Повернення спокійної сили – 2
Вівторок, 5 жовтня 2004, 18:22
До написання цих роздумів мене надихнули висловлювання Євгена Марчука 28 вересня під час прямого ефіру у студії програми "Час" "5 каналу".
Той виступ Марчука викликав у мене, і у багатьох із ким я це обговорював, неоднозначні враження. Проте висновок, який було зроблено нами у результаті, такий — Марчук, у котре виштовхнутий з вертикалі влади, у черговий раз може виконати функцію "троянського коня" у середовищі опозиції. Такий собі локальний та оновлений варіант канівської четвірки.
Він м‘яко, не більше за потрібне, проїхався по Кучмі, досить болісно буцнув Януковича, зробив купу особливих, по-марчуківські утаємничених, компліментів опозиції та пригрозив черговим витком касетного скандалу. Залишається питання, кому ця погроза у вигляді прогнозу адресована. Владі, Кучмі, Януковичу? Очевидно, що у першу чергу — опозиції.
Ніхто не може з упевненістю сказати, що записи Мельниченка не були вийняті з "ящика Пандори" (давно розрекламованої валізи з компроматом) Марчука. Більше того, значна частина аналітиків стверджують, що саме через доведену причетність екс-міністра оборони до запису розмов президента майором служби охорони і було позбавлено його посади.
На цьому, власне все, що стосується терміну "спокійної сили" та її носія Євгена Марчука у цей історичний період можна закінчити. Недаремно політологи (такі поважні як Володимир Полохало) говорять про занепад кар‘єри Євгена Кириловича.
Проте, мені окремо хотілося б зупинитися на поясненнях колишнього міністра оборони щодо самої процедури зняття його з посади. Серед них лунали такі: "при розгляді справи у Павлограді не було запрошено жодного представника Міноборони", "Міноборони не має жодного відношення до ракетного палива у Павлограді; паливо знаходиться на балансі Національного космічного агентства" тощо.
У його характеристиці звільнення були використано такі епітети: "поспішно", "непристойно", "неаргументовано"...
Якби це трапилося 2–3 роки тому, я б, напевно, зловтішався. Тому що саме така процедура була використана при моєму звільненні у 2001 році з посади голови Державного комітету зв‘язку та інформатизації України, яка відбулася за активної участі Марчука (у той час він був секретарем Ради національної безпеки та оборони України).
І саме цей орган із подачі Марчука перетворився на свого роду "священну інквізицію", через який "протягували" норовистих урядовців: Юлію Тимошенко, мене, мали намір зробити те саме з Іваном Драчем.
Мені важко визначити точно, які аргументи були використані при обговоренні роботи досить яскравих на сьогодні опозиціонерів Юлії Тимошенка та Івана Драча, але спрогнозувати, як виглядало, можу. Насамперед через те, що сам пройшов через горнило РНБОУ.
На той момент, апарат РНБОУ, за вказівкою її секретаря, не приймав жодних матеріалів на розгляд, не видавав своїх висновків для ознайомлення. Саме тому не було можливості завчасно ознайомитися навіть з порядком денним засідання.
Також досі не встановлено авторство та перелік експертів, на яких посилалися у вхідних та вихідних документах, та з якими ознайомили запрошених у день засідання в дуже специфічний спосіб (видача на вході під підпис металевого кейсу, майже як ядерний чемоданчик, та обов‘язкова перевірка при здачі на виході).
Під час засідання Ради не сприймалися жодні логічні аргументи. Саме тому я, підсилений матеріалами, розробками Держкомзв‘язку, висновками експертів, численними таблицями, різнокольоровими графіками, міг би так само продуктивно аргументувати свою позицію у зоопарку, як я це робив на засідання РНБОУ.
Основні звинувачення з відомства Марчука та від нього особисто мені, голові Державного комітету зв‘язку та інформатизації, лунали такі:
- хто контролює контент українського сегменту мережі Інтернет...
- чому на українському телебаченні відбувається засилля російськомовних програм?
- чи впевнений я, що приватні та спільні підприємства галузі зв‘язку (такі як ДСС, Фарлєп, Оптіма та й нарешті УМЗ з Київстаром) зареєстровані як платники податків?
- хто здійснює контроль над контентом кабельного телебачення?...
Я не міг дати відповідь на ці питання. І не лише тому, що вирішення цих проблем не входило до моєї компетенції як голови Державного Комітету зв‘язку та інформатизації. А насамперед тому, що мої переконання та розуміння функцій державного службовця не дозволяють мені навіть припускати проведення такої діяльності.
Тож сьогодні нарікання Марчука на процедуру звільнення для обізнаних людей виглядають щонайменше дивно, а інколи навіть смішно — він не схожий на наївного політика.
Адже саме Євген Кирилович вибудував такий каральний механізм, міць та підступність якого сам і випробував наприкінці вересня 2004 року. Якщо порівняти РНБОУ часів Марчука та РНБОУ часів Горбуліна, то можна сміливо говорити, що справді авторитетний орган, який опікувався питаннями національної безпеки у всіх сферах суспільного життя, що він був за Горбуліна, перетворився на апарат розправи та політичного знищення опонентів влади.
Також можна стверджувати, що з відходом Марчука з посади СЕКРЕТАРЯ Ради національної безпеки та оборони цей орган до певної міри втратив "інквізиційні" функції. Проте методи роботи залишилися. І ними скористалися при усуненні Марчука.
Сьогодні Євген Кирилович, втративши портфель державного службовця, вкотре може витягнути з пильної шухляди свою (якщо не примарну, то напівміфічну) валізу з компроматом та перетворитися у носія гордого прізвиська – спокійна сила.
Залишається відкритим питання, чи сьогодні суспільство готове до сприйняття факту повернення цієї "спокійної сили" в особі колишнього міністра оборони? І якщо готове, то як бути з тим фактом, що цей колоритний політик набуває таких ознак лише тоді, коли його позбавляють влади та силоміць виштовхують в опозицію?
При чому цього разу, Марчук не вичікував місяцями для визначення своєї позиції щодо влади. І це зрозуміло, адже вибори відбудуться за місяць, тож діяти слід негайно. Вже на третій день він дав зрозуміти владі, що готовий стати опозиціонером.
Натомість опозиції надіслав пробний месидж з тим, щоби ті були готові до появи чергового харизматичного політика у своїх лавах, і чиї інтереси мають бути враховані. Разом з тим, якщо опозиція не зважатиме на серйозність потенціалу Марчука та його гіпотетичне використання у кампанії, він досить відверто натякає та навіть погрожує розгортанням чергової хвилі касетного скандалу. І цього разу діючими особами можуть стати представники опозиції.
Це неминуче, оскільки після оприлюднених плівок за участі Кучми та його оточення, гірші звинувачення важко вигадати. Тож ефект від повторення буде мінімальний.
Нам залишається лише спостерігати, чи піде опозиція на контакт з Марчуком? Чи зможе Юлія Тимошенко, чиї акції у команді Ющенка останнім часом почали зростати, змиритися з появою політика, який доклав максимум зусиль для її політичного та, до певної міри, фінансового знищення?
Чи зможе, приміром, Олександр Мороз двічі увійти в одну ріку та укласти стратегічну угоду про співпрацю з Євгеном Марчуком, із яким у 1999 році вже втратив свій шанс отримати всю повноту влади, увійшовши до "Канівської четвірки"?
Автор: Олег Шевчук, директор Інституту інформаційного суспільства, заступник голови Партії зелених України
Читайте також:
Марчук: "Сумно дивитися, на якому тлі завершує своє президентство Кучма"
Той виступ Марчука викликав у мене, і у багатьох із ким я це обговорював, неоднозначні враження. Проте висновок, який було зроблено нами у результаті, такий — Марчук, у котре виштовхнутий з вертикалі влади, у черговий раз може виконати функцію "троянського коня" у середовищі опозиції. Такий собі локальний та оновлений варіант канівської четвірки.
Він м‘яко, не більше за потрібне, проїхався по Кучмі, досить болісно буцнув Януковича, зробив купу особливих, по-марчуківські утаємничених, компліментів опозиції та пригрозив черговим витком касетного скандалу. Залишається питання, кому ця погроза у вигляді прогнозу адресована. Владі, Кучмі, Януковичу? Очевидно, що у першу чергу — опозиції.
Ніхто не може з упевненістю сказати, що записи Мельниченка не були вийняті з "ящика Пандори" (давно розрекламованої валізи з компроматом) Марчука. Більше того, значна частина аналітиків стверджують, що саме через доведену причетність екс-міністра оборони до запису розмов президента майором служби охорони і було позбавлено його посади.
На цьому, власне все, що стосується терміну "спокійної сили" та її носія Євгена Марчука у цей історичний період можна закінчити. Недаремно політологи (такі поважні як Володимир Полохало) говорять про занепад кар‘єри Євгена Кириловича.
Проте, мені окремо хотілося б зупинитися на поясненнях колишнього міністра оборони щодо самої процедури зняття його з посади. Серед них лунали такі: "при розгляді справи у Павлограді не було запрошено жодного представника Міноборони", "Міноборони не має жодного відношення до ракетного палива у Павлограді; паливо знаходиться на балансі Національного космічного агентства" тощо.
У його характеристиці звільнення були використано такі епітети: "поспішно", "непристойно", "неаргументовано"...
Якби це трапилося 2–3 роки тому, я б, напевно, зловтішався. Тому що саме така процедура була використана при моєму звільненні у 2001 році з посади голови Державного комітету зв‘язку та інформатизації України, яка відбулася за активної участі Марчука (у той час він був секретарем Ради національної безпеки та оборони України).
І саме цей орган із подачі Марчука перетворився на свого роду "священну інквізицію", через який "протягували" норовистих урядовців: Юлію Тимошенко, мене, мали намір зробити те саме з Іваном Драчем.
Мені важко визначити точно, які аргументи були використані при обговоренні роботи досить яскравих на сьогодні опозиціонерів Юлії Тимошенка та Івана Драча, але спрогнозувати, як виглядало, можу. Насамперед через те, що сам пройшов через горнило РНБОУ.
На той момент, апарат РНБОУ, за вказівкою її секретаря, не приймав жодних матеріалів на розгляд, не видавав своїх висновків для ознайомлення. Саме тому не було можливості завчасно ознайомитися навіть з порядком денним засідання.
Також досі не встановлено авторство та перелік експертів, на яких посилалися у вхідних та вихідних документах, та з якими ознайомили запрошених у день засідання в дуже специфічний спосіб (видача на вході під підпис металевого кейсу, майже як ядерний чемоданчик, та обов‘язкова перевірка при здачі на виході).
Під час засідання Ради не сприймалися жодні логічні аргументи. Саме тому я, підсилений матеріалами, розробками Держкомзв‘язку, висновками експертів, численними таблицями, різнокольоровими графіками, міг би так само продуктивно аргументувати свою позицію у зоопарку, як я це робив на засідання РНБОУ.
Основні звинувачення з відомства Марчука та від нього особисто мені, голові Державного комітету зв‘язку та інформатизації, лунали такі:
- хто контролює контент українського сегменту мережі Інтернет...
- чому на українському телебаченні відбувається засилля російськомовних програм?
- чи впевнений я, що приватні та спільні підприємства галузі зв‘язку (такі як ДСС, Фарлєп, Оптіма та й нарешті УМЗ з Київстаром) зареєстровані як платники податків?
- хто здійснює контроль над контентом кабельного телебачення?...
Я не міг дати відповідь на ці питання. І не лише тому, що вирішення цих проблем не входило до моєї компетенції як голови Державного Комітету зв‘язку та інформатизації. А насамперед тому, що мої переконання та розуміння функцій державного службовця не дозволяють мені навіть припускати проведення такої діяльності.
Тож сьогодні нарікання Марчука на процедуру звільнення для обізнаних людей виглядають щонайменше дивно, а інколи навіть смішно — він не схожий на наївного політика.
Адже саме Євген Кирилович вибудував такий каральний механізм, міць та підступність якого сам і випробував наприкінці вересня 2004 року. Якщо порівняти РНБОУ часів Марчука та РНБОУ часів Горбуліна, то можна сміливо говорити, що справді авторитетний орган, який опікувався питаннями національної безпеки у всіх сферах суспільного життя, що він був за Горбуліна, перетворився на апарат розправи та політичного знищення опонентів влади.
Також можна стверджувати, що з відходом Марчука з посади СЕКРЕТАРЯ Ради національної безпеки та оборони цей орган до певної міри втратив "інквізиційні" функції. Проте методи роботи залишилися. І ними скористалися при усуненні Марчука.
Сьогодні Євген Кирилович, втративши портфель державного службовця, вкотре може витягнути з пильної шухляди свою (якщо не примарну, то напівміфічну) валізу з компроматом та перетворитися у носія гордого прізвиська – спокійна сила.
Залишається відкритим питання, чи сьогодні суспільство готове до сприйняття факту повернення цієї "спокійної сили" в особі колишнього міністра оборони? І якщо готове, то як бути з тим фактом, що цей колоритний політик набуває таких ознак лише тоді, коли його позбавляють влади та силоміць виштовхують в опозицію?
При чому цього разу, Марчук не вичікував місяцями для визначення своєї позиції щодо влади. І це зрозуміло, адже вибори відбудуться за місяць, тож діяти слід негайно. Вже на третій день він дав зрозуміти владі, що готовий стати опозиціонером.
Натомість опозиції надіслав пробний месидж з тим, щоби ті були готові до появи чергового харизматичного політика у своїх лавах, і чиї інтереси мають бути враховані. Разом з тим, якщо опозиція не зважатиме на серйозність потенціалу Марчука та його гіпотетичне використання у кампанії, він досить відверто натякає та навіть погрожує розгортанням чергової хвилі касетного скандалу. І цього разу діючими особами можуть стати представники опозиції.
Це неминуче, оскільки після оприлюднених плівок за участі Кучми та його оточення, гірші звинувачення важко вигадати. Тож ефект від повторення буде мінімальний.
Нам залишається лише спостерігати, чи піде опозиція на контакт з Марчуком? Чи зможе Юлія Тимошенко, чиї акції у команді Ющенка останнім часом почали зростати, змиритися з появою політика, який доклав максимум зусиль для її політичного та, до певної міри, фінансового знищення?
Чи зможе, приміром, Олександр Мороз двічі увійти в одну ріку та укласти стратегічну угоду про співпрацю з Євгеном Марчуком, із яким у 1999 році вже втратив свій шанс отримати всю повноту влади, увійшовши до "Канівської четвірки"?
Автор: Олег Шевчук, директор Інституту інформаційного суспільства, заступник голови Партії зелених України
Читайте також:
Марчук: "Сумно дивитися, на якому тлі завершує своє президентство Кучма"
