Поразка демократії
П'ятниця, 9 квітня 2004, 17:06
Учора моя команда – команда прихильників демократизації системи влади – програла. І хоча здавалося, що перемога зовсім близько (не вистачило всього шести голосів), поразка не була випадковою.
Усе закономірно. Немає в нас політичних сил, для яких інтереси демократії важливіші за власні амбіції.
Найбільш послідовними в проведенні конституційної реформи були, без сумніву, соціалісти Мороза. Сумніваюся, однак, що можна вважати послідовно демократичною позицію цієї партії в питанні, що стосується антисемітських публікацій у газеті "Сільські вісті".
Та й під час обговорення питання про пропорційні вибори в парламент Мороз, думаю, припустився помилки, відмовившись підтримати як суперечливу загальну концепцію поправок, запропоновану депутатом від НДП (про два партійні списки).
Поправка одержала 214 голосів. Проголосували б за неї ще й соціалісти, і тоді вчорашнє голосування було б зовсім іншим. Принаймні, частина з тих "скривджених" мажоритарників, чиї голоси вчора були загублені для прихильників реформи, проголосувала б "за".
Що ж стосується позиції Мороза на фінальному етапі боротьби за реформу, то вона мені видається бездоганною.
Очевидно, якщо Конституційний суд готовий був погодитися на зміну дати набуття чинності всім законом, то він не заперечував би і проти того, щоб губернатори призначалися прем'єр-міністром після виборів 2006 р. І положення про імперативний мандат можна було б перенести в "Перехідні положення", обмеживши термін його дії одною каденцією. Та й пункт про нові повноваження прокуратури можна було б вилучити.
Припускаю як малоймовірний той варіант, що КС зажадав би проголосований законопроект на повторну експертизу, але її результат легко прогнозувати. Не суперечить запропонований Морозом варіант законопроекту № 4105 статті 157 нашої Конституції.
А підвели Мороза його вчорашні колеги по опозиції, найбільше в таких змінах зацікавлені. Не підтримали його і зірвали голосування. Чому? Та тому, що тільки зриву голосування вони і домагалися. Причому за будь-яку ціну.
Тільки фразеологія в "наших українців" демократична, а на ділі вони зовсім не проти авторитарного правління a la Саакашвілі, аби в президентському кріслі сидів "гарний", тобто "свій" президент.
От і раді вони як героїв вітати учорашніх ворогів лише тому, що ті (винятково зі шкурних міркувань) не голосували за реформу. І дали, тим самим, їх кандидатові в президенти шанс правити авторитарно.
Але Ющенко, підкреслю, поки тільки кандидат, і перемогти на виборах йому буде зовсім не просто. У його опонента (скажімо, Януковича) з'явилися тепер додаткові стимули воювати (у повну силу!) за крісло президента – повноваження-то в переможця будуть майже необмеженими.
До того ж, електорат комуністів (а це близько 20 % усіх виборців) після останніх публічних баталій їхніх депутатів з "нашоукраїнцями" свої голоси Ющенку ні за яких обставин не віддасть. Так що перспективи ще туманні.
Усупереч думці прихильників чинної Конституції, вважаю: вона в нас зовсім не збалансована. Президент у будь-який момент може без згоди парламенту зняти прем'єр-міністра (ст. 106, ч. 9). Уявімо ж на хвилину, що в президентському кріслі сидить не Ющенко, а Янукович, тоді як на парламентських виборах у 2006 р. перемагає опозиція (цілком ймовірний сценарій при пропорційній виборчій системі).
Невже хтось сумнівається в тім, що Янукович не скористається своїм конституційним правом зняти прем'єра, а потім і розпустити парламент, якщо уряд буде діяти всупереч його особистим і клановим інтересам?
Треба зауважити, демократичну локшину на уші недосвідченим у політиці обивателям "нашоукраїнці" вішали, м'яко кажучи, не дуже вміло. Починали свої виступи з заяв, що правити нашу чудову конституцію – великий гріх, а закінчували тим, що готові вносити в неї зміни, але тільки тоді, коли при владі не буде Кучми.
Про виступи нашої Жанни д'Арк навіть не говорю – там усі тексти розраховані на споживання вуличною юрбою і тільки. Якось незручно за Анатолія Матвієнка, адже він якраз добре знає, що до чого, і, здається, щиро зацікавлений у конституційній реформі.
Утім, у Ющенка і Пинзеника є ще час переконати скептиків у тому, що вони дійсно хочуть змінити систему влади і що поведінка "Нашої України" при голосуванні за пропорційну виборчу систему, за закон № 4105 – лише тактичні кроки, і не більше.
Переконати нас буде зовсім нескладно. Потрібно, щоб Ющенко вніс у свою передвиборну програму не абстрактну заяву про готовність виконати усе, що записано в меморандумі опозиційної четвірки, а конкретне зобов'язання реалізувати програму переходу до парламентсько-президентської республіки після виборів у ВР у 2006 р.
Тобто, у випадку своєї перемоги на президентських виборах, Ющенко повинен ініціювати розгляд парламентом нового варіанта конституційних змін уже навесні 2005 р., для того, щоб закон був остаточно ухвалений на осінньо-зимовій сесії того ж року.
Це і буде кращим свідченням щирості його намірів, без якого повірити в демократизм "Нашої України" вкрай складно.
А тепер про інших дійових осіб учорашнього політичного шоу.
Комуністи Симоненка, безумовно, хотіли проведення реформи. Але, віруючи в радянську традицію твердої вертикалі влади, були переконані: начальник (у цьому випадку – президент) наказав, слухняна йому партія зобов'язана виконати. Але часи вже не ті. Навіть у власній партії один депутат (Борис Олійник), надихавшись, певно, у Страсбурзі "тлєтворним" повітрям буржуазної демократії, насмілився ослухатися наказу політбюро.
У стані "більшовиків" узагалі ніколи не було однодумців – там готові були підкорятися лише зі страху і корисливих інтересів. Але Кучма вже зовсім не той, він іде, і тому не такий вже і страшний, а по інтересах "мажоритарників" було завдано нищівного удару. Так що варто було очікувати відповіді з їхнього боку. Хто утече в інший блок, хто зовсім убік, а хто спробує не брати участь у вирішальному голосуванні.
Такі реалії. Але наші комуністи живуть минулим і реалій сьогоднішнього дня затято не бачать. А тому саме вони різко стали проти внесення змін у законопроект про пропорційні вибори і, тим самим, завалили голосування 8 квітня.
Справу могли врятувати соціал-демократи, теж зацікавлені начебто у реформі. Підтримали би поправки групи Мусіяки або депутатів від НДП, і ситуація могла би змінитися (комуністи нікуди б не ділися – проголосували б за потрібний їм законопроект).
Тим більше, їм можна було б усе-таки розтлумачити, яке справжнє співвідношення сил, переконати в тому, що без будь-яких поступок реформу можна провалити. Медведчук цього не зробив. Упевнений був (як, думаю, і Гавриш), що вийде вибудувати по ранжиру всіх "більшовиків" і змусити їх проголосувати, "як треба".
Звик "ламати через коліно" і не хотів уважно придивитися до реалій життя, прислухатися до порад тверезомислячих людей. Програли Медведчук з Гавришем і дуже важливу справу завалили. А тому, мені здається, не заважало б президентові розглянути питання про їх, кажучи бюрократичною мовою, "службову невідповідність".
Словом, серед тих, хто начебто обіцяв голосувати за конституційну реформу, переконані прихильники демократії явно були в меншості. А більшості з них політична демократія зовсім ні до чого. От і намагалися "більшовики", три чверті з яких потрапили в парламент через одномандатні округи, під будь-яким приводом уникнути участі в голосуванні. І декому це удалося.
Так що поразка при голосуванні була цілком очікуваною. Автор не раз писав про таку можливість (зокрема в "УП" 26 березня). А "Українська правда", треба віддати їй належне, навіть точно спрогнозувала число тих, хто буде голосувати "за" – 294.
Закономірна перемога не передбачалася. Але шанс усе-таки був. І я з завмиранням серця очікував результатів голосування. Сподівався. Але не судилося.
І все-таки дворічна боротьба за політичну реформу не була даремною. Сьогодні ця тема в усіх на вустах, реформувати систему влади обіцяють усі провідні політичні сили, і відмовитися від цих обіцянок, думаю, їм не удасться.
Досягнуто і цілком конкретних успіхів. Якби не було зацікавленості "більшовиків" у конституційній реформі, вони б ніколи не погодилися проголосувати за демократичний закон "Про вибори президента України", і, що особливо важливо, за пропорційну систему виборів у центрі і на місцях.
І це дуже великий успіх. Упевнений, пропорційний виборчий закон не дозволить нинішнім "партіям влади" одержати в 2006 р. більшість у парламенті. А виходить, після цих виборів почнеться новий етап боротьби за демократію в Україні.
Що ж стосується заяв "більшовиків" про те, що вчора, мовляв, проголосували не за той законопроект, а значить, можна ще раз спробувати провести голосування по законопроекту № 4105, то це абсолютна нісенітниця. У ст. 158 конституції записано: "Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийнятий, може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту".
Розглядався законопроект № 4105 на цій сесії? Безумовно. І внесена поправка ну ніяк не впливала на суть цього проекту. Так що повернутися до розгляду законопроекту про перерозподіл повноважень структур влади можна буде не раніше 9 квітня 2005 р. Вмійте, добродії, програвати. Не можна ґвалтувати закон, навіть заради благої справи.
Автор: Володимир Малинкович, керівник українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень
Читайте також:
Думки навздогін
Фальсифікат
Свято на вулиці опозиції. Траур на вулиці Банковій
БІЛЬШОВИКИ ЗБИРАЮТЬСЯ ПРОГОЛОСУВАТИ ПОЛІТРЕФОРМУ ЩЕ РАЗ
Політреформа провалилася
Медведчуку може не вистачити голосів на політреформу
Кравчук: 99%, що пройде політреформа. Хотілося б, щоб було побільше гострих протестів з боку опозиції
Поіменне голосування за зміни до Конституції України
Усе закономірно. Немає в нас політичних сил, для яких інтереси демократії важливіші за власні амбіції.
Найбільш послідовними в проведенні конституційної реформи були, без сумніву, соціалісти Мороза. Сумніваюся, однак, що можна вважати послідовно демократичною позицію цієї партії в питанні, що стосується антисемітських публікацій у газеті "Сільські вісті".
Та й під час обговорення питання про пропорційні вибори в парламент Мороз, думаю, припустився помилки, відмовившись підтримати як суперечливу загальну концепцію поправок, запропоновану депутатом від НДП (про два партійні списки).
Поправка одержала 214 голосів. Проголосували б за неї ще й соціалісти, і тоді вчорашнє голосування було б зовсім іншим. Принаймні, частина з тих "скривджених" мажоритарників, чиї голоси вчора були загублені для прихильників реформи, проголосувала б "за".
Що ж стосується позиції Мороза на фінальному етапі боротьби за реформу, то вона мені видається бездоганною.
Очевидно, якщо Конституційний суд готовий був погодитися на зміну дати набуття чинності всім законом, то він не заперечував би і проти того, щоб губернатори призначалися прем'єр-міністром після виборів 2006 р. І положення про імперативний мандат можна було б перенести в "Перехідні положення", обмеживши термін його дії одною каденцією. Та й пункт про нові повноваження прокуратури можна було б вилучити.
Припускаю як малоймовірний той варіант, що КС зажадав би проголосований законопроект на повторну експертизу, але її результат легко прогнозувати. Не суперечить запропонований Морозом варіант законопроекту № 4105 статті 157 нашої Конституції.
А підвели Мороза його вчорашні колеги по опозиції, найбільше в таких змінах зацікавлені. Не підтримали його і зірвали голосування. Чому? Та тому, що тільки зриву голосування вони і домагалися. Причому за будь-яку ціну.
Тільки фразеологія в "наших українців" демократична, а на ділі вони зовсім не проти авторитарного правління a la Саакашвілі, аби в президентському кріслі сидів "гарний", тобто "свій" президент.
От і раді вони як героїв вітати учорашніх ворогів лише тому, що ті (винятково зі шкурних міркувань) не голосували за реформу. І дали, тим самим, їх кандидатові в президенти шанс правити авторитарно.
Але Ющенко, підкреслю, поки тільки кандидат, і перемогти на виборах йому буде зовсім не просто. У його опонента (скажімо, Януковича) з'явилися тепер додаткові стимули воювати (у повну силу!) за крісло президента – повноваження-то в переможця будуть майже необмеженими.
До того ж, електорат комуністів (а це близько 20 % усіх виборців) після останніх публічних баталій їхніх депутатів з "нашоукраїнцями" свої голоси Ющенку ні за яких обставин не віддасть. Так що перспективи ще туманні.
Усупереч думці прихильників чинної Конституції, вважаю: вона в нас зовсім не збалансована. Президент у будь-який момент може без згоди парламенту зняти прем'єр-міністра (ст. 106, ч. 9). Уявімо ж на хвилину, що в президентському кріслі сидить не Ющенко, а Янукович, тоді як на парламентських виборах у 2006 р. перемагає опозиція (цілком ймовірний сценарій при пропорційній виборчій системі).
Невже хтось сумнівається в тім, що Янукович не скористається своїм конституційним правом зняти прем'єра, а потім і розпустити парламент, якщо уряд буде діяти всупереч його особистим і клановим інтересам?
Треба зауважити, демократичну локшину на уші недосвідченим у політиці обивателям "нашоукраїнці" вішали, м'яко кажучи, не дуже вміло. Починали свої виступи з заяв, що правити нашу чудову конституцію – великий гріх, а закінчували тим, що готові вносити в неї зміни, але тільки тоді, коли при владі не буде Кучми.
Про виступи нашої Жанни д'Арк навіть не говорю – там усі тексти розраховані на споживання вуличною юрбою і тільки. Якось незручно за Анатолія Матвієнка, адже він якраз добре знає, що до чого, і, здається, щиро зацікавлений у конституційній реформі.
Утім, у Ющенка і Пинзеника є ще час переконати скептиків у тому, що вони дійсно хочуть змінити систему влади і що поведінка "Нашої України" при голосуванні за пропорційну виборчу систему, за закон № 4105 – лише тактичні кроки, і не більше.
Переконати нас буде зовсім нескладно. Потрібно, щоб Ющенко вніс у свою передвиборну програму не абстрактну заяву про готовність виконати усе, що записано в меморандумі опозиційної четвірки, а конкретне зобов'язання реалізувати програму переходу до парламентсько-президентської республіки після виборів у ВР у 2006 р.
Тобто, у випадку своєї перемоги на президентських виборах, Ющенко повинен ініціювати розгляд парламентом нового варіанта конституційних змін уже навесні 2005 р., для того, щоб закон був остаточно ухвалений на осінньо-зимовій сесії того ж року.
Це і буде кращим свідченням щирості його намірів, без якого повірити в демократизм "Нашої України" вкрай складно.
А тепер про інших дійових осіб учорашнього політичного шоу.
Комуністи Симоненка, безумовно, хотіли проведення реформи. Але, віруючи в радянську традицію твердої вертикалі влади, були переконані: начальник (у цьому випадку – президент) наказав, слухняна йому партія зобов'язана виконати. Але часи вже не ті. Навіть у власній партії один депутат (Борис Олійник), надихавшись, певно, у Страсбурзі "тлєтворним" повітрям буржуазної демократії, насмілився ослухатися наказу політбюро.
У стані "більшовиків" узагалі ніколи не було однодумців – там готові були підкорятися лише зі страху і корисливих інтересів. Але Кучма вже зовсім не той, він іде, і тому не такий вже і страшний, а по інтересах "мажоритарників" було завдано нищівного удару. Так що варто було очікувати відповіді з їхнього боку. Хто утече в інший блок, хто зовсім убік, а хто спробує не брати участь у вирішальному голосуванні.
Такі реалії. Але наші комуністи живуть минулим і реалій сьогоднішнього дня затято не бачать. А тому саме вони різко стали проти внесення змін у законопроект про пропорційні вибори і, тим самим, завалили голосування 8 квітня.
Справу могли врятувати соціал-демократи, теж зацікавлені начебто у реформі. Підтримали би поправки групи Мусіяки або депутатів від НДП, і ситуація могла би змінитися (комуністи нікуди б не ділися – проголосували б за потрібний їм законопроект).
Тим більше, їм можна було б усе-таки розтлумачити, яке справжнє співвідношення сил, переконати в тому, що без будь-яких поступок реформу можна провалити. Медведчук цього не зробив. Упевнений був (як, думаю, і Гавриш), що вийде вибудувати по ранжиру всіх "більшовиків" і змусити їх проголосувати, "як треба".
Звик "ламати через коліно" і не хотів уважно придивитися до реалій життя, прислухатися до порад тверезомислячих людей. Програли Медведчук з Гавришем і дуже важливу справу завалили. А тому, мені здається, не заважало б президентові розглянути питання про їх, кажучи бюрократичною мовою, "службову невідповідність".
Словом, серед тих, хто начебто обіцяв голосувати за конституційну реформу, переконані прихильники демократії явно були в меншості. А більшості з них політична демократія зовсім ні до чого. От і намагалися "більшовики", три чверті з яких потрапили в парламент через одномандатні округи, під будь-яким приводом уникнути участі в голосуванні. І декому це удалося.
Так що поразка при голосуванні була цілком очікуваною. Автор не раз писав про таку можливість (зокрема в "УП" 26 березня). А "Українська правда", треба віддати їй належне, навіть точно спрогнозувала число тих, хто буде голосувати "за" – 294.
Закономірна перемога не передбачалася. Але шанс усе-таки був. І я з завмиранням серця очікував результатів голосування. Сподівався. Але не судилося.
І все-таки дворічна боротьба за політичну реформу не була даремною. Сьогодні ця тема в усіх на вустах, реформувати систему влади обіцяють усі провідні політичні сили, і відмовитися від цих обіцянок, думаю, їм не удасться.
Досягнуто і цілком конкретних успіхів. Якби не було зацікавленості "більшовиків" у конституційній реформі, вони б ніколи не погодилися проголосувати за демократичний закон "Про вибори президента України", і, що особливо важливо, за пропорційну систему виборів у центрі і на місцях.
І це дуже великий успіх. Упевнений, пропорційний виборчий закон не дозволить нинішнім "партіям влади" одержати в 2006 р. більшість у парламенті. А виходить, після цих виборів почнеться новий етап боротьби за демократію в Україні.
Що ж стосується заяв "більшовиків" про те, що вчора, мовляв, проголосували не за той законопроект, а значить, можна ще раз спробувати провести голосування по законопроекту № 4105, то це абсолютна нісенітниця. У ст. 158 конституції записано: "Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийнятий, може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту".
Розглядався законопроект № 4105 на цій сесії? Безумовно. І внесена поправка ну ніяк не впливала на суть цього проекту. Так що повернутися до розгляду законопроекту про перерозподіл повноважень структур влади можна буде не раніше 9 квітня 2005 р. Вмійте, добродії, програвати. Не можна ґвалтувати закон, навіть заради благої справи.
Автор: Володимир Малинкович, керівник українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень
Читайте також:
Думки навздогін
Фальсифікат
Свято на вулиці опозиції. Траур на вулиці Банковій
БІЛЬШОВИКИ ЗБИРАЮТЬСЯ ПРОГОЛОСУВАТИ ПОЛІТРЕФОРМУ ЩЕ РАЗ
Політреформа провалилася
Медведчуку може не вистачити голосів на політреформу
Кравчук: 99%, що пройде політреформа. Хотілося б, щоб було побільше гострих протестів з боку опозиції
Поіменне голосування за зміни до Конституції України
