"Сільські вісті" як дзеркало вибірковості українського правосуддя

Вівторок, 3 лютого 2004, 12:35
"Нам сверху видно все, ты так и знай…"

Можливість закриття "Сільських вістей" почали вивчати ще до того, як пан Шлаєн подав позов до Шевченківського суду Києва. Причому цікавився наявністю розпалювання міжнаціональної ворожнечі не хто інший, як... Віктор Медведчук.

Вже через кілька днів після того, як 30 вересня 2003 року в "Сільських вістях" з'явилася стаття "Євреї в Україні сьогодні", у кабінеті директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України задзеленчав телефон. Це з адміністрації президента попросили підготувати по цій статті експертний висновок.

Згодом надійшла й офіційна "бомага" на бланку адміністрації президента – за персональним підписом Віктора Володимировича Медведчука.

Інститут – державна, бюджетна установа, а тому подібні доручення виконувати зобов'язана. У результаті з'явився експертний висновок, яким констатувалося, що стаття "Сільських вістей" містить "підміну понять", "бездоказовість положень" та "подвійні стандарти при характеристиці об'єкта дослідження".

Риска у фатальному для "Сільських вістей" висновку підводилася наступними словами: "Публікація Яременка стимулює серед читацької аудиторії настрої підозріливості, недовіри до єврейської національної меншини, які можуть перерости у психологію упередженості щодо неї і стати сприятливим ґрунтом для пропаганди антисемітизму. Статтю можна оцінити як таку, що здатна негативно вплинути на стан міжетнічних відносин в Україні".

Можна було б тільки вітати таку небайдужість будь-якого з органів державної влади до проблеми збереження міжнаціонального миру та злагоди. Трохи дивує інше.

Раніше, до Медведчукового листа, в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень готували вже три подібних експертних висновки на замовлення різних державних органів (причому всі – протягом останніх двох років!).

Перший писався на замовлення СБУ з приводу публікації у журналі "Персонал", другий робився також по "Персоналу" – але вже на замовлення Держкомнацміграції. Третього експертного висновку "удостоїлася" газетка "Ідеаліст", також на замовлення названого Держкомітету.

Як бачимо, до останнього випадку, коли замовником експертизи виступила АП, це були більш "профільні" установи. Крім того, у всіх попередніх експертизах ці установи реагували на звернення конкретних громадських організацій, занепокоєних подібними публікаціями.

Чому раптом публікацією в "Сільських вістях" перейнявся сам Медведчук, залишається тільки здогадуватися. Причому сам, без будь-якого спонукання.

Бо що стосується Антифашистського комітету, який домігся закриття "Сільських вістей", то його керівник Шлаєн категорично заперечує будь-які контакти з будь-якими державними органами з приводу позову на "Сільські вісті".

Що ж тоді виходить? Якщо глава АП діяв тільки у рамках своїх повноважень як керівник допоміжної структури, що забезпечує діяльність Кучми, то це значить, що до наслідків газетної публікації був небайдужим сам глава держави. Або що у ньому такий інтерес пробудили.

"Кістлява рука" правосуддя

Невідомо, чи Самуїл Асирович Шлаєн з колегами по Міжнародному антифашистському комітету сам додумався до формулювання позову, чи юрист якийсь підказав, але в ефективності вибраної тактики мали можливість пересвідчитися всі.

Тому що позов подавався не за традиційну "образу честі, гідності, ділової репутації та завдання моральної шкоди", а "за розпалювання міжнаціональної ворожнечі".

Спитаєте, яка різниця? А така, що в законі "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" є чітке формулювання: "Суд припиняє випуск видання у разі порушення частини першої статті 3 цього закону…"

А та, у свою чергу, вказує, що "друковані ЗМІ не можуть бути використані для поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України "Про інформацію".

І нарешті, стаття 46 названого Закону гласить: "Інформація не може бути використана для… розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини". Тобто, достатньо визнати ЗМІ таким, що дійсно "розпалює" чи "посягає", щоб єдино можливим вироком було – закрити його.

Разом з тим, справедливими будуть зауваження щодо, наприклад, розпливчастості формулювання, відсутності чітких критеріїв тощо. Врешті-решт, скільки публікацій відповідного змісту повинно з'явитися в газеті, щоб можна було кваліфікувати її як таку, що розпалює міжнаціональну ворожнечу? Питання залишаються відкритими.

Чимале здивування викликає той факт, що, настільки жорстко покаравши газету, суд не виніс жодного рішення щодо автора статей. Хоч позов подавався як до видання, так і до Яременка персонально.

Ну а саме рішення – 18(!) сторінок "густого" тексту – встигли підготувати між двадцятою годиною вечора, коли закінчилося засідання суду, і 12 годиною наступного дня, коли його було оголошено.

Появу похвальної статті про Ірину Саприкіну 22 січня вже нинішнього року в "Урядовому кур'єрі", за тиждень до завершення процесу, будемо вважати випадковим збігом.

Тоді як адміністрація президента так зацікавилася статтею в газеті, що аж замовила експертизу, суд цим своїм законним правом не скористався. Хоч можна було, до речі, замовити експертний висновок на предмет загрози для міжнаціональної злагоди не лише двох текстів, але й цілого видання. Дивно, але не було такої вимоги й з боку відповідачів, переконаних у тому, що тексти і сам факт їх публікації трактують неправильно.

Хоча ні, Яременко просив суддю Ірину Саприкіну (щоправда, марно) провести незалежну експертизу… коментарів позивачів до його цитат, викладених у позовній заяві. З тією аргументацією, що цим коментуванням "у суді пропагується фашизм і расизм", якого у самих цитатах автора й близько нема.

Рикошет по опозиції

"Сільські вісті" та їх захисники однозначно трактують рішення суду як "виконання політичного замовлення адміністрації президента". Прикрили, мовляв, опозиційне видання, розправилися з наймасовішою газетою. З уст лідерів опозиції звучать навіть погрози підняти на захист "Селянки" суспільство. "Захищаючи "Сільські вісті", ми захищаємо демократію і свободу слова…", і так далі.

Емоції з приводу закриття газети цілком зрозумілі. І не лише тому, що втрата настільки масової трибуни – а кожен екземпляр газети з півмільйонним тиражем має кількох читачів – за дев'ять місяців до виборів для будь-якої політичної сили була б дуже болючою.

Навіть по-людськи шкода одну з найстаріших і для багатьох людей улюблену газету, засновану ще у 1920-му році.

Взагалі-то "Сільські вісті" не приховують своєї близькості передусім до Соцпартії та її лідера Олександра Мороза. Але в нинішній "дружбі проти" Леоніда Даниловича газету мали можливість використовувати всі три опозиційні сили. Тож "прикриття" газети завдало удару всім трьом партнерам – СПУ, "Нашій Україні" та БЮТ. Але додаткового удару завдали собі вони самі.

Чесно кажучи, не впевнений, чи політичні лідери (окрім Мороза, звичайно, котрий і сам регулярно друкується в "СВ") читали "підсудні" публікації, перед тим як підписували 29 січня спільну заяву "Геть брудні руки від "Сільських вістей"!"

Зате їхні противники отримали тепер привід полякати народ опозицією, що називається, "в подарунковій упаковці". Мороз, Ющенко та Тимошенко дуже скоро це відчують.

Дивіться найближчі випуски "Проте" на "1+1" – Корчинський з Джангіровим розкажуть про загрозу "нашизму", що називається, "у фарбах".

Читайте газети – вам популярно розтлумачать глибинну спорідненість опозиції з расистами й антисемітами, повболівають за міжнаціональний мир та злагоду в країні й загрозу демократії у випадку приходу "наших" до влади і т.д.

А Віктору Андрійовичу нагадають, що на його рахунку вже була одна "заява трьох". Там було, до речі, щось про "націонал-соціалізм" і "фашизм", і стосувалося це політичних сил, з якими тепер лідер "Нашої України" по один бік барикад.

Не питання, що газету потрібно захищати. Питання, чому у заявах лідерів опозиції немає засудження публікацій, начебто їх і не було.

"Мухи" і "котлети"

А треба було б, для початку, відділити "мухи" від "котлет". Тобто, не заперечуючи зацікавленості влади в ліквідації опозиційного видання, разом з тим визнати – статті в "Сільських вістях", за якими було винесено судове рішення про закриття газети, дійсно антисемітські. Що тільки зайвий раз нагадує і підтверджує – опозиційність та патріотизм самі по собі ще не є гарантією праведності.

Щоби переконатися у цьому, достатньо перечитати "першоджерела" – cтатті професора Василя Яременка "Міф про український антисемітизм" та "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів", опубліковані "Селянкою", відповідно, 15 листопада 2002 та 30 вересня 2003 року.

Це позбавить необхідності займати корисну газетну площу надмірним цитуванням "перлів" автора вищезгаданих статей. І дозволить самостійно переконатися, що аргументи редакції газети та Яременка про "постановчий" характер статей, які нібито покликані були зняти табу і розв'язати дискусію, не витримують ніякої критики.

Тому що, починаючи з критики сіонізму, закінчує автор навішуванням ярликів на весь народ, і навіть закликами до "України для українців". Це нагадує, ніби вам плюнули в обличчя, при цьому обізвали негідником та свинею, а після того всього заявили, що чекають вашої ж ініціативи розпочати дискусію.

Цікаво, хтось би погодився?

І проблема не в тому, що сьогодні не дозволено обговорювати якісь питання, зокрема, тему єврейського колабораціонізму, як це стверджував у розмові з "УП" пан Яременко.

Проти існування євреїв-фашистів, як і євреїв-антисемітів, не заперечує он навіть міністр "кровожерного" уряду Ізраїлю під керівництвом Аріеля Шарона, а колишній наш співвітчизник-дисидент Натан Щаранський.

Можна по-різному – в тому числі й різко негативно – оцінювати політику Ізраїлю стосовно Палестини. Але не дозволено навішувати ярлики на весь народ – будь-який.

В тому числі й міф про український антисемітизм є ярликом, в даному випадку щодо українців. Я, як і пан Яременко, не вважаю, що моєму народу (саме народу) є за що каятися перед євреями, але хіба так ставиться євреями питання? І чи усвідомлюють автор та газета, що своїми публікаціями вони тільки підсилюють міф про мало не вроджений "український антисемітизм"?

І, навпаки, сприяють його культивуванню. Читаю: "Як і в минулі віки, єврейство сьогодні прагне панувати, та вже й панує над українським народом, і збагачуватись за його рахунок".

***

Попри наведені вище закиди на адресу влади й суду, найбільше винна в закритті газети все-таки саме газета. Тому що "підставилася" вона сама.

Інша річ, що, навіть попри наявність кількох антисемітських публікацій, назвати "Сільські вісті" антисемітським виданням було б явним перебільшенням. В усякому разі, покарання, з точки зору здорового глузду, не є адекватним провині газети. І важко уявити собі, щоби видання з 80-літньою історією було закрите з провини кількох окремих осіб. Маю на увазі не АП. Маю на увазі того, хто писав, і тих, хто підписував до друку в газеті.

P.S. А згадувані вище журнал "Персонал" та газета "Ідеаліст" благополучно виходять собі й досі. Хоч перший надає свої сторінки для боротьби із "світовим сіонізмом" та єврейською змовою із номера в номер, а для другої тема єврейської загрози взагалі є чи не єдиною, що "висвітлюється" на її сторінках.

Виходять, незважаючи на звернення громадських організацій, всупереч експертизам, що підтверджують їх антисемітський характер, попри поінформованість відповідних державних органів, включаючи СБУ, Держкомнацміграції та Генеральну прокуратуру... Як тут не подумати про вибіркову дію українського правосуддя.

Читайте також:

Голова Антифашистського комітету: "Позов проти "Сільських вістей" відкликано не буде!"

Опозиція поставила під сумнів свою репутацію

А де ж свобода слова?





powered by lun.ua