Індія стала двадцятим стратегічним партнером України

П'ятниця, 4 жовтня 2002, 11:05
Повернутися до болючої теми стратегічного партнерства спонукало свіже повідомлення агентства УНІАН: "Київ. 3 жовтня, УНІАН. Президент України Леонід КУЧМА вважає, що 2002 рік має стати роком поновлення стратегічного партнерства між Україною та Індією. Про це глава держави сказав в інтерв’ю журналістам після зустрічі з президентом Республіки Індія Абдулом Каламом. . (Леонід Кучма перебуває з державним візитом в Індії - УНІАН.) Кучма підкреслив, що Україну цікавить співпраця з Індією, зокрема у військово-технічній, науковій, культурній галузях. За словами Кучми, Україна співпрацює з Індією в міжнародних організаціях, зокрема, в ООН".

Прочитав ці рядки і стало сумно. По-перше, тому що експертам добре відомо: стратегічного партнерства між Україною та Індією ніколи не було, а відтак про "поновлення" вести мову немає жодних підстав. По-друге, експертам також відомо, що співпраця з Індією дійсно може бути (поки що не є) дуже корисною для України, однак передумов для становлення відносин стратегічного партнерства немає - ні в політичній, ні в економічній, ні у воєнній, ні в інших сферах. Тим більше немає підстав говорити про стратегічне партнерство, виходячи зі співпраці в тих сферах, які "підкреслив" президент - наука, культура, ВТС. По-третє, здавалося, що ми таки зробили певні висновки з історії нашої незалежної дипломатії й не будемо надалі девальвувати "стратегічне партнерство", яке напроголошували раніше, до 2000р. Не втрималися…

Пропоную читачам "УП" окремі думки щодо стратегічного партнерства України, висловлені експертами Центру Разумкова:

Протягом шести років стратегічними (особливими, ключовими) проголошено відносини України відразу з майже двадцятьма державами світу. Таке "стратегічне" партнерство з ефективного інструменту зовнішньої політики перетворюється на абстрактну політичну риторику. Невиважене декларування стратегічного партнерства спричиняє не лише девальвацію цього поняття, а й негативне ставлення до України з боку тих держав, які підтримують (або мають намір встановити) з нею дійсно високий рівень двосторонніх відносин.

На основі аналізу офіційних документів і заяв можна дійти висновку, що Україна має щонайменше 19 стратегічних (особливих, ключових) партнерів. З рядом країн відносини стратегічного партнерства закріплені в офіційних документах, в інших випадках стратегічний характер партнерства проголошувався керівниками України в односторонньому порядку і не підкріплювався підписанням офіційних документів.

У двосторонніх документах вже офіційно закріплені відносини стратегічного партнерства України з шістьма державами світу — це Азербайджан, Болгарія, Польща, Росія, США, Узбекистан. Ще з двома державами документально зафіксовані відносини особливого партнерства — це Грузія і Канада.

Згідно з чинними дотепер "Основними напрямами зовнішньої політики України", які Верховна Рада схвалила 2 липня 1993р., "… Зовнішньополітичні зусилля мають бути постійно спрямовані на те, щоб прикордонні держави утворювали навколо України надійну смугу миру й стабільності. В цьому контексті кожна прикордонна держава є стратегічним партнером України". Таким чином, до наведеного вище списку шести стратегічних партнерів України треба додати ще сім сусідніх держав — це Білорусь, Грузія, Молдова, Румунія, Словаччина, Угорщина і Туреччина.

Стратегічний характер відносин України з іншими державами проголошувався не лише в офіційних документах, а й в окремих виступах і заявах керівників під час проведення офіційних зустрічей як у Києві, так і за межами України. Це стосується відносин з наступними державами:

- Китай (у березні 1996р. під час зустрічі з головою постійного комітету Всекитайських зборів народних представників Цяо Ши президент України заявив, що "Китай був, є і буде стратегічним партнером України". Див: Інтерфакс-Україна, 29 березня 1996р.);

- Ізраїль (у листопаді 1996р. під час візиту до Єрусалиму президент України наголосив на необхідності поглиблення відносин з Ізраїлем до рівня стратегічного партнерства, яке існує між Україною та США і між США та Ізраїлем. Див: Інтерфакс-Україна, 25 листопада 1996р.),

- Фінляндія (у березні 1998р. під час державного візиту до України президента Фінляндії Ахтісаарі президент України заявив, що Фінляндія для України є "ключовим стратегічним політичним партнером у Західній Європі". Див: Інтерфакс-Україна, 31 березня 1998р.; Урядовий кур'єр, 2 квітня 1998р., с.1);

- Аргентина (29 червня 1998р. під час зустрічей президента Аргентини Менена з президентом України та першим віце-прем'єр-міністром України Голубченком наголошувалося на стратегічному характері партнерства двох країн. Див.: УТН, 29 червня 1998р.; ТСН, 29 червня 1998р.);

- Угорщина (в жовтні 1998р. під час офіційного візиту до Будапешту, президент України заявив: "У політичній сфері Україна надає пріоритетне значення розвитку партнерства з Угорщиною і виведенню його на стратегічний рівень". Див.: Інтерфакс-Україна, 27 жовтня 1998р.);

- Словаччина (10 грудня 1998р. на зустрічі зі слухачами Української академії державного управління президент України підкреслив важливість "встановлення стратегічного партнерства із сусідніми Угорщиною та Словаччиною". Див.: Інтерфакс-Україна, 10 грудня 1998р.);

- Німеччина (19 жовтня 2000р. під час прес-конференції після зустрічі парламентських делегацій Німеччини й України перший заступник голови Верховної Ради Медведчук заявив, що Україна і Німеччина є "стратегічними партнерами". Див: Король И. Стратегическое партнерство. — Наша газета, 21 жовтня 2000р., с.2.).

Отже, стратегічними (особливими, ключовими) партнерами України вже проголошено щонайменше 19 держав Європи, Азії, Північної та Південної Америки. Серед них — Азербайджан, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Грузія, Ізраїль, Канада, Китай, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Узбекистан і Фінляндія.

Термін "стратегічне партнерство" вживається українськими політиками надто часто і не завжди виважено. В більшості випадків за цим стоїть не констатація дійсно стратегічного рівня двосторонніх відносин України з тією чи іншою державою, а скоріше намагання підкреслити їх важливість. На жаль, така практика спричиняє непорозуміння серед зарубіжних партнерів України і ставить під сумнів послідовність її зовнішньополітичного курсу.

Зрозуміло, що Україна не може мати так багато стратегічних партнерів. Проведений аналіз стану та перспектив співпраці України з іншими державами в чотирьох основних сферах (політичній, економічній, енергетичній, воєнній) дав наступні висновки:

а) за показниками співпраці в ключових сферах, на фоні інших держав, проголошених стратегічними партнерами України, вирізняються чотири — це Росія, США, Польща та Німеччина (хоча з останньою стратегічний характер відносин не закріплено у двосторонніх документах);

б) стан взаємин з іншими 15 країнами, проголошеними стратегічними партнерами України, в тому числі з державами, з якими цей високий статус взаємин зафіксовано документально (Азербайджан, Болгарія, Узбекистан), не відповідає рівню стратегічного партнерства. Якщо у стосунках з Азербайджаном і з Узбекистаном існують передумови для їх поступового піднесення до рівня стратегічних, то стосовно Болгарії, на нашу думку, для цього поки що немає підстав;

в) серед держав, що не проголошувалися стратегічними партнерами України, перспективною є співпраця: в економічній сфері — з Великою Британією, Італією, Нідерландами, Францією; в енергетичній сфері — з Великою Британією, Казахстаном, Нідерландами, Норвегією, Туркменистаном; у політичній сфері — з Великою Британією, Францією; у воєнній сфері — з Великою Британією, Нідерландами та деякими іншими державами.


Як бачимо, Індії в цьому переліку немає. А тепер розкриємо секрет - наведені вище фрагменти аналізу й висновки були оприлюднені майже два роки тому, в грудні 2000 року в журналі "Національна безпека і оборона" (2000, №12). Читач може прочитати всю аналітичну доповідь на сайті Центру Разумкова:.

Й останній штрих. Серед рекомендацій на майбутнє, також наведених у журналі, була й наступна:

"… Україні доцільно утримуватися від проголошення нових стратегічних партнерів. Встановлення відносин стратегічного партнерства з іншою державою має бути результатом всебічного аналізу стану та перспектив двостороннього співробітництва, відповідних консультацій з країною-партнером. Очевидно, підготовчу роботу має здійснювати, під егідою Міністерства закордонних справ, спеціальна міжвідомча група (комісія), утворена рішенням президента України. Заява про встановлення стратегічного партнерства повинна проголошуватися главою держави".

Отже, остання фраза врахована, по суті ж рекомендацію проігноровано. Що буде наслідком? А нічого, крім девальвації стратегічного партнерства і сумних, зневажливих усмішок на вустах справжніх стратегічних партнерів України - Росії, США, Польщі. Де жа вю, панове…

Автор - Анатолій Гриценко, Президент Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова



powered by lun.ua