Політична боротьба та політична дріб`язковість

Вівторок, 21 жовтня 2003, 15:19
У неділю, 19 жовтня, один з ймовірних кандидатів на посаду президента перегонів 2004 р. відвідав із дружнім і, отже, абсолютно мирним візитом батьківщину полум'яного кавалериста, маршала, згодом формального керівника Радянського Союзу Клима Ворошилова.

На власному досвіді вищезазначений кандидат, його почт та тисячі мирних луганських обивателів в черговий раз переконалися, що традиції громадянської війни досьогодні міцно вкорінені в головах керівників міста та області.

Розмах, правда, не той. Життя в умовах громадянського миру, який панує в країні, даються-таки взнаки. Окрім того, на відміну від більшовицьких діячів, які добре розуміли, що вони роблять, луганські можновладці (між іншим, так само, як й інші можновладці) того, що роблять – не розуміють.

Зрив заздалегідь запланованої зустрічі вищезгаданого потенційного кандидата із своїми прихильниками під дахом одного з місцевих залів зібрань перетворив саму зустріч на багатотисячний та багатогодинний мітинг під відкритим небом у центрі міста. Метеорологічні умови сприяли.

Пропагандистський ефект від цього заходу просто неба та відключення місцевих телеканалів від мережі з метою не допустити вищезгаданого кандидата до телеефіру, як ви розумієте, перевершив всі сподівання. Влада знову зробила для відомого кандидата набагато більше, ніж всі його штаби та прибічники разом узяті.

Річ навіть не в тім, що неймовірна за сучасних українських умов популярність вищезазначеного кандидата просто дратує як саму владу, так й інших можливих претендентів.

Річ у тім, що одним (але лише одним!) з джерел такої популярності є виплекана владою за останні 10 років недовіра народу до самої влади.

Про це ясно свідчать, наприклад, результати соціологічних опитувань. Так, за людину, яка цю владу в очах громадян персонально уособлює, ні за яких обставин не проголосує 68% виборців, які категорично не відмовляються прийти на вибори (ще 20% вважають можливість свого голосування за діючого президента "малоймовірною").

Відповідні показники голови Верховної Ради складають 52% та 36%, прем'єр-міністра - 45% та 25%, шефа президентської канцелярії – 48% та 28% (джерело: "Імідж-контроль", загальноукраїнська репрезентативна вибірка, 5906 опитаних, жовтень 2003).

Між іншим, така "популярність" перших керівників держави є прямою загрозою національній безпеці країні. Саме цим, до слова, користується політичний провід однієї північно-східної держави – наприклад, намагаючись захопити один з українських островів в акваторії одного з її південних морів. І це за умови, що в України таких морів лише два!

Всі оті луганські викрутаси, а вони є показовими для всієї країни, залишки довіри до влади зводять нанівець. Влада повинна бути широкою, милою, щедрою та доброзичливою – як пересічний новоукраїнець в гарному ресторані, а не скупа, дріб'язкова та нечиста - як бомж у вуличному пункті прийому склотари.

Крім того, такі дрібні та брудні дії є політично самовбивчими не тільки для київського керівництва теперішнього луганського проводу, але і для нього самого.

Максимум через рік начальство в Києві може і змінитися. Найбільш вірогідний переможець президентських перегонів хоч і є людиною толерантною та незлопам'ятною, але навіть ці якості мають свої межі.

Адже безмежними в цьому світі є тільки Боже милосердя та людська дурість. В цьому сенсі не можна бути впевненими, що луганський губернатор (чи як його там) забезпечив собі безхмарну кар'єру в майбутньому.



Автори: Костянтин Малєєв, Данило Яневський, Інститут політичного моделювання


"Українська правда" у Threads

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Читайте УП В Google News