тим в гіршою стає ситуація насправді. Тим більше, коли мова йде про питання, які, взагалі-то, у всіх правових країнах звичайно ініціюються якраз громадянами, а не виконавчими структурами!
З президентського ж Указу випливає, що сам Кабмін призначить орган, який буде … контролювати його ж діяльність з точки зору його, Кабміну, публічності і відвертості. Сам Кабмін - правда, в остаточному тексті Указу з'явилося, що на конкурсній основі - визначить і ті організації, які він сам же буде фінансувати для вивчення громадської думки про діяльність його ж, самого Кабміну.… Самим же Кабміном будуть підбиратися і деякі "представники засобів масової інформації, громадські організації", які будуть притягуватися до вивчення "практики виконання у 2000-2002 роках органами державної влади та органами місцевого самоврядування Закону Україні "Про інформацію"…
Є великі сумніви з приводу чистоти рук в підборі цих експертів. Сумніви, підкріплені реаліями - скажімо, тим, що жодна з відомих українських і зарубіжних цивільних організацій, що займаються проблемами свободи слова і доступу до інформації, до підготовки тексту президентського Указу залучена не була. Що, однак, не перешкодило його авторам за декілька днів до підписання Указу в розміщеному на інтернет-сайті президента проекті вказати, що, ніби, Указ був запропонований саме цивільними організаціями!..
До речі, в травні 2001-го Леонід Кучма вже видавав вельми схожий за поставленими завданнями - і навіть назвою - Указ "Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади". Про це, правда, чомусь в нинішньому, серпневому 2002-го, Указі не згадується.… Та й особливих результатів виконання того, торішнього, Указу в країні чомусь ніхто не помітив… Пропозицій, напевно, від створеної тоді робочої групи - на чолі з тогочасним керівником адміністрації президента Володимиром Литвином - не надійшло?..
Проте, імітація боротьби влади за власну прозорість поїхала, піар працює... Правий Леонід Амчук ("Українська правда", 03.08) - в адміністрації створюється Міністерство правди, з Васильєвим, з "темниками", з найбруднішими технологіями. Звичайно, немає сумніву, що, прийде "час Ч", "розведуть" і тих, хто нині це Міністерство - ніби в ім'я порятунку президента, а реально свого бізнесу - створює. Але це вже інша історія…
Нині ж, ще тільки Віктор Андрійович Ющенко може вірити в здійсненність нескінченних обіцянок "татка". Насправді, завжди і скрізь "конструктив" влади - це брехня, це тактика "розведень", це будь-яка ціна, яку владу готова заплатити, лише б не допустити приходу до влади "не своїх". А зняття з реєстрації того ж Віктора Ющенка за тиждень до виборів - не хочете? Ну чому ж - довибори цього літа в парламент продемонстрували, як не складно це зробити, причому нібито законним шляхом…
І справа не тільки в тому, що в опозиції повинні бути просто кристально чисті, стерильно чисті руки, щоб не допустити таких виборчих застосувань букви закону. Проблема в тому, що опозиція явно не встигає за стрімким натиском нових і старих інформаційних технологій президентського оточення. Після вдалої технології "ходіння в народ", застосованої під час виборів, більше вдалих ідей по налагодженню комунікації з виборцями опозицією запропоновано, здається, не було.
Договір про спільні дії, запропонований "Нашою Україною", явно був звернений не до тих, хто міг би виявитися дійсно вдячним слухачем... Не змогла "Наша Україна" весь дійсно величезний потенціал конструктиву, що міститься в тексті Договору, обернути і в публіцистично-загострені і виразні Програмні тези, з якими треба йти в народ, а не до заляканих і розкуплених депутатів. А хіба липневі заяви про майбутні осінні, ніби, масові акції громадянського протесту можна запідозрити у виразності і яскравості мотиваційної частини?! Думаю, цього не зможуть стверджувати навіть самі автори цих заяв.
Для того, щоб "підняти народ", потрібне не тільки бажання еліти, але і реальні передумови і мотиви…
Проте, ми про медіа.… Якими можуть бути зараз ті самі "асиметричні ходи" опозиції в інформаційній сфері?
1) Можливо, сказати собі, нарешті, чітко і виразно: боротьбу за національні електронні медіа програно. При цьому піти від будь-яких компромісів і торгів із владою , але не у бік радикалізації вимог "зараз і негайно", а в бік - і остаточно - масштабної роботи з майбутнім виборцем не через медіа, а "від хати до хати", від "порога до порогу"? Ефективність "ходіння в народ" була доведена минулими виборами.
2) Можливо, при цьому подесятерити також і зусилля по роботі з регіональними медіа? Які, при всій силі обласних і місцевих адміністрацій, все одно до кінця президентське оточення контролювати просто не в змозі, і тут час, з наближенням виборів, буде грати на руку опозиції.
3) Про створення газети європейського типу за підтримки бізнесменів, співчуваючих опонентам влади, говориться вже нескінченно довго. Зрозуміло, що вузьке коло цих бізнесменів, і пов'язане воно по руках і ногах. І все ж - хіба не варта гра свічок? Газета "Виборча" в Польщі також народилася, між іншим, у вік кіно і ТБ. Зрозуміло, що в тій країні зовсім інші традиції - в тому числі і читацькі. Але чому нам не намагатися ці традиції закладати зараз. Тільки тому, що не здібні до цілеспрямованої і скрупульозної роботи замість мрій про "месію" і чудо?
4) Можливо, олітичним лідерам сил, що опонують владі, слід відмовитися від будь-яких контактів з олігархічними телеканалами? За винятком прямого ефіру з абсолютно певними, виписаними процедурами їх ведення, щоб уникнути перекручення позиції, "мочіння" і т.д. Медіа-менеджери, зрештою, борючись за рейтинг своїх новин і телеаналітики, також зацікавлені в глядацькій довірі, в драматизмі "картинки", в наявності конфлікту, різних точок зору і т.д. Тож нехай вони і обговорюють проблему, що виникла із власниками медіа!
5) При цьому - за відомостями з самих телеканалів - опозиція зараз не тільки не намагається розмовляти з їх топ-менеджерами що, загалом-то, зрозуміло. Але навіть просто розмовляти з журналістами, звичайними кореспондентами. Тим часом, можливо, у "рядового складу" нашого ТБ можна пробудити певну позицію? Не в значенні - грати під чиюсь дуду, а прагнути просто більш адекватно і повніше подавати інформацію, і домагатися права на це в своїх редакційних колективах, можливо, спільними діями. Журналісти - також люди. А іноді - навіть громадяни.
6) І, нарешті, навесні була безнадійно втрачена опозицією ситуація з Національною телекомпанією, перетвореною президентом в "національний заставу" - чим на корені була знята можливість навіть розмов про еволюцію держТБ в ТБ громадське. Проте, необхідність в країні суспільного мовлення може стати одним з програмних пунктів опозиції, в тому числі з парламентської трибуни. У тому значенні, що нинішня влада не здатна забезпечити в країні громадського мовлення, яке є і передумовою, і найважливішим атрибутом демократичної держави, що контролюється громадянами. Тільки інша влада може дати людям таке об'єктивне і якісне ТБ, що стоїть на варті їх інтересів…
Власне, пошук можливих асиметричних ходів можна продовжувати і продовжувати. Важливо одне: зупинити катастрофічне відставання від влади в сфері інформації. Так, влада навчилася діяти на випередження, майстерно "розводити" і майстерно імітувати. Чи зможе опозиція знайти свої модерні й ексклюзивні технології протистояння цьому?
Як показало опитування, проведене в кінці минулого тижня "Телекритикою", ніхто, в тому числі з представників самої опозиції, не вірить в можливість переривання монополії влади на ЗМІ в найближчому майбутньому.
Але у влади також є велика проблема: відсутність довіри народу, що і продемонстрували минулі парламентські вибори-2002.
Здавалося б, тут є підстава для здорового компромісу: влада поступається справедливій вимозі опозиції бути адекватно представленою в національному ефірі, і тим самим частково вирішує і проблему довіри до себе виборців. У свою чергу, опозиція відмовляється від радикальних закликів, і аргументовано, аж до 2004 року доводить, чому вона може бути кращою альтернативою нинішній владі.
За відомостями "Телекритики", є в політико-журналістській тусовці України люди, які ще вірять в можливість такого повороту подій, вірять навіть в створення певних погоджувальних комісій з представників влади і опозиції, і в ефективність діяльності таких комісій…
Ми не віримо, і вважаємо, що для опозиції вже пішов час компромісів (все одно обдурить) із владою, в тому числі й у медійній сфері, - з одного боку.
З іншого - пішов і час "мітингування", який на локальному рівні, в тому числі і стосовно медійних питань, нам постійно опозиціонери демонструють в сесійній залі. А восени обіцяють підняти на мітинг і народ.
З нашої точки зору, обидва перераховані шляхи - вже не ефективні. Потрібен пошук інших "відмичок" до проблеми як самої влади в Україні, так і монополізації нинішньою владою ЗМІ. Методів асиметричних, з урахуванням того колосального досвіду, який набула влада за час "касетного скандалу". І, на жаль, здається, в меншій мірі набула опозиція. Спробуємо аргументувати.
Неважко пересвідчитися в тому, що всі кроки, які робила опозиція з точки зору прориву інформаційної блокади, укладалися в одну схему. Схему торгів із владою або "виривання зубами" у неї поступок. Технологій самодостатньої роботи на випередження - практично не було і немає. Так було півроку тому з вимогою опозиції і громадськості провести передвиборні теледебати. Зовсім нещодавно - з ротацією парламентської четвірки Нацради з питань ТБ і РМ.
Також, час від часу опозиція намагається поборотися хоч би за шматочок медійного поля, як правило, безуспішно, але тішачи себе ілюзіями.… Або - за шматочок представництва в якому-небудь органі, що регулює діяльність ЗМІ, скажімо, крім вже згаданої Нацради, можна пригадати згоду ВР на призначення головою Держкомітету з інформаційної політики "лівого" Івана Чижа.
Своєрідним компромісом є і те, що опозиційні лідери охоче роздають інтерв'ю телеканалам незважаючи на те, що їх думки подаються, як правило, вирваними з контексту, порізаними ножицями цензурного монтажу - а, значить, чи то спотвореними до невпізнання, чи то неадекватно представленими…
Тепер намалюємо лінію поведінки в сфері медіа останнім часом влади.
По-перше, президентське оточення в гострі для себе моменти на деякі поступки йде, особливо тоді, коли для нього це жодної небезпеки не становить (та ж ротація Нацради). З іншого боку - всі ці поступки робляться, зрозуміло, не заради стратегічної турботи про майбутнє країни і пошуку дійсно конструктивного діалогу і з опозицією, і з народом. А виключно з тактичною метою взяти своє не миттям, так катанням.
Досить пригадати, як створювалися під час "касетного скандалу" всілякі комісії, робочі групи, в тому числі, і для створення, нібито, Суспільного ТБ. Або пригадати, як намагалася перетворити влада теледебати під час виборів-2002 виключно в технологію маніпуляції, і це вже лише слабкість влади, що вона не змогла до кінця втілити задумане, і що навіть таких теледебатів глядачам часом вистачало, щоб зрозуміти: "ху із ху".
По-друге, коли ситуація дозволяє, влада, що контролює більшість телеканалів країни, може і повністю ігнорувати як вимоги опозиції, так і елементарні демократичні норми. Це не раз вже траплялося, скажімо, з тим же громадським мовленням (включаючи епопею з Громадським радіо Олександра Кривенка). Зараз подібне ігнорування розгортається на наших очах - у зв'язку з повним замовчуванням національними електронними медіа, як державною НТКУ, так і приватними каналами, ряду заяв лідерів чотирьох політичних сил про майбутні, намічені на осінь акції протесту. Ось так : мої медіа - що хочу, те й кажу. І жодного громадського контролю і сили опозиції або громадської думки в країні немає. Як немає і вільного ринку - щоб гривна або долар "карали" пропрезидентські медіа за позбавлення суспільства повної й адекватної інформації про події, що становлять суспільний інтерес…
По-третє, влада навчилася мистецтву імітації об'єктивного представлення інформації на ТБ. Що, думається, вона і зробить в нинішній ситуації, якщо у зв'язку з намірами опозиції, за умови їх подальшого радикального розвитку, мовчати вже буде неможливо.
Влада навчилася використовувати вже не тільки старорежимні методи агресивних пропагандистсько-компроматних атак, навішування ярликів. Вона навчилася "просунутим" технологіям, що підвищують довіру до інформації. Скажімо, технології "маніпулятивного діалогу" під виглядом рівноправної дискусії сторін. Або технології представлення ніби другої точки зору - маючи намір при цьому "опускати" її, штучно подавати неадекватною. Або технології демонстрації коментарів ніби незалежних експертів, технології "утоплення" потрібної інформації в масиві нейтральної, разом з якою глядач ковтає і "правильні" меседжі і под.
А ще медіа-профі провладних ЗМІ навчилися майстерності перетворення, здавалося б, найсерйозніших подій, заяв, позицій неугодних їм політичних лідерів на фарс, комедію. Згадаймо, як це робило ICTV під час "касетного скандалу" - або демонстрації і так званих обговорень фільму "ПІАР" під час минулих виборів.
Чому б і восени, якщо мовчати уже буде не можна, не запустити в ефір підконтрольних каналів не тільки "старорежимні" механізми компрометації лідерів опозиції (що вже робиться стосовно Тимошенко). А й фарсові механізми? Скажімо, чому б не надати протестуючим місце для масових акцій десь подалі від центра Києва? Зате з біотуалетами, уважною і дбайливою охороною , мовляв, і право на протест має право на цивілізовані умови , одночасно нікому не заважаючи… Увагу телекамер при цьому буде приковано до якихось неадекватних елементів або ситуацій в рядах протестуючих , які напевно будуть… А не буде, то за допомогою монтажу можна зробити, як відомо, все, що завгодно… Тобто, на телеекрані глядач у результаті побачить отакі "кумедні бої": якихсь "клоунів", незрозуміло з ким і за що…
Можна ще і трагедії у Львові і на шахтах притулити: мовляв, країні необхідна стабільність для розв'язання таких гострих проблем, які ми не замовчуємо, про які відверто говоримо вголос і конструктивно шукаємо шляхи вирішення, а деякі деструктивні елементи тут, розумієш. … Та багато чого можна зробити на абсолютно слухняному і без етичних гальм нашому телебаченні. Зрозуміло, виключно з благими, наприклад, державницькими, або людинолюбними намірами… (До речі, перекриття загальнонаціонального ефіру протягом тижня винятково цими, нехай і екстремальними, і глибоко трагічними подіями, щоб не було навіть шпарини для ще яких-небудь новин, про ті ж заяви опозиції - хіба не з тієї ж опери?).
І, нарешті, по-четверте, влада майстерно навчилася вибивати козирі з рук опозиції, її "фішка". Так було - цьому сприяла і геополітична обстановка - з раптовим бажанням України вступити до НАТО. Днями те ж сталося з тією ж львівською трагедією, коли влада настільки переспекулювала темою, що опозиції і сунутися уже було нікуди.
Ще одна лінія "боротьби за козирі" - все та ж боротьба за довіру народу, але вже в інформаційній сфері. Тут команда Медведчука і її медіа-технологи - просто знахідка. Пригадаймо, що вона вже встигла відзначитися створенням управлінь зі стратегічних досліджень і інформаційної політики, сама поява яких була використана для піару ніби кроків президента для ніби забезпечення більшої відкритості влади. (Чого коштувало оголошення про те, що кадри в адміністрацію президента будуть підбиратися на основі відкритих конкурсів!).
Далі - Головне управління з питань інформаційної політики (думається, не без допомоги все тих же есдеківських московських технологів, і досвідченого фахівця в області паблік-рилейшнз Георгія Почепцова) випікає Указ президента "Про додаткові заходи по забезпеченню відвертості діяльності органів держвлади". Підписання цього Указу забезпечується солідним піар-супроводом, покликаним засвідчити і для вітчизняної, і для міжнародної громадськості: ну як же, і сам Леонід Кучма стурбований створенням "технологій прозорості" влади.
Тим часом, світова практика показує, що чим більше виконавча влада ініціює законів і нормативних актів, покликаних, ніби, збільшити власну публічність і доступ громадян до інформації про її діяльність, тим в гіршою стає ситуація насправді. Тим більше, коли мова йде про питання, які, взагалі-то, у всіх правових країнах звичайно ініціюються якраз громадянами, а не виконавчими структурами!
З президентського ж Указу випливає, що сам Кабмін призначить орган, який буде … контролювати його ж діяльність з точки зору його, Кабміну, публічності і відвертості. Сам Кабмін - правда, в остаточному тексті Указу з'явилося, що на конкурсній основі - визначить і ті організації, які він сам же буде фінансувати для вивчення громадської думки про діяльність його ж, самого Кабміну.… Самим же Кабміном будуть підбиратися і деякі "представники засобів масової інформації, громадські організації", які будуть притягуватися до вивчення "практики виконання у 2000-2002 роках органами державної влади та органами місцевого самоврядування Закону Україні "Про інформацію"…
Є великі сумніви з приводу чистоти рук в підборі цих експертів. Сумніви, підкріплені реаліями - скажімо, тим, що жодна з відомих українських і зарубіжних цивільних організацій, що займаються проблемами свободи слова і доступу до інформації, до підготовки тексту президентського Указу залучена не була. Що, однак, не перешкодило його авторам за декілька днів до підписання Указу в розміщеному на інтернет-сайті президента проекті вказати, що, ніби, Указ був запропонований саме цивільними організаціями!..
До речі, в травні 2001-го Леонід Кучма вже видавав вельми схожий за поставленими завданнями - і навіть назвою - Указ "Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади". Про це, правда, чомусь в нинішньому, серпневому 2002-го, Указі не згадується.… Та й особливих результатів виконання того, торішнього, Указу в країні чомусь ніхто не помітив… Пропозицій, напевно, від створеної тоді робочої групи - на чолі з тогочасним керівником адміністрації президента Володимиром Литвином - не надійшло?..
Проте, імітація боротьби влади за власну прозорість поїхала, піар працює... Правий Леонід Амчук ("Українська правда", 03.08) - в адміністрації створюється Міністерство правди, з Васильєвим, з "темниками", з найбруднішими технологіями. Звичайно, немає сумніву, що, прийде "час Ч", "розведуть" і тих, хто нині це Міністерство - ніби в ім'я порятунку президента, а реально свого бізнесу - створює. Але це вже інша історія…
Нині ж, ще тільки Віктор Андрійович Ющенко може вірити в здійсненність нескінченних обіцянок "татка". Насправді, завжди і скрізь "конструктив" влади - це брехня, це тактика "розведень", це будь-яка ціна, яку владу готова заплатити, лише б не допустити приходу до влади "не своїх". А зняття з реєстрації того ж Віктора Ющенка за тиждень до виборів - не хочете? Ну чому ж - довибори цього літа в парламент продемонстрували, як не складно це зробити, причому нібито законним шляхом…
І справа не тільки в тому, що в опозиції повинні бути просто кристально чисті, стерильно чисті руки, щоб не допустити таких виборчих застосувань букви закону. Проблема в тому, що опозиція явно не встигає за стрімким натиском нових і старих інформаційних технологій президентського оточення. Після вдалої технології "ходіння в народ", застосованої під час виборів, більше вдалих ідей по налагодженню комунікації з виборцями опозицією запропоновано, здається, не було.
Договір про спільні дії, запропонований "Нашою Україною", явно був звернений не до тих, хто міг би виявитися дійсно вдячним слухачем... Не змогла "Наша Україна" весь дійсно величезний потенціал конструктиву, що міститься в тексті Договору, обернути і в публіцистично-загострені і виразні Програмні тези, з якими треба йти в народ, а не до заляканих і розкуплених депутатів. А хіба липневі заяви про майбутні осінні, ніби, масові акції громадянського протесту можна запідозрити у виразності і яскравості мотиваційної частини?! Думаю, цього не зможуть стверджувати навіть самі автори цих заяв.
Для того, щоб "підняти народ", потрібне не тільки бажання еліти, але і реальні передумови і мотиви…
Проте, ми про медіа.… Якими можуть бути зараз ті самі "асиметричні ходи" опозиції в інформаційній сфері?
1) Можливо, сказати собі, нарешті, чітко і виразно: боротьбу за національні електронні медіа програно. При цьому піти від будь-яких компромісів і торгів із владою , але не у бік радикалізації вимог "зараз і негайно", а в бік - і остаточно - масштабної роботи з майбутнім виборцем не через медіа, а "від хати до хати", від "порога до порогу"? Ефективність "ходіння в народ" була доведена минулими виборами.
2) Можливо, при цьому подесятерити також і зусилля по роботі з регіональними медіа? Які, при всій силі обласних і місцевих адміністрацій, все одно до кінця президентське оточення контролювати просто не в змозі, і тут час, з наближенням виборів, буде грати на руку опозиції.
3) Про створення газети європейського типу за підтримки бізнесменів, співчуваючих опонентам влади, говориться вже нескінченно довго. Зрозуміло, що вузьке коло цих бізнесменів, і пов'язане воно по руках і ногах. І все ж - хіба не варта гра свічок? Газета "Виборча" в Польщі також народилася, між іншим, у вік кіно і ТБ. Зрозуміло, що в тій країні зовсім інші традиції - в тому числі і читацькі. Але чому нам не намагатися ці традиції закладати зараз. Тільки тому, що не здібні до цілеспрямованої і скрупульозної роботи замість мрій про "месію" і чудо?
4) Можливо, олітичним лідерам сил, що опонують владі, слід відмовитися від будь-яких контактів з олігархічними телеканалами? За винятком прямого ефіру з абсолютно певними, виписаними процедурами їх ведення, щоб уникнути перекручення позиції, "мочіння" і т.д. Медіа-менеджери, зрештою, борючись за рейтинг своїх новин і телеаналітики, також зацікавлені в глядацькій довірі, в драматизмі "картинки", в наявності конфлікту, різних точок зору і т.д. Тож нехай вони і обговорюють проблему, що виникла із власниками медіа!
5) При цьому - за відомостями з самих телеканалів - опозиція зараз не тільки не намагається розмовляти з їх топ-менеджерами що, загалом-то, зрозуміло. Але навіть просто розмовляти з журналістами, звичайними кореспондентами. Тим часом, можливо, у "рядового складу" нашого ТБ можна пробудити певну позицію? Не в значенні - грати під чиюсь дуду, а прагнути просто більш адекватно і повніше подавати інформацію, і домагатися права на це в своїх редакційних колективах, можливо, спільними діями. Журналісти - також люди. А іноді - навіть громадяни.
6) І, нарешті, навесні була безнадійно втрачена опозицією ситуація з Національною телекомпанією, перетвореною президентом в "національний заставу" - чим на корені була знята можливість навіть розмов про еволюцію держТБ в ТБ громадське. Проте, необхідність в країні суспільного мовлення може стати одним з програмних пунктів опозиції, в тому числі з парламентської трибуни. У тому значенні, що нинішня влада не здатна забезпечити в країні громадського мовлення, яке є і передумовою, і найважливішим атрибутом демократичної держави, що контролюється громадянами. Тільки інша влада може дати людям таке об'єктивне і якісне ТБ, що стоїть на варті їх інтересів…
Власне, пошук можливих асиметричних ходів можна продовжувати і продовжувати. Важливо одне: зупинити катастрофічне відставання від влади в сфері інформації. Так, влада навчилася діяти на випередження, майстерно "розводити" і майстерно імітувати. Чи зможе опозиція знайти свої модерні й ексклюзивні технології протистояння цьому?
