Громадянський форум – ще не громадянське суспільство
Субота, 3 квітня 2004, 13:03
Все говорят: Кремль, Кремль.
Ото всех я слышал про него,
а сам ни разу не видел.
Сколько раз уже (тысячу раз),
напившись или с похмелюги,
проходил по Москве с севера на юг,
с запада на восток, из конца в конец,
насквозь и как попало – и ни разу не видел Кремля.
(Венедикт Ерофеев. Москва – Петушки)
На заході, що проходив в останній робочий день тижня в Національному палаці "Україна", слово "громадянський" було ключовим. І тому, звичайно, що й сам захід називався Всеукраїнським громадянським форумом. Але й тому також, що словосполучення "громадянське суспільство" солодкою музикою звучало і повторювалося у виступах-промовах численних його делегатів та гостей.
Саме тоді на думку спали винесені в епіграф слова Вєнєчки Єрофєєва. Бо хоч від усіх чув про громадянське суспільство, сам його – не бачив. При тому що, на відміну від ліричного героя російського письменника, ані краплі спиртного в роті не було.
Понад три тисячі людей зібралися в головній концертній залі країни, щоб задекларувати свою підтримку Конституційної реформи. Зібранню цьому, якщо вірити його організаторам, протягом майже року передувало близько 40 тисяч різноманітних зборів, у яких (знову ж таки, якщо вірити організаторам) взяли участь понад три мільйони громадян.
Протягом ранкового засідання на Форумі мали слово впливові політики, а після обіду зібрання вшанували своєю присутністю ще й президент з прем'єром, а перший навіть виголосив промову. Тобто, ознаки важливості заходу були, а громадянського суспільства – не було. Не бачив я його у залі – серед трьох тисяч делегатів.
Якщо ще на виході з підземного переходу метро "Палац "Україна" бачиш загороджений на дві третини металічними щитами прохід, а потім таку ж металічну стіну нагорі, перед спуском у підземку, мимоволі подумаєш про масові заворушення, що назрівають.
А коли нагорі стикаєшся ще ніс у ніс з ланцюгом міліціонерів, котрі не пускають людей на очеплену територію, що прилягає до місця проведення Форуму, та плюс загорожі по обидва боки проїжджої частини – то вже готовий усвідомити, що "громадянське суспільство" в особі Громадянського форуму дуже навіть побоюється "просто суспільства".
А потім у залі слухаєш про "одне з найочікуваніших не лише в Україні, а й, мабуть, у світі, рішень" – від Гавриша, про "прямий та толерантний шлях" – від Кравчука, про понад дев'ять мільйонів, які взяли участь в обговоренні політреформи, та понад чотири мільйони, які "були причетні до внесення поправок" – від Лавриновича, про шлях до серця громадян "через програми та ідеології, а не через чергову революцію на майдані Незалежності" – від Кінаха.
Але ані суворо-чеканний президент УСПП, ані натхненно-піднесений координатор парламентської більшості, ані менторськи-розважливий перший президент-есдек, ані офіційно-стриманий міністр юстиції не пробуджують відчуття, що подія має щось до громадянського суспільства.
От звіт із трибуни пана – представника Спілки юристів з Донецька, в якому йдеться про те, що півтора мільйони жителів області, тобто 43%(!) виборців регіону, взяли участь в обговоренні реформи, будять спомини – більше навіть вичитані, аніж пережиті на власному досвіді – про загальний "одобрямс" радянських часів.
Виступи-близнюки "посланців української нації" (за висловом настроєного у цей день явно на поетичний лад Степана Гавриша) лише посилюють такі враження.
Потім до них – оскільки багато доповідачів читають з папірця – дедалі більше домішується відчуття присутності на конкурсі читців-декламаторів на тему "Альтернативи реформі – немає!".
Під час обідньої перерви якась жіночка, що ковтає поряд порошки, скаржиться на дуже погане самопочуття ще від учора. Питаю: "Нащо вам тоді здався цей форум? Сиділи б дома, лікувалися".
"Е, ні, – відповідає. – Оце ж раз у житті випала нагода до столиці поїхати, то ж тут хоч рачки, але мусила". Правда, вільного часу для столиці у завідувачки дитсадка із глибо-о-окої провінції (назву села забув, та й не важливо) буде лишень пару годин. Бо ж Форум.
"А ви проект закону про зміни до Конституції читали?" – запитую. "Ні", – відповідає вона. І додає після паузи: "Це погано?"
Свята простота. Та не погано це і не добре! І більш ніж впевнений, що як не читала його ця жіночка (яка, до речі, перед тим була делегатом і районного, і обласного подібних форумів), так і не читали абсолютна більшість інших делегатів.
І це нормально. Бо ніколи ніхто, крім фахівців-юристів (за рідкісними винятками, до яких належать окремі "збоченці" – всілякі там експерти, аналітики, а також деякі журналісти) не читав, не читає і не буде читати законів.
І тому рішення, ухвалені на подібних "форумах", є таким самим маніпулятивним засобом легітимації тих чи інших ініціатив, як і референдуми. Хоч скільки називайте їх "народним парламентом".
Тому що оті всі слова про підтримку народом політреформи є – ні мало ні багато – брехнею. І соціологічні дослідження це лише підтверджують. Бо народ насправді не підтримує.
Тобто він не те що "проти", ні. Але він і не "за". Більшості представників його, народу тобто, конституційна реформа "до лампочки". Ще коли йшлося про вибори президента – всенародні чи в парламенті – з відповіддю на це чітке й конкретне запитання народ міг визначитися.
А тут же ж об'ємний документ розглядається. Який потрібно комплексно аналізувати. І коли одні кажуть, наприклад, що після пропонованих змін президент буде слабким і мало не маріонетковим, то інші – що навіть потужнішим і політично впливовішим.
Та ще й сам зміст реформи кілька разів зазнавав коректив. Як тут розібратися народу? І народ, як і слід було чекати, просто не розуміє, про що йдеться. Як же він тоді може підтримувати!?
До речі, спроби протилежної, опозиційної сторони аргументувати непотрібність реформи тим, що населення, мовляв, неознайомлене з нею, не набагато переконливіші. Тому що ніколи воно не буде ознайомлене.
Тому що не буде дядько, у якого своя хата, город, свині, кури, корови, кролики та ще біс зна що, читати той же 12-сторінковий закон про внесення змін до Конституції України! А читатимуть його хіба що названі вище "збоченці". Але зате тоді буде й плюралізм думок, і компетентність.
З іншого боку, навіть якщо вже виносити подібні питання на обговорення громадянських форумів, то хай би вони хоч громадянськими були!
Навряд чи у когось є ілюзії щодо того, якими методами проводилася ціла низка подібних заходів місцево-районно-обласного рівня, перед тим як дійшло до Всеукраїнського громадянського форуму. Що тягне за собою великі питання щодо критеріїв підбору делегатів на всі ці форуми.
Громадянське суспільство – це, крім того, що "НЕ-держава", ще й організоване суспільство. Наприклад, і вчитель, і лікар є, безперечно, громадянами. Але реалізують вони себе як частина громадянського суспільства лише через свої недержавні об'єднання. Ні управління освіти, ні управління охорони здоров'я такими, зрозуміло, не є.
Передусім – де "третій сектор", де громадські організації, ота основа громадянського суспільства як "НЕ-держави"!? Були на форумі лікарі, були вчителі, були представники від "молота і плуга", були підприємці, були директори підприємств – а скільки було представлено неурядових організацій?
Тільки, ради Бога, не потрібно переконувати, що такими є УСПП чи, наприклад, Федерація роботодавців разом з Федерацією профспілок – язик не повертається назвати їх незалежними від держави, чи, ще гірше, альтернативою державі.
А громадянське суспільство – це саме противага державі і державній владі, та сфера, де державу "б'ють по руках" і кажуть "зась", це "не твоя парафія".
Та й взагалі незрозуміло, за якими критеріями і як обиралися делегати на "низові" форуми? Ну, з "моєю" завдитсадком ясно – з районного управління освіти команда була (До речі, у створеному на Форумі постійному "сорокоголовому" органі – Вищу раду – дві третини становлять ректори вузів).
А приватного підприємця, якщо він не представляє ніяку громадську організацію, як можна "залучити"? І кого він тоді представляє?
Мені це нагадало чимось такий собі Конгрес української молоді шести- чи семи річної давності, де делегатів від областей державні чиновники підбирали за критерієм "представництва" різних соціальних груп: один мав бути від студентства (на кого ректор вкаже), один – від військових, один – від робітників і селян, ще інший – від інтелігенції і т.д.
Ну й самі чиновники, звісно, були у квоті. В результаті на Конгресі української молоді можна було побачити навіть пань із сивиною у волоссі, не так щоб молодих майорів тощо.
P.S. Всеукраїнський форум ухвалив резолюцію на підтримку конституційної реформи, а також три звернення – до народних депутатів України, до ПАРЄ, до українського народу. Звичайно ж – одноголосно.
Читайте також виступ Кучми на форумі:
"Частина опозиції – фронда навколо "ображених" екс-прем’єрів, віце-прем’єрів та їхнього бізнес-оточення"
Читайте також:
Кучмівський форум попросив ПАРЄ про сприяння
Северінсен не приїхала на кучмівський форум
Ото всех я слышал про него,
а сам ни разу не видел.
Сколько раз уже (тысячу раз),
напившись или с похмелюги,
проходил по Москве с севера на юг,
с запада на восток, из конца в конец,
насквозь и как попало – и ни разу не видел Кремля.
(Венедикт Ерофеев. Москва – Петушки)
На заході, що проходив в останній робочий день тижня в Національному палаці "Україна", слово "громадянський" було ключовим. І тому, звичайно, що й сам захід називався Всеукраїнським громадянським форумом. Але й тому також, що словосполучення "громадянське суспільство" солодкою музикою звучало і повторювалося у виступах-промовах численних його делегатів та гостей.
Саме тоді на думку спали винесені в епіграф слова Вєнєчки Єрофєєва. Бо хоч від усіх чув про громадянське суспільство, сам його – не бачив. При тому що, на відміну від ліричного героя російського письменника, ані краплі спиртного в роті не було.
Понад три тисячі людей зібралися в головній концертній залі країни, щоб задекларувати свою підтримку Конституційної реформи. Зібранню цьому, якщо вірити його організаторам, протягом майже року передувало близько 40 тисяч різноманітних зборів, у яких (знову ж таки, якщо вірити організаторам) взяли участь понад три мільйони громадян.
Протягом ранкового засідання на Форумі мали слово впливові політики, а після обіду зібрання вшанували своєю присутністю ще й президент з прем'єром, а перший навіть виголосив промову. Тобто, ознаки важливості заходу були, а громадянського суспільства – не було. Не бачив я його у залі – серед трьох тисяч делегатів.
 |
А коли нагорі стикаєшся ще ніс у ніс з ланцюгом міліціонерів, котрі не пускають людей на очеплену територію, що прилягає до місця проведення Форуму, та плюс загорожі по обидва боки проїжджої частини – то вже готовий усвідомити, що "громадянське суспільство" в особі Громадянського форуму дуже навіть побоюється "просто суспільства".
А потім у залі слухаєш про "одне з найочікуваніших не лише в Україні, а й, мабуть, у світі, рішень" – від Гавриша, про "прямий та толерантний шлях" – від Кравчука, про понад дев'ять мільйонів, які взяли участь в обговоренні політреформи, та понад чотири мільйони, які "були причетні до внесення поправок" – від Лавриновича, про шлях до серця громадян "через програми та ідеології, а не через чергову революцію на майдані Незалежності" – від Кінаха.
Але ані суворо-чеканний президент УСПП, ані натхненно-піднесений координатор парламентської більшості, ані менторськи-розважливий перший президент-есдек, ані офіційно-стриманий міністр юстиції не пробуджують відчуття, що подія має щось до громадянського суспільства.
От звіт із трибуни пана – представника Спілки юристів з Донецька, в якому йдеться про те, що півтора мільйони жителів області, тобто 43%(!) виборців регіону, взяли участь в обговоренні реформи, будять спомини – більше навіть вичитані, аніж пережиті на власному досвіді – про загальний "одобрямс" радянських часів.
Виступи-близнюки "посланців української нації" (за висловом настроєного у цей день явно на поетичний лад Степана Гавриша) лише посилюють такі враження.
Потім до них – оскільки багато доповідачів читають з папірця – дедалі більше домішується відчуття присутності на конкурсі читців-декламаторів на тему "Альтернативи реформі – немає!".
Під час обідньої перерви якась жіночка, що ковтає поряд порошки, скаржиться на дуже погане самопочуття ще від учора. Питаю: "Нащо вам тоді здався цей форум? Сиділи б дома, лікувалися".
"Е, ні, – відповідає. – Оце ж раз у житті випала нагода до столиці поїхати, то ж тут хоч рачки, але мусила". Правда, вільного часу для столиці у завідувачки дитсадка із глибо-о-окої провінції (назву села забув, та й не важливо) буде лишень пару годин. Бо ж Форум.
"А ви проект закону про зміни до Конституції читали?" – запитую. "Ні", – відповідає вона. І додає після паузи: "Це погано?"
Свята простота. Та не погано це і не добре! І більш ніж впевнений, що як не читала його ця жіночка (яка, до речі, перед тим була делегатом і районного, і обласного подібних форумів), так і не читали абсолютна більшість інших делегатів.
І це нормально. Бо ніколи ніхто, крім фахівців-юристів (за рідкісними винятками, до яких належать окремі "збоченці" – всілякі там експерти, аналітики, а також деякі журналісти) не читав, не читає і не буде читати законів.
І тому рішення, ухвалені на подібних "форумах", є таким самим маніпулятивним засобом легітимації тих чи інших ініціатив, як і референдуми. Хоч скільки називайте їх "народним парламентом".
Тому що оті всі слова про підтримку народом політреформи є – ні мало ні багато – брехнею. І соціологічні дослідження це лише підтверджують. Бо народ насправді не підтримує.
Тобто він не те що "проти", ні. Але він і не "за". Більшості представників його, народу тобто, конституційна реформа "до лампочки". Ще коли йшлося про вибори президента – всенародні чи в парламенті – з відповіддю на це чітке й конкретне запитання народ міг визначитися.
А тут же ж об'ємний документ розглядається. Який потрібно комплексно аналізувати. І коли одні кажуть, наприклад, що після пропонованих змін президент буде слабким і мало не маріонетковим, то інші – що навіть потужнішим і політично впливовішим.
Та ще й сам зміст реформи кілька разів зазнавав коректив. Як тут розібратися народу? І народ, як і слід було чекати, просто не розуміє, про що йдеться. Як же він тоді може підтримувати!?
До речі, спроби протилежної, опозиційної сторони аргументувати непотрібність реформи тим, що населення, мовляв, неознайомлене з нею, не набагато переконливіші. Тому що ніколи воно не буде ознайомлене.
Тому що не буде дядько, у якого своя хата, город, свині, кури, корови, кролики та ще біс зна що, читати той же 12-сторінковий закон про внесення змін до Конституції України! А читатимуть його хіба що названі вище "збоченці". Але зате тоді буде й плюралізм думок, і компетентність.
З іншого боку, навіть якщо вже виносити подібні питання на обговорення громадянських форумів, то хай би вони хоч громадянськими були!
Навряд чи у когось є ілюзії щодо того, якими методами проводилася ціла низка подібних заходів місцево-районно-обласного рівня, перед тим як дійшло до Всеукраїнського громадянського форуму. Що тягне за собою великі питання щодо критеріїв підбору делегатів на всі ці форуми.
Громадянське суспільство – це, крім того, що "НЕ-держава", ще й організоване суспільство. Наприклад, і вчитель, і лікар є, безперечно, громадянами. Але реалізують вони себе як частина громадянського суспільства лише через свої недержавні об'єднання. Ні управління освіти, ні управління охорони здоров'я такими, зрозуміло, не є.
Передусім – де "третій сектор", де громадські організації, ота основа громадянського суспільства як "НЕ-держави"!? Були на форумі лікарі, були вчителі, були представники від "молота і плуга", були підприємці, були директори підприємств – а скільки було представлено неурядових організацій?
Тільки, ради Бога, не потрібно переконувати, що такими є УСПП чи, наприклад, Федерація роботодавців разом з Федерацією профспілок – язик не повертається назвати їх незалежними від держави, чи, ще гірше, альтернативою державі.
А громадянське суспільство – це саме противага державі і державній владі, та сфера, де державу "б'ють по руках" і кажуть "зась", це "не твоя парафія".
Та й взагалі незрозуміло, за якими критеріями і як обиралися делегати на "низові" форуми? Ну, з "моєю" завдитсадком ясно – з районного управління освіти команда була (До речі, у створеному на Форумі постійному "сорокоголовому" органі – Вищу раду – дві третини становлять ректори вузів).
А приватного підприємця, якщо він не представляє ніяку громадську організацію, як можна "залучити"? І кого він тоді представляє?
Мені це нагадало чимось такий собі Конгрес української молоді шести- чи семи річної давності, де делегатів від областей державні чиновники підбирали за критерієм "представництва" різних соціальних груп: один мав бути від студентства (на кого ректор вкаже), один – від військових, один – від робітників і селян, ще інший – від інтелігенції і т.д.
Ну й самі чиновники, звісно, були у квоті. В результаті на Конгресі української молоді можна було побачити навіть пань із сивиною у волоссі, не так щоб молодих майорів тощо.
P.S. Всеукраїнський форум ухвалив резолюцію на підтримку конституційної реформи, а також три звернення – до народних депутатів України, до ПАРЄ, до українського народу. Звичайно ж – одноголосно.
Читайте також виступ Кучми на форумі:
"Частина опозиції – фронда навколо "ображених" екс-прем’єрів, віце-прем’єрів та їхнього бізнес-оточення"
Читайте також:
Кучмівський форум попросив ПАРЄ про сприяння
Северінсен не приїхала на кучмівський форум
