Іван-Павло II, Мадлен Олбрайт, Олексій II та Віктор Ющенко
19 березня 2004, 16:46
Всі перелічені у заголовку цієї статті поважні особи були б дуже здивовані, якби дізналися, що опинилися у фокусі уваги лідера українського загону всесвітнього пролетарського руху Петра Симоненка.
Впродовж першої половини березня він дивував світ небувалою активністю та сміливістю суджень та оцінок з різноманітних актуальних питань української зовнішньої та внутрішньої політики.
10 березня на шпальтах ЦО партії Петро Миколайович вкотре влупив прямою наводкою: "Наша Україна", яка суцільно складається з одних тільки "нашистів", – непослідовна дівчина легкої поведінки, Ющенко, як мінімум, прямий агент США абощо.
Питання навіть не в тому, що саме інкримінує політичним опонентам лідер парламентської фракції комуністів, а в тому, яку лексику та тональність він обирає.
11 березня "УП" поінформувала про чергові висловлювання першого секретаря ЦК КПУ. Ось лише декілька прикладів: "Я вважаю, що потрібно негайно оголосити її (Мадлен Олбрайт) персоною нон-грата для України , тому що вона загрожує Україні".
Таку реакцію заявника викликали наступні слова пані Олбрайт: "Якщо ж вибори будуть нечесними, керівництво України повинно знати, що вступ в західні інститути сповільниться, і що їх власні банківські рахунки і привілейовані візи їм не гарантовані. Як і у випадку, якщо партія Кучми стане перекроювати Конституцію на свою користь".
Відповідь пана Симоненка не забарилася: "Це нахабство, якого світ давно не бачив. А щодо України – це просто хамська поведінка", – заявив лідер комуністів, уточнивши, що пані Олбрайт закликала до закриття рахунків фізичних та юридичних осіб за кордоном. Підкреслюємо: насправді вона говорила про рахунки президента Кучми та людей з його оточення.
12 березня нова порція розгорнутих обвинувачень США загалом та Мадлен Олбрайт зокрема були оприлюднені також і "УП" .
14 березня лідер партії переконаних атеїстів на шпальтах "Київського тєлєграфа" вмістив розгорнуту статтю "Держава, релігія, народ, комуністи. Православні українці ніколи не стануть цілувати папську пантофлю".
Суть статті: влада повинна нарешті визнати Українську Православну Церкву, орієнтовану на Московський Патріархат, традиційною та головною конфесією в Україні. Такий заклик, до речі, прямо суперечить основам конституційного ладу в нашій країні і містить безумовний заклик до розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті.
Хто такий Петро Симоненко? Адекватна відповідь є така: перший секретар ЦК Комуністичної партії та керівник її фракції в парламенті.
Партії, яка впродовж останніх 10 років наполегливо працює над іміджем захисника всіх трудящих і знедолених. На 12-му році свого сучасного існування цієї політичної сили її лідер несподівано для багатьох з'ясував, що головними ворогами цих трудящих є Ющенко та його прихильники, відставні чиновники американської адміністрації, Папа Римський та інші вороги московського православ'я.
Але аж ніяк не ті можновладці, які довели країну до її теперішнього стану. Підкреслюємо: саме їх американські рахунки, які сам пан Симоненко оцінює в мільярди доларів, він і захищає в полеміці з Олбрайт.
Треба відзначити, що в сучасній українській політичній історії цей крок не новий. Років так 10 тому мало кому відома полум'яна діячка лівого ґатунку Наталя Вітренко вийшла з лав Соціалістичної партії, заснувала свою організацію і розпочала планомірну активну боротьбу проти можновладців, на захист гноблених та голодних.
Дещо згодом гноблені та голодні із деяким подивом з'ясували, що головними їх ворогами є США, НАТО, МВФ та особисто Джордж Сорос та Олександр Мороз. До цього товариства згодом залучився і Віктор Ющенко.
З'ясувавши це, а також просякнувши (будемо сподіватися, безпідставними) підозрами щодо прямого співробітництва з адміністрацією президента, гнані та голодні негайно відмовили пані Вітренко у своїй підтримці.
Чи можуть гнані та голодні запідозрити в тому самому комуністів і персонально їх лідера? Особливо коли дізнаються, що всі вищенаведені гучні заяви об'єктивно відволікають нашу увагу від простого факту: Симоненко, всупереч рішенням пленуму рідного ЦК, готовий піти на поступки владі з принципового питання – питання про формулу пропорційного виборчого закону.
Цитуємо "Кієвскіє вєдомості" за 16 березня. "У коментарі "Вєдомостям" лідер КПУ Петро Симоненко відзначив:
"Все, що може значно бути значно досконалішим, ніж положення проекту Рудьковського — Ключковського, необхідно обов'язково розглядати. Якщо ми побачимо, що зміна регіональних списків із загальнодержавних на регіональні значно поліпшує систему виборів і наближає кандидатів до виборців, то ми готові цей варіант обговорювати… Ми будемо дивитися, як внести до основного проекту те, що є цікавого та корисного з інших проектів".
Відповідаємо: не тільки можуть, але вже підозрюють. В лютому 2004 р. усі соціологічні заміри засвідчили суттєве падіння рівня електоральної підтримки КПУ та персонально її лідера . Падіння вже сягнуло такої межі, яка робить проблематичним, м'яко кажучи, проходження Симоненка до другого туру президентських виборів.
Запас міцності у комуністів, однак, ще відчутний. До 3-4% бар'єру їм ще падати і падати – часу до наступних парламентських виборів ще вистачає. Відкритим залишається питання – за кого проголосують їх колишні виборці за два роки?
Впродовж першої половини березня він дивував світ небувалою активністю та сміливістю суджень та оцінок з різноманітних актуальних питань української зовнішньої та внутрішньої політики.
10 березня на шпальтах ЦО партії Петро Миколайович вкотре влупив прямою наводкою: "Наша Україна", яка суцільно складається з одних тільки "нашистів", – непослідовна дівчина легкої поведінки, Ющенко, як мінімум, прямий агент США абощо.
Питання навіть не в тому, що саме інкримінує політичним опонентам лідер парламентської фракції комуністів, а в тому, яку лексику та тональність він обирає.
11 березня "УП" поінформувала про чергові висловлювання першого секретаря ЦК КПУ. Ось лише декілька прикладів: "Я вважаю, що потрібно негайно оголосити її (Мадлен Олбрайт) персоною нон-грата для України , тому що вона загрожує Україні".
Таку реакцію заявника викликали наступні слова пані Олбрайт: "Якщо ж вибори будуть нечесними, керівництво України повинно знати, що вступ в західні інститути сповільниться, і що їх власні банківські рахунки і привілейовані візи їм не гарантовані. Як і у випадку, якщо партія Кучми стане перекроювати Конституцію на свою користь".
Відповідь пана Симоненка не забарилася: "Це нахабство, якого світ давно не бачив. А щодо України – це просто хамська поведінка", – заявив лідер комуністів, уточнивши, що пані Олбрайт закликала до закриття рахунків фізичних та юридичних осіб за кордоном. Підкреслюємо: насправді вона говорила про рахунки президента Кучми та людей з його оточення.
12 березня нова порція розгорнутих обвинувачень США загалом та Мадлен Олбрайт зокрема були оприлюднені також і "УП" .
14 березня лідер партії переконаних атеїстів на шпальтах "Київського тєлєграфа" вмістив розгорнуту статтю "Держава, релігія, народ, комуністи. Православні українці ніколи не стануть цілувати папську пантофлю".
Суть статті: влада повинна нарешті визнати Українську Православну Церкву, орієнтовану на Московський Патріархат, традиційною та головною конфесією в Україні. Такий заклик, до речі, прямо суперечить основам конституційного ладу в нашій країні і містить безумовний заклик до розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті.
Хто такий Петро Симоненко? Адекватна відповідь є така: перший секретар ЦК Комуністичної партії та керівник її фракції в парламенті.
Партії, яка впродовж останніх 10 років наполегливо працює над іміджем захисника всіх трудящих і знедолених. На 12-му році свого сучасного існування цієї політичної сили її лідер несподівано для багатьох з'ясував, що головними ворогами цих трудящих є Ющенко та його прихильники, відставні чиновники американської адміністрації, Папа Римський та інші вороги московського православ'я.
Але аж ніяк не ті можновладці, які довели країну до її теперішнього стану. Підкреслюємо: саме їх американські рахунки, які сам пан Симоненко оцінює в мільярди доларів, він і захищає в полеміці з Олбрайт.
Треба відзначити, що в сучасній українській політичній історії цей крок не новий. Років так 10 тому мало кому відома полум'яна діячка лівого ґатунку Наталя Вітренко вийшла з лав Соціалістичної партії, заснувала свою організацію і розпочала планомірну активну боротьбу проти можновладців, на захист гноблених та голодних.
Дещо згодом гноблені та голодні із деяким подивом з'ясували, що головними їх ворогами є США, НАТО, МВФ та особисто Джордж Сорос та Олександр Мороз. До цього товариства згодом залучився і Віктор Ющенко.
З'ясувавши це, а також просякнувши (будемо сподіватися, безпідставними) підозрами щодо прямого співробітництва з адміністрацією президента, гнані та голодні негайно відмовили пані Вітренко у своїй підтримці.
Чи можуть гнані та голодні запідозрити в тому самому комуністів і персонально їх лідера? Особливо коли дізнаються, що всі вищенаведені гучні заяви об'єктивно відволікають нашу увагу від простого факту: Симоненко, всупереч рішенням пленуму рідного ЦК, готовий піти на поступки владі з принципового питання – питання про формулу пропорційного виборчого закону.
Цитуємо "Кієвскіє вєдомості" за 16 березня. "У коментарі "Вєдомостям" лідер КПУ Петро Симоненко відзначив:
"Все, що може значно бути значно досконалішим, ніж положення проекту Рудьковського — Ключковського, необхідно обов'язково розглядати. Якщо ми побачимо, що зміна регіональних списків із загальнодержавних на регіональні значно поліпшує систему виборів і наближає кандидатів до виборців, то ми готові цей варіант обговорювати… Ми будемо дивитися, як внести до основного проекту те, що є цікавого та корисного з інших проектів".
Відповідаємо: не тільки можуть, але вже підозрюють. В лютому 2004 р. усі соціологічні заміри засвідчили суттєве падіння рівня електоральної підтримки КПУ та персонально її лідера . Падіння вже сягнуло такої межі, яка робить проблематичним, м'яко кажучи, проходження Симоненка до другого туру президентських виборів.
Запас міцності у комуністів, однак, ще відчутний. До 3-4% бар'єру їм ще падати і падати – часу до наступних парламентських виборів ще вистачає. Відкритим залишається питання – за кого проголосують їх колишні виборці за два роки?
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування