Відлуння кримських поцілунків у вітчизняному телеефірі та роздуми про минуле й майбутнє

Вівторок, 5 серпня 2003, 15:25
У місті N достеменно не знають чи повернувся вже засмаглий та щасливий глава найвищої канцелярії країни "У" з весільної подорожі, але в вухах городян ще живе відлуння щонайменше двох десятків весільних кримських поцілунків, мальовничо продемонстрованих всіма національними телеканалами.

Панові Ізі – безперечній прикрасі довколаполітичної тусовки міста N, якого уважно вислуховують там за несподіваність та влучність оцінок, ці поцілунки за своїм громадсько-політичним розжаренням нагадали церемонії вручення чергової зірки незабутньому та легендарному Леоніду Іллічу або ж систематичні, як приливи та відливи, візити до СРСР (складалось таке враження, що він звідти і не від'їжджав) вірного ленінця товариша Юмжагійна Цеденбала.

Політика аморальна. Ось чому багато хто нею цікавиться. Але сьогодні не про це.

Злидні та необхідність виховувати дітей – годувати їх, одягати, вчити та хоча б заради них робити вигляд, що в тебе все гаразд, що ти живеш, а не тягнеш обридлу лямку, що слизька від твого поту, одягатися в убоге турецьке та китайське дрантя, звично лаятися з чоловіком чи жінкою, із сусідкою чи сусідом – з ким-небудь, тільки б лаятися, примушують мешканців країни "У" щодня глушити себе то роботою (якщо вона є), то горілкою, причому і тим і іншим в абсолютно нелюдських дозах.

А якщо організм вже не сприймає горілки або, наприклад, виховання чи суспільний статус не дозволяє періодично напиватися до поросячого виску, що тоді? Так – телебачення, бо цікаві книжки вже прочитані.

Про місцеві телеканали в місті N (та й мабуть по всій неосяжній країні "У") говорити годі. Вони ніколи не були допущені до ясел, в які влада щедрою рукою підсипала відбірний овес. Тому коротенька суть їх новинних блоків схематично зводиться до наступного: пишним бенкетом та традиційним розбиванням пляшки шампанського відзначили введення в експлуатацію нового судна санітари міської лікарні №1.

Розважальні блоки – суцільний культурний "секонд-хенд": постиле "джекічанство",
"шварценіггерство" та "сталлонство".

Столичне ж телебачення вщент розкуплене, тому політизоване. Телевізійна робота, як і робота повій з міста N, робиться за чималі гроші, але швидко. Останнім часом бабусі, що торгують на базарах кропом та петрушкою, стали для журналістів, особливо для телевізійників, повноправними представниками народу.

Якщо тебе цікавить думка народних мас, ходи на базар в овочеві ряди. Виходить дуже переконливо і правдоподібно. А головне ніякого ризику – бабусі знають тільки те, що видивилися у твоїх же новинах.

Але на думку городян міста N, позиції європейських чи американських ЗМІ та наших мають, якщо можна так висловитися, різну природу, різне походження. Західники займають свої позиції стосовно життя як такого – податки, іммігранти, Ірак, проблема абортів чи одностатевих шлюбів, тощо.

Наші ж шикуються по відношенню до влади. Тобто влада для західного телебачення – це також явище життя, і воно оцінює її, виходячи із цінностей, яких дотримується. Це є можливим тому, що позиція влади там відома і зрозуміла.

Погодьтеся, зрозуміти цінності, яких притримується наша влада, неможливо, тому що вони не є єдиними, і кожне угрупування всередині цієї влади дотримується своїх цінностей та позицій, носить навіть різні краватки.

Ось чому, на наш погляд, щоб нас не лякала дійсність, телебачення пробує лякати нас першим. З тієї ж причини ведучі вкрадливими голосами плетуть загальновідоме, а небувала занудність більшості ток-шоу захищає їх від небезпеки бути переглянутими до кінця.

Поважні гості таких передач додають їм гостроти, цитуючи самі себе, думки бувають такими глибокими, що в них топиться сенс, когось постійно виштовхують з розмови. При цьому ведучий чи ведуча виглядають такими серйозними, що навіть їх випадкові посмішки нагадують тріщини на могильних плитах. Негарно виглядає з міста N, коли суперечка переходить на особистості через відсутність таких.

Але найбільшу частину свого отупіння останніх років пан Євген., водій старенького чехословацького ще тролейбуса та фундатор перших гуртів КВК з міста N, пов'язує із систематичним переглядом передач "Джентльмен-шоу" та "гусаків", де жарт, повторений двічі, стає новим жартом. Ці вітчизняні продукти в купі з запліснявілими російським "Аншлагом" дає повноцінний ефект круглого ідіотизму.

Останнім часом вітчизняне телебачення до того ж, поступово стає фабрикою наречених, шикарна продукція якої широко рекламується. За весіллям – вагітність, далі метушня з дітьми, згодом знайдуться інші цяцьки...

Якщо з нас постійно роблять дурнів, це означає, що ми для цього є прийнятний матеріал, - розмірковують у місті N.

У читача, що уважно слідкує за нашими невеличким аналітичними розвідками з міста N, може скластися невірна думка про те, що все у нас в місті та й у славній країні "У" погано. Це далеко не так.

Але майбутнє, мабуть - таки за Інтернетом, бо в нього немає господаря. Наразі.

Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, місто N




powered by lun.ua