Україна, в якій поки є за що боротися

Понеділок, 29 грудня 2003, 19:30
Про події останнього тижня писати важко, але треба. Ми стоїмо на початку вирішальної бійки за владу в цій східноєвропейській чи західноазійській державі. Найближчі місяці покажуть, який саме епітет пристане до України.

Верховенство права чи верховенство закону? Між цим треба обирати, намагаючись зрозуміти чи засудити опозицію, яка перетворила парламент чи то на цирк, чи на сцену лютої драми.

Звичайно, "Наша Україна", Блок Юлії Тимошенко і Соцпартія вийшли за межі закону. Але вони заслуговують на виправдання. Чому? Пояснення дуже спрощене чи навіть примітивне. Бо, чітко дотримуючись верховенства закону, Сталін розстрілював мільйони, а Лукашенко вибудовував диктатуру.

Коли українською перекладають якийсь документ міжнародної організації, то в тексті інколи можна зустріти вимогу впровадження "верховенства закону". Ця помилка перекладача може створити неправдиве уявлення про головну цінність демократичного світу.

Лише верховенство права. Тільки воно дозволяє демонтувати тоталітарні режими, вимагати соціальних гарантій, історичної справедливості чи просто сидіти на траві в центрі Лондона. Верховенство права – це те, що не намацується руками, але що наповнює легені повітрям свободи.

Щоб зрозуміти українську опозицію, під час урядових консультацій у Берліні взимку 2004 Кучмі разом із Медведчуком треба сходити у одне історичне місце. Вихід на метро "КохШтрасе", музей берлінської стіни на "Чекпойнт Чарлі".

Тут стояв пропускний пункт із американського сектора Західного Берліна у радянську частину міста. У одній із квартир розміщено приватний музей, де серед експонатів – пристрої для перевезення людей через берлінську стіну: від повітряних куль до валіз, в які запаковували біженців із радянської Німеччини.

Але виходить, що цей музей вихваляє порушників закону – адже всі перебіжчики відразу ставали зрадниками, а перевізники – їх спільниками. Але цей музей – меморіал верховенству права. Принципу, що не дозволяє закону ставати знаряддям в руках тирана.

Вибори-2006 переносяться на 2004

Війна, яка минулого тижня розгорнулася у парламенті, була єдиною можливою відповіддю владі. Яка спробувала перетворити тоталітарну президентську Україну на таку ж саму, але парламентську.

Ющенко помилився з реакцією на заклик до політреформи. Замість "ні" він мусив сказати "так". І очолити процес розробки змін до Конституції. Поводити себе цинічно і, як Сусанін, завести політреформу в хащі, з яких не було б уже повернення. Можливо, попутно йому вдалося б домогтися головного – пропорційного закону про вибори.

Однак влада з самого початку тримала ініціативу в своїх руках. В таких умовах втрачають сенс аргументи тих, хто звинувачує опозицію через її поведінку протягом останніх днів. Мовляв, їм треба було проголосувати всі три законопроекти і далі намагатися проштовхнути свої зміни до Конституції.

Насправді, компроміси з владою можливі в одному – тобі дається право вибрати спосіб зґвалтування. На етапі підготовки питання соціалісти намагалися діяти конструктивно – в результаті жодна з їх принципових вимог не врахована.

Заклик до діалогу з Банкової є аудіокасетою, записаною для прослуховування на тусовках міжнародної спільноти. Насправді, владі треба одне – передати головні владні повноваження в державі тому органу, який Ющенко не зможе очолити в 2004. Хоч Спілці адвокатів, хоч Федерації футболу...

Також зрозуміло, що владу не влаштує сценарій, за яким всенародні вибори президента-2004 передують виборам президента парламентом-2006. Бомбу закладено у послідовності виборів.

Якщо Ющенко стане президентом-2004, то він гарантовано проведе у парламент-2006 як мінімум 151 свого прихильника. Популярний пропрезидентський блок підтримає народ. Далі. Цей новий парламент має обрати нового президента. Але припустимо, що Ющенко дає команду своєму 151 соратнику не брати участь у виборах. В результаті не набирається 300 голосів, які потрібні для обрання президента у парламенті. Ющенко залишається президентом. Верховна Рада розпускається. Все починається по новій.

Ця ідіотична хронологія зрозуміла всім. Тим більше Медведчуку. Саме тому він знає, що єдиним шляхом порятунку є норма, за якою вибори президента у Верховній Раді мають відбутися уже в 2004. І конституційну підміну, яка переключить на цей сценарій, треба зробити в останній момент.

Домогтися цього легко. В другому читанні зміни до Конституції будуть голосуватися постатейно. Всі норми проголосують, а останнє – перехідні положення, що гарантують у 2004 всенародні вибори президента – проголосувати не зможуть. Ну, СДПУ(О) "випадково" пропустить сесійне засідання.

І тоді все – нові положення Конституції з обранням глави держави 300 депутатами починають діяти прямо в 2004. Але 300 голосів для виборів нового президента силами цієї Верховної Ради знайти буде неможливо. І Кучма залишається в.о. президента, а парламент, згідно з підкоригованою Конституцією, розпускається.

А ми-то думаємо, чому Медведчук так стрімко розбудовує партійну систему?.. Бо розуміє, що вибори до Верховної Ради можуть відбутися на два роки раніше.

Ющенко як Саакашвілі

Саме тому опозиція обрала варіант "дурдом у парламенті". Вона має уже зараз блокувати конституційну реформу – щоб вона була нелегітимно проголосована не тільки в другому читанні, але і в першому.

Зміни до Конституції, ухвалені підняттям рук, стануть викликом європейській демократії. І якщо раніше Європа не дуже розумілася на тонкощах політреформи в Україні, то тепер навіть мешканцям Ліхтенштейну ясно, чому Банкова будь за що хоче провести її до жовтня 2004.

Можна не сумніватися, що українське питання будуть за терміновою процедурою слухати на сесії ПАРЄ у січні. Для внесення його у порядок денний треба 2/3 голосів євродепутатів. Вони гарантовані – як відомо, на осінній сесії ПАРЄ всі рішення, які дратували українську владу, були прийняті не 2/3 голосів, а 7/8. Для голосування резолюції потрібна взагалі проста половина голосів. Вони також гарантовані. А серед пропозицій, які будуть лунати на січневій сесії, стоятиме вимога призупинити (вперше в історії Ради Європи) членство України.

Звичайно, на такий різкий крок Страсбург може не піти. Але увагу Європи на Україні буде сконцентровано.

Тут треба висловити окрему подяку депутату з "Трудової України" Тетяні Засусі, яка в день внесення змін до Конституції мала гарний настрій. В момент голосування вона вирішила підняти дві руки. Вчинок володарки ордену "Герой України" оцінили фотожурналісти.

Тепер фото із Засухою, яка голосує двома руками за Конституцію, активно тиражується. Складно придумати кращу ілюстрацію підступності кучмізму як для аудиторії простих громадян, так і для євродіячів. Тож після закінчення революції новій українській владі варто вручити Засусі ще одну медаль.

А жорстка відповідь опозиції на зміни до Конституції показала, що вона готується саме до радикального сценарію.

Тиждень протистояння у парламенті зміцнив опозицію сильніше, ніж півтора роки періодичної боротьби. Більше того, набагато ціннішим є інший здобуток – з утопічних мрій про єдиного кандидата в президенти від четвірки нарешті викристалізувалася трійка "Наша Україна", БЮТ і СПУ.

Ще два тижні тому, по поверненні з Канади, Тимошенко виміряла, у кого більші шанси на перемогу – в Ющенка чи кандидата від КПУ, СПУ і БЮТ. А друга особа Соцпартії Йосип Вінський пропонував Мороза як єдиного кандидата від четвірки. Сьогодні Тимошенко називає Ющенка Саакашвілі, а Вінський заміщає Мороза у штабі опозиції.

Тож до здобутків парламентського протистояння можна віднести остаточну відмову від міфу про якусь четвірку. Натомість опозиціонерам з трьох фракцій прищеплюють відчуття ліктя, створено робочі групи: депутатів розподілили за сферами відповідальності. За відсутності Мороза частина СПУ все частіше дивиться у бік Ющенка. На базі трійки створюється прообраз єдиного штабу.

Щоправда, поки незрозуміло, де він буде застосовуватися – у боротьбі проти змін Конституції чи в президентській кампанії. Схоже на те, що обидва процеси будуть суміщені.

Найпопулярніший аргумент проти опозиції за підсумками цих подій – от, мовляв, вони показали своє обличчя. Опозиція це теж розуміла, коли влаштувала балаган під куполом. Тому очевидний висновок – Ющенко починає сценарій революції. Швидкої не вийде – бо свята. Буде повзуча революція. Головна проблема – як перекинути місток обурення з грудня на січень, коли через свята два тижні випадають з життя.

Кучмуністи

Головною загадкою минулого тижня була відсутність у Києві Мороза. Думки про безвідповідальність Мороза члени СПУ намагалися розвінчати заявами, що лідер поїхав відпочити, оскільки його присутність нічого не змінить. Можливо, це і так, але для демонстрації політичної солідарності він мусив стояти поруч із Ющенком і Тимошенко. Як відомо, прихід на похорон також нічого не змінює в долі небіжчика.

Висновок із цього може бути лише один – Мороз не хотів фігурувати на фоні парламентських барикад. Можливо, він розраховує стати посередником у парламентській війні, яка знову спалахне у січні. Можливо, він не хоче грати тоді, коли драматургом виступає не він, а Ющенко. Можливо, Мороз обрав імідж "зваженого політика" перед президентською гонкою.

Ще одна особа, яка заслуговує на окрему згадку – лідер Компартії Петро Симоненко, який пройшов точку неповернення у грі з Банковою. Він може прикриватися програмними постулатами КПУ про "владу – радам". Але ніде він не знайде у документах комуністів доказів, що вони повинні стати змовниками Кучми, проти якого безуспішно борються 10 років.

Після голосування минулої середи на вибір Компартії залишилося дві крайнощі.Перша – іти з владою до кінця і голосувати зміни до Конституції в 300 голосів. При цьому усвідомлюючи, що Кучмі з Медведчуком не потрібні вибори президента у Верховній Раді аж в 2006. Тільки в 2004. І в останній момент виявиться, що голосує КПУ саме за це.

Іншою альтернативою для КПУ є зупинитися на досягнутому – ухваленні змін до Конституції в першому читанні. Однак це вже не змінить факту голосування, інші три опозиційні сили розпочали активну антикомуністичну кампанію. І найбільше в ній зацікавлені соціалісти – бо саме до них перейде розчарований у Симоненкові електорат.

Крім того, зараз час для появи опозиції всередині самої Компартії. Амбіційному Грачу складно буде знайти кращий момент, щоб стати альтернативою Симоненку.

"Золота акція" комуністів почала вилазити боком. Бо поведінка опозиції згуртувала провладні фракції навколо політреформи. Пропорційно напруженню, яке привноситиме трійка, щільніше притискатимуться один до одного і кучмісти.

Якщо раніше були сумніви, що всі 239 більшовиків як один проголосують зміни до Конституції, то тепер більшовики змушені будуть це зробити. На це їх підштовхне і побоювання радикальності опозиції, і розмова очі в очі з Кучмою і Медведчуком. Тому доля політреформи зосередиться в руках КПУ. І будь-яке її рішення буде зрадою – або електорату, або своїх попередніх вчинків і програмних догм.

powered by lun.ua