Як не дати спокусити Київ
Понеділок, 13 жовтня 2003, 00:00
Макфарлейн був радником із національної безпеки президента США Рональда Рейгана
На Україні розігрується дуже важлива для інтересів Заходу драма, яка, можливо, визначить, чи залишиться ця країна з 50-мільйонним населенням, що недавно здобула незалежність, суверенною, орієнтованою на демократичний шлях розвитку й свободу державою, чи знову зробиться васалом Росії.
Після багатьох місяців наполегливих умовлянь Москви Росія, Україна, Казахстан і Білорусія два тижні тому підписали меморандум про намір створити єдиний економічний простір, офіційно - квазімитний союз, але також і крок, що свідчить про інтерес Росії до об'єднання цих країн у політично більш органічний союз із Москвою. Ясно, що уряд Сполучених Штатів вбачає для себе небезпеку, якщо російському тискові буде дозволено запанувати.
Коли український прем'єр-міністр Віктор Янукович на цьому тижні був у Вашингтоні, одним з питань, що обговорювалися з ним, напевно було прийняте державною трубопровідною компанією України на минулому тижні рішення змінити напрямок потоку в нафтопроводі "Одеса-Броди" в інтересах Росії - рішення, що зачепило інтереси українського уряду, інтереси цієї країни й інтереси нафтовидобувних країн Каспійського регіону.
Україна побудувала цей нафтопровід, що був введений в експлуатацію в 2001 році, щоб транспортувати каспійську нафту до своєї країни і далі до Польщі та Західної Європи. Була надія, що тим самим вдасться знизити залежність України від російської нафти, диверсифікувати джерела постачання Польщі і, особливо, Німеччини і забезпечити вихід до Європи для нафти Казахстану. Усе це також узгоджується з американською - і значною мірою з європейською - політикою в питанні про каспійські енергоносії й диверсифікованість постачання нафтою Європи.
Однак російські олігархи (яких, на жаль, підтримала англійська компанія "British Petroleum") зацікавлені в тому, щоб самим використовувати цей нафтопровід, але в протилежному напрямку, для експорту російської нафти через Чорне море і чорноморські протоки. Тим самим був би поставлений хрест на надіях, що покладалися на цей український нафтопровід, не говорячи вже про те, що це призвело б до небезпечного збільшення проходу танкерів через протоку Босфор, де судноплавство і без того вже занадто інтенсивне.
Не дивно, що уряд у Києві й особисто президент Леонід Кучма виступили проти позиції державної трубопровідної компанії. У них є правова можливість скасувати це рішення; але чи вистачить їм сили волі стати проти інтересів Москви? Вашингтон має можливість висловитися на їхню підтримку.
Однак Сполучені Штати, здається, настільки заплуталися у своєму прагненні якомога швидше побачити свідчення соціальних і політичних реформ на Україні й у своєму бажанні уникнути ускладнень у відносинах із Москвою, що ризикують втратити майже весь свій вплив на Україну і знизити можливості цієї країни по проведенню реформ.
Завжди важко знати міру у використанні значних важелів впливу Вашингтона на інші уряди в напрямку здійснення змін, щоб не примусити їх до того, на що вони в даний момент не здатні. А до недавньої пори Україна не намагалася полегшити Америці цю задачу. Однак, оглядаючись на недавнє минуле, можна бачити численні приклади того, що Україна, нарешті, твердо вирішила піти назустріч Заходові і, зокрема, Сполученим Штатам, у надії на відповідну допомогу, яка дозволить витримати тиск, якого вона зазнає зі Сходу.
Перед війною в Іраку Україна направила до Кувейту 500 військових фахівців, навчених знищенню хімічної зброї, щоб можна було швидко використовувати їх у разі потреби. Під час війни Україна допомагала повітряним перевезенням у цей регіон і відкрила свій повітряний простір для військово-транспортних літаків США і їхніх союзників. Нарешті, 4 місяці тому, коли далеко не всі із союзників Америки були готові допомагати їй, Україна зробила дуже важкий крок, направивши бригаду солдатів, щоб змінити американських морських піхотинців на передовій в Іраку.
Крім військової активності, Україна почала звертати серйозну увагу на інші пункти нашого порядку денного реформ, включаючи підвищення захищеності інтелектуальної власності і вирішення різноманітних торгівельних суперечок. Україна хоче вступити до Світової організації торгівлі (СОТ) і демонструє готовність вжити важких заходів, щоб відповідати вимогам цієї організації.
І, мабуть, найбільш вражаючим є те, що нинішній президент України має намір через рік, після проведення нових виборів, залишити свою посаду, яку він займає другий термін поспіль - гігантський крок найглибшої важливості для того, щоб демократична практика стала в Україні нормою. Коротше, Україна хоче бути західною країною, але їй потрібна допомога.
Економіка України росте - у нинішньому році приблизно на 5% - однак вона гостро потребує інвестицій, щоб створити нові робочі місця і скоротити "відтік інтелекту" талановитої молоді, а також знизити політичний тиск, яким супроводжується високий рівень безробіття. На жаль, можливості Америки по торгівлі з Україною серйозно страждають від обмежень, що накладаються прийнятою в роки "холодної війни" поправкою Джексона-Веніка (Jackson-Vanik), що забороняє американським фірмам торгувати з країнами з "неринковою" економікою.
Коли пан Янукович був у Білому домі, він прагнув одержати тверду обіцянку президента США вжити енергійних заходів із скасування цього анахронізму. Далі, адміністрації Буша-молодшого варто подумати, що вона може зробити в напрямку підвищення зацікавленості бізнесменів в інвестиціях в Україні - включаючи такі речі, як підтримка компанією "Overseas Private Investment Corp." фондів, що фінансують довгострокові проекти в Україні, і виділення кредитів Експортно-імпортного банку США з метою полегшення експорту товарів в Україну.
Сполучені Штати і їхні союзники в Європейському Союзі досить сильно зацікавлені в тому, щоб перешкодити заманюванню України, Казахстану й інших колишніх радянських республік назад у російську орбіту. Величезні нафтові резерви Казахстану варто направити на західноєвропейські ринки, у тому числі через нафтопровід "Одеса-Броди". Зусиллям Росії по зміні напрямку потоку в цьому нафтопроводі в угоду власним комерційним інтересам варто противитися, причому не одному тільки Вашингтону.
Абсолютно очевидно, що інші справи - у першу чергу контртероризм - вимагають пріоритетної уваги. Однак Україна довела, що вона стоїть на боці коаліції у війні в Іраку і більш ніж готова ділитися розвідувальною інформацією і робити іншу корисну допомогу в наших зусиллях по розгрому "Аль-Каїди". Настав час відплатити Україні за її добру волю конкретними заходами підтримки. Тому що, якщо ми цього не зробимо, тиск Москви може виявитися занадто сильним, і ми втратимо історичну можливість консолідувати демократичне майбутнє України.
Переклад "ИноСМИ"
На Україні розігрується дуже важлива для інтересів Заходу драма, яка, можливо, визначить, чи залишиться ця країна з 50-мільйонним населенням, що недавно здобула незалежність, суверенною, орієнтованою на демократичний шлях розвитку й свободу державою, чи знову зробиться васалом Росії.
Після багатьох місяців наполегливих умовлянь Москви Росія, Україна, Казахстан і Білорусія два тижні тому підписали меморандум про намір створити єдиний економічний простір, офіційно - квазімитний союз, але також і крок, що свідчить про інтерес Росії до об'єднання цих країн у політично більш органічний союз із Москвою. Ясно, що уряд Сполучених Штатів вбачає для себе небезпеку, якщо російському тискові буде дозволено запанувати.
Коли український прем'єр-міністр Віктор Янукович на цьому тижні був у Вашингтоні, одним з питань, що обговорювалися з ним, напевно було прийняте державною трубопровідною компанією України на минулому тижні рішення змінити напрямок потоку в нафтопроводі "Одеса-Броди" в інтересах Росії - рішення, що зачепило інтереси українського уряду, інтереси цієї країни й інтереси нафтовидобувних країн Каспійського регіону.
Україна побудувала цей нафтопровід, що був введений в експлуатацію в 2001 році, щоб транспортувати каспійську нафту до своєї країни і далі до Польщі та Західної Європи. Була надія, що тим самим вдасться знизити залежність України від російської нафти, диверсифікувати джерела постачання Польщі і, особливо, Німеччини і забезпечити вихід до Європи для нафти Казахстану. Усе це також узгоджується з американською - і значною мірою з європейською - політикою в питанні про каспійські енергоносії й диверсифікованість постачання нафтою Європи.
Однак російські олігархи (яких, на жаль, підтримала англійська компанія "British Petroleum") зацікавлені в тому, щоб самим використовувати цей нафтопровід, але в протилежному напрямку, для експорту російської нафти через Чорне море і чорноморські протоки. Тим самим був би поставлений хрест на надіях, що покладалися на цей український нафтопровід, не говорячи вже про те, що це призвело б до небезпечного збільшення проходу танкерів через протоку Босфор, де судноплавство і без того вже занадто інтенсивне.
Не дивно, що уряд у Києві й особисто президент Леонід Кучма виступили проти позиції державної трубопровідної компанії. У них є правова можливість скасувати це рішення; але чи вистачить їм сили волі стати проти інтересів Москви? Вашингтон має можливість висловитися на їхню підтримку.
Однак Сполучені Штати, здається, настільки заплуталися у своєму прагненні якомога швидше побачити свідчення соціальних і політичних реформ на Україні й у своєму бажанні уникнути ускладнень у відносинах із Москвою, що ризикують втратити майже весь свій вплив на Україну і знизити можливості цієї країни по проведенню реформ.
Завжди важко знати міру у використанні значних важелів впливу Вашингтона на інші уряди в напрямку здійснення змін, щоб не примусити їх до того, на що вони в даний момент не здатні. А до недавньої пори Україна не намагалася полегшити Америці цю задачу. Однак, оглядаючись на недавнє минуле, можна бачити численні приклади того, що Україна, нарешті, твердо вирішила піти назустріч Заходові і, зокрема, Сполученим Штатам, у надії на відповідну допомогу, яка дозволить витримати тиск, якого вона зазнає зі Сходу.
Перед війною в Іраку Україна направила до Кувейту 500 військових фахівців, навчених знищенню хімічної зброї, щоб можна було швидко використовувати їх у разі потреби. Під час війни Україна допомагала повітряним перевезенням у цей регіон і відкрила свій повітряний простір для військово-транспортних літаків США і їхніх союзників. Нарешті, 4 місяці тому, коли далеко не всі із союзників Америки були готові допомагати їй, Україна зробила дуже важкий крок, направивши бригаду солдатів, щоб змінити американських морських піхотинців на передовій в Іраку.
Крім військової активності, Україна почала звертати серйозну увагу на інші пункти нашого порядку денного реформ, включаючи підвищення захищеності інтелектуальної власності і вирішення різноманітних торгівельних суперечок. Україна хоче вступити до Світової організації торгівлі (СОТ) і демонструє готовність вжити важких заходів, щоб відповідати вимогам цієї організації.
І, мабуть, найбільш вражаючим є те, що нинішній президент України має намір через рік, після проведення нових виборів, залишити свою посаду, яку він займає другий термін поспіль - гігантський крок найглибшої важливості для того, щоб демократична практика стала в Україні нормою. Коротше, Україна хоче бути західною країною, але їй потрібна допомога.
Економіка України росте - у нинішньому році приблизно на 5% - однак вона гостро потребує інвестицій, щоб створити нові робочі місця і скоротити "відтік інтелекту" талановитої молоді, а також знизити політичний тиск, яким супроводжується високий рівень безробіття. На жаль, можливості Америки по торгівлі з Україною серйозно страждають від обмежень, що накладаються прийнятою в роки "холодної війни" поправкою Джексона-Веніка (Jackson-Vanik), що забороняє американським фірмам торгувати з країнами з "неринковою" економікою.
Коли пан Янукович був у Білому домі, він прагнув одержати тверду обіцянку президента США вжити енергійних заходів із скасування цього анахронізму. Далі, адміністрації Буша-молодшого варто подумати, що вона може зробити в напрямку підвищення зацікавленості бізнесменів в інвестиціях в Україні - включаючи такі речі, як підтримка компанією "Overseas Private Investment Corp." фондів, що фінансують довгострокові проекти в Україні, і виділення кредитів Експортно-імпортного банку США з метою полегшення експорту товарів в Україну.
Сполучені Штати і їхні союзники в Європейському Союзі досить сильно зацікавлені в тому, щоб перешкодити заманюванню України, Казахстану й інших колишніх радянських республік назад у російську орбіту. Величезні нафтові резерви Казахстану варто направити на західноєвропейські ринки, у тому числі через нафтопровід "Одеса-Броди". Зусиллям Росії по зміні напрямку потоку в цьому нафтопроводі в угоду власним комерційним інтересам варто противитися, причому не одному тільки Вашингтону.
Абсолютно очевидно, що інші справи - у першу чергу контртероризм - вимагають пріоритетної уваги. Однак Україна довела, що вона стоїть на боці коаліції у війні в Іраку і більш ніж готова ділитися розвідувальною інформацією і робити іншу корисну допомогу в наших зусиллях по розгрому "Аль-Каїди". Настав час відплатити Україні за її добру волю конкретними заходами підтримки. Тому що, якщо ми цього не зробимо, тиск Москви може виявитися занадто сильним, і ми втратимо історичну можливість консолідувати демократичне майбутнє України.
Переклад "ИноСМИ"
