Віктор Пинзеник: Президентом стане одна людина. Я навіть знаю її ім’я

Понеділок, 7 червня 2004, 18:26
Підтримуючи "Громадське радіо" в боротьбі за існування, "Українська правда" розміщує на своєму сайті розшифровки його ефірів. Слухайте також аудіофайл


Ігор Слісаренко: Добрий вечір. В ефірі інформаційно-суб’єктивна, але вельми розважлива програма "Вражіння". Це проект Громадського радіо, я - Ігор Слісаренко. В програмі зазвичай говоримо про події, що вразили нас на тижні, та про людей, яким ми за це завдячуємо.

Сьогодні будемо говорити про гроші, про великі гроші, про наші гроші, з яких складається, власне, і бюджет всієї нашої країни. Зізнаюся, досі в мене свіжа телевізійна картинка перед очима, відео із Японії. Там сьогоднішній день був дуже напружений в японському парламенті.

Там вирішували долю пенсійної реформи. Опозиція побилася, блокувала, як у нас прийнято говорити, роботу парламенту і, в буквальному розумінні слова, побилася із представниками більшості урядової партії, намагаючись зірвати голосування. Зашкодити, попередити голосування правлячою більшістю пенсійної реформи.

Оскільки переконані, що запропонований урядом законопроект щодо пенсійної реформи має на меті збільшити відрахування японців до пенсійного фонду. Натомість, від цього більших пенсій вони не отримають. Будемо дивитися, як далі розгортатимуться події в Японії, що можемо повчального звідти винести. А цього тижня і у нас було гаряче щодо питання грошей у нашому вітчизняному парламенті. Зокрема парламент розглядав звіт уряду про виконання бюджету минулого року.

Я радо представляю гостей сьогоднішньої нашої студії. Пані Людмила Супрун, народний депутат України, фракція "Народно-демократичної партії і партії Промисловців та підприємців, перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань бюджету. Вітаю Вас, пані Людмила.

Людмила Супрун:
Доброго вечора.

Ігор Слісаренко: І пан Віктор Пинзеник, народний депутат України, фракція "Наша Україна", член комітету з питань фінансів і банківської діяльності. Вітаю Вас, пане Вікторе.

Віктор Пинзеник:
Добрий вечір.

Ігор Слісаренко: Для тих, хто слухає нас в реальному часі, в Інтернет-режимі, нагадую, що можна поставити свої запитання, якщо ви скористаєтесь звичайним телефоном, телефонні номери вам відомі: 4515803, 4517119. Отже, для тих, хто щойно приєднався, повідомляю, у нас в студії народні депутати Людмила Супрун та Віктор Пинзеник. Ми говоримо про те, як цього тижня затверджували звіт уряду про виконання бюджету минулого року. І всім нашим гостям перше запитання, для розминки, як хто з них голосував, "за" чи "проти" цього звіту? Пані Людмило.

Людмила Супрун:
Я підтримала звіт уряду. Можу сказати, що закон, який готувався парламентом в 2002 році – це закон про бюджет на 2003 рік, був дійсно продуктом співпраці між урядом і парламентом. Можливо, тому, що на той час уряд ще не був такий досвідчений і покладався на парламент в багатьох випадках.

Ми внесли біля 90 поправок і новацій проти того законопроекту, який давався урядом. Вважаємо, що багато нетрадиційних джерел було застосовано, вони спрацювали на економіку. Ми зробили також і декілька недоречностей в законопроекті, декілька помилок, які, на жаль, обернулися потім мільярдними втратами.

Ігор Слісаренко: Гарні помилки, які обернулися мільярдними втратами

Людмила Супрун:
Це проблема з поверненням ПДВ, ПДВ у нас поверталося шаленими темпами. На жаль, сьогодні ще існує система, яка дозволяє використовувати дірки в законодавстві, інші речі. Навіть шахрайство, таким чином, із державного бюджету вимивається шалена кількість грошей, які платять платники податків у вигляді ПДВ, яке ніколи не сплачувалось.

І тому профіцит бюджету, який утворився в грудні 2003-го року, був набагато зменшений, оскільки оце повернення безконтрольно ПДВ, воно привело до того, що ми фактично на 2,5 мільярди гривень приблизно зменшили профіцит бюджету. Звіт уряду розглядається для того, щоб ми проаналізували законодавство, вивчили де помилки, де прорахунки, де були переваги, змогли внести зміни до законодавства, і таким чином вже не допускали цих помилок на наступний рік.

На мій погляд, було декілька позитивів. Перший – бюджет виконаний на 100%, навіть на 103,4% по загальному фонду, по спеціальному фонду 116,4%. Це можна оцінювати з різних боків. З одного боку як недосконале планування, а з другого боку як все-таки те, що ми змогли втримати, свої податки і не збільшили дефіцит бюджету, не наклали додаткових навантажень на обслуговування нашого державного боргу і т.д.

Я зараз могла б дуже багато розказувати, але мені хотілося б, щоб громадяни зрозуміли. Затвердження звіту уряду, в певній мірі, це технічна процедура, яка відбувається в парламенті. Добре, що уряд змінив свою позицію стосовно звіту, бо пропонувалось написати одне речення, щоб затвердити звіт уряду в таких доходах і таких видатках.

Без обговорення навіть. На наш погляд це було не зовсім правильно, ми – члени урядово-парламентської коаліції, ми – члени більшості, яка підтримує сьогодні уряд, але все-таки вважаємо, що таке обговорення обов’язково повинно в парламенті відбуватися. Це нормальна демократична процедура. Інша справа, що не все врахують, що пропонують іноді народні депутати. Але все-таки те, що звіт затверджений...

Ігор Слісаренко: Дякую. Така позиція народного депутата, пані Людмили Супрун. Звертаюся з тим же питанням до Віктора Пинзеника.

Віктор Пинзеник:
Фракція "Наша Україна" не підтримала бюджет. Більше того. Ми внесли постанову про відхилення звіту і визнання роботи уряду по виконанню бюджету незадовільною. З чим це пов’язано? З тими маніпуляціями і фальсифікацією бюджету і попереднього року. Це ще одне підтвердження тих речей, про які я вже говорю другий рік, про фальсифікацію бюджету. Чому?

Бо уряд подав на затвердження проект-бюджету 47,2 млрд., затвердила Верховна Рада – 50 млрд., а доходи бюджету будуть 55 млрд., на 5 млрд. більше. Ось звідки перевиконання бюджету. Уряд занижує доходи бюджету. І саме головне. Куди пішли ці гроші, 5 млрд.?

Соціальні цілі там на останньому місці, те, на що призначений в першу чергу бюджет. Кошти пішли куди завгодно, наприклад, з перевищенням доходів у 8,5 разів збільшено кошти на будівництво приміщень адміністративного характеру, на чиновників. У 2,3 рази збільшено кошти на ремонт цих будівель.

Я от на такі соціальні виплати як пенсія і допомога, аж на 3%. І така ситуація, коли уряд по суті маніпулює бюджетом, витрачає без парламенту кошти, потім в кінці року міняє бюджет під фактичне виконання. Такі маніпуляції ми підтримати не могли. Уряд насправді збільшив фінансування різко там, де розподіл можна робити по так званих "поняттях", а не по закону, там, де можливий і "дерибан" коштів. Тому такою наша була позиція, і ми не голосували за звіт по бюджету.

Людмила Супрун: Я не можу погодитись з цими речами, тому що ми контролюємо звіти рахункової палати і звіти по казначейству. Уряд не робив витрат понад суму визначених асигнувань. Але там, де коштів було недостатньо, дійсно подавалися зміни.

До речі, і народні депутати подавали зміну до закону про держбюджет. Скажімо, пропонувалося збільшити видатки на компенсацію для сільськогосподарських товаровиробників за втрачені озимі культури. І така сума компенсації складала 360 млн. гривень, це абсолютно зрозуміло.. що стосується чисел, там 8 разів, чи 0,3%, то це відносно. Якщо, скажімо, виділялося на ремонт приміщень 300 тисяч, то 8 разів – це 2,5 млн. Я для прикладу.

Віктор Пинзеник: У мене тут два уточнення. Перше: я не вжив жодної цифри крім урядових цифр. Всі дані, якими я оперую, є урядові.. якщо будівництво адміністративних будинків планувалося виділити 75 млн., понад 70 млн. гривень, а витрачено 600 з чимось млн. гривень, то як назвати ці сотнями тисяч?

Людмила Супрун: А звідки ця інформація?

Віктор Пинзеник: Державного казначейства України, я відповідаю за ці цифри. У 8,5 раз чиновникам збільшили витрати, майже млрд. гривень. Я ці дані всі продемонстрував у Верховній Раді.. я спеціально робив ці всі розрахунки.

Людмила Супрун: Що це за приміщення?

Віктор Пинзеник: А яке це має значення?

Людмила Супрун: Це ви маєте на увазі придбання будинків, то це йшла процедура, за якою Національний банк продав фактично приміщення для адміністративних будинків.

Віктор Пинзеник: Мова йде про статтю витрат будівництво адміністративних будинків, ремонт адміністративних приміщень у 2,3 рази більше. Ось куди 5 млрд. пішли. А схема, по якій ведеться будівництво чи так звані державні закупівлі, вони всі ведуться з "дерибаном", з так званими відкатами. Де 20_30% закладається в ціну.

Ігор Слісаренко: Шановні панове, от таке запитання тоді. А хто, власне. У нас контролює оці питання, оце виконання бюджету, щоб у разі чогось дати по руках, припинити, парламент, відповідний профільний комітет чи рахункова палата, державне казначейство. Наскільки, на Вашу думку, справляються вони?

Людмила Супрун:
Я думаю, що тут іде певна підміна понять. Справа в тому, що ми вносили зміни до бюджету, за яким дозволили уряду придбати повний господарський комплекс майновий, колишнього банку "Україна". Саме тому стаття податків була збільшена. Але насправді йде технологічна процедура.

В чому вона полягає? Національний банк передав до бюджету більше 500 млн. гривень, перевищення доходів над видатками. І ці кошти були передані знову Нацбанку в оплату за майно, яке перейшло тепер до відання фонду майна і безперечно уряду. Тому оця цифра така звучить, але всі ці приміщення використані для розміщення державних установ. Це технічна процедура. Іншим шляхом нам було дуже складно забезпечити такий процес.

Що стосується контролю, то контроль, можливо, дійсно недостатньо жорсткий. Чому? Бо, наприклад, бюджетний комітет не має можливості в режимі реального часу контролювати казначейство, кожні видатки і т.д. Такий контроль від імені Верховної Ради здійснюється Рахунковою палатою. Але Рахункова палата контролює тільки видатки. Вона не контролює надходження. А у нас повні надходження в бюджеті ідуть з мінусом. Таким чином, позбавлена рахункова палата здійснювати такий контроль. Із форм контролю це парламентське слухання, це заслуховування на бюджетному комітеті.

На жаль, вони не завжди є дієвими. І ми ж не можемо сказати, що дійсно певні порушення відбуваються, і коли витрачаються кошти, і під час проведення тендерів, і під час проведення інших процедур. Я думаю, чим буде точніше законодавство виписувати норми регламентні, і чим більше буде порядку в країні, тим менше буде таких порушень.

Ігор Слісаренко: Така думка Людмили Супрун.

Людмила Супрун:
Я думаю, що недостатньо громадськість приймає участь в цьому. А мені здається, що якраз оцей прояв громадянського суспільства як контроль з боку громадських організацій міг би суттєво спливати на це.

Ігор Слісаренко: я сподіваюся, що ми пізніше поговоримо саме за громадський контроль і принаймні порадимо, як його здійснювати. Пане Вікторе, а яка Ваша думка?

Віктор Пинзеник:
Треба, щоб бюджет був реальним. Тому що коли занижуються доходи, то потім завжди уряд маніпулює витратами.

Людмила Супрун: До речі, Віктор Михайлович може підтвердити, ми завжди працюємо в комітеті над тим, щоб доходи були відображені в повній мірі. Інакше всі втрачають. Бо ми не можемо, ми не маємо асигнувань, не маємо видатків, якщо навіть в бюджеті надходять додаткові гроші, їх ніхто не має права використати

Віктор Пинзеник: Але повернемось до цієї проблеми. Стверджую, що цього року уряд сховав в бюджеті не менше 15-ти мільярдів гривень.

Людмила Супрун: 2004-му?

Віктор Пинзеник: Цього року. З них 10 мільярдів гривень і бюджеті і не менше 5-ти мільярдів гривень у пенсійному фонді. Тобто, апетит росте під час їжі. Я готовий це довести. По-друге, це завжди створює можливості для лазівок. І це постійно твердить уряд, що у нього немає коштів на соціальні проблеми. Друге. З точки зору контролю за витратами. Перш за все, процедури витрачання.

Особливо деяких коштів От чому уряду більш подобається дороги будувати ніж зарплату платити? Одна з причин. З кишені лікаря зарплату не вкрадеш. При будівництві доріг завжди можливий "дерибан". Тут потрібні інструменти тендеру, при яких чітко формулюються технічні умови, але є і друга проблема, яку Ви зачепили. Я скажу, мова йде про народний контроль.

Тільки я хотів би, щоб ніхто не повертався до традицій радянської системи, мова йде про інше. Мова йде про публічність будь-яких дій, в тому числі витрат, які здійснює уряд. По всіх урядових витратах.

Чиновник знає, що будь-яка витрата, де публікується в пресі з розшифруваннями, то воно стримує і контролює діяльність чиновника. От до речі другий рік підряд лежать мої закони в парламенті, я їх не можу провести. Мова йде всього-на-всього ось про що, що бюджети всіх рівнів, головні витрачальники бюджетних коштів кожного року повинні зробити публічний звіт про витрати.

При чому, зробити оголошення в пресі, запросити пресу, громадські організації і розшифрувати витрати. Я не можу провести це рішення. По-друге, недавно я як депутат звернувся до кількох фондів - надайте мені ін формацію про доходи і витрати. У відповідь я почув: "А нащо вони вам потрібні?"

Ігор Слісаренко: Дійсно, а на що вони Вам потрібні?

Людмила Супрун:
Державні фонди мається на увазі.

Віктор Пинзеник: Мене не цікавлять благодійні фонди, чи інші фонди, це не моя компетенція. Але все, що має державну природу і збирається в вигляді податків, має бути доступним не просто до депутата, а до будь-якого громадянина України, воно має бути публічним. Бо якщо це здійснюється під столом, завжди можливі зловживання. Якщо діяти завжди прозоро для суспільства, мінімізується можливість зловживання.

Людмила Супрун: Тут можна погодитися з тим, що громадський контроль є необхідною складовою частиною. У нас, до речі, в бюджетному кодексі передбачений такий принцип як публічність державних фінансів і друкування звіту. Але зрозуміло, що цього замало.. мало того.

Я наприклад уже декілька років наполягаю на тому, щоб ми мали не просто державний бюджет і закон про державний бюджет у вигляді узагальнення, а щоб ми мали деталізацію по всіх видах податків. Ну, скажемо, йде програма. Загальний обсяг програми – 500 млн.

Ми говоримо, нам потрібно бачити, як будуть використовувати всі ці кошти. І я думаю, що ми будемо полягати на тому, щоб в цьому році в бюджетній резолюції стояв саме такий запис: деталізація видатків, не тільки за програмною класифікацією, а і за функціональною. І до суми 10, 15 чи 5 тисяч гривень, тому що ми повинні знати, куди витрачаються кошти детально.

Це дасть можливість контролювати ситуацію. І я дуже добре знаю бюджет, як він формується, де там є які можливості, плюси чи мінуси, і тому вважаю, що це є необхідною умовою. Це дасть можливість нормально планувати фінанси в країні. Це дасть можливість прогнозувати певний розвиток певних галузей, підприємств, певних соціальних напрямків. Це нормальний підхід.

Ну і безперечно не дасть можливості зловживати ситуацією, тому що коли є все публічним, коли кожна розглядається стаття, коли ми знаємо кожну кому, кожні видатки на відрядження, на оплату енергоносіїв і т.д., то безперечно більша є ступінь контролю. Що стосується позиції про так зване приховування доходів. Я не підтримую позицію надзвичайно обережного підходу до формування бюджету, скажемо, і затискання доходної частини.

Тому що якщо ми не ставимо за мету певну ціль, якщо ми не бачимо перед собою мети, ми ніколи до неї не будемо йти. В державному бюджеті сьогодні не обліковується пенсійний фонд, тому тут важко, тут я можу погодитися з Віктором Михайловичем, що затискаються доходи пенсійного фонду. Але кошторис пенсійного фонду ми розглядаємо, і повинен бути затверджений цей кошторис Кабінетом міністрів України. Дійсно, зараз іде перевищення надходжень до пенсійного фонду.

Ці перевищення складають від 9 до 12%, вони коливаються за різними періодами, але ця сума буде складати від 3 до 5 млрд. Якщо ми будемо проводити роз’яснювальну роботу стосовно нового порядку сплати податку на доходи, а він тепер 13%, ви знаєте, встановлений, то я впевнена, що ми отримаємо більший обсяг надходжень, бо пенсійного фонду, бо люди будуть сплачувати і легалізувати свою заробітну плату і контролювати роботодавців, щоб ті платили доходи до пенсійного фонду, внески до пенсійного фонду.

Тому я думаю, що при нормальній організації праці ці надходження можуть бути ще більшими, це однозначно. Витрачання коштів з пенсійного фонду можливе тільки на пенсії. У нас є кошторис пенсійного фонду, який ми маємо, щоб контролювати видатки безпосередньо самих представників фонду, це заробітна плата, це приміщення і т.д. Вони невеликі.

Все, що буде зверзу поступати, воно безперечно повинно розподілитися для пенсії, саме за рахунок цих надходжень сьогодні і ідуть перерахунки пенсії. Інша справа, що дійсно це недостатньо прозоро, публічно і доступно для населення, для розуміння. І тут можна погодитися з Віктором Михайловичем, що і це потрібно було прогнозувати. Бо якщо ми не прогнозуємо, то що ми робимо в парламенті чи що ми робимо в уряді? Стосовно приховування чи так званого заниження обсягу коштів доходів державного бюджету, я знаю одне.

Ми можемо достатньо точно прогнозувати доходи загального фонду держбюджету. Але є такі речі як доходи спеціального фонду, і як показує практика., перевиконання, до речі, і 2003 року, йшло по спеціальному фонду, 116% проти 100% запланованих. Добре це чи погано? Добре, що їх більше, і погано, що ми їх недостатньо плануємо. Що це за доходи спеціального фонду?

Скажемо, вищі учбові заклади, вони приймають на платній основі студентів, і кошти поступають до спеціального фонду, і потім ці учбові заклади самостійно витрачають їх у відповідності своїм кошторисам. Ці кошти збільшилися. Якщо взяти співвідношення, державний бюджет фінансує 770 млн. приблизно на освіту, а вищі учбові заклади отримують більше ніж 1,5 млрд. гривень спеціальних фондів.

Ігор Слісаренко: Я перепрошую. По пам’яті пригадую, що десь пару тижнів тому Міністерство освіти оголосило, що половина випускників середньої школи цього року, а це більше 200 тисяч, будуть навчатися у вузах за державний кошт.

Людмила Супрун:
Так і є. Тобто, про що іде мова? Мова йде про те, що перевищення доходів по спеціальному фонду не завжди ми можемо спланувати. Скажемо, одне із підприємств більше надає послуг платних, отримує більше грошей, ми його, скажімо, жорсткіше контролюємо, наприклад, призупинено можливість заниження орендної плати.

Часткове призупинення можливості заниження орендної плати, які надають державні установи, тобто, більше грошей надходить. До спеціального фонду зараховуються кошти від продажу військового майна. Якщо цього майна продано більше, ніж планувалося, то безперечно це також буде надходити до спеціального фонду бюджету. Але планування треба вдосконалювати.

І, можливо, нам треба повернутися до системи колишнього держплану, тому що держплан по суті справи вичав попит і пропозицію і можливості виробництва і давав інформацію про балансування різних галузей. Ми втратили цю позицію в ринковій економіці, хоча всі розвинуті країни мають такі структури, мають такі органи. Можливо, уряду також треба було повернутися до цього питання.

Віктор Пинзеник: Я думаю, що нам треба повертатись не до держплану, а до такого поняття як мораль.

Людмила Супрун: Це святе.

Віктор Пинзеник: Я стверджую, уряд хоче "дерибанити" не менше 15 млрд. гривень і хоче показати нам цифри. І нічого говорити тут про спеціальні і загальні фонди. Всі цифри, які я зараз назву, виключно офіційні. Уряд врахував бюджет, виходячи з валового внутрішнього продукту – 255 млрд., підніміть цифру звіту – 264 млрд. Це минулий рік, на 9 млрд. занижено. Друге, уряд порахував доходи бюджету від зростання економіки – 4,8%. Ми маємо фактичну цифру 11,5%. Різниця між валовим внутрішнім продуктом, який уряд заклав бюджет, і тим, який буде цього року – 31 млрд. гривень. А тепер поясню. Що включає в себе валовий внутрішній продукт? Три складові. Фонд зарплати, друга складова – прибуток, тобто, об’єкти оподаткування, і третя – чисті податки. Це ПДВ і акциз.

Людмила Супрун: Не тільки. А ще доходи громадян у вигляді пенсійних виплат.

Віктор Пинзеник: Вибачте. Тобто прямо. Або податки, або базу. І коли я чую від уряду, що зростання ВВП не веде до зростання доходів, то хай відкриє підручник. По-друге, уряд обманює з пенсійним фондом. Минулого року фонд оплати праці був 91 млрд. Він порахував доходи пенсійного фонду на цей рік – 89 млрд.

Тільки що Людмила сказала цифру, яку я підтверджую, що фонд оплати праці цього року росте на 30%. 91 було, а він порахував пенсійний фонд з 89, тобто, в пенсійному фонді приховані великі доходи, які здатні вирішити, зняти напругу і по соціальних виплатах, по пенсійному забезпеченню. І проблема мінімальної зарплати, і підвищення зарплат лікарям, вчителям, і саме головне.

Що ці гроші дуже ефективно працюють на економіку. Все, що ми виплачуємо лікарям, вчителям, військовим, пенсіонерам, воно завтра повертається в українську економіку, і повертається з додатковими надходженнями в український бюджет.

Людмила Супрун: Ну, тут у нас немає суперечки за цифрами, єдине, в чому проблема. Я вважаю, що уряд не може використати гроші, якщо вони додатково надходять до державного бюджету. Чому? Бо на це немає призначень. Уявімо собі ситуацію. Бюджет вдвічі перевиконаний. Чи зможе хтось в уряді взяти це перевищення і використати на будь-яку мету?

Віктор Пинзеник Зможе.

Людмила Супрун: За сьогоднішньою існуючою системою це зробити практично неможливо, треба вносити зміни до законодавства. Якщо хтось думає, що він буде робити витрати, а потім вносити зміни заднім числом, то я думаю, що тут є помилка. Оскільки казначейство, воно просто працює в системі урядовій. Але воно все-таки достатньо автономне, і плюс рахункова палата і плюс контроль збоку Верховної Ради. Ми бачимо, що у нас немає перевищення видатків планових над тими, які були внесені в бюджет.

Ігор Слісаренко: Неможливо, каже пані Людмила. Можливо, каже пан Віктор.

Людмила Супрун:
Розкажіть, може я не знаю про це.

Технологія відома. Уряд здійснив витрати, він не виходить за межі річного розпису. Але він одні статті фінансує в більшій мірі, другі ні. Потім під фактичне виконання він підводить зміни. Останні зміни в бюджет минулого року були зроблені 18 листопада, тобто, коли вже бюджетний рік закінчується. І сьогодні ми маємо повторну ситуацію. Половина року іде вже, і вже витрати здійснюються.

І структура збільшення витрат неоднакова, і сьогодні можна побачити. Найбільше, що не любить уряд, це соціальні статті, те, для чого і призначений бюджет, бо бюджет завжди має соціальну природу. Його мета – як раз підтримка тих речей, які не мають комерційну природу, не комерційний характер. Це бюджетні сфери, і ті, хто не може заробляти гроші.

Людмила Супрун: Можу погодитися, що фінансування окремих статей іде нерівномірно. Скажемо, у нас є така стаття, наприклад, щоб було зрозуміло нашим слухачам, як дотація для сільгоспвиробників, за продукцію тваринництва. Тобто, якщо господар вирощує худобу до певної ваги і потім її здає, то цьому господарю з державного бюджету доплачують кошти як заохочення, щоб він трошки міг якось протриматися, тобто, достатньо низька ціна.

І за такими видатками дійсно, наскільки ми плануємо невелику суму, минулого року це була сума біля 115 млн., в цьому році приблизно в таких же межах. Більше було здано продукції, і ось на половині року вже вся сума асигнувань була використана. Що робити? Програма ж існує. Практично зобов’язання виплатити такі гроші існує? А грошей немає.

Треба вносити зміни до бюджету, і це правильно, так треба робити. Тому, можливо, тут я погоджуся, що дійсно окремі виплати здійснюються, скажемо, в січні місяці, якщо вони навіть передбачалися протягом року, бо далі просто не має можливості їх фінансувати. Тоді треба вносити зміни. Ми розуміємо, що бюджет є таким механізмом досить впливовим, і ми не можемо сказати жорстко: так, і більше нічого не робимо! Всі інші, якщо ми неправильно спланували чи щось якісь події відбулися, повинні сидіти і шукати, поки наступить наступний рік.

Тому вносити зміни – це абсолютно нормально, реагувати на зміни нормально, скажемо, зараз ситуація на ринку нафтопродуктів, ми ж не реагуємо на неї фактично законодавством. Чи ми повинні були б зреагувати?

Ми повинні були б зреагувати певними мірами. Те, що моніторинг треба застосовувати, однозначно, бо на сьогоднішній день є невідповідність між зростанням ціни на нафту і зростанням ціни на нафтопродукти в Україні. Вартість послуг по транспортуванню - та ж сама на території України, вартість переробки на заводах та ж сама. А ціна на нафтопродукти набагато вища, ніж ціна на нафту. Що відбулося? Як сьогодні ми побачили, уряд підписав угоду з тими, хто переробляє нафту, хто постачає нафтопродукти про зниження ціни.

Ігор Слісаренко: Але лише на, наскільки я пригадую, А-95, до 2 грн. 90 коп.

Людмила Супрун:
Зрозуміло. Ну все-таки трошки нижче ніж те, що зараз у нас є в роздрібній ціні і т.д. У нас є такі механізми, якими ми можемо регулювати на зміну світових цін, щоб зберегти власного товаровиробника або не надати цим змінам великої ваги, наприклад, регулювання через рівень акцизів. Скажемо, сьогодні на нафтопродукти рівень акцизів відповідно 30 і 60 євро.

За рахунок зниження частки акцизів ми могли б збалансувати якось економіку. Але за умови, що таке зниження відбувається тільки на ті нафтопродукти, які вироблені на території України. Що б це нам дало можливість зробити? По-перше, знижуючи ставку акцизів, ми дійсно дещо втрачаємо в державному бюджеті. Але ми б компенсувати ті втрати іншими видами надходжень, скажемо, платою за переробку. Потім після плати за переробку ідуть надходження.

Це податок на прибуток, податок на доходи громадян, податок на додану вартість і так далі, тобто, більш менш працювали б компенсатори. На жаль, що ми не застосували поки що ці методи, але я думаю, що уряд, в принципі, їх може застосовувати і повинен це робити. Але це можливо тільки через зміни до закону. В даному випадку не до закону про держбюджет, хоча і до нього, бо все ж між собою пов’язано. До речі ми в різних комітетах працюємо.

Віктор Михайлович працює в комітеті з питань фінансів і банківської діяльності, я – в бюджетному. А ці комітети – це ж просто близнюки. Чому? Вони один без одного майже не можуть жити. Якщо тільки комітет з питань фінансів і банківської діяльності вносить зміни в законодавство, це може однозначно вплинути на бюджет в плюс чи мінус. Безперечно, ми повинні тримати більш тісний контроль, більш тісне спілкування. Ми це , в принципі, намагаємося зробити Хоча не завжди нам це вдається.

Ігор Слісаренко: От, до речі, гарно, що Ви згадали про комітети. Цікаво, повертаючись знову ж таки до дискусії в парламенті в середу, от виступ резонансний, виступ голови бюджетного комітету Петра Порошенка. Це його особиста позиція, чи позиція, узгоджена на комітеті, чи це було несподіванкою для Вас? Був такий гострий, критичний виступ.

Людмила Супрун:
Голова бюджетного комітету має таку функцію, він повинен так виступати. Ви знаєте, що в багатьох країнах світу цей комітет, як правило, і це законодавчо закріплюється, це навіть і конституційно закріплюється, віддається, так як і комітет з питань свободи слова, віддається опозиції. Тому, як кажуть, на те і щука в річці, щоб карась не дрімав. Але я можу погодитися з багатьма професійними позиціями, які висловив Петро Олексійович.

Безперечно, часу для виступу було мало, бо був і позитив. Він про говорив, що багато речей, які дали змогу наповнити державний бюджет, які дали, скажімо, позитив для бюджету, які не дали проявитися корупції по певним питанням. Така річ, як реалізація квоти на імпорт в Україну цукру-сирцю.

Механізм, який був запропонований бюджетним комітетом, був підтриманий Верховною Радою, дав загальних доходів до державного бюджету 360 мільйонів гривень. Тобто, держава пропонує, ми зможемо знести податки, є квота на ввезення цукру на територію України, будь ласка, ось аукціон. Купуйте ті, хто хоче сюди ввезти цукор, і побачимо, яка буде реальна ринкова вартість такого цукру і такої квоти. Це дало величезні доходи для бюджету.

Величезні. Тому ми вважаємо, що цей механізм дав нам можливість мінімізувати будь-які корупційні прояви. Ринок, працював ринок. І багато інших речей. Ну, можливо, з якимись речами я можу не в повній мірі погодитися, але в багатьох випадках це можливо.

Віктор Пинзеник: Я думаю, що треба звернути увагу не тільки про хвальні слова, які говорив Петро Порошенко, але і хороший виступ Володимира Литвина, спікера парламенту. Де він говорив про ту саму кричущу суперечність бюджету, про яку говорю вже другий рік я.

При зростаючій економіці у нас нема серйозних змін в соціальній сфері. Більше того, це парадокс, який з економікою не пов’язаний. Його пояснити економічно неможливо. У нас падає пенсія. Реальний розмір пенсії падає. За минулий рік пенсія виросла на 12% при інфляції 8%. А якщо взяти структуру споживання пенсіонерів, де в основному продовольчі товари, то я стверджую, що у них пенсія знизилась.

У нас зменшується реальний прожитковий мінімум, який за 2 роки підвищився на 5,8%, а інфляцію ми вже маємо 13%. А наступного місяця будемо мати прорив в зв’язку з ситуацією на бензиновому ринку. І Володимир Литвин відзначив цю суперечність і з чим вона пов’язана. Вона пов’язана з тими проблемами, про які я говорю. Що приховувати доходи і не віддавати їх на соціальні цілі.

Я другий рік підряд пишу доповідні записки по проекту бюджету. І от, до речі, наші оцінки з бюджетним комітетом на минулий рік приблизно співпадали. Я розробку робив по своїй методології, бюджетний комітет по своїй. Але цифра доходів у нас майже була та, яку він показав у звіті. І ми говорили про необхідність прогресу соціальних виплат: зарплати і пенсії.

І прогресу економіки, бо в кінцевому рахунку це економіка українська росте від цього. І ці гроші відразу повертаються в українську казну. Уряд кричав тоді, не дай Бог робити ці речі. Другий раз я вже писав і до Президента листа і до депутатів, кожному депутату листа дав з матеріалами і обґрунтуваннями. Я вважаю, що парламент не має права мовчки дивитися, як іде спроба приховування доходів.

Річ іде про величезну суму. І от я радий, що цього тижня прийнято рішення, якого ми добиваємося 4 місяця. 4 місяця назад внесені відповідні проекти законів. І вчора була домовленість, що 16-го числа цей закон розглядається першим. Про ситуацію з бюджетом і приховуванням доходів і куди ці кошти мають бути спрямовані.

Людмила Супрун: Насправді, соціальні виплати у нас збільшуються, але треба врахувати, якого вони характеру. Скажімо, якщо говорити про заробітну плату, я не можу це назвати соціальною виплатою. Це обов’язок уряду як найбільшого роботодавця платити заробітну плату своїм працівникам бюджетної сфери. Що це? Які це працівники? Це не тільки управлінці, які сидять тут в Києві, чи в якихось містах.

Це і вчителі, це і лікарі, це і науковці, і працівники культури і так далі. Тобто всі ті, хто отримують гроші через бюджет. Не має значення це в місті Києві, чи на місцевому рівні. Бо, скажімо, виконання повноважень по освіті – це є делеговані державні повноваження, які здійснюються місцевими органами самоврядування. Тому, на мій погляд, не можна так говорити, що ми нічого не збільшуємо.

Збільшили. Але просто це збільшення – воно ще не є достатнім для задоволення елементарних потреб людини. І всі це розуміють, що таке відбувається дійсно. На мій погляд, якщо ми говоримо про соціальні виплати, це субсидії для населення, це допомога по малозабезпеченим, це субсидія на придбання твердого палива, це оплата пільг по газу, по телефонам і так далі.

У нас дійсно вони недостатньо ростуть, тому що ми замінили, скажімо, певні пільги, такі як 50% права оплати за газ на субсидію. Тобто замість цього громадянин отримав грошові кошти. І це трошки змінює систему і характер виплат. Я думаю, що ні для кого не секрет на сьогоднішній день, що дехто користується цими пільгами незаконно. Громадянин може приїхати за допомогою по безробіттю на Мерседесі.

Що ми цього не знаємо? Знаємо. Але ми ж надаємо йому цю допомогу і надаємо за рахунок фондів, тут якраз про державні фонди говорив Віктор Михайлович. Тут не працює моральний фактор. Можна собі дозволити, вважає дехто, поїхати на машині за допомогою в 200 гривень. В нього якраз для того, щоб доїхати півбака бензину піде, бо він же працює в іншому десь місці, чи за кордоном чи щось.

Тобто є певні речі, які, безперечно, важко між собою ув’язати і можу тут погодитися, що, можливо, ми дуже мало приділяємо уваги моральності таких факторів, як отримання субсидій, сплата субсидій, як сплата податків. Чому? Якщо точно громадянин і населення, і країна знає як заробляються ці гроші, копійки, які складаються до бюджету, як вони витрачаються. Якщо вони бачать, що діяльність уряду, Верховної Ради направлена на прозорість такої роботи. На те, щоб все було зроблено так, як потрібно, то, можливо б, і громадяни відносилися по-іншому, правда ж?

Ігор Слісаренко: Звичайно. Або вони бачать розкішні урядові авто на вулицях, то він дійсно думає, а чого це я мушу оплачувати ці авто?

Віктор Пинзеник:
Я підтримав проблему контролю за тими людьми, які, наприклад, незаконно отримують субсидії, при одній умові. Зараз, мені здається, говорити про такі проблеми взагалі недоречно.

Якщо завод "Криворіжсталь" дає 1 млрд. доларів прибутку в рік, а цей завод хочуть продати за 750 млн., і при чому навіть не можна розглянути це питання в парламенті, б мораль депутатів є настільки високою, що вони не голосують розглянути цей закон. То про які ми 200 гривень говоримо, якщо хтось приїжджає на Мерседесі за субсидією? Тут не 200 грн., я говорю про завод, який коштує 5-6 млрд. доларів. А його продають за 750. А ми говоримо про дірки.

Людмила Супрун: Віктор Михайлович, тут зовсім про інше йде мова. Справа в тому, якщо Ви знаєте, моя позиція як людини яка працює в бюджетному комітеті, як народного депутата полягає в тому, щоб бездумно продавати власність, яку ми потім ніколи не збудуємо і не зможемо створити. Це неправильний підхід. У нас загальний обсяг доходів чистого прибутку, який в попередньому році сформувався на державних підприємствах, складає 10 млрд. 10 млрд. 72 млн., якщо бути точним.

Ми запропонували в бюджеті частину цього прибутку, бо це ж доходи підприємства після оподаткування, перерахувати до державного бюджету 400 млн.- мізер, щоб почати цей процес. Якщо б ви бачили, який шалений тиск почався на депутатський корпус: як це так, ми вже заплатили податки, це все наше, не чіпайте! Ми кажемо, підождіть, як це ваше?

На акціонерному товаристві є власник, акціонер і він отримує частку від доходів у вигляді розподілу дивідендів. Держава має 100% власності на підприємстві. І підприємство отримує доходи і ці доходи є власністю держави. Дійсно, як показала практика, і це зафіксовано в звіті уряду, замість 400 мільйонів уряд зібрав більше ніж 700 мільйонів гривень за таким принципом. Тобто, ми можемо, причому доходи від приватизації складають 2 мільярди.

Так що краще, продавати підприємства, які дають прибуток до бюджету постійно чи все-таки користуватися оцією часткою доходів від діяльності? На мій погляд, доцільно було б залишати на певний період часу, поки це є прибутковим, це є економічно виправданим, такі підприємства в державній власності.

Віктор Пинзеник: То я сподіваюся НДП наступного тижня проголосує за те, щоб залишити в державній власності "Криворіжсталь". Бо ми готові підтримати це.

Ігор Слісаренко: Тільки поясню слухачам, що дійсно вчора гаряча була ситуація у Верховній Раді. Опозиція блокувала трибуну з вимогою от саме недопущення майбутньої приватизації "Криворіжсталі". І Президент займає тверду позицію, він заветував законопроект, який мав би заборонити.


І, дійсно, ситуація цікава тим чином, що, скажімо, пригадую, народний депутат Валентина Семенюк веде кілька судових справ щодо порушення прав працівників цього підприємства. Це один аспект. А інший цікавий аспект, що, дійсно, підприємство, як свідчать показники, за останні роки тільки зростає і прибутковішим і прибутковішим стає. І постає закономірне питання: "А навіщо ж тоді його приватизовувати, якщо воно і так непогане? "

Людмила Супрун:
Приватизація є економічно виправданою тоді, коли доходи від продажу майна перебільшують принаймні трьохрічний обсяг доходів, які може отримати держава у вигляді дивідендів. Це є економічно обґрунтованим. Хоча б трирічний. В принципі приватизація самого підприємства була б можлива.

Віктор Пинзеник: При нинішньому рівні доходності цей завод коштує 5-6 мільярдів доларів.

Людмила Супрун: Тому я й кажу, врахуйте, якщо мільярд двісті – річний прибуток, помножте на 3 роки, це 3 мільярди 600 мільйонів. Це було б якось виправдано. Ну, ніхто не буде купувати, якщо завод коштує 5 мільярдів, ніхто його точно купувати за рівно таку ж суму не буде, бо оцінюються трошки інші механізми. Може коштувати дорого, а доходів ніяких не давати чи мінімум.

Чи якісь інші можуть бути проблеми, скажемо, обмеження, монополізм і так далі. Тому, якщо ми говоримо про продаж, я сприймаю слово продаж або приватизацію тоді, коли ця приватизація проводиться за ціною, яка є економічно обґрунтованою. Ми можемо зараз отримати достатньо високий рівень доходів, який буде значно перевищувати прибутковість для держави для діяльності цього підприємства. Ну, треба ще зважати на одну річ.

Є такі речі, які не оцінюються за принципом прибутковості. Мова йде про національну безпеку, про національну оборону і інші речі такого змісту. Скажімо, приватизувати підприємство, яке займається контролем за переміщенням повітряним простором, було б недоцільним, тому що це повинна бути державна установа, це державна безпека і так далі.

Ігор Слісаренко: Або ж водопостачання.

Людмила Супрун:
Водопостачання, так. Приватизація "Обленерго" також дуже цікаве питання. Ми можемо їх приватизувати чи ні? Ми можемо приватизувати "Обленерго", але дати їм функцію тільки одну – це право здійснювати транспортування електроенергії.

Віктор Пинзеник: Скажіть, будь ласка, ви хліб їсте приватних компаній чи ні?

Ігор Слісаренко: Хліб?

Віктор Пинзеник:
Так.

Ігор Слісаренко: Приватних компаній?

Віктор Пинзеник:
Так.

Ігор Слісаренко: Їм.

Віктор Пинзеник:
І Ви їсте?

Людмила Супрун: А Ви?

Віктор Пинзеник: Їм.

Людмила Супрун: Я і сама можу пекти навіть. А Ви можете пекти хліб? Побували, ні?

Віктор Пинзеник: Я не про це говорю. Проблема не в тому, державне чи приватне. А яка різниця, якщо буде водогін приватний. Громадян не це цікавить, їх цікавить якість послуг і їх ціна. А чи буде вона приватна, чи не приватна. Я не веду дискусій, треба чи не треба приватизувати. Треба. Не вигідно сьогодні приватизовувати. От завтра ми візьмемо значно більше, через рік значно більше.

А друга головна річ, що ціна заводу визначається не по вартості його майна, а по його прибутковості. І те, що дає прибутки, мільярд доларів ніколи не продається по ціні менше річного прибутку. Це ж кожному в кишеню влазить. Хочете, підрахуйте дома собі кожен, скільки залізає в кишеню кожного з вас, бо ц державна власність.

Ігор Слісаренко: Повернемося знову ж таки до питання водогону. Можливо, я помиляюся, але я пригадую, здається, у Франції, у США постачання води – це державна функція, і там пояснення просте. Щоб у разі якщо прийде поганий хлопець з поганими намірами, щоб він не міг зашкодити або ж національним інтересам, або ж великій кількості людей. От як примітивно можливо, але ж просто пояснюється. Так мимоволі ті задумаєшся, дійсно, є певний сенс. Хтось один візьме за злої волі і перекрутить краник.

Віктор Пинзеник:
У всьому світі є правила поведінки людей, в тому числі підприємців. І особливі правила для особливих видів діяльності, наприклад, постачання води, і не має значення, це державний чи приватний сектор, немає винятків з правил. Хіба ми не маємо зловживань у державному секторі? Та нема у нас державного сектора. І не треба обманювати людей. У нас юридично є державний сектор.

А фактично він давно приватний. Невідомо, що робиться навколо тієї ж "Криворіжсталь". Державний завод, який обріс, він же не продає ні тонни металу на експорт. Сам. Все іде через посередників. Різниця в ціні близько 100 доларів, ось вам наслідки державного сектору. Проблема не в тому, чи має бути, приватизовувати треба. Але приватизовувати не сьогодні, нічого не станеться, чому так терміново приватизовувати? По друге за реальну ціну.

Ігор Слісаренко: Пані Людмила, все ж таки, щодо національних інтересів, може, Ви проясните?

Людмила Супрун:
У нас тут немає розбіжностей, може, Віктор Михайлович трошки більше загострює питання. Справа в тому, що коли підприємство віддається в приватні руки, то іноді воно використовується як механізм для викручування прибутку, але не на території України. Давайте подивимося на наші заводи, які переробляють нафту і приватизовані.

Я зараз не буду говорити за ціни, за яких вони приватизовані, це взагалі окрема тема розмови. Але як сьогодні працює це підприємство? Завод, який отримує нафту, переробляє її. Він тільки один вид доходів має. Це малесенька платочка за переробку нафти. Все інше залишається за межами країни, бо постачання нафти – давальницькі умови. Поставили, заплатили трошки, так, щоб вистачило заплатити заробітну плату, частинку коштів на амортизацію, щоб отримати основні фонди. Ну, якщо щось треба на розвиток, трошки залишається, але небагато.

І все, ніяких прибутків, ніяких інших доходів. Тобто, використання власності іде виключно, як спеціальний такий прес, де вижимаються максимальні прибутки. Це є також наслідком приватизації, і це не державне підприємство, це приватне. Тому і в тому, і в другому випадку можуть відбуватися такі справи.

Погано, коли це приватне підприємство, ми в меншій мірі його можемо контролювати з боку держави. Але коли мова йде про великі державні підприємства, то безперечно ці речі є неприпустимими, і на державній власності може, і повинна формуватися доходна база, кошти для розвитку, тому що ці доходи належать державі.

І ми намагалися законом про державний бюджет на 2003 рік підтвердити і провести цю чітку тверду лінію, що якщо це підприємство – державна форма власності, то частина доходів повинна передаватися до державного бюджету.

Ігор Слісаренко: Не можу оминути цього питання, загального, мабуть, але знову ж таки, для роздумів. На скільки зараз позначається передвиборча оця атмосфера. Сьогодні Комітет виборців України, громадська організація оголосила так патетично, що фактично передвиборча кампанія вже розпочалася.

Хоча офіційно – у липні. Скажімо в цьому сенсі є підстави говорити про приховування урядом коштів, є підстава висувати таку змовницьку версію про те, що акумулюються кошти на майбутні передвиборчу кампанію, на адміністративний ресурс. Це навіть не моє питання, це пересічних людей, з якими доводиться розмовляти, чути їхні розмови. От навіть та ж сама бензинова криза. Люди далекі від великої політики, висловлюють таку думку, що це підвищили для того, щоб накопичити грошей на майбутні вибори.

Віктор Пинзеник:
Чесно кажучи, Ігорю, я думав, що Ви ставите питання в іншому руслі. Бо так часто я чую мені ставлять в парламенті. Скоро взагалі не можна буде жодного питання підняти в парламенті, бо це буде трактуватися як виборча кампанія. Бо, наприклад, що стосується бюджету, я ж писав і до минулорічного бюджету.

Ще ж далеко були вибори. Хоча дехто пробує це перевести чисто в площину політичного протистояння, а не виборчої кампанії. Але Ви згадали інший аспект. Можна, звичайно, допустити і такий варіант, я його не виключаю. Але головне ж не в цьому. Який би варіант не закладався, але завдання всіх державних інститутів, в тому числі і парламенту, не допустити таких речей.

Я сподіваюсь, що в парламенті знайдуться здорові сили, щоб змусити уряд все-таки сісти, перерахувати бюджет і направити його прозоро публічно на першочергові пріоритети. В нас є гострі питання. Гострі. Ми маємо жалюгідний рівень зарплати вчителя, лікаря. Була серйозна дискримінація пенсійна.

Давайте хоч деякі речі поправимо. Зробимо перший крок і наступного року - наступний крок. Тобто, можливість не допустити таких речей є. Бо ніхто не має права своїм рішенням, чи "дерибаном", чи іншим способом, в тому числі для політичних цілей, використовувати бюджет.

Ігор Слісаренко: Так тут же якраз під вибори можуть і підвищувати зацікавлені зарплату тим же вчителям, тим же лікарям.

Віктор Пинзеник:
Ми цього добиваємось вже четвертий місяць, щоб приховані доходи пішли в інтересах бюджетних сфер.

Ігор Слісаренко: Але дивіденди залишаться не в опозиції?

Віктор Пинзеник:
Ви знаєте, в кінцевому рахунку завдання політиків думати про суспільство, а не про дивіденди. Напевно, багато речей я б робив інакше, якби мені прийшлося приймати і неприємні речі. І якби я думав тільки про особисті дивіденди.

Ігор Слісаренко: Пані Людмила.

Людмила Супрун:
Я думаю, що виборчий процес як юридичний факт, він ще не почався, але ось-ось уже почнеться. Але виборча кампанія, вона давно почалася. В принципі, вона повинна була початися на другий день після президентських виборів. Але, на жаль, що так не відбулося і всі чекали, коли уже всі вибори пройдуть, уже ж п’ятирічний термін, а потім ми розвернемося.

Насправді, боротися за виборця треба кожен день. І це розуміння, я думаю, в певній мірі, або вже ось-ось формується в Україні. Чим боротися? Своєю позицією, своїми думками, своїми діями. Публічністю висловлювань з того чи іншого приводу, щоб люди знали, що це за кандидат, що він хоче, що він буде робити. Чи не розходяться його слова з його ділом.

Чи здатен він стати лідером нації і повести за собою людей. Чи хочеться його бачити як лідера? Чи він достатньо розумний, красивий, порядний, чи є у нього команда і так далі. На жаль, що ми довго вчимося демократії, довго вчимося політиці. 13 років незалежності, а все-таки ми не набули того досвіду, який був би уже бути. Можливо тільки тому, що лідер все росте-росте, росте-росте, скоро як принц Чарльз, вже скоро на пенсію піде, а все принцом залишається.

Тому хотілося б, щоб виборча кампанія, президентська чи парламентська, вона не закінчувалася в розумінні боротьби за свідомість людей. І в цьому плані використовувалися тільки ті методи, які сприймаються людьми. Бо, якщо людина переконана в чомусь, то в кабінці для голосування вона зробить це за своїми переконаннями. А не із-за того, хто їй скільки заплатив, чи хто записав замість неї іншу галочку. Тому, на мій погляд, я розрізняю ці речі.

А виборчий процес – вже він починає розгортатися. Всі ще відсиджуються в окопах. Вони ще виглядають, може ще хтось піде із тих, кого не чекають. Але, в принципі, більш за все чекає на це населення. Основне питання, яке зараз ставлять громадяни, а вони надзвичайно мають високу політичну свідомість, коли ми з ними спілкуємося, виїжджаємо на круги, чи виїжджаємо на зустрічі, чи відбуваються такі зустрічі, вони питають: "А ви вважаєте, хто буде, а хто може, а хто здатен стати Президентом?"

Ігор Слісаренко: А хто здатен, пані Людмило?

Людмила Супрун:
Ви знаєте, я вважаю, що можуть декілька осіб, вони здатні це зробити. Потрібно знати, що і ми самі формуємо цих людей. Ми їх можемо або вирощувати, або, навпаки, навічно загнати під землю чи там під стіл, щоб вони ніколи звідти не висунули голови.

Ми дуже безжалісні іноді в своїй категоричності, можемо клеймити людину за якісь невеличкі провини, або прощати великі, якщо вона відповідно до нашого менталітету себе поводить. Претендентів, думаю, що буде багато.

Ігор Слісаренко: Пане, Вікторе. Коротко, на Вашу думку, один претендент гідний чи кілька?

Віктор Пинзеник:
Гідних є мільйони в Україні. Я переконаний, що є багато достойних людей. Але Президентом стане одна людина. Я, навіть, знаю її ім’я.

Ігор Слісаренко: Дякую вам. Вельмишановне товариство, я щиро вдячний вам за цю відверту, інформаційно насичену розмову і сподіваюся на нові зустрічі.

Людмила Супрун:
І нам було також надзвичайно приємно, тому що ми більше бачимо Вас на телебаченні, на радіо немає можливості всім побачити. Але, можливо, колись до нас прийдуть новітні технології і радіо буде працювати в режимі майже прямого ефіру телебачення

Ігор Слісаренко: Так, поєднання буде.

Віктор Пинзеник:
Дякую.

Людмила Супрун: На все добре.



powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!