Вибори 2004 – шанс для Кучми
Середа, 7 липня 2004, 13:44
Президент Кучма і вибори 2004. Цей контекст грядущого електорального одкровення є чи не найважливішим та найпопулярнішим в безкінечних аналітичних потугах, що їх ми бачимо щодня на екранах та сторінках.
Кучма стоїть наразі перед доленосним вибором моделі своєї поведінки перед початком історичної події під назвою "вибори". Він має зараз прийняти рішення. Яке? Над цим варто поміркувати, розуміючи при цьому всю ступінь наївності очікувань будь-яких конструктивних реакцій на них з того боку. Але ж, з іншого боку, хтозна, де знаходиться та межа, що розділяє наївність від щирості, рівно як і безмежний цинізм від стриманості і раціоналізму?
Отже, що є найгіршим сценарієм для Кучми? Безумовно, це – безпосередня своя участь в кампанії. Що означатиме зганьбити себе перед лицем всього цивілізованого світу, а, отже, зганьбити в черговий раз державу, значно ускладнивши при цьому перспективи її прогресивного розвитку. Це ще в не найгіршому варіанті. В найгіршому – суміш Югославії з Грузією. Поганий для Президента і жахливий для держави варіант.
Наступним за рівнем шкідливості для держави і самого Президента, є хитра та підступна комбінація з конституційною реформою, коли приймаються зміни до Конституції, які різко підвищують вагомість посту прем’єра, роблячи тим самим вибори майже пустими, холостим пострілом.
Варіант, лише трішки кращий за попередній, ну, скажімо, дещо більш елегантний, акуратний, але від того не менш підступний та, зрештою, для зрячих людей, очевидний. Бо випирає все одне – насильницьке збереження влади. Знову ж таки, для країни перспектива така сама – ганьба, ізоляція, ПАРЄ, Северинсен, тощо. Хиба що в дещо більш слабких кількостях.
Є наступний за елегантністю варіант – все-таки планувати не зайняття будь-якої державної посади після виборів, а відхід в шановану та почесну роль такого собі нашого Ден Сяо Пину. Ну, трошки вигаданого, не зрівняного зі справжнім великим реформатором Китаю, але, бодай ззовні, залишаючи таке саме враження.
А насправді зберігаючи всі підкилимні важелі впливу на процеси в державі, всю свою піраміду економічних інтересів, своєї особисто, та близьких родичів з їхніми друзями, впливовість. Досягнення цього варіанту, поза сумнівом, можливо у випадку перемоги провладного кандидата, та домовленостей передусім саме з ним.
На цих, самих верхніх щаблях влади, як кажуть посвідчені люди, немає незаплямованих. Отже, відповідно, переможцю-наступнику дешевше буде не чіпати "папу", вкупі, до речі, з його зятем з його зростаючим день за днем міжнародним статусом. Насправді, навіщо це потрібно? Значно легше буде прогарантувати, вибачте за каламбур, гаранту зараз і все, що йому треба. Та виконати цю обіцянку – це ж не так важко. З Єльциним в Росії відбувається наразі саме те. І всім, ніби, непогано.
Останній варіант містіть, і про це справедливо пишуть багато спостерігачів, і сценарій домовленості з опозиційним кандидатом Віктором Ющенком. Працювали ж разом, і непогано працювали, моделювали стосунки "син-батько", та й у відставку, як пам’ятаємо, Ющенка не Кучма відправляв.
Чому б не домовиться з ним, чому б не прогарантувати собі в своєму пенсійно-фондовому можливому майбутньому нормальний імідж на Заході, можливість об’їжджати, дай Боже йому здоров’я, але ж, всі ці Баден-Бадені та інші лакомі кусочки солодкого Західного світу. Хиба поганим є приклад того ж самого Горбачова?
А чим поганий приклад Кравчука? Живий-здоровий, в стані шанованого першого Президента, працює в Парламенті не на останній позиції, дає численні інтерв’ю з лицем абсолютно недоторканої людини. Кому зараз цікаво щось пам’ятати з минулого?
Отже, Кучма має перспективу обрати цей третій, у двох своїх версіях, шлях конкретних домовленостей з яким-небудь з прохідних кандидатів, чим забезпечити свою політичну та побутову старість.
Але ж все-таки, ми бачимо для нього найкращим дещо інший, насправді достойний та правильний варіант. Ось він в чому заключається.
Кучма має зараз унікальний шанс піднятися над процесом та стати справжнім арбітром події, що відбувається. І тим самим зробити неоціниму послугу, перш за все, народу України, самій державі, а також всім її політичним елітам та контрелітам.
Це означає – не просто дивитись на передвиборчі змагання, стоячи осторонь. Здавалось би, не такий вже поганий для держави варіант. Ні, цього мало. Він має самим активним образом втручатись в кампанію, захищаючи одну-єдину тезу – пріоритет справедливих виборів.
Ось в цьому випадку Кучма дійсно увійде в історію. Народ пробачить тоді йому багато що з реального та вигаданого, що йому ставилось у провину в останні роки. І світова спільнота, теж пробачить, не сумніваємось.
Для цього йому можна було б створити спеціальний фонд, свій, скажімо, майбутній фонд, створити саме зараз, та блискуче почати його розкрутку – через активну роль у забезпеченні у повному сенсі цього слова, справедливих та чистих виборів Президента України 2004 року.
Для початку варто було б виступити зі спеціальною заявою, де б чітко, підкреслено заявити про своє дистанціювання від всіх учасників президентських перегонів, зокрема, від двох основних. Потім окремо зустрітись з кожним, побажати успіхів та попередити, щоб не було порушень, бо він сам, Леонід Кучма, слідкуватиме за всім. Зрештою, розгорнути свої структури та почати власне слідкувати.
Так вчиняють герої, справжні патріоти своєї держави та народу. І так не вчиняють люди, занурені у свій маленький егоїстичний світ, де ніколи не знайдеться місця щирості, хай навіть часом і наївної. А, отже, не знайдеться місця і політичної сміливості та героїзму. І тому саме тут пора поставити крапку.
Кучма стоїть наразі перед доленосним вибором моделі своєї поведінки перед початком історичної події під назвою "вибори". Він має зараз прийняти рішення. Яке? Над цим варто поміркувати, розуміючи при цьому всю ступінь наївності очікувань будь-яких конструктивних реакцій на них з того боку. Але ж, з іншого боку, хтозна, де знаходиться та межа, що розділяє наївність від щирості, рівно як і безмежний цинізм від стриманості і раціоналізму?
Отже, що є найгіршим сценарієм для Кучми? Безумовно, це – безпосередня своя участь в кампанії. Що означатиме зганьбити себе перед лицем всього цивілізованого світу, а, отже, зганьбити в черговий раз державу, значно ускладнивши при цьому перспективи її прогресивного розвитку. Це ще в не найгіршому варіанті. В найгіршому – суміш Югославії з Грузією. Поганий для Президента і жахливий для держави варіант.
Наступним за рівнем шкідливості для держави і самого Президента, є хитра та підступна комбінація з конституційною реформою, коли приймаються зміни до Конституції, які різко підвищують вагомість посту прем’єра, роблячи тим самим вибори майже пустими, холостим пострілом.
Варіант, лише трішки кращий за попередній, ну, скажімо, дещо більш елегантний, акуратний, але від того не менш підступний та, зрештою, для зрячих людей, очевидний. Бо випирає все одне – насильницьке збереження влади. Знову ж таки, для країни перспектива така сама – ганьба, ізоляція, ПАРЄ, Северинсен, тощо. Хиба що в дещо більш слабких кількостях.
Є наступний за елегантністю варіант – все-таки планувати не зайняття будь-якої державної посади після виборів, а відхід в шановану та почесну роль такого собі нашого Ден Сяо Пину. Ну, трошки вигаданого, не зрівняного зі справжнім великим реформатором Китаю, але, бодай ззовні, залишаючи таке саме враження.
А насправді зберігаючи всі підкилимні важелі впливу на процеси в державі, всю свою піраміду економічних інтересів, своєї особисто, та близьких родичів з їхніми друзями, впливовість. Досягнення цього варіанту, поза сумнівом, можливо у випадку перемоги провладного кандидата, та домовленостей передусім саме з ним.
На цих, самих верхніх щаблях влади, як кажуть посвідчені люди, немає незаплямованих. Отже, відповідно, переможцю-наступнику дешевше буде не чіпати "папу", вкупі, до речі, з його зятем з його зростаючим день за днем міжнародним статусом. Насправді, навіщо це потрібно? Значно легше буде прогарантувати, вибачте за каламбур, гаранту зараз і все, що йому треба. Та виконати цю обіцянку – це ж не так важко. З Єльциним в Росії відбувається наразі саме те. І всім, ніби, непогано.
Останній варіант містіть, і про це справедливо пишуть багато спостерігачів, і сценарій домовленості з опозиційним кандидатом Віктором Ющенком. Працювали ж разом, і непогано працювали, моделювали стосунки "син-батько", та й у відставку, як пам’ятаємо, Ющенка не Кучма відправляв.
Чому б не домовиться з ним, чому б не прогарантувати собі в своєму пенсійно-фондовому можливому майбутньому нормальний імідж на Заході, можливість об’їжджати, дай Боже йому здоров’я, але ж, всі ці Баден-Бадені та інші лакомі кусочки солодкого Західного світу. Хиба поганим є приклад того ж самого Горбачова?
А чим поганий приклад Кравчука? Живий-здоровий, в стані шанованого першого Президента, працює в Парламенті не на останній позиції, дає численні інтерв’ю з лицем абсолютно недоторканої людини. Кому зараз цікаво щось пам’ятати з минулого?
Отже, Кучма має перспективу обрати цей третій, у двох своїх версіях, шлях конкретних домовленостей з яким-небудь з прохідних кандидатів, чим забезпечити свою політичну та побутову старість.
Але ж все-таки, ми бачимо для нього найкращим дещо інший, насправді достойний та правильний варіант. Ось він в чому заключається.
Кучма має зараз унікальний шанс піднятися над процесом та стати справжнім арбітром події, що відбувається. І тим самим зробити неоціниму послугу, перш за все, народу України, самій державі, а також всім її політичним елітам та контрелітам.
Це означає – не просто дивитись на передвиборчі змагання, стоячи осторонь. Здавалось би, не такий вже поганий для держави варіант. Ні, цього мало. Він має самим активним образом втручатись в кампанію, захищаючи одну-єдину тезу – пріоритет справедливих виборів.
Ось в цьому випадку Кучма дійсно увійде в історію. Народ пробачить тоді йому багато що з реального та вигаданого, що йому ставилось у провину в останні роки. І світова спільнота, теж пробачить, не сумніваємось.
Для цього йому можна було б створити спеціальний фонд, свій, скажімо, майбутній фонд, створити саме зараз, та блискуче почати його розкрутку – через активну роль у забезпеченні у повному сенсі цього слова, справедливих та чистих виборів Президента України 2004 року.
Для початку варто було б виступити зі спеціальною заявою, де б чітко, підкреслено заявити про своє дистанціювання від всіх учасників президентських перегонів, зокрема, від двох основних. Потім окремо зустрітись з кожним, побажати успіхів та попередити, щоб не було порушень, бо він сам, Леонід Кучма, слідкуватиме за всім. Зрештою, розгорнути свої структури та почати власне слідкувати.
Так вчиняють герої, справжні патріоти своєї держави та народу. І так не вчиняють люди, занурені у свій маленький егоїстичний світ, де ніколи не знайдеться місця щирості, хай навіть часом і наївної. А, отже, не знайдеться місця і політичної сміливості та героїзму. І тому саме тут пора поставити крапку.
