Відсторонення Кучми не буде легким
Середа, 4 вересня 2002, 00:00
Позаминулої суботи Україна святкувала одинадцяту річницю проголошення незалежності. Але для президента Кучми було мало причин для святкування. Його звернення до народу, де йшлося про небезпеку "розбрату" для української державності, було частковою спробою пана Кучми випустити пару із запланованих на середину вересня масових протестів.
Пан Кучма має причини, чому хвилюватися про демонстрації. Адже, їхньою метою є його дострокова відставка. Подібні народні вибухи навесні 2001 року вже загрожували його керівництву, але потроху вщухли. Однак, останні місяці непопулярний президент зіткнувся з низкою неприємних для нього погіршень ситуації.
На парламентських виборах у березні українці приголомшуюче проголосували за ті політичні партії, які гостро критикували правління Кучми. І ця опозиція до президента не ослабла. Опитування громадської думки, проведене цього місяця показало, що 71% респондентів хотіли, щоб Кучма, оплутаний зростаючими звинуваченнями у корупції і злочинній діяльності, подав у відставку; 52% респондентів ідуть ще далі й вірять, що йому треба оголосити імпічмент; лише 14 хочуть, щоб він залишався при владі.
Нездатність Кучми переконливо спростувати звинувачення у злочинній діяльності та його заходи по блокуванню незалежного парламентського розслідування додали до ерозії його популярності.
Черга останніх нещасть ще більше роз'їла репутацію Кучми. Липнева трагедія на авіашоу в західноукраїнському місті, під час якої розбився літак, вбивши 76 людей, у тому числі 23 дитини – була результатом недбалості з боку військових організаторів шоу й помилки пілотів літака, але вона лише додала президенту клопотів. Трагедія була останньою в ланцюгу нещасних випадків застарілого військового сектору України.
Лише за кілька днів після катастрофи на авіашоу стався вибух на шахті в гірничодобувному центрі Донецьку, який забрав життя 35 людей. Вибух ще раз вказав на застарілу промислову інфраструктуру, успадковану від Радянського Союзу. За останній рік на шахтах загинуло 189 гірників, а з 1991 року – року проголошення незалежності – 3,700 гірників загинули під час нещасних випадків в українських шахтах.
Хоча він і бажаний гість у Москві, відносини президента Кучми з США та Європою на сьогодні є напруженими. Секретно зроблені записи президентських розмов свідчать, що пан Кучма хотів продати Іраку антиракетну радарну систему. В той час як записи було визнано справжніми приватним американським аудіо експертом, який свого часу працював як судовий аналітик для ФБР, жодна з українських або міжнародних офіційних організацій їх ще не досліджувала. Один із тих, чий голос був на плівці, – колишній голова "Укрспецекспорту", загинув у підозрілій автомобільній катастрофі.
Відносини з США теж зіпсувалися, після того, як пан Кучма явно збрехав Кондолізі Райс – раднику президента США з національної безпеки. Він особисто пообіцяв їй, що Україна зупинить продаж своєї зброї слов'янському уряду Македонії, що воювала з місцевими албанськими повстанцями, але продаж зброї не було припинено.
Хтось міг би подумати, що економічне зростання – 5,8% в 2000 році і 7% в 2001 – нарешті допоможуть президенту. Але більшість українців справедливо віднесли зростання на рахунок політики прореформаторського прем'єр-міністра Віктора Ющенка, якого президент Кучма змістив із посади у квітні 2001 року.
Президентські вибори заплановано на середину 2004 року й пан Ющенко, якого високо шанують в Європі та США, далеко попереду всіх потенційних суперників. Але, тому що популярність пана Кучми сягнула таких низів, пан Ющенко, очевидно, не хоче чекати до виборів і створює широку коаліцію реформаторів, комуністів, соціал-демократів та громадських організацій, щоб змусити президента піти у відставку. Однак, треба ще побачити, чи опозиція зможе об'єднатися і наскільки ефективною буде політика вуличних протестів у тому, щоб змусити владу піти на дострокові вибори.
Президент Кучма продовжує володіти величезною владою. Він – спритний політичний інтриган, який активно використовує фракційність і особисте суперництво в середині опозиції. Справді, в той час як виборці переважною більшістю не голосували за партії, які його підтримували, президенту вдалося, використовуючи всілякі спонуки й тиск обрати свого лояльного колишнього голову адміністрації спікером нового парламенту. Він зробив це через тиск на широке коло безпартійних депутатів.
Є чотири основних чинники, які пояснюють як Кучма утримується біля влади. По-перше, це українська Конституція, яка наділила президента надзвичайними виконавчими повноваженнями. Президент має у своєму розпорядженні широке коло ніким не контрольованих адміністративних ресурсів і він використовує ці ресурси, винагороджуючи лояльних до себе і караючи опонентів.
Другим чинником є хаотичний перехід України від комунізму до ринкової системи. Саме через те, що більша половина економічних магнатів країни підозрюється у приховуванні податків, корупції й використанні у власних цілях внутрішньодержавної інформації під час приватизації, ці магнати стають об'єктами тиску й шантажу з боку президента та податкової інспекції, яку він міцно тримає під контролем. Через те, що четверта частина усіх новообраних народних депутатів є бізнесменами – вони особливо вразливі до залякування.
Третім чинником є президентський контроль над засобами масової інформації, більшість із яких належить або державі, або олігархам, політично лояльним до президента. Цей фактор має в собі певні нюанси. Президент Кучма має почуття міри; він не бажає перейти ту межу, яка відділяє обмеження демократичних свобод від неприкритих авторитарних репресій.
Усі разом ці фактори ускладнюють процес його відсторонення від влади навіть для зкоординованої опозиції. Але з новими президентськими виборами, що вже майорять над горизонтом і з Конституцією, яка забороняє пану Кучмі балотуватися на третій термін, існує багато свідчень того, що деякі із сьогоднішніх соратників Кучми не збираються класти всі яйця в один кошик.
Одне з таких свідчень – це нова пропозиція президента переписати Конституцію і послабити свої виконавчі повноваження. Пропозиція, зроблена під час промови у День незалежності, відображає бажання оточення Кучми передати владу до парламенту на випадок, якщо буде обрано такого популярного реформатора як Ющенко.
Інше свідчення – це залаштункові переговори між економічними магнатами, що належать формально до таборів Кучми і Ющенка. Прокучмівські олігархи вимагають гарантій імунітету в післякучмівську епоху і розуміють, що пан Ющенко – може і є саме та людина, з якою треба домовлятися.
Поза тим, пан Кучма робить все, що може (позбавлений можливості прямих репресій) для ослаблення своїх опонентів. Чим слабша рука опозиції, тим сильніше буде пан Кучма в торгах про своє власне майбутнє. І, беручи до уваги каскад звинувачень щодо власної корумпованості й корумпованості найближчих соратників, Кучмі потрібні будуть такі самі гарантії особистої недоторканності, які Борис Єльцин і його клан отримали від Російського президента Володимира Путіна, коли президентська влада перейшла з одних рук в інші у Кремлі.
Переклад Люби Шари
Пан Каратницький – Президент Дому Свободи і співавтор дослідження "Народи в перехідний період, 2000 рік: громадянське суспільство, демократія і ринок у Східній і Центральній Європі і Нових Незалежних Державах".
Пан Кучма має причини, чому хвилюватися про демонстрації. Адже, їхньою метою є його дострокова відставка. Подібні народні вибухи навесні 2001 року вже загрожували його керівництву, але потроху вщухли. Однак, останні місяці непопулярний президент зіткнувся з низкою неприємних для нього погіршень ситуації.
На парламентських виборах у березні українці приголомшуюче проголосували за ті політичні партії, які гостро критикували правління Кучми. І ця опозиція до президента не ослабла. Опитування громадської думки, проведене цього місяця показало, що 71% респондентів хотіли, щоб Кучма, оплутаний зростаючими звинуваченнями у корупції і злочинній діяльності, подав у відставку; 52% респондентів ідуть ще далі й вірять, що йому треба оголосити імпічмент; лише 14 хочуть, щоб він залишався при владі.
Нездатність Кучми переконливо спростувати звинувачення у злочинній діяльності та його заходи по блокуванню незалежного парламентського розслідування додали до ерозії його популярності.
Черга останніх нещасть ще більше роз'їла репутацію Кучми. Липнева трагедія на авіашоу в західноукраїнському місті, під час якої розбився літак, вбивши 76 людей, у тому числі 23 дитини – була результатом недбалості з боку військових організаторів шоу й помилки пілотів літака, але вона лише додала президенту клопотів. Трагедія була останньою в ланцюгу нещасних випадків застарілого військового сектору України.
Лише за кілька днів після катастрофи на авіашоу стався вибух на шахті в гірничодобувному центрі Донецьку, який забрав життя 35 людей. Вибух ще раз вказав на застарілу промислову інфраструктуру, успадковану від Радянського Союзу. За останній рік на шахтах загинуло 189 гірників, а з 1991 року – року проголошення незалежності – 3,700 гірників загинули під час нещасних випадків в українських шахтах.
Хоча він і бажаний гість у Москві, відносини президента Кучми з США та Європою на сьогодні є напруженими. Секретно зроблені записи президентських розмов свідчать, що пан Кучма хотів продати Іраку антиракетну радарну систему. В той час як записи було визнано справжніми приватним американським аудіо експертом, який свого часу працював як судовий аналітик для ФБР, жодна з українських або міжнародних офіційних організацій їх ще не досліджувала. Один із тих, чий голос був на плівці, – колишній голова "Укрспецекспорту", загинув у підозрілій автомобільній катастрофі.
Відносини з США теж зіпсувалися, після того, як пан Кучма явно збрехав Кондолізі Райс – раднику президента США з національної безпеки. Він особисто пообіцяв їй, що Україна зупинить продаж своєї зброї слов'янському уряду Македонії, що воювала з місцевими албанськими повстанцями, але продаж зброї не було припинено.
Хтось міг би подумати, що економічне зростання – 5,8% в 2000 році і 7% в 2001 – нарешті допоможуть президенту. Але більшість українців справедливо віднесли зростання на рахунок політики прореформаторського прем'єр-міністра Віктора Ющенка, якого президент Кучма змістив із посади у квітні 2001 року.
Президентські вибори заплановано на середину 2004 року й пан Ющенко, якого високо шанують в Європі та США, далеко попереду всіх потенційних суперників. Але, тому що популярність пана Кучми сягнула таких низів, пан Ющенко, очевидно, не хоче чекати до виборів і створює широку коаліцію реформаторів, комуністів, соціал-демократів та громадських організацій, щоб змусити президента піти у відставку. Однак, треба ще побачити, чи опозиція зможе об'єднатися і наскільки ефективною буде політика вуличних протестів у тому, щоб змусити владу піти на дострокові вибори.
Президент Кучма продовжує володіти величезною владою. Він – спритний політичний інтриган, який активно використовує фракційність і особисте суперництво в середині опозиції. Справді, в той час як виборці переважною більшістю не голосували за партії, які його підтримували, президенту вдалося, використовуючи всілякі спонуки й тиск обрати свого лояльного колишнього голову адміністрації спікером нового парламенту. Він зробив це через тиск на широке коло безпартійних депутатів.
Є чотири основних чинники, які пояснюють як Кучма утримується біля влади. По-перше, це українська Конституція, яка наділила президента надзвичайними виконавчими повноваженнями. Президент має у своєму розпорядженні широке коло ніким не контрольованих адміністративних ресурсів і він використовує ці ресурси, винагороджуючи лояльних до себе і караючи опонентів.
Другим чинником є хаотичний перехід України від комунізму до ринкової системи. Саме через те, що більша половина економічних магнатів країни підозрюється у приховуванні податків, корупції й використанні у власних цілях внутрішньодержавної інформації під час приватизації, ці магнати стають об'єктами тиску й шантажу з боку президента та податкової інспекції, яку він міцно тримає під контролем. Через те, що четверта частина усіх новообраних народних депутатів є бізнесменами – вони особливо вразливі до залякування.
Третім чинником є президентський контроль над засобами масової інформації, більшість із яких належить або державі, або олігархам, політично лояльним до президента. Цей фактор має в собі певні нюанси. Президент Кучма має почуття міри; він не бажає перейти ту межу, яка відділяє обмеження демократичних свобод від неприкритих авторитарних репресій.
Усі разом ці фактори ускладнюють процес його відсторонення від влади навіть для зкоординованої опозиції. Але з новими президентськими виборами, що вже майорять над горизонтом і з Конституцією, яка забороняє пану Кучмі балотуватися на третій термін, існує багато свідчень того, що деякі із сьогоднішніх соратників Кучми не збираються класти всі яйця в один кошик.
Одне з таких свідчень – це нова пропозиція президента переписати Конституцію і послабити свої виконавчі повноваження. Пропозиція, зроблена під час промови у День незалежності, відображає бажання оточення Кучми передати владу до парламенту на випадок, якщо буде обрано такого популярного реформатора як Ющенко.
Інше свідчення – це залаштункові переговори між економічними магнатами, що належать формально до таборів Кучми і Ющенка. Прокучмівські олігархи вимагають гарантій імунітету в післякучмівську епоху і розуміють, що пан Ющенко – може і є саме та людина, з якою треба домовлятися.
Поза тим, пан Кучма робить все, що може (позбавлений можливості прямих репресій) для ослаблення своїх опонентів. Чим слабша рука опозиції, тим сильніше буде пан Кучма в торгах про своє власне майбутнє. І, беручи до уваги каскад звинувачень щодо власної корумпованості й корумпованості найближчих соратників, Кучмі потрібні будуть такі самі гарантії особистої недоторканності, які Борис Єльцин і його клан отримали від Російського президента Володимира Путіна, коли президентська влада перейшла з одних рук в інші у Кремлі.
Переклад Люби Шари
Пан Каратницький – Президент Дому Свободи і співавтор дослідження "Народи в перехідний період, 2000 рік: громадянське суспільство, демократія і ринок у Східній і Центральній Європі і Нових Незалежних Державах".
