Фабрика темників

58 переглядів 58 переглядів
Четвер, 3 червня 2004, 12:42
Нова форма політичної цензури, що процвітає в українському медіа-просторі, непомітно стала такою ж візитною карткою країни, як Чорнобиль, корупція і "Динамо" (Київ). Слово "темник" не перекладають на іноземні мови, і тепер національну ганьбу – не приховаєш за фіговим листком міркувань про відсутність "цензорів" і про специфіку "редакційної політики".

Вивчивши масив темників, переданих нам компетентним джерелом, ми можемо припустити, що ця ганьба щодня генерується за відома й участі відомого українського політолога. У числі основних темникотворців – російський підданий, який обслуговує адміністрацію президента нібито незалежної України.


Перед виборами до Верховної Ради 2002 року на презентації оновленого сайту СДПУ(о) партійці відкрито пообіцяли створити загальний "соціал-демократичний" інформаційний простір. Наступні два з половиною роки стали реалізацією цього амбітного плану – Україна познайомилася з універсальним засобом цензури під назвою "темники" і інтернет-проектами, що їх відмивають.

За межами доступного широким масам інформаційного поля поступово виявляються всі ті, хто не відповідає соціал-демократичним стандартам. Усе це не раз ставало предметом дискусій у суспільстві в цілому, і на сторінках "Української правди" зокрема.

Однак бурхливі пристрасті насправді дуже мало впливають на процес есдепізації інформпростору країни. Хіба що політика поширення темників стала за цей час більш обережною і вивіреною. Їхніми одержувачами стають тільки "перевірені кадри", редакторська верхівка ЗМІ, тобто ті люди, які точно не допустять несанкціонованого витоку "темників" у небажані руки.

У підсумку, як розповідають обізнані люди, при спілкуванні з журналістами і формуванні редакційної політики редакторам або доводиться покладатися на власну пам'ять, переказуючи темники, або шматкувати отримані рекомендації так, щоб ніхто не міг скласти їх у єдине ціле.

Про зміст горезвісних темників здогадатися нескладно: досить включити декілька випусків новин провідних ТБ-каналів країни – і зовсім необов'язково бачити перед собою вордівський документ із позначками "Тема важлива і актуальна" і "Коментар відсутній до всієї теми".

А от питання авторства цих документів не настільки прозоре. "Так би мовити" всі точно знають, що до їхньої появи причетні Банкова, Віктор Медведчук, Марат Гельман, Михайло Погребинський, Сергій Васильєв і – нещодавно зринув у публічному просторі України – якийсь Ігор Шувалов.

Однак важко уявити, що ця "елітна" команда добу безперервно длубається над десятками щоденних випусків темників і інших елементів інформаційної політики (О), чи не правда? А це значить, що соціал-демократичний інформпростір формують і багато інших людей, а сама інформація, незважаючи на свою нематеріальну природу, залишає досить відчутні сліди.

Озброївшись принципами "Київ – велике село", а "інтернет – село глобальне", ми провели невелике дослідження, яке, сподіваємось, допоможе прояснити деякі механізми інформаційних процесів у нашій країні і роль, яку у їхньому здійсненні грають різного роду "аналітики" (ті самі, які "думають").

ЦЕП відбивайло

Про існування практично стовідсоткового тезки знаменитого фонду Гліба Павловського в Україні відомо небагатьом. Підпис "Центр ефективної політики" (без зворотнього зв'язку) можна знайти серед розробників оновленого в 2002 році інтернет-представництва президента, а також сайту analitik.org.ua – так би мовити, інтернет-представництва відомого політолога Михайла Погребинського і його Київського центру політології і конфліктології.

Крім того, у розпал виборчої кампаніі 2001-2002 статті експерта ЦЕП, якогось Максима Хилька, кілька разів публікувалися на сторінках газет "День" і партійного рупора СДПУ(о) "Наша газета +".

Ще одне нейтральне згадування про діяльності центру нам вдалося знайти на сторінках "Львівської газети" у статті, присвяченій "перегинам" у всенародному обговоренні конституційної реформи торік.

У неформальному спілкуванні можна також почути, що саме ЦЕП "звозить" російських політтехнологів і верхівку СДПУ(о). Таким чином, контекст згадувань про центр, як видно, прямо вказує на його близькість до соціал-демократів.

Відомо, що власником ЦЕПу є Погребинський. "Центр ефективної політики – це комерційна структура, приватна фірма, якою володію я", - повідомив політолог УП у лютому цього року. "ЦЕП займається політичним консультуванням". Раніше Погребинський підкреслював, що ЦЕП не є структурою, що має відношення до московського ФЕПу.

На відміну від публічного і некомерційного Київського центру політичних досліджень і конфліктології, діяльність ЦЕП не афішується. Відомо лише про один великий проект ЦЕП – тієї самої реконструкції сайту президента за 25 тисяч гривень у 2002 році.

Нещодавно з'явилися припущення, що саме ця – "тіньова" – структура Погребинського забезпечує інтелектуальний супровід і поширення темників. Чи так це і як це можна перевірити на офіційному рівні?

Ми звернулися до першоджерела. Михайло Погребинський у коментарі УП заявив: "У ЦЕП не готуються інтерпретації поточних подій, які можуть бути інтерпретовані як темники". Переконливо? Щоб остаточно упевнитися і зняти всі сумніви, ми вирішили перевірити "цифровий слід".

Слід перший: Ворд нічого не ховає

У розпорядженні УП є досить велика кількість "темників", переданих нам у різний час представниками різних ЗМІ, людьми, яким ми довіряємо. Темники, нагадаємо, являють собою вордівські файли російською або українською мовами. Зазвичай, вони збережені у форматі rtf – такий спосіб гарантує читабельність документа практично будь-якими версіями програми Word.

Ті документи, які прийнято вважати темниками, звичайно бувають декількох типів: наприклад, вони можуть іменуватися "аналітичними записками" або виглядати як "блискавки" (починаються зі слова "УВАГА!"). Іноді на додаток до них додається довідковий матеріал щодо якогось актуального питання або статті, що рекомендуються для читання/розміщення.

Будь-який вордівський файл зберігає в собі історію виправлень, а також інформацію про ім'я комп'ютера ("автора"), на якому він створювався. Нагадаємо, що будь-який сучасний комп'ютер звичайно має хоч яку-небудь "назву" – нехай навіть представлену у вигляді безглуздого набору символів. Як правило, такі назви комп'ютерам привласнюються за ім'ям користувача, який на ньому найчастіше працює.

Крім того, серйозні структури звичайно вказують не тільки ім'я користувача, але і назву своєї організації – це така собі своєрідна візитівка або мітка усіх вихідних документів. Довідатися про цю інформацію можна, відкривши опцію "Властивості" або "Properties" у вордівському підменю File.

Яку додаткову інформацію несуть файли з темниками? Як виявилося - дуже цікаву: схоже, що ці документи створюються на декількох машинах, найчастіше пишуться "поверх" попередніх аналітичних записок.

У більшості випадків файли максимально "анонімні": автор і назва компанії кодуються знаками "-" і "=". Однак послідовний перегляд файлів винагородив наші зусилля - у деяких з них як автор фігурує якийсь "Olexandr", а компанія... "CEP.UA".

 
 
Слід другий: головне знати, де шукати

Другий слід виявився власне в електронній адресі, яка використовувалася для розсилки темника. Відправник – Олена Мостицька - не використовує який-небудь вітчизняний і закордонний фрімейл. Аж ніяк. Її адреса закінчується на нічого не значуще для непосвяченого @cep.org.ua.

Про те, що адреса і людина не вигадані, ми змогли переконатися завдяки адміністрації президента: Олена Мостицька, як і провідні світові й українські інформаційні агентства, а також деякі інтернет-видання є одержувачем новин з "Приймальні Олени Громницької" – тобто повідомлень прес-служби президента.

Отже, маємо якусь загадкову організацію за назвою CEP. Звичайно, така абревіатура підозріло нагадує латинську версію ЦЕП, але ж це ще не аргумент, чи не так? WWW-cайт cep.org.ua не існує, тому довелося діяти далі.

Щоб уточнити – що ж таке CEP – ми звернулися по допомогу до іншого авторитетного джерела – відкритого сховища даних про всі зареєстровані в інтернет-зоні .ua (тобто в Україні) доменні імена. Не має жодного значення, чи є веб-сторінка з таким ім'ям, або ж воно використовується тільки в поштових потребах: інформація про те, хто його реєстрував (фактично, правовласник), буде відкрита всім бажаючим.

Whois.com.ua нам відповів, що доменне ім'я "cep.org.ua" належить Centre Effective Politic – організації, розташованій в Києві за цілком конкретною адресою і з цілком конкретним телефоном. Що ж виходить: чи то Погребинський не в курсі, чим займається його контора, чи то зовсім інший Центр? Або, можливо, дійсно шановний автор програми "Наголос" займається виробництвом національної ганьби?

 
 
Переконатися в тому, що це дійсно той самий ЦЕП, нам знову допоміг президент. Пропустивши через Whois.com.ua його офіційне представництво, ми довідалися:

1. Адміном сайту числиться Helena Markosyan. Не зовсім новина, з цією пані, яка курує сайт гаранта, усі змогли познайомитися під час інтернет-конференції Кучми дукілька років тому.

2. За технічною стороною справи стежить спеціальний підрозділ СБУ (він же охороняє сайт президента від нальотів цікавих – "пропінгувати" представництво нам так і не вдалося...). Це теж зрозуміло, тому що все-таки мова йде про сайт президента, мало якому юному хакеру прийде в голову його зламати.

3. А ще за технічною підтримкою сайту наглядає якась Tatyana Klimenko з адресою все тією ж: @cep.org.ua. Навряд чи має сенс висувати гіпотезу, що до президентського сайту причетні відразу два Центри ефективної політики.


Крім того, побіжний погляд на дані сайту - візуального двійника "представництва президента" - reforma.org.ua (на якому, як і раніше, бурхливо обговорюється конституційна реформа), показав, що цей ресурс цілковито належить до зони відання ЦЕП...

Отже, СЕР, який фігурує у "властивостях" темників, виявився тим самим ЦЕПом. Чи означає це, що Погребинський все-таки не знає, чим займається фірма, що належить йому? Чи відомий політолог лукавить? І як тоді ставитися до інших його заяв про діяльність ЦЕП?

До цього повернемося трохи нижче, а зараз - кілька коментарів з приводу діяльності публічної контори Погребинського - Київського центру політології і конфліктології. Зі слів її керівника, саме КЦПІК готує "інтерпретації поточних подій, які ми виставляємо на сайті". Крім того, політолог визнав, що "також ми готуємо інтерпретації, які ми не виставляємо на сайт". Замовників інтерпретацій Погребинський називати відмовився.

Куди ж ідуть результати роботи публічного КЦПІК? Звичайно ж, без згоди клієнта жодна серйозна контора не розголошуватиме його ім'я. Ми лише можемо припускати.

Наприклад, виходячи з того факту, що і сайт Погребинського, і відомий своєю одіозністю сайт "Темник" ("Тиждень") мають однакову IP-адресу (213.186.192.167)... Тобто фізично знаходяться на одному й тому ж сервері. Цікаве сусідство, правда ж?

Враховуючи той факт, що статті з "Темника" періодично "спливають" як матеріали для використання в темниках справжніх. Про любов гаранта до цього видання й говорити не варто. Там же, на цій же IP-адресі перебуває і малорозкручений, але аналогічний за тематикою сайт "Сорока", котрий явно відображає виключно соціал-демократичні цінності.

Ось такі вони - основні стовпи соціал-демократичного інформаційного простору.

Who is Mr. Shuvalov?

І хоч вважається, що темники в Україну завіз відомий любитель сучасного мистецтва Марат Гельман (котрий зараз вже не особливо заперечує власне знайомство з цією технологією), останнім часом поширюються думки, що розквіт темникотворчості пов'язаний з ім'ям іншого російського технолога, який працює, до речі, в Україні не один рік - з ім'ям Ігоря Шувалова. Кулуарно саме йому приписують кураторство цього напряму в інформполітиці, хоч очевидно, що темники - це далеко не все.

Офіційної інформації про те, чим займається громадянин Росії Ігор Юрійович Шувалов в Україні, дуже мало: наприклад, все в тих же розсилках "Приймальні Олени Громницької" фігурує якийсь собі "Ігор Шувалов" з електронною скринькою на все тому ж …@cep.org.ua, що належить Погребинському.

Під час своєї несподіваної з'яви в ефірі "Громадського радіо" Шувалов відкрито визнав, що співробітничає з СДПУ(о) (хоч, природно, "політтехнологом" себе не вважає. Напевно, він - "політичний художник"?).

У післяефірному коментарі "Українській правді" Шувалов повідомив, що не є співробітником ЦЕП (що підтверджує і Погребинський: "У ЦЕП не працює Ігор Шувалов" - ось тільки чи вірити в це з урахуванням всього, викладеного вище?).

З приводу власної електронної адреси на сервері ЦЕП Шувалов сказав "УП" досить оригінальну фразу: "Хіба мало буває Ігорів Шувалових? Так, частина моєї кореспонденції надходить моїм знайомим, друзям, за що я їм вдячний - я часто буваю в Україні... Взагалі ж мій особистий ящик перебуває на narod.ru".

Чи має він стосунок до темників? Сам Шувалов, кажучи про свою причетність до них, віддає перевагу звичайній для російських технологів словесній еквілібристиці: вдається до міркувань про "редакційну політику" або кидає начебто афоризми - "мене в темниках немає".

Чи слід це розуміти, виходячи з мовних особливостей Шувалова, що коли "В" темниках його немає, то "НАВКОЛО" темників він якраз є? В коментарі "Українській правді" Михайло Погребинський також не зміг внести ясності в це питання: "Чи пише він (Шувалов) темники - я не знаю".

У друкованому вигляді припущення про причетність Шувалова до темників були озвучені на сторінках "Телекритики" (аналітична довідка про інформпростір соціал-демократів, складена Сергієм Черненком).

Крім того, в одному з листопадових номерів "Дзеркала тижня" в матеріалі Єгора Соболєва, присвяченому всебічному "наступу" есдеків, Шувалов згадується як російський фахівець з не зовсім чистих технологій, що працює в оточенні Медведчука і викликає своїми методами роботи невдоволення у низки партійців.

На сайті "Української правди" Шувалова уперше було згадано в зв'язку з хуліганським нападом на приміщення магазину "Російська книга" у Львові восени минулого року: існує припущення, що саме Шувалову насправді належить низка магазинів цієї мережі.

(Поза)штатний співробітник АП

В російських ЗМІ нам вдалося знайти кілька повідомлень, які дозволили розставити акценти на предмет того, чим займається пан Шувалов в Україні. Так, за повідомленнями російського МедіаСоюзу, що об'єднує низку провідних (державних і довколадержавних) ЗМІ Росії (ОРТ, телеканал "Россия" і т.д.), Шувалов у 2003 році був офіційним куратором конкурсу "Золотой глагол" в Україні. Мета конкурсу - стимулювати й нагородити іноземних журналістів, які добре пишуть про Росію...

Вже в цьому році на сторінках російського мережевого політичного видання "Polit.Ru" можна було прочитати коментар цього пана про реакцію ПАРЄ на конституційні процеси в Україні.

Самого Шувалова було названо так: "російський експерт в адміністрації президента України". Вже цікаво, чи не правда? Прізвище "Шувалов" відсутнє серед перелічених співробітників АП на сайті президента. І, схоже, ніхто не чув про конкурс на заміщення вакансії експерта на Банковій, який би виграв цей спеціаліст.

Вочевидь, російське видання праве: можливо, де-юре, Шувалов якось офіційно (за паперами) співробітничає з СДПУ(о), де-факто ж російський експерт дійсно працює на Банкову, яка, схоже, давно вже не розрізняє інтереси партії та держави. Подейкують, що навіть територіально робоче місце російського варяга нині знаходиться в АП чи в сусідній будівлі. Втім, Шувалову така близькість до верхівки української влади - не новина.

Здавалося б, політтехнолог собі і політтехнолог - хіба мало їх останнім часом в Україну приїжджало? Тільки на офіційному рівні відомо, що команди росіян працювали на проект "Кучма-99 ", есдеків і Команду озимого покоління у 2002 році. Ефект відомий: навряд чи при справедливому підрахунку голосів Леонід Данилович був би зараз на своєму місці. Співвідношення витрат і електорального ефекту у 2002 також скоріше пригнічує.

Однак, з урахуванням загостреного інтересу громадськості до іноземного впливу на виборчу кампанію в країні, вочевидь, кивати варто не тільки на Захід. Хто такий цей російський громадянин, що працює на АП? І які його справжні інтереси в цій президентській кампанії?

Тільки одного ефіру на "Громадському радіо" виявилося досить, щоб почути (не вгрузши у витіюватій мові): російські політтехнологи побоюються приходу до влади Ющенка, тому що відносини Росії і України підуть "не туди". Чи не є це вже питанням рівня національної безпеки і державних інтересів країни?

Люди, що знають Шувалова сьогодні й раніше, говорять про нашого героя неохоче. Треба визнати, що кілька осіб, до яких ми зверталися з проханнями, раптово замовкали і переставали виходити на контакт. Сподіваємося, що така нетовариськість пов'язана тільки з простим небажанням говорити на цю тему, і аж ніяк не передбачає, що можливе розголошення інформації про цього пана мало для них негативні наслідки.

Отже, що вдалося дізнатися за допомогою неофіційних каналів. Інформація скоріше уривчаста і непослідовна, але й вона допомагає скласти певну картинку. У молодості Ігор Шувалов, як кажуть, трудився на кіностудії "Мосфільм" сценаристом.

Ближче до кінця дев'яностих він підключається до виборчих кампаній. Невідомо точно, чи працював він разом з командою російських політтехнологів, що супроводжували вибори ряду народних депутатів у 1998 році (наприклад, Віктора Пінчука). У 1999 році Шувалов працює в штабі президентської кампанії - якщо бути точним, у штабі, організованому Пінчуком.

Креативний центр штабу - люди з методологічного кола (учні відомого московського філософа Георгія Щедровицького). За непідтвердженими даними, ділянка роботи Шувалова - організаційні і фінансові питання супроводу різних проектів і розробок цього штабу.

Подейкують, що "мосфільмівські директори", які постачалися в регіональні штаби саме Шуваловим, із більш ніж часто регулярністю "горіли" на роботі і зі скандалом вилітали за непередбачені розтрати...

Приблизно у той же час відбуваються перші відомі контакти Шувалова з есдеками: навесні 1999 року, як відомо, під час виборчої кампанії мера міста Києва Олександру Омельченкові протистояв Григорій Суркіс. В останні тижні перед виборами міського голови кілька технологічних задумок зі штабу Пінчука були реалізовані з метою обкатки і в якості допомоги Суркісу (результат відомий, зате Омельченко надовго зненавидів "Вуличне телебачення").

У 2001-2002, як кажуть джерела, Шувалов співробітничає з КОПами, чию кампанію організовують всі ті ж методологічні сили, хоч і дещо інша команда - син Щедровицького Петро і його колеги. Ефективність стратегії, вибраної цими політтехнологами, також відома - 2,02%...

Але якщо Щедровицький-молодший залишив країну, то Шувалов - залишився. У ході ефіру на "Громадському радіо" можна було "вловити" ставлення нинішніх політтехнологів до тих, хто поїхав: будь-який уважний слухач міг розшифрувати обмін репліками між Вереснем (екс-озимий), Шуваловим (якого ведучий "давно знає") і Гельманом:

Микола Вересень: Я мав досвід 2002-го року, працював з російськими політтехнологами. Ігор був там, так би мовити, свідком цього.

І те, що я для себе зробив, я зрозумів одне, що люди, які приїжджають з Росії, знаєте, я скажу дуже незрозуміло і емоційно, вони просто не відчувають країни. Вони відчувають країну, де вони звикли жити, вона називається Росія. І дай їм, Боже, здоров’я. А тут я бачив, що вони плавають в різних таких обставинах, які для мене є зрозумілими, бо я тут народився і живу.

Марат Гельман: Те люди, с которыми ты работал, они и в России плавают и точно так же не понимают Россию.

Ігор Шувалов: Поэтому у тебя просто уникальный опыт.


У принципі, ефективність і адекватність команди Гельмана очевидна: 6,27% СДПУ(о) проти 2,02% КОПів, напевно, аргумент. Плюс, звичайно, близькість до верхів. Про те, що це також аргумент - між рядків можна прочитати в статті співробітниці АП Олени Маркосян, присвяченої Віктору Пінчуку, якому, на думку пані-адміна сайту Кучми, найближчим часом організація президентських виборів з боку влади не світить...

Між виборами, кажуть, Шувалов мав стосунок до деяких проектів ОРТ в Україні (не тільки до "Золотого глагола"), бачили його, наприклад, і на презентації "Першої колекції" (спільний художній проект Пінчука-Гельмана). Тепер він в АП. У приватних бесідах, знову ж подейкують, Шувалов називає себе не політтехнологом, а "проектувальником".

Проектувальник чого? Майбутнього цієї країни? Чому саме він? Та й чи зможе? І чи потрібне цій країні майбутнє by Шувалов? Питання, втім, риторичні. І не так уже й важливо у цій ситуації, з ким саме укладено контракт у пана Шувалова...

***

Невеликий екскурс у приховані від простого спостерігача нюанси соціал-демократичного інформаційного простору закінчено. Інформаційні потоки самі по собі досить "балакучі", і чорне, назване білим, все одно виявляється чорним.

У коментарі "Українській правді" Погребинський пообіцяв: "Коли закінчиться цикл, ми напишемо мемуари". Ну що ж, сподіваємося, що майбутнє України включатиме в собі місце для такої книги, де він зможе відкрито розповісти про те, як робиться українська політика на початку 2000-х. Схоже, щоправда, що при нинішніх клієнтах політолога і колегах в дусі Шувалова такого майбутнього в України не буде.



powered by lun.ua