Дмитро Видрін: "Медведчук - український Берлусконі, який повільно збирається в опозицію"

П'ятниця, 8 серпня 2003, 12:55
Літні кадрові перестановки Кучми не цікаві Дмитру Видріну, тому що це події з розряду "політичної сірості". Однак при цьому політолог в інтерв'ю УП переконаний, що найбільш вдалим політиком цього року став президент Кучма, який грав з іншими політичними гравцями, як з хом'ячками. Саме Кучма, призначивши прем'єром Януковича, майстерно використовував ресурси Донецька. Медведчук же, як вважає Видрін, плавно переходить в опозицію. Про це і багато іншого – в інтерв'ю Видріна "Українській правді".

- Пане Дмитре, почнемо з останніх кадрових перестановок. Як ви розцінюєте призначення нових губернаторів у 4 областях?

- Я завжди ніяковію від питань, що не торкаються суті політичних явищ. Для мене, як для політолога, що Яцуба, що Швець, що зміна їх один на одного не грає ніякого значення. Оскільки це люди одного мислення, одного типу і ладу. І їх зміна не змінює нічого, як зміна пішаків на шахівниці.

Інший губернатор прийшов з тими ж завданнями, приблизно з тими ж можливостями й цілями. І тому жодних змін не буде. У цьому немає інтриги, немає жодної стратегії, це просто демонстрація якогось політичного життя, що щось відбувається, змінюється.

За всім цим стоїть абсолютна політична порожнеча, сірість, усе залишається на місці при імітації певного руху. Для мене це не цікаво.

- Але все-таки зміна п'яти губернаторів за 3 місяці говорить про якусь кадрову тенденцію, чи ні?

- Ні, у цьому немає політики. Тут не поставлений результат, тут немає дерева цілей, отже немає політики. Усі ці дії переслідують тільки одне бажання: продемонструвати собі й іншим, що щось відбувається, коли нічого не відбувається.

- Тоді, перейдемо до підсумків політичного сезону. Майже рік, як країна живе у процесі політичної реформи. Чи потрібна вона взагалі, якщо відкинути всі політичні маневри?

- Почнемо з того, що закінчився не політичний сезон, а рік, що не збігається з календарним - він починається у вересні і закінчується у липні. І цей рік закінчився повною перемогою президента. Він досяг усього, чого він не тільки хотів, але і міг би побажати. Президент обіграв усіх, хто намагався грати проти нього.

Президент навчився за цей рік катастрофічно багато. Він навчився опонувати опозиції, використовуючи не тільки силові методи, але насамперед і способи інформаційного тиску, протидії і фінансового знекровлювання опозиції й спонсорів, що її підтримують.

Тобто боротися з опозицією тими способами, які адекватні західним уявленням про взаємостосунки влади й опозиції, тим самим не викликаючи роздратування у Заходу.

Друге досягнення – це більш-менш адекватні кадрові перестановки. Він, як мені здається, зробив ставку на донецьких, і вдало використовував їхні ресурси, як для своїх особистих, так і своїх групових цілей. Прийнято думати, що донецькі одержали багато, але мені здається, це центральна влада використовувала донецьких, обіцяючи, що потім вони за допомогою важелів своїх посад зможуть відновити свої ресурси.

А головний успіх президента – це так звана політична реформа. Якщо взяти її у такому великому контексті його дій, то ми побачимо, що за останні три роки президентом велася ефективна і можливо дещо спорадична, викликана сьогоденним настроєм і реакцією, але у сукупності досить цільна гра.

Коли виникала загроза для президента, він легко створював формат відволікання суспільства від своїх проблем. Виникла одна загроза три роки тому (плівки Мельниченка) – відразу адекватною відповіддю стала зміна політичного курсу. Тим самим відбулася каналізація суспільної уваги на інші проблеми. Формат дискусій відвів від можливої загрози.

Виникла друга загроза – скандал з "Кольчугами" – був винайдений формат зміни політичного режиму. Були послані позитивні месседжі убік опозиції, було запропоновано опозиції вступити у діалог, круглий стіл, була трошки відпущена гайка зі свободою слова й преси. Кучма знову переформатував напругу у суспільстві на вигідний йому формат дискусій і діалогу.

Коли виникла загроза дострокових президентських виборів, виникла проблема політичної реформи. І відразу всі заговорили не про питання, які могли стосуватися того, що буде після виборів президента, а вся дискусія була зміщена вбік стосунків виконавчої й законодавчої влади, призначень силових міністрів, обраності губернаторів і так далі.

При цьому президент використовував третій патрон, з чотирьох, які є в його обоймі. Четвертий патрон - "золота куля" - він береже як зіницю ока. Тому що це четверта змінна – лад.

У політиці є чотири змінні: курс, режим, система, лад. Найдорожчим, інтимним і найголовнішим для більшості авторитарних угруповань є політичний лад. Тому що політичний лад визначає те, яким чином у суспільстві розподіляються політичні блага. Тому було зроблено все, щоб ніхто не замислився над тим, яким чином у нас розподіляються блага в Україні.

Мені довелося чимало з цього приводу говорити з Ющенком, ми вели з ним діалог із приводу політичної реформи. І я йому говорив: "Вікторе Андрійовичу, спробуйте вийти за цей формат. Поки ви знаходитеся у форматі президента, ви є свідомо більш слабким політиком, оскільки ви граєте у чужому форматі.

Наприклад, вам президент пропонує діалог з приводу призначення силовиків, хто повинен це робити, а ви, на мій погляд, повинні відповідати: "Мені більш цікаво, яким чином був приватизований "Укрсоцбанк".

Президент запитує у вас: "Як ви вважаєте, губернатори повинні бути обраними чи ні?" А ви йому відповідаєте: "Мене цікавить, як був приватизований Нікопольський феросплавний завод".

Президент запитує про двопалатний парламент, а ви відповідаєте: "Мене цікавить, чи буде приватизований Одеський припортовий завод і кому він дістанеться".

Якщо ви навчитеся своєму головному опоненту протиставляти не позицію всередині його формату, а свій формат діалогу, тоді ви рівноцінний політик. Якщо ви граєте в його форматі, тоді ви залишаєтеся таким же маленьким політиком, як і всі інші політики, яких президент як хом'ячків у формат своєї клітки заганяє, дає сходинку, і говорить: "Хлопці, а ну хто швидше добіжить?" Й усі біжать. А нічого не змінюється.

Метою Кучми також було прощення на Заході. Він сприйняв реформу як гарний сигнал. Метою також було і те, щоб два нескінченно далеких слова встали поруч – Кучма і реформа. Я навіть думаю, що це була надмета.

- Дмитре, я вас правильно зрозуміла, ви говорите про сильні кроки президента? А чи були у Кучми проколи протягом цього політичного року?

- Це навіть не кроки, а перші маленькі крочки. А найсильніший крок – це, звичайно, політична реформа. Він, як поранена перепелиця від гнізда, відвів усе суспільство у віртуальну область квазіпроблем, які не є становими для України. Для нашої країни найважливішою є проблема, яким він повинен бути лад – політичним або ж приватновласницьким. А від цього президент відвів, успішно. Всі були хом'ячками – великі політики і дрібні експерти.

Президент не міг програти. У нього не було слабких кроків, тому що він грав у своєму форматі. Якби він захотів зробити слабкі кроки, то він сам би їх зробив і то, як елемент своєї гри. Тому що його ніхто не стримував, ніхто не опонував реально проти його реальних цілей. Помилок у нього практично не було.

- А чи можна вважати це вдале нав'язування Кучмою свого формату наслідком його співробітництва з Медведчуком?

- Ні. Медведчук ні до чого. Леонід Данилович дуже сильний. У нього є дві особливості. Він дуже сильний інтуїтивіст, і він інтуїтивно знаходить протиотруту від будь-якої хвороби. Як кішка, яка йде до лісу, і знаходить саме ту травичку, що їй потрібна саме від цієї хвороби. Так і Кучма, інтуїтивно знав, яка травичка потрібна від даної хвороби, і знав, у який ліс йому йти.

Він не продумує наперед свої дії, він імпульсивний, підкоряється своєму настрою. Часто це плавання хвилями свого настрою виявлялося вдалим для виживання. І на цю інтуїцію вплинути практично неможливо.

Хоча і говорили, що у нього точка зору того, хто заходить до нього до кабінету останнім. Ні, він може зробити вигляд, що у нього така точка зору, насправді, у нього є дуже сильне інтуїтивне чуття.

І ще він дуже фартовий. І що б там не говорили – він бідовий і фартовий. Так що з одного боку інтуїція, з іншого - фарт, і жодних медведчуків.

- А яка тоді була роль Медведчука у долі Кучми, зокрема у скандалі з "Кольчугами"?

- От усі говорять, що Медведчук витягав Кучму. А коли запитаєш, за допомогою яких дій і технологій, ніхто не може сказати. Що, він запропонував якісь сильні ходи? Громадські дискусії? Відволікаючі ходи? Ні, нічого такого не було.

Касетний скандал плавно зіскочив за допомогою війни в Іраку. Якщо у вас є дані, що це Медведчук організував війну в Іраку, то тоді Кучму врятував Медведчук. Але я сумніваюся, що Медведчук є автором війни, і що у нього такий сильний вплив на Буша. В одному випадку Медведчук є рятівником Кучми – якщо він організував війну в Іраку.

- Якщо слідувати за ходом вашої думки, то в якому випадку Кучма захоче позбутися Медведчука?

- "Позбутися" - не той термін. Він може просто змінити стиль стосунків, його посаду. Цього може захотіти і Медведчук. Адже танго завжди танцюють двоє, як мінімум. Можливо, Кучма захоче мати іншу людину. Адже він, як і будь-хто з нас, психологічно втомлюється від тих, хто постійно з ним поруч, йому теж потрібні свіжі обличчя, свіжі погляди.

Ще мені здається, що Медведчук повільно збирається в опозицію. І, можливо, що він почне рватися в опозицію вже зараз.

- Чому?

- Медведчук – людина не дурна. І припускає, що наступним президентом буде Ющенко. Дуже велика імовірність. І як не дурна людина він припускає, що перший і наступний кроки Ющенка насамперед будуть пов'язані з демонстрацією Заходу своєї західної ментальності, прихильності західним цінностям і вмонтованості України у західні альянси.

На Заході існують дві фази, як систола й діастола серця (фази скорочення серця - УП) – фаза заробляння грошей – це краще робити у владі, і фаза збереження грошей – це краще робити в опозиції. Пам'ятаєте, коли нападали на Берлусконі, коли він був в опозиції, він говорив: "Хлопці, це ж політичні наїзди, я не дозволю, щоб Італія стала комуністичною країною, де позбавляють волі за переконання і за власність. Так, мої канали – це наслідок мого приватного бізнесу! І це все мерзенні інсинуації прокуратури, яку підмовляють комуністи".

Через рік Медведчук буде українським Берлусконі, який на будь-які питання прокуратури, коли буде інший прокурор, буде відповідати "Це все політичні "наїзди", я не хочу чути такі підлості, тому що це все політичне замовлення!"

Можливо, він почне "тренуватися на кішках" уже зараз, і почне вже зараз демонструвати свою опозиційність, що б вона була мускулисто натренованою й органічною, коли він стане вже повноцінним опозиціонером.

- Що одержала СДПУ(О), як політична структура, після року перебування Медведчука поруч з першою особою держави?

- Та нічого не одержала! Адже всі політичні партії в Україні – віртуальні. І на віртуальну партію не впливають реалії. І його перебування у владі ніяк не вплинуло на віртуальну партію. Ну трохи більше людей на місцях, трохи більше можливостей впливати на пресу.

Я колись говорив Медведчуку, що йому не пощастило з партією. Коли він і його група розбирали партії, всі варіанти були розібрані. Залишилися тільки соціал-демократи. Довелося взяти їх. При чому керівництво партії розуміє неорганічність бренду для них.

Це все одно, що ви прийшли на склад одягу останні, затрималися на пляжі, і побачили, що всі костюми Brioni розібрані і доводиться вдягати костюм Житомирської швейної фабрики. Але що поробиш, не підеш же у пляжному одязі на прийом... І ви вдягаєте цей костюм і на прийомі говорите, що "я принципово ношу цей костюм, тому що я підтримую вітчизняного виробника".

Якби дістався костюм Brioni, ви б говорили, що виступаєте за інтеграцію української швейної промисловості у світову, хочете демонструвати високі зразки високої моди – це вже інша ідеологія.

Від цього, до речі великий дискомфорт, і про це я неодноразово говорив з керівництвом соціал-демократів України. Звичайно, дискомфортно їздити на шестисотому Мерседесі, і при цьому бути соціал-демократом. В усьому світі автомобілем соціал-демократів є у кращому випадку "Фольксваген", у гіршому – велосипед. Німецькі соціал-демократи їздять у парламент на велосипедах, у них там є навіть своя величезна стоянка, тому що так закладено в ідеології.



powered by lun.ua