Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина ІІІ

64 перегляди
Середа, 2 червня 2004, 17:40
Початок матеріалу читайте тут:
- Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина ІІ
- Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина І



Хто посмів засудити Януковича?

У часи молодості нинішнього прем’єр-міністра судовий механізм, яким розглядалися кримінальні справи відносно цивільних громадян (були ще й військові суди, але вони нас зараз не цікавлять), складався з двох основних ланок: народного суду (суду першої інстанції), що розглядав справи по суті, і касаційного суду (суду другої інстанції), до яких належали обласні, Київський міський і Севастопольській міський суди й куди можна було подати касаційну скаргу (прокуратура вносила касаційне подання) на вирок протягом семи днів з моменту його проголошення.

Якщо вирок ніким не оскаржувався, то на восьмий день він набував законної сили. Якщо ж на вирок приносилася касаційна скарга або касаційне подання, то він в законну силу не вступав, а подальша доля підсудного визначалася ухвалою касаційної інстанції, яка могла вирок залишити в силі, могла його змінити, а могла й скасувати з закриттям справи чи направленням її на новий судовий розгляд в суд першої інстанції чи навіть на стадію досудового слідства.

Ухвала касаційної інстанції була остаточною, набувала чинності з моменту проголошення й оскарженню не підлягала. Як вже зазначалося, Янукович ані перший свій вирок у 1967р., ані другий у 1970р. в касаційному порядку не оскаржував, не було скарг і від інших засуджених та потерпілих, також була згодна з вироками й прокуратура.

Через сім днів після проголошення вироки вступили в силу, Янукович набув статусу судимої (а в 1970р. – навіть повторно судимої) людини й був направлений в місця позбавлення волі.

Запевняючи пресу в тому, що на двічі несудимого прем’єр-міністра України колись звели наклеп його дорослі "подільники", іміджмейкери Януковича забувають, що в ті часи правосуддя по першій інстанції здійснювалося за участю народних засідателів – звичайних робітників і селян, які обиралися на підприємствах, і життєвого досвіду яких було цілком достатньо для того, щоби побачити, де дійсно дитину оббріхують дорослі дяді, а де - ні.

У середньому на одного суддю по Україні обиралося 65 народних засідателів, які мали два тижні на рік відбути в судових засіданнях, оскільки всі справи в ті часи розглядалися колегіально двома засідателями й одним професійним суддею, що головував на процесі.

При цьому самі судді також обиралися населенням – спочатку на три, а згодом на п’ять років – і повинні були кожні два місяці зустрічатися зі своїми виборцями, звітувати про роботу, розповідати, які справи розглянуто, з яким результатом, чому винесено саме такий, а не інший вирок. Можна не сумніватися в тому, що й про справи Януковича судді, які його двічі засуджували, також звітували перед населенням Єнакієвого.

Також слід пам’ятати, що за радянських часів народні засідателі брали участь у відправленні судочинства нарівні з суддями, які лише головувала на процесах. До речі, у цьому полягала головна відмінність між засідателями й присяжними, суди за участю котрих мають скоро запрацювати в Україні.

Суд присяжних – це суд фактів. Присяжні лише вирішують, чи мала місце подія злочину й чи винен у цьому злочині підсудний, після чого залишають процес. Більш того, суддя може обмежити присяжних у отриманні певної інформації, заборонити захисту чи обвинуваченню посилатися в засіданні на певні обставини чи матеріали справи з тим, щоби присяжні приймали рішення максимально неупереджено. Нарада присяжних йде без участі судді, а вплив судді на присяжних сам по собі становить склад злочину.

На відміну від присяжних, народні засідателі, делеговані в суд трудовими колективами, мали точно такі ж права, як і суддя, і працювали разом з суддею не тільки в судовому засіданні від початку до кінця, але й в нарадчій кімнаті, де разом складали вирок, обговорювали справу, сперечалися, шукали компроміс у разі розбіжностей точок зору.

Вирок приймався більшістю голосів, при цьому якщо один з народних засідателів був незгодний з вироком (подібне хоча й дуже рідко, але траплялося), суддя був зобов’язаний допомогти йому викласти письмово свою окрему думку, яка обов’язково долучалася до матеріалів справи.

Чи траплялися в ті часи судові помилки? – Безсумнівно. В УРСР десь біля 2% вироків у кримінальних справах і до 8 % рішень у цивільних справах скасовувалися вищими судами. Щоправда, і в 1967, і в 1970 роках, коли був засуджений Янукович, кількість скасованих вироків була разів у десять меншою, але це пояснюється зовсім не раптовим покращенням суддівської роботи, а тим, що наприкінці хрущовської "відлиги" були скасовані всі міністерства – спочатку союзні, а потім і республіканські.

У числі останніх у Радянському Союзі було ліквідовано в 1963р. Міністерство юстиції УРСР, якому суди підпорядковувалися організаційно. При цьому нагляд за діяльністю народних судів був переданий судам обласної ланки, які одночасно здійснювали касаційне провадження.

Внаслідок цього обласні суди стали часто-густо закривати очі на помилки у вироках та рішеннях судів першої інстанції при розгляді касаційних скарг, оскільки з голів обласних судів стали питати також і за показники роботи народних судів. Коли наприкінці 1970 р. Мінюст УРСР знову відновив свою роботу, відсоток вироків, які скасовувалися, знову піднявся до позначки 2%, тому саме ця цифра й відповідає реальному стану речей.

Чи могли відносно Януковича допустити судову помилку та ще й двічі? – Звісно, могли. Хоча ймовірність такої помилки дуже мала – нескладно обрахувати, що вона складає 0,04% (тобто 4 випадки на кожні 10 тисяч вироків). Саме до цього зараз і апелює прес-служба прем’єр-міністра, переконуючи громадськість у тому, що Віктор Федорович опинився за ґратами внаслідок прикрого непорозуміння, оскільки його обмовили більш дорослі "подільники". Обговорювати зараз, не маючи матеріали справ з протоколами допитів підсудних, свідків і потерпілих, хто на кого зводив наклеп сенсу не має. Але можна стверджувати, що в умовах тієї судової системи обмовити в суді невинувату людину було дуже й дуже важко.

Давайте-но на хвилину уявимо собі, як могло відбуватися судове слухання в 1967 році в інтерпретації прес-служби прем’єр-міністра... Зала засідань народного суду м Єнакієвого, у залі – викладачі гірничого технікуму, де на відділенні "Гірнича електромеханіка" навчався Янукович, мешканці міста, родичі підсудних. На підвищенні за довгим столом – суддя й двоє народних засідателів, на лаві підсудних – двоє дорослих, Юрій Целковский і Микола Маслов, та 17-ти річний Вітя Янукович.

Троє підсудних обвинувачуються в тому, що 29 жовтня 1967 р. ввечері на вулиці пограбували п’яного до безтями громадянина Совенка, якого спочатку побили, а потім відібрали в нього особисті речі та наручний годинник. На третій день речі потерпілого були знайдені міліцією під час обшуку вдома в Целковського та Маслова.

У Віті – єдиного з підсудних – призначений за рахунок держави адвокат, який скрупульозно допитує потерпілого й інших підсудних, виявляючи розбіжності в їхніх свідченнях та збираючи докази на користь невинуватості свого підзахисного.

Обвинувачення миттєво розсипається, оскільки, як тепер стверджує Голова Апеляційного суду Донецької області, "вина Януковича була заснована тільки на поясненнях Маслова під час попереднього слідства, але в судовому засіданні Маслов відмовився від своїх показань, пояснивши, що оговорив Януковича тому, що той був неповнолітнім і міг своєю участю полегшити його провину".

А тепер замислимося – чи могли за таких обставин народні засідателі, звичайні люди, які тільки два тижні на рік працювали в суді, розглядаючи найчастіше лише одну кримінальну справу, відправити за ґрати дитину? А куди ж дивилася прокуратура? А що пояснював людям суддя на наступній зустрічі з виборцями? А чому адвокат не написав касаційну скаргу на захист неповнолітнього й чому його не вигнали з роботи за таке нехлюйство?

Чи могло бути в ті роки публічно вчинено таке беззаконня, як засудження явно невинуватої дитини? – Ні, шановні працівники прес-служби прем’єр-міністра, такого бути не могло. У це важко повірити, принаймні, до тих пір, доки Віктор Федоровича не оприлюднить тексти вироків, які, напевно, зберігаються в нього, і де має бути сказано, хто які показання давав на суді.

За подібних обставин засудження неповнолітнього Януковича, який навіть не став подавати касаційну скаргу, могло трапитися тільки в одному випадку – якщо Янукович повністю визнав свою провину й підтвердив, що брав участь у пограбуванні. У протилежному випадку і суддю, і засідателів, і прокурора самих слід було б відправити за ґрати.

"Мапет-шоу" або Станіславський відпочиває

"Моє прізвище Целковський. Від слова "целка", - так розпочав свій виступ колишній подільник Януковича, зустріч з яким в м. Єнакієвому для журналістів організувала прес-служба прем’єр-міністра.

У жовтні 1967 р. Юрію Петровичу вже виповнилося 26 років, на момент арешту він був одружений, мав шестимісячну дитину й приятелював з неповнолітнім Януковичем тому, що обидва, виявляється, захоплювалися голубівництвом. Вітя, ясна річ, відрізнявся, надзвичайно лагідним характером і дуже любив дітей. У смислі – няньчив немовля Целковського.

І шапок вони ніколи ні в кого не забирали, бо шапок тоді не було. Навіть кролячих. А якщо й брали участь у якихось бійках, то лише тому, що обидва були з Пивновки (район у Єнакієвому біля пивзаводу), й були, як сказав Целковський, "самі шустрі - заправляли всім містом". А так – мухи ніколи не зобидили.

Юрій Целковський каже, що нікого не грабував, одначе умовив Януковича взяти всю вину (якої не було) на себе

Виявляється, Целковський, Маслов і Янукович насправді нікого не грабували. І, взагалі, потерпілий був винуватий сам: йшов зі своєю співмешканкою п’яний, став чіплятися до Маслова, бо той був послабши. Коли потерпілий впав (сам по собі, бо його ніхто не бив), у нього годинник з руки зіскочив (також сам по собі: "Мабуть, вушко відірвалося", - пояснив Целковський).

І піджак у потерпілого сам по собі розстібнувся. А звідтіля якийсь пакунок випав, який Целковський разом з годинником і підібрав. І не для того зовсім, щоби привласнити, як згодом у вироку записали, а лише для того, щоби потерпілий прийшов наступного дня забрати свої речі та вибачився за нечемну поведінку.

Аналогічним чином якісь речі (виключно з тим, щоби примусити потерпілого усвідомити рівень свого морального падіння) забрав і Маслов. А Янукович нічого не брав. І взагалі стояв осторонь. Тільки "хапав і рознімав". І свідки всі на суді так сказали, і підсудні. Окрім самого Януковича.

Бо Янукович себе винним визнав повністю, оскільки, виявляється, Целковський і Маслов умовили його взяти всю вину (якої, звісно ж, не було) на себе. А за це Целковський пообіцяв доглядати бабусю Януковича, доки той буде сидіти. Але сіли втрьох. Зокрема Януковичу дали три роки, зменшивши в залі суду строк покарання до 1,5 років за амністією, а Целковському – чотири, з яких він відсидів два на зоні біля м. Шахтарськ, і вийшов умовно-достроково.

Одним словом, Віктор Федорович, як отой зіц-голова Фунт з "Золотого теля" Ільфа й Петрова, сидів за інших. Ну що ж буває...

Взагалі-то, з часів ліквідації інквізиційного процесу (у Росії це трапилося ще в 1864 р.) визнання підсудним своєї провини не звільняло суд від обов’язку перевірити, чи відповідають дійсності його показання.

Але, напевно, в добу молодості Віктора Федоровича судді ще жили уявленнями про "царицю доказів" (саме так колишній Генеральний прокурор СРСР товариш Вишинський назвав визнання обвинуваченим своєї вини) і не дуже поспішали виносити виправдовувальні вироки тим підсудним, які самі визнавали себе винними в скоєні злочинів.

Думається, що й зараз чи навряд який би суддя погодився б на таке (особливо в Донецьку й особливо після того, як у відставку довелося піти судді Апеляційного суду Донецької області Івану Корчистому, що ненароком виправдав Юрія Вередюка, який взяв на себе провину за вбивство слов’янського журналіста Ігоря Александрова).

Отже, чому Янукович не подав касаційну скаргу після першого вироку, стало зрозуміло – пацан тягнув строк за інших. Щоправда, незрозуміло, навіщо це йому було, якщо він дійсно ні в чому невинуватий.

Не менш змістовною була й зустріч журналістів з Олександром Федоровичем Мартиненком, який проходив свідком у другій справі, порушеній за інцидентом, що трапився 16 вересня 1969р., і вирок у якій було винесено 8 червня 1970р.

Зустріч з ним, як і з Целковським відбувалася на відкритому повітрі й стоячи – можливо для того, щоби журналісти від обурення не заплювали в приміщенні підлогу, вислуховуючи однакові завчені фрази від людей, що, по ідеї, давно вже мали забути подробиці подій тридцятип’яти-тридцятисемирічної давнини.

Але докладно розпитати промовців, які пам’ятали (чи робили вигляд, що пам’ятають) романтичну молодість прем’єр-міністра, не вдалося, оскільки прес-служба не дрімала і як тільки запитання ставали небезпечними ("а в яке угрупування входив Янукович?", "а яке в нього було прізвисько?", "а чи правда, що в кримінальному світі його прозвали Хамом?"), бесіда негайно переривалася.

 
 
На очах Олександра Мартиненка Януковича зробили злочинцем вдруге і також ні за що.

Тим не менш, Мартиненко також встиг розповісти багато цікавого:

"Я, Генка Бубир і Дем’ян (потерпілий Пантелеєнко – авт.) стояли на розі на Пивновці, пили пиво. Віктор ішов з однокурсницею. Проходили повз нас, відкликав мене й каже: "Саню, а може підемо на риболовлю?". У нас поруч, метрах у трьохстах, ставок. Я кажу: "Та, мабуть що".

Бубир у цей час з Дем’яном таки добряче понажиралися й стали залицятися до цієї дівчини. Віктор підійшов і каже: "Гено, припини!". А той: "Та я тобі...". Віктор його штовхнув, Гена впав. Дем’ян стоїть п’яний, каже Бубирю: "Ну що, дострибався?". Бубир підхоплюється й на цього Дем’яна. Зчепилися вони, б’ються. Віктор хотів розняти. Почав Генку відтягувати. Він до того озвірів, що як собака – цап Віктора за руку. Кажу: "Давайте, або уходьте, або ...". Віктор з дівчиною пішли. Я залишився. Дем’ян і Бубир продовжували битися.

Почалося слідство, почався суд. Генка Бубир всю вину звалив на Віктора, сказав, що той є підбурювачем бійки. Хоча Віктор зовсім непричетний. З технікуму йшов. А ми стояли бухали. А оскільки Віктор був судимий, його знову засудили... Прізвища дівчини не пам’ятаю... Вона як свідок не проходила, на суді її не було... Це Генка почав лізти. Знаєте, коли п’яний, то за груди, то за це. Вона почала: "Відчепися, відчепися"... Якби Бубир не поліз до дівчини, то Віктор би за дівчину не вступився".

А чи була дівчинка?

Ось де, виявляється, витоки інформації про те, що Януковича начебто притягувався до кримінальної відповідальності спочатку за зґвалтування, але згодом буцімто зникла скарга потерпілої (як і сама потерпіла), а злочин був перекваліфікований на менш тяжкий і ганебний. Не маючи матеріалів справи чи хоча б тексту вироку, сказати чи має ця легенда під собою якесь підґрунтя, чи ні – неможливо. Але звертають на себе увагу кілька обставин.

По-перше, припустити, що слідчий, а потім суд не захотіли встановити особу тієї невідомої дівчини й допитати її в якості свідка абсолютно неможливо. Це зараз Генеральний прокурор України домагається прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу, в якому слідчий буде оголошений органом обвинувачення й згідно якого не повинен буде збирати докази невинуватості обвинуваченого.

А в ті роки "залізно" діяла стаття 22 КПК УРСР, яка гласила: "суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставини справи, виявити як ті обставини, що викривають, та і ті, що виправдовують обвинуваченого..." .

Очевидно, з невідомих причин ніхто про цю дівчину не згадав за багато місяців попереднього слідства й судового розгляду. Неймовірно, але факт. Але саме дивне, що її не згадав і підсудний Янукович попри те, що однокурсниця напевно могла б підтвердити його повну невинуватість.

По-друге, Янукович не тільки не назвав прізвища свідка, який би врятував його від повторної судимості, але й знову ж таки не подав касаційної скарги на вирок.

По-третє, строк, що сплинув між інцидентом і проголошенням вироку, дорівнює 9 місяцям. Але строк попереднього слідства складав лише 2 місяці й міг бути подовжений до 3 місяців прокурором м. Єнакієвого. В особливо складних випадках прокурор області міг подовжити строк слідства до 6 місяців (далі строк подовжувався лише у виняткових випадках прокурором УСРС й Генеральним прокурором СРСР або їхніми заступниками).

Звернімо увагу на те, в які строки була розглянута перша справа Януковича: 29 жовтня 1967 р. трапився інцидент і вже менше, аніж за два місяці, 27 грудня 1967 р. – винесено вирок. Тобто в ці майже два місяці вклалися дослідча перевірка, дізнання, досудове слідство й судовий розгляд справи.

І це не дивно, оскільки в ті часи порушення строків слідства чи судового розгляду було винятковим явищем, за яке суворо карали. Судовий процес був безперервним, одна й таж справа слухалася кожного дня з ранку до вечора й мала вкластися в два тижні, оскільки саме на цей строк прикомандировувалися до суду народні засідателі, а заміна засідателя тягнула за собою повторний розгляд справи з нуля.

Отже, грішити на те, що суд довго тягнув з винесенням вироку не доводиться, бо строки розгляду в судах кримінальних справ у ті часи не порушувалися (цивільні – бувало затягували, але кримінальні – майже ніколи). Отже, можна зробити висновок, що було занадто довгим попереднє слідство через особливу складність справи.

Але вибачте, що тут особливо складного? – Побилися кілька мужиків, один одному надавав по пиці. Єдиною кваліфікуючою ознакою злочину є ступень тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого, який у даному випадку був середнім. Тобто тілесне ушкодження не було небезпечним для життя (бо в такому випадку злочин кваліфікувався б за статтею 101 КК УРСР) і потягнуло за собою або тривалий розлад здоров’я (інакше кажучи – перебування в лікарні не менше 21 дня) або стійку втрату працездатності не менш, аніж на третину.

Припустимо, потерпілий Пантелеєнко пролежав у лікарні навіть місяць, нехай ще два-три дні тривало складання висновку судово-медичного експерта, ще тиждень пішов на висунення обвинувачення й допит свідків, потерпілого й обвинувачених (за цією справою був засуджений окрім Януковича також Бубир).

Ще тиждень – на виконання ст. 218 КПК (ознайомлення обвинувачених і потерпілого з матеріалами справи, розв’язання клопотань тощо). Обвинувальний висновок затверджувався в прокуратурі ще 5 днів – і справа в суді. Звідкіля 9 місяців? Може справа направлялася судом на додаткове слідство? – Але що тут було досліджувати, у випадку якщо те, що сказав Мартиненко – правда? А може й дійсно мала місце перекваліфікація з одного злочину на інший? Одначе без тексту вироку, який був вилучений з архівів і який зараз зберігається хіба тільки в самого Януковича, ми про це чи навряд коли дізнаємося.

Також невідомо, який був обраний запобіжний захід обвинуваченому Януковича впродовж досудового слідства й судового розгляду цієї справи – чи перебував він на підписці про невиїзд, чи, як минулого разу, знайомився з меню Артемівського СІЗО. Хоча, з іншого, боку, якби він перебував у СІЗО, то цей строк йому б зарахували в термін відбуття покарання й на волю б засуджений до двох років Янукович вийшов би не в червні 1972р., а раніше.

Також невідомо, де саме в 1970-1972 рр. нинішньому главі українського Уряду прищеплювалася повага до закону. Згідно зі спогадами людей, які сиділи разом з Януковичем, покарання від начебто відбував біля Єнакієвого у виправній установі №52. Але ця зона нині належить до числа "строгих", де утримуються особи, визнані судом рецидивістами, і Януковичу там, начебто, не було що робити. Хоча, можливо, в ті роки статус зони був інший. Принаймні, всі намагання журналістів побачити 52-гу зону хоча б здалеку ентузіазму в прес-службі прем’єра не викликали. Натомість був запропонований чудовий обід в одному з симпатичних Єнакіївських ресторанів. Між іншим, було дуже смачно...


Далі буде

Читайте також:

Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина ІІ

Екскурсія по місцях гоп-стоп слави Януковича. Частина І

ЯНУКОВИЧ ШАПОК НЕ КРАВ. Його засудили за крадіжку годинника

Янукович суддів за геніталії власноруч не підвішував, але з головою облсуду наодинці зустрічався

ЗНИКЛИ КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ, ПОРУШЕНІ ПРОТИ ЯНУКОВИЧА

Судомості Януковича, слід КДБ і аналогії з Медведчуком

Імідж Януковича – хлоркою!

Курс кримінального прем`єрознавства. Частина 2

Курс кримінального прем’єрознавства. Частина 1

Янукович на зоні анашу не курив

КУЧМІ СМІШНО, КОЛИ ПОЧИНАЮТЬ ЗГАДУВАТИ ПРО СУДИМОСТІ ЯНУКОВИЧА

Янукович про себе та свої доходи

Капкан для Януковича в Європейському суді з прав людини

Записи Мельниченка: "Судді взагалі подонкі"

Слухайте також у форматі mp3 епізод із записів Мельниченка, де Кучма доручає Януковичу підвісити "за яйця" суддю (Файл тимчасово недоступний для читачів дзеркала "Української правди" www2.pravda.com.ua)


Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua