Опозиція сама витворить собі президента. В особі Медведчука
Понеділок, 9 вересня 2002, 13:00
Ми є свідками нової і чергової інформаційно-пропагандистської помилки опозиції. Опозиція знову знайшла для себе об'єкт, проти якого спрямовано її енергію. І цим об'єктом є Віктор Медведчук. Короткий моніторинг опозиційної преси та виступів лідерів опозиції показує, що Віктор Медведчук за кількістю згадок майже зрівнявся з Леонідом Кучмою. Відбувається процес демонізації Медведчука, перетворення його на такого собі "злого генія" президента.
Проаналізуймо інформаційні приводи, які давали можливість говорити про Віктора Медведчука протягом останніх півроку.
1. Проходження СДПУ (о) до Верховної Ради України і створення фракції СДПУ (о).
2. Заяви Віктора Медведчука про те, що він хоче працювати у парламенті, а не на адміністративній роботі.
3. Призначення Віктора Медведчука главою адміністрації президента України.
4. Реорганізація внутрішньої системи адміністрації президента.
5. Боротьба за перерозподіл енергоринку
Окрім цього існувало ряд псевдоприводів, завдяки яким ім'я Медведчука постійно з'являлося на горизонті.
1. Дискусія "Чи буде Медведчук наступним президентом України?"
2. Дискусія "Чи стане Медведчук спадкоємцем Кучми"
3. Питання про те, чи захоплять соціал-демократи (об'єднані) владу в регіонах.
4. З'ясування ступеню впливу Медведчука на Кучму.
5. Висвітлення планів Медведчука щодо засобів масової інформації (зокрема, тиск адміністрації на ЗМІ).
6. Приписування Медведчукові ідеї з переходом до парламентсько-президентської республіки.
7. Виступи Ющенка з приводу того, що не так страшний Кучма, як Медведчук.
Як результат – відбувається саме те, чого так бракує Медведчукові і чого так прагне Медведчук: він перетворюється на ворога номер один опозиції. І гнів опозиції штучно закумульовується в першу чергу на Медведчукові. Це одразу ж виділяє його з-поміж інших політиків в оточенні Кучми. Медведчук вже в кілька разів переріс сам себе і тепер завдяки старанням опозиції перетворюється на такого собі монстра української політики, який є всюдисущим і всемогутнім. Він –один! – у психології звичайного обивателя вже переважає всіх лідерів опозиції разом взятих.
Можливо, надмірна демонізація Медведчука має свій сенс. "Дзеркало тижня" не так давно зробило припущення, що Кучма 16 вересня може пожертвувати "монстром" Медведчуком заради збереження своєї посади. Мовляв, спрацює принцип бідного єврея, який у переповнену квартиру на пропозицію рабина ввів ще й козу. За два тижні, вивівши козу з квартири, він відчув неймовірне полегшення. Але ніхто не задумувався: а що буде, якщо цей принцип не спрацює? Якщо Кучма візьме і залишить Медведчука? Фактично таким чином опозиція сама для себе, своїми ж руками витворить собі наступного президента.
Під час політичної кризи 2000 – 2001 років також відбувалася персоніфікація ворога – Леоніда Кучми. Всі виступи під гаслом "Україна без Кучми" навпаки привертали увагу до особи Леоніда Даниловича і у результаті обернулися тим, що ворог виявився персоніфікованим. Президентові виявилося достатнім перечекати, коли спаде хвиля активності опозиції, і посилити свою владу. Народ розчарувався в опозиції – маятник хитнувся в бік антипода опозиції. Тобто, Кучми. Тепер, коли активність опозиції піде на спад (а вона рано чи пізно піде на спад), маятник хитнеться в бік Медведчука. Чи думали про це ті, хто планував кампанію проти лідера СДПУ (о)?
Медведчук зовсім не є тим персонажем, якого потрібно демонізувати. Ні розумовими, ні лідерськими, ні організаційними даними він не перевищує своїх колег. Чого йому не бракує – так це, напевне, амбіцій. І жорсткості. Окрім того, Медведчук – геніальний творець містифікацій довкола свого імені. Творець легенд і міфів. Дуже часто журналісти і політологи, а також політики і громадські діячі потрапляють у полон цих міфів. Система діє за чітко відпрацьованою схемою. Є незначний інформаційний посил. До нього додається версія. Потім – постановка риторичного запитання (пам'ятаєте анекдот про Сергія Доренка? "Сьогодні – чергова річниця загибелі "Титаніка". Ви можете запитати: а до чого тут Лужков? А він – ні до чого. До речі, задумайтесь над цим!"; за цією ж схемою іноді відбувається розкрутка Медведчука. "Відбулася приватизація об'єкту такого-то. А цікаво, чи має до цього причетність Медведчук?"; "Міністра Н. відправили у відставку. А цікаво, чи це не витівки Медведчука?" і т.д.) . Так виходить матеріал, який породжує дискусію в ЗМІ.
Сам же Медведчук чудово усвідомив інший анекдот, про Білого Джо. Пам'ятаєте? У ковбойський салун вбігає закривавлений ковбой і ледве чутно промовляє: "Рятуйтеся, хто може! Сюди їде Білий Джо!" З цими словами падає мертвий. За кілька хвилин лунають постріли, до салуну під'їхав ковбой у білому капелюсі, білій сорочці, білих штанях і на білому коні. Він вибиває двері салуну, стріляє вгору і командує: "Гроші і коштовності на стіл!" Перелякані відвідувачі салуну виконують наказ. Ковбой набиває мішок, сідає на коня і каже: "А тепер рятуйтеся, хто може. Сюди їде Білий Джо!".
Наші політики настільки вірять у те, що в оточенні президента має бути якийсь напівміфічний Білий Джо, що ладні побачити його в будь-кому – навіть у Медведчукові. Так само, як у середині 90-х бачили Білого Джо в Табачнику, а донедавна – у Волкову.
У випадку з Медведчуком спрацьовує правило: антиреклама – це також реклама. Чим частіше у ЗМІ згадують Медведчука – тим краще для нього ж. Будь-яка помилка чи прорахунок його політичних суперників миттєво може бути перетворений у плюс для нього самого.
У ситуації з Медведчуком найбільш результативними і найкращими могли би бути три тактики.
Перша – ігнорування. Медведчук – лише глава адміністрації президента. Людина, яка очолює канцелярію. У нас, напевне, у крові схильність до плазування перед чиновниками і бюрократами. Ось і в даному випадку: варто просто і коротко вказувати на місце, яке Медведчук займає у суспільній ієрархії згідно з Конституцією. Пошукайте в Конституції місце про права та обов'язки глави адміністрації президента. І після цього просто згадайте мультик про Масяню – "Директор? Какой директор?.....". Найрозумніше було б поставити Медведчука в інформаційному плані на рівень з Білоблоцьким чи Кушнарьовим, і приділяти йому не більше місця, ніж приділялося його попередникам.
Другий варіант – всіляко применшувати роль і значення Медведчука у сучасному політичному процесі. Говорити про нього з іронією і сарказмом. Побільше акцентувати увагу на тому, що нинішній глава адміністрації ретранслює чужі думки. Як це було, наприклад, зі зверненням президента від 24 серпня цього року. Пам'ятаєте, тоді ідею парламентсько-президентської республіки поквапилися приписати Медведчукові, хоча насправді першим про таку можливість (і необхідність) заявив Дмитро Табачник. Якби опозиція думала на декілька кроків вперед, то вона би навмисне воскресила б із небуття Табачника (Білоблоцького, Голубченка, Кушнарьова, Гриньова, Горбуліна – хто в нас ще перебуває на політичній емеритурі і не має шансів повернутися у велику політику?) і зробила б його автором Звернення, навіть якби ідея й дійсно належала Медведчукові. Медведчука потрібно множити, не давати політичному суперникові можливості персоніфікуватися, перетворюватися на монстра, на єдину противагу силам опозиції.
Третій варіант – необхідно всіляко зіштовхувати інтереси Медведчука з інтересами інших пропрезидентських груп. Частіше говоріть про суперечності в президентському таборі – і вони дійсно з'являться. Пам'ятаєте приказку: "Якщо людині говорити, що вона – свиня, то за рік вона зарохкає".
Всього цього, на жаль, опозиція не усвідомила. Вона грає за правилами, нав'язаними їй президентом та його оточенням. Медведчук знає ці правила. Він не бавиться в політику у білих рукавичках. Він, звичайно, читав Маккіавеллі. І тому опозиція буде далі і далі плакати і заявляти про порушення елементарних правил чесності і відкритості, про нечесну гру і провокації адміністрації. Але ви ніколи не почуєте нарікань з протилежного табору. Бо протилежний табір відчуває силу. Він навчився акумулювати і використовувати енергію, випущену опозицією проти нього.
Опозиція сама створила для себе монстра і тепер воює з цим монстром. Як це виглядає непереконливо і трагікомічно! І найгірше, якщо демонізація Медведчука призведе до того, що Леонід Кучма (який, здається, не сприймає всерйоз свого главу адміністрації) раптом увірує у його надзвичайні сили. "А що? Може, й дійсно опозиція не любить Медведчука тому, що він єдиний, хто може з нею справитися?" А далі – слідуючи такій логіці – президент може перетворити Медведчука на свого спадкоємця – не залежно від посади. Просто – зробити його головним у цій державі. Начальником, від якого залежатиме вирішення всіх питань і проблем.
Чи не цього добивається Медведчук? І чи не допомагає йому опозиція?
Кость Бондаренко - керівник Центру досліджень суспільних процесів "Експерт"
Проаналізуймо інформаційні приводи, які давали можливість говорити про Віктора Медведчука протягом останніх півроку.
1. Проходження СДПУ (о) до Верховної Ради України і створення фракції СДПУ (о).
2. Заяви Віктора Медведчука про те, що він хоче працювати у парламенті, а не на адміністративній роботі.
3. Призначення Віктора Медведчука главою адміністрації президента України.
4. Реорганізація внутрішньої системи адміністрації президента.
5. Боротьба за перерозподіл енергоринку
Окрім цього існувало ряд псевдоприводів, завдяки яким ім'я Медведчука постійно з'являлося на горизонті.
1. Дискусія "Чи буде Медведчук наступним президентом України?"
2. Дискусія "Чи стане Медведчук спадкоємцем Кучми"
3. Питання про те, чи захоплять соціал-демократи (об'єднані) владу в регіонах.
4. З'ясування ступеню впливу Медведчука на Кучму.
5. Висвітлення планів Медведчука щодо засобів масової інформації (зокрема, тиск адміністрації на ЗМІ).
6. Приписування Медведчукові ідеї з переходом до парламентсько-президентської республіки.
7. Виступи Ющенка з приводу того, що не так страшний Кучма, як Медведчук.
Як результат – відбувається саме те, чого так бракує Медведчукові і чого так прагне Медведчук: він перетворюється на ворога номер один опозиції. І гнів опозиції штучно закумульовується в першу чергу на Медведчукові. Це одразу ж виділяє його з-поміж інших політиків в оточенні Кучми. Медведчук вже в кілька разів переріс сам себе і тепер завдяки старанням опозиції перетворюється на такого собі монстра української політики, який є всюдисущим і всемогутнім. Він –один! – у психології звичайного обивателя вже переважає всіх лідерів опозиції разом взятих.
Можливо, надмірна демонізація Медведчука має свій сенс. "Дзеркало тижня" не так давно зробило припущення, що Кучма 16 вересня може пожертвувати "монстром" Медведчуком заради збереження своєї посади. Мовляв, спрацює принцип бідного єврея, який у переповнену квартиру на пропозицію рабина ввів ще й козу. За два тижні, вивівши козу з квартири, він відчув неймовірне полегшення. Але ніхто не задумувався: а що буде, якщо цей принцип не спрацює? Якщо Кучма візьме і залишить Медведчука? Фактично таким чином опозиція сама для себе, своїми ж руками витворить собі наступного президента.
Під час політичної кризи 2000 – 2001 років також відбувалася персоніфікація ворога – Леоніда Кучми. Всі виступи під гаслом "Україна без Кучми" навпаки привертали увагу до особи Леоніда Даниловича і у результаті обернулися тим, що ворог виявився персоніфікованим. Президентові виявилося достатнім перечекати, коли спаде хвиля активності опозиції, і посилити свою владу. Народ розчарувався в опозиції – маятник хитнувся в бік антипода опозиції. Тобто, Кучми. Тепер, коли активність опозиції піде на спад (а вона рано чи пізно піде на спад), маятник хитнеться в бік Медведчука. Чи думали про це ті, хто планував кампанію проти лідера СДПУ (о)?
Медведчук зовсім не є тим персонажем, якого потрібно демонізувати. Ні розумовими, ні лідерськими, ні організаційними даними він не перевищує своїх колег. Чого йому не бракує – так це, напевне, амбіцій. І жорсткості. Окрім того, Медведчук – геніальний творець містифікацій довкола свого імені. Творець легенд і міфів. Дуже часто журналісти і політологи, а також політики і громадські діячі потрапляють у полон цих міфів. Система діє за чітко відпрацьованою схемою. Є незначний інформаційний посил. До нього додається версія. Потім – постановка риторичного запитання (пам'ятаєте анекдот про Сергія Доренка? "Сьогодні – чергова річниця загибелі "Титаніка". Ви можете запитати: а до чого тут Лужков? А він – ні до чого. До речі, задумайтесь над цим!"; за цією ж схемою іноді відбувається розкрутка Медведчука. "Відбулася приватизація об'єкту такого-то. А цікаво, чи має до цього причетність Медведчук?"; "Міністра Н. відправили у відставку. А цікаво, чи це не витівки Медведчука?" і т.д.) . Так виходить матеріал, який породжує дискусію в ЗМІ.
Сам же Медведчук чудово усвідомив інший анекдот, про Білого Джо. Пам'ятаєте? У ковбойський салун вбігає закривавлений ковбой і ледве чутно промовляє: "Рятуйтеся, хто може! Сюди їде Білий Джо!" З цими словами падає мертвий. За кілька хвилин лунають постріли, до салуну під'їхав ковбой у білому капелюсі, білій сорочці, білих штанях і на білому коні. Він вибиває двері салуну, стріляє вгору і командує: "Гроші і коштовності на стіл!" Перелякані відвідувачі салуну виконують наказ. Ковбой набиває мішок, сідає на коня і каже: "А тепер рятуйтеся, хто може. Сюди їде Білий Джо!".
Наші політики настільки вірять у те, що в оточенні президента має бути якийсь напівміфічний Білий Джо, що ладні побачити його в будь-кому – навіть у Медведчукові. Так само, як у середині 90-х бачили Білого Джо в Табачнику, а донедавна – у Волкову.
У випадку з Медведчуком спрацьовує правило: антиреклама – це також реклама. Чим частіше у ЗМІ згадують Медведчука – тим краще для нього ж. Будь-яка помилка чи прорахунок його політичних суперників миттєво може бути перетворений у плюс для нього самого.
У ситуації з Медведчуком найбільш результативними і найкращими могли би бути три тактики.
Перша – ігнорування. Медведчук – лише глава адміністрації президента. Людина, яка очолює канцелярію. У нас, напевне, у крові схильність до плазування перед чиновниками і бюрократами. Ось і в даному випадку: варто просто і коротко вказувати на місце, яке Медведчук займає у суспільній ієрархії згідно з Конституцією. Пошукайте в Конституції місце про права та обов'язки глави адміністрації президента. І після цього просто згадайте мультик про Масяню – "Директор? Какой директор?.....". Найрозумніше було б поставити Медведчука в інформаційному плані на рівень з Білоблоцьким чи Кушнарьовим, і приділяти йому не більше місця, ніж приділялося його попередникам.
Другий варіант – всіляко применшувати роль і значення Медведчука у сучасному політичному процесі. Говорити про нього з іронією і сарказмом. Побільше акцентувати увагу на тому, що нинішній глава адміністрації ретранслює чужі думки. Як це було, наприклад, зі зверненням президента від 24 серпня цього року. Пам'ятаєте, тоді ідею парламентсько-президентської республіки поквапилися приписати Медведчукові, хоча насправді першим про таку можливість (і необхідність) заявив Дмитро Табачник. Якби опозиція думала на декілька кроків вперед, то вона би навмисне воскресила б із небуття Табачника (Білоблоцького, Голубченка, Кушнарьова, Гриньова, Горбуліна – хто в нас ще перебуває на політичній емеритурі і не має шансів повернутися у велику політику?) і зробила б його автором Звернення, навіть якби ідея й дійсно належала Медведчукові. Медведчука потрібно множити, не давати політичному суперникові можливості персоніфікуватися, перетворюватися на монстра, на єдину противагу силам опозиції.
Третій варіант – необхідно всіляко зіштовхувати інтереси Медведчука з інтересами інших пропрезидентських груп. Частіше говоріть про суперечності в президентському таборі – і вони дійсно з'являться. Пам'ятаєте приказку: "Якщо людині говорити, що вона – свиня, то за рік вона зарохкає".
Всього цього, на жаль, опозиція не усвідомила. Вона грає за правилами, нав'язаними їй президентом та його оточенням. Медведчук знає ці правила. Він не бавиться в політику у білих рукавичках. Він, звичайно, читав Маккіавеллі. І тому опозиція буде далі і далі плакати і заявляти про порушення елементарних правил чесності і відкритості, про нечесну гру і провокації адміністрації. Але ви ніколи не почуєте нарікань з протилежного табору. Бо протилежний табір відчуває силу. Він навчився акумулювати і використовувати енергію, випущену опозицією проти нього.
Опозиція сама створила для себе монстра і тепер воює з цим монстром. Як це виглядає непереконливо і трагікомічно! І найгірше, якщо демонізація Медведчука призведе до того, що Леонід Кучма (який, здається, не сприймає всерйоз свого главу адміністрації) раптом увірує у його надзвичайні сили. "А що? Може, й дійсно опозиція не любить Медведчука тому, що він єдиний, хто може з нею справитися?" А далі – слідуючи такій логіці – президент може перетворити Медведчука на свого спадкоємця – не залежно від посади. Просто – зробити його головним у цій державі. Начальником, від якого залежатиме вирішення всіх питань і проблем.
Чи не цього добивається Медведчук? І чи не допомагає йому опозиція?
Кость Бондаренко - керівник Центру досліджень суспільних процесів "Експерт"
