Чужість іноземного слова "транспарентність"
Четвер, 11 вересня 2003, 12:11
Зараз в Європі дуже модно зводити нові будівлі, в яких незабаром працюватимуть політики чи державні чиновники, із скла. Архітектори, котрі творять цей "фешн", багатітимуть від замовлень ще довго – така схильність держави та партій має досить раціональне підґрунтя: громадяни, які ходитимуть повз будівлю, повинні бачити те, що коїться "за склом".
"Влада повинна бути транспарентною!" – саме це нагадують собі щоранку представники держави у Західній Європі. І навіть попри деякі проколи в прозорості урядової діяльності, – згадаймо хоча б ряд гучних запитань до колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля щодо спонсорування Християнсько-демократичного союзу, – населення Заходу владі довіряє, активно спілкується з нею через вільну пресу, підтримує її пропозиції чи сварить за недолугі ініціативи, а потім іде на чергові вибори у кількості 80%.
В Україні влада також вважає, що вона настільки чистенька та охайна, що гідна бути прозорою та відкритою своєму населенню. Тому й ухвалила ряд нормативних актів про те, що час повертатися до народу обличчям.
Ці урядові рішення стали предметом моніторингу Комітету виборців України: вирішили невгамовні хлопці з КВУ протягом червня-серпня цього року перевірити дотримання органами влади у Києві та в регіонах принципів відкритості та прозорості у своїй діяльності.
КВУ нагадує: ці принципи закладені в указах президента "Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади", "Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади", а також у постановах Кабінету Міністрів "Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади" та "Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи "Електронний Уряд"
Не слухають (чи, може, не дочувають?) державні мужі різного рангу голосу свого президента та хору Кабміну. Принаймні Комітет виборців безапеляційно звітує:
"укази президента та постанови Кабінету міністрів України, які стосуються гласності й відкритості органів державної влади, виконуються в Україні не в повному обсязі, а з ряду положень просто ігноруються".
КВУ також зазначає, що часто проголошені правила виконуються формально і "виключно для звітності, а не для всебічного й повного інформування громадян".
КВУшники також підмітили, що "рівень відкритості діяльності органів державної влади зменшується відповідно до зменшення рівня цього органу".
Проте, є в Україні такі можновладці, котрі знаються на європейському досвіді, що надало КВУ змогу відзначити, що "в окремих регіонах ситуація з гласністю та відкритістю органів влади приведена у максимальну відповідність до норм українського законодавства та міжнародних стандартів. Подекуди у цій сфері застосовуються передові "ноу-хау", які варто поширити на всю країну".
Моніторинг КВУ засвідчив, що "у місцевій пресі публікується не більше 20-25 % всіх рішень та розпоряджень, які ухвалюються органами влади". Від цих відсотків користі читачам нема жодної, оскільки часто ці публікації "не є суспільно значимими і використовуються органами влади для власної реклами".
До того ж пишуть подекуди владники розпорядження так, щоб звичайна людина без додаткових інструкцій не здогадалася, про що ж саме йдеться, а тому – і на це звертає увагу КВУ – повної ясності про суть рішень ніхто з "несвоїх" не отримує.
Керівництву ГУІП адміністрації президента, яке вперто запевняє Раду Європи, що українські мас-медіа регулярно критикують виконавчу владу, і вельми ображається, коли ту ж Раду Європи запевняють у зворотньому, доведеться погодотись із висновком КВУ: в деяких регіонах "найбільша тематична група матеріалів про діяльність влади за кількістю статей та за обсягом газетної площі є офіційними вітаннями представників влади з різноманітними професійними святами".
Так, зокрема, у Херсонській області в районній офіційній пресі за півроку поздоровляли представників влади в 2,4 рази більше, ніж писали про роботу влади, розвиток народного господарства тощо.
Що стосується виходу влади у світ через Інтернет, то неважко здогадатись, що бабці на селі не мають не тільки комп'ютерів, а й телевізорів подекуди не бачили, задовольняючись лише радіоприймачами. Саме тому, мабуть, райдержадміністрації та органи місцевого самоврядування великих і середніх міст не вкладають кошти у веб-сторінки, а спілкуються зі "своїм народом" через мегафони.
Органи влади вищих рівнів дещо модерніші, тож мають власні сайти, на яких, за даними КВУ, "найбільш широко і ґрунтовно представлена довідкова інформація про прізвища і контакти посадових осіб,., а новини, як і в ЗМІ, носять переважно рекламно-пропагандистський характер і не є достатньо інформативними та актуальними".
На цьому можливості громадян та громадянок отримати інформацію про діяльність влади й обмежуються. За спостереженнями КВУ, такий звичний для багатьох людей спосіб поспілкуватися з владою, як письмове звернення, себе зжив у багатьох регіонах: відповіді надаються або з порушенням строків, або формально-незмістовні, або не надаються взагалі.
Гарячі телефонні лінії чи особисті прийоми владників, за висновками КВУ, у громадян, які не прагнуть вирішити особисту проблему, популярністю не користуються. А що стосується звітів посадових осіб про свою діяльність, то у них вони себе тільки розхвалюють: критичні зауваження або відсутні взагалі, або присутні в тій кількості, в якій цього вимагають прийняті чиновниками стандарти, - зауважує КВУ.
Прес-служби деяких органів влади вірні принципам своїм господарів. Під час опитування журналістів незалежних видань експерти КВУ дуже часто чули думку, що "головна функція відомчих прес-служб – фільтрація інформації".
Найбільшим порушенням прозорості діяльності органів влади КВУ вважає обмеження доступу журналістів на прес-конференції посадових осіб. Це може бути відсутність запрошення, відмова у акредитації або фізичне недопущення представника ЗМІ на заходи, які проводить влада. Такі приклади спостерігались, зокрема, у Кривому Розі, коли журналісти систематично не допускались на сесії міськради, а прокуратура та обласна адміністрація не звертають уваги на журналістські протести.
На фоні нульового, за висновками КВУ, рівня залучення громадськості до процесу ухвалення рішень, чи не вибуховою активністю характеризується всенародне обговорення змін до Конституції України, запропонованих президентом України. Проте і в цьому випадку моніторники від КВУ не задовольнилися, визнавши, що "характер та форма його проведення не відповідали задекларованим демократичним стандартам".
"Влада повинна бути транспарентною!" – саме це нагадують собі щоранку представники держави у Західній Європі. І навіть попри деякі проколи в прозорості урядової діяльності, – згадаймо хоча б ряд гучних запитань до колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля щодо спонсорування Християнсько-демократичного союзу, – населення Заходу владі довіряє, активно спілкується з нею через вільну пресу, підтримує її пропозиції чи сварить за недолугі ініціативи, а потім іде на чергові вибори у кількості 80%.
В Україні влада також вважає, що вона настільки чистенька та охайна, що гідна бути прозорою та відкритою своєму населенню. Тому й ухвалила ряд нормативних актів про те, що час повертатися до народу обличчям.
Ці урядові рішення стали предметом моніторингу Комітету виборців України: вирішили невгамовні хлопці з КВУ протягом червня-серпня цього року перевірити дотримання органами влади у Києві та в регіонах принципів відкритості та прозорості у своїй діяльності.
КВУ нагадує: ці принципи закладені в указах президента "Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади", "Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади", а також у постановах Кабінету Міністрів "Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади" та "Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи "Електронний Уряд"
Не слухають (чи, може, не дочувають?) державні мужі різного рангу голосу свого президента та хору Кабміну. Принаймні Комітет виборців безапеляційно звітує:
"укази президента та постанови Кабінету міністрів України, які стосуються гласності й відкритості органів державної влади, виконуються в Україні не в повному обсязі, а з ряду положень просто ігноруються".
КВУ також зазначає, що часто проголошені правила виконуються формально і "виключно для звітності, а не для всебічного й повного інформування громадян".
КВУшники також підмітили, що "рівень відкритості діяльності органів державної влади зменшується відповідно до зменшення рівня цього органу".
Проте, є в Україні такі можновладці, котрі знаються на європейському досвіді, що надало КВУ змогу відзначити, що "в окремих регіонах ситуація з гласністю та відкритістю органів влади приведена у максимальну відповідність до норм українського законодавства та міжнародних стандартів. Подекуди у цій сфері застосовуються передові "ноу-хау", які варто поширити на всю країну".
Моніторинг КВУ засвідчив, що "у місцевій пресі публікується не більше 20-25 % всіх рішень та розпоряджень, які ухвалюються органами влади". Від цих відсотків користі читачам нема жодної, оскільки часто ці публікації "не є суспільно значимими і використовуються органами влади для власної реклами".
До того ж пишуть подекуди владники розпорядження так, щоб звичайна людина без додаткових інструкцій не здогадалася, про що ж саме йдеться, а тому – і на це звертає увагу КВУ – повної ясності про суть рішень ніхто з "несвоїх" не отримує.
Керівництву ГУІП адміністрації президента, яке вперто запевняє Раду Європи, що українські мас-медіа регулярно критикують виконавчу владу, і вельми ображається, коли ту ж Раду Європи запевняють у зворотньому, доведеться погодотись із висновком КВУ: в деяких регіонах "найбільша тематична група матеріалів про діяльність влади за кількістю статей та за обсягом газетної площі є офіційними вітаннями представників влади з різноманітними професійними святами".
Так, зокрема, у Херсонській області в районній офіційній пресі за півроку поздоровляли представників влади в 2,4 рази більше, ніж писали про роботу влади, розвиток народного господарства тощо.
Що стосується виходу влади у світ через Інтернет, то неважко здогадатись, що бабці на селі не мають не тільки комп'ютерів, а й телевізорів подекуди не бачили, задовольняючись лише радіоприймачами. Саме тому, мабуть, райдержадміністрації та органи місцевого самоврядування великих і середніх міст не вкладають кошти у веб-сторінки, а спілкуються зі "своїм народом" через мегафони.
Органи влади вищих рівнів дещо модерніші, тож мають власні сайти, на яких, за даними КВУ, "найбільш широко і ґрунтовно представлена довідкова інформація про прізвища і контакти посадових осіб,., а новини, як і в ЗМІ, носять переважно рекламно-пропагандистський характер і не є достатньо інформативними та актуальними".
На цьому можливості громадян та громадянок отримати інформацію про діяльність влади й обмежуються. За спостереженнями КВУ, такий звичний для багатьох людей спосіб поспілкуватися з владою, як письмове звернення, себе зжив у багатьох регіонах: відповіді надаються або з порушенням строків, або формально-незмістовні, або не надаються взагалі.
Гарячі телефонні лінії чи особисті прийоми владників, за висновками КВУ, у громадян, які не прагнуть вирішити особисту проблему, популярністю не користуються. А що стосується звітів посадових осіб про свою діяльність, то у них вони себе тільки розхвалюють: критичні зауваження або відсутні взагалі, або присутні в тій кількості, в якій цього вимагають прийняті чиновниками стандарти, - зауважує КВУ.
Прес-служби деяких органів влади вірні принципам своїм господарів. Під час опитування журналістів незалежних видань експерти КВУ дуже часто чули думку, що "головна функція відомчих прес-служб – фільтрація інформації".
Найбільшим порушенням прозорості діяльності органів влади КВУ вважає обмеження доступу журналістів на прес-конференції посадових осіб. Це може бути відсутність запрошення, відмова у акредитації або фізичне недопущення представника ЗМІ на заходи, які проводить влада. Такі приклади спостерігались, зокрема, у Кривому Розі, коли журналісти систематично не допускались на сесії міськради, а прокуратура та обласна адміністрація не звертають уваги на журналістські протести.
На фоні нульового, за висновками КВУ, рівня залучення громадськості до процесу ухвалення рішень, чи не вибуховою активністю характеризується всенародне обговорення змін до Конституції України, запропонованих президентом України. Проте і в цьому випадку моніторники від КВУ не задовольнилися, визнавши, що "характер та форма його проведення не відповідали задекларованим демократичним стандартам".
