Іван-Павло II, Мадлен Олбрайт, Олексій II та Віктор Ющенко
П'ятниця, 19 березня 2004, 15:46
Всі перелічені у заголовку цієї статті поважні особи були б дуже здивовані, якби дізналися, що опинилися у фокусі уваги лідера українського загону всесвітнього пролетарського руху Петра Симоненка.
Впродовж першої половини березня він дивував світ небувалою активністю та сміливістю суджень та оцінок з різноманітних актуальних питань української зовнішньої та внутрішньої політики.
10 березня на шпальтах ЦО партії Петро Миколайович вкотре влупив прямою наводкою: "Наша Україна", яка суцільно складається з одних тільки "нашистів", – непослідовна дівчина легкої поведінки, Ющенко, як мінімум, прямий агент США абощо.
Питання навіть не в тому, що саме інкримінує політичним опонентам лідер парламентської фракції комуністів, а в тому, яку лексику та тональність він обирає.
11 березня "УП" поінформувала про чергові висловлювання першого секретаря ЦК КПУ. Ось лише декілька прикладів: "Я вважаю, що потрібно негайно оголосити її (Мадлен Олбрайт) персоною нон-грата для України, тому що вона загрожує Україні".
Таку реакцію заявника викликали наступні слова пані Олбрайт: "Якщо ж вибори будуть нечесними, керівництво України повинно знати, що вступ в західні інститути сповільниться, і що їх власні банківські рахунки і привілейовані візи їм не гарантовані. Як і у випадку, якщо партія Кучми стане перекроювати Конституцію на свою користь".
Відповідь пана Симоненка не забарилася: "Це нахабство, якого світ давно не бачив. А щодо України – це просто хамська поведінка", – заявив лідер комуністів, уточнивши, що пані Олбрайт закликала до закриття рахунків фізичних та юридичних осіб за кордоном. Підкреслюємо: насправді вона говорила про рахунки президента Кучми та людей з його оточення.
12 березня нова порція розгорнутих обвинувачень США загалом та Мадлен Олбрайт зокрема були оприлюднені також і "УП".
14 березня лідер партії переконаних атеїстів на шпальтах "Київського тєлєграфа" вмістив розгорнуту статтю "Держава, релігія, народ, комуністи. Православні українці ніколи не стануть цілувати папську пантофлю".
Суть статті: влада повинна нарешті визнати Українську Православну Церкву, орієнтовану на Московський Патріархат, традиційною та головною конфесією в Україні. Такий заклик, до речі, прямо суперечить основам конституційного ладу в нашій країні і містить безумовний заклик до розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті.
Хто такий Петро Симоненко? Адекватна відповідь є така: перший секретар ЦК Комуністичної партії та керівник її фракції в парламенті.
Партії, яка впродовж останніх 10 років наполегливо працює над іміджем захисника всіх трудящих і знедолених. На 12-му році свого сучасного існування цієї політичної сили її лідер несподівано для багатьох з'ясував, що головними ворогами цих трудящих є Ющенко та його прихильники, відставні чиновники американської адміністрації, Папа Римський та інші вороги московського православ'я.
Але аж ніяк не ті можновладці, які довели країну до її теперішнього стану. Підкреслюємо: саме їх американські рахунки, які сам пан Симоненко оцінює в мільярди доларів, він і захищає в полеміці з Олбрайт.
Треба відзначити, що в сучасній українській політичній історії цей крок не новий. Років так 10 тому мало кому відома полум'яна діячка лівого ґатунку Наталя Вітренко вийшла з лав Соціалістичної партії, заснувала свою організацію і розпочала планомірну активну боротьбу проти можновладців, на захист гноблених та голодних.
Дещо згодом гноблені та голодні із деяким подивом з'ясували, що головними їх ворогами є США, НАТО, МВФ та особисто Джордж Сорос та Олександр Мороз. До цього товариства згодом залучився і Віктор Ющенко.
З'ясувавши це, а також просякнувши (будемо сподіватися, безпідставними) підозрами щодо прямого співробітництва з адміністрацією президента, гнані та голодні негайно відмовили пані Вітренко у своїй підтримці.
Чи можуть гнані та голодні запідозрити в тому самому комуністів і персонально їх лідера? Особливо коли дізнаються, що всі вищенаведені гучні заяви об'єктивно відволікають нашу увагу від простого факту: Симоненко, всупереч рішенням пленуму рідного ЦК, готовий піти на поступки владі з принципового питання – питання про формулу пропорційного виборчого закону.
Цитуємо "Кієвскіє вєдомості" за 16 березня. "У коментарі "Вєдомостям" лідер КПУ Петро Симоненко відзначив:
"Все, що може значно бути значно досконалішим, ніж положення проекту Рудьковського — Ключковського, необхідно обов'язково розглядати. Якщо ми побачимо, що зміна регіональних списків із загальнодержавних на регіональні значно поліпшує систему виборів і наближає кандидатів до виборців, то ми готові цей варіант обговорювати… Ми будемо дивитися, як внести до основного проекту те, що є цікавого та корисного з інших проектів".
Відповідаємо: не тільки можуть, але вже підозрюють. В лютому 2004 р. усі соціологічні заміри засвідчили суттєве падіння рівня електоральної підтримки КПУ та персонально її лідера. Падіння вже сягнуло такої межі, яка робить проблематичним, м'яко кажучи, проходження Симоненка до другого туру президентських виборів.
Запас міцності у комуністів, однак, ще відчутний. До 3-4% бар'єру їм ще падати і падати – часу до наступних парламентських виборів ще вистачає. Відкритим залишається питання – за кого проголосують їх колишні виборці за два роки?
Впродовж першої половини березня він дивував світ небувалою активністю та сміливістю суджень та оцінок з різноманітних актуальних питань української зовнішньої та внутрішньої політики.
10 березня на шпальтах ЦО партії Петро Миколайович вкотре влупив прямою наводкою: "Наша Україна", яка суцільно складається з одних тільки "нашистів", – непослідовна дівчина легкої поведінки, Ющенко, як мінімум, прямий агент США абощо.
Питання навіть не в тому, що саме інкримінує політичним опонентам лідер парламентської фракції комуністів, а в тому, яку лексику та тональність він обирає.
11 березня "УП" поінформувала про чергові висловлювання першого секретаря ЦК КПУ. Ось лише декілька прикладів: "Я вважаю, що потрібно негайно оголосити її (Мадлен Олбрайт) персоною нон-грата для України, тому що вона загрожує Україні".
Таку реакцію заявника викликали наступні слова пані Олбрайт: "Якщо ж вибори будуть нечесними, керівництво України повинно знати, що вступ в західні інститути сповільниться, і що їх власні банківські рахунки і привілейовані візи їм не гарантовані. Як і у випадку, якщо партія Кучми стане перекроювати Конституцію на свою користь".
Відповідь пана Симоненка не забарилася: "Це нахабство, якого світ давно не бачив. А щодо України – це просто хамська поведінка", – заявив лідер комуністів, уточнивши, що пані Олбрайт закликала до закриття рахунків фізичних та юридичних осіб за кордоном. Підкреслюємо: насправді вона говорила про рахунки президента Кучми та людей з його оточення.
12 березня нова порція розгорнутих обвинувачень США загалом та Мадлен Олбрайт зокрема були оприлюднені також і "УП".
14 березня лідер партії переконаних атеїстів на шпальтах "Київського тєлєграфа" вмістив розгорнуту статтю "Держава, релігія, народ, комуністи. Православні українці ніколи не стануть цілувати папську пантофлю".
Суть статті: влада повинна нарешті визнати Українську Православну Церкву, орієнтовану на Московський Патріархат, традиційною та головною конфесією в Україні. Такий заклик, до речі, прямо суперечить основам конституційного ладу в нашій країні і містить безумовний заклик до розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті.
Хто такий Петро Симоненко? Адекватна відповідь є така: перший секретар ЦК Комуністичної партії та керівник її фракції в парламенті.
Партії, яка впродовж останніх 10 років наполегливо працює над іміджем захисника всіх трудящих і знедолених. На 12-му році свого сучасного існування цієї політичної сили її лідер несподівано для багатьох з'ясував, що головними ворогами цих трудящих є Ющенко та його прихильники, відставні чиновники американської адміністрації, Папа Римський та інші вороги московського православ'я.
Але аж ніяк не ті можновладці, які довели країну до її теперішнього стану. Підкреслюємо: саме їх американські рахунки, які сам пан Симоненко оцінює в мільярди доларів, він і захищає в полеміці з Олбрайт.
Треба відзначити, що в сучасній українській політичній історії цей крок не новий. Років так 10 тому мало кому відома полум'яна діячка лівого ґатунку Наталя Вітренко вийшла з лав Соціалістичної партії, заснувала свою організацію і розпочала планомірну активну боротьбу проти можновладців, на захист гноблених та голодних.
Дещо згодом гноблені та голодні із деяким подивом з'ясували, що головними їх ворогами є США, НАТО, МВФ та особисто Джордж Сорос та Олександр Мороз. До цього товариства згодом залучився і Віктор Ющенко.
З'ясувавши це, а також просякнувши (будемо сподіватися, безпідставними) підозрами щодо прямого співробітництва з адміністрацією президента, гнані та голодні негайно відмовили пані Вітренко у своїй підтримці.
Чи можуть гнані та голодні запідозрити в тому самому комуністів і персонально їх лідера? Особливо коли дізнаються, що всі вищенаведені гучні заяви об'єктивно відволікають нашу увагу від простого факту: Симоненко, всупереч рішенням пленуму рідного ЦК, готовий піти на поступки владі з принципового питання – питання про формулу пропорційного виборчого закону.
Цитуємо "Кієвскіє вєдомості" за 16 березня. "У коментарі "Вєдомостям" лідер КПУ Петро Симоненко відзначив:
"Все, що може значно бути значно досконалішим, ніж положення проекту Рудьковського — Ключковського, необхідно обов'язково розглядати. Якщо ми побачимо, що зміна регіональних списків із загальнодержавних на регіональні значно поліпшує систему виборів і наближає кандидатів до виборців, то ми готові цей варіант обговорювати… Ми будемо дивитися, як внести до основного проекту те, що є цікавого та корисного з інших проектів".
Відповідаємо: не тільки можуть, але вже підозрюють. В лютому 2004 р. усі соціологічні заміри засвідчили суттєве падіння рівня електоральної підтримки КПУ та персонально її лідера. Падіння вже сягнуло такої межі, яка робить проблематичним, м'яко кажучи, проходження Симоненка до другого туру президентських виборів.
Запас міцності у комуністів, однак, ще відчутний. До 3-4% бар'єру їм ще падати і падати – часу до наступних парламентських виборів ще вистачає. Відкритим залишається питання – за кого проголосують їх колишні виборці за два роки?
