Леонід Кучма як архітектор сучасної Малоросії

2 перегляди
П'ятниця, 26 вересня 2003, 15:39
Тиждень тому вітчизняні ЗМІ донесли до кожного українця новину про те, що в Херсоні встановлено і надзвичайно урочисто відкрито пам’ятник генерал-губернатору князю Потьомкіну.

Здавалося б, цей приурочений до ювілейного дня міста захід – один з прикладів традиційного ще з радянських часів підходу до організації подібних "народних гулянь". Нічого іншого, крім втіхи та гордості за сучасну масову культуру, він, за задумом, мабуть, і не повинен був викликати. Однак, як на мене, цей захід є символічним в іншому розумінні...

Для стороннього спостерігача низка подій в українському політикумі, що останнім часом мали місце, навряд чи може здатися взаємопов’язаною і, тим більше, елементами одного задуму, якщо хочете, різними частинами однієї великої картини.

Маю на увазі чергову "активізацію" політичної реформи та підписання угоди про створення Єдиного економічного простору між Україною, Росією, Білорусією та Казахстаном. Для мене ж ці події – завершальний етап реалізації грандіозного за масштабами проекту, який умовно можна назвати "Сучасна Малоросія".

Кажуть, що велике художнє полотно можна належно оцінити лише на відстані. Саме тому сьогодні вже можна з впевненістю сказати, що за 10 років свого перебування при владі у якості прем’єр-міністра та президента України Леонід Кучма на рівні масової культури, а тепер вже й на інституційно-державному рівні послідовно вкорінював ідею малоросійства.

Це має початок у тому, що за час існування незалежної України українська культура майже повністю витіснена з телеефіру, шпальт газет, концертних майданчиків. Це, у разі проведення т.зв. "політичної реформи", має завершитися тим, що главу Української держави обиратиме навіть не Верховна Рада України, а Кремль. До речі, під час підписання угоди про створення Єдиного економічного простору Кучма недвозначно дав зрозуміти, що кандидатура майбутнього президента України буде погоджуватися з Путіним.

Однак, найстрашнішим є не політичне чи економічне "малоросійство", яке нав’язується Україні, а те, що в його основі лежить світоглядна позиція президента України, яку він надзвичайно активно намагається перетворити на державну ідеологію.

У цьому контексті багато матеріалу для роздумів дає чергова книжка Кучми "Україна – не Росія". Вже сама назва цього витвору сучасної політико-філософської думки кидається в очі й викликає деякий подив. У моєму розумінні, наприклад, глава держави (будь-якої, не лише української), яка декларує європейський вибір, прагне розбудовувати власну державу, мав би назвати свою книжку якось на зразок "Україна в Європі" або "Україна: на шляху до державності" тощо.

Що ж Україна для Кучми? Щось незрозуміле україно-російсько-білоруське. Губернія з неповноцінними громадянами, які ніяк не можуть визначитися, хто ж вони є: українці, росіяни, білоруси чи щось "середнє". А сам автор, певно, мислить себе таким-собі генерал-губернатором, одним із згаданих ним нібито козацьких ватажків, які, догоджаючи російському самодержавству, разом з тим або тим самим намагалися, мовляв, принести користь й Україні.

Саме в такій якості Кучма повністю задовольняє Москву. Саме так він перетворюється на її фаворита. Можливо, за задумом, виходить на рівень Потьомкіна, ім’я якого в Україні зараз роблять популярним.

Показово й те, що написана "Україна – не Росія" в оригіналі російською мовою. Пояснюючи цю обставину, Кучма визнав, що "до цього часу не може зовсім вільно писати українською". Цікаве зізнання, особливо, зважаючи на вимогу Конституції України щодо того, що глава держави мусить володіти державною мовою! Я особисто завжди вважав, що вміння писати є необхідною складовою володіння мовою...

Останнім часом ми, можливо, є свідками завершення формування того, що незабаром можна буде назвати сучасною Малоросією. Закінчення визначеного чинною Конституцією строку перебування при владі Кучми лише активізувало цей процес. Тож пожвавлення дискусій навколо політичної реформи та останні конституційні ініціативи Банкової, мабуть, не слід вважати наслідком виключно загострення потреби політичного "виживання" нинішнього президента.

Досить "вчасно" виникла й ініціатива щодо формування нової геополітичної архітектури на теренах СНД, в рамках якої Україна має всі шанси перетворитися на губернію у складі Великоросійської імперії. Як тут не згадати Потьомкіна та його Малоросію?


Автор: Микола Томенко, директор Інституту політики, народний депутат, фракція "Наша Україна"


Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua