Події на складі №56 Експоцентру України очима Олександра Омельченка

У четвер під час зустрічі з журналістами в редакції "Робітничої газети" Київський міський голова Олександр Омельченко розповів про події на складі №56 Національного Експоцентру, де минулого вівторка було знайдено сотні тон агітації проти Ющенка, і свідком яких Омельченко був особисто. Ми пропонуємо його розповідь про ці події без коментарів.

Я сидів у кабінеті і хотів поїхати додому раніше, о пів на дев’яту. Я вже сам спланував, що одну з чотирьох папок я залишу на завтра, було 20 хвилин на дев’яту. Мені пресу приносять, Василь Григорович (Метерчук, прес-секретар Олександра Омельченка) робить примітки, що стосується Києва, я читаю.

Вже хотів уходити. Тут дзвінок – Міленін (заступник міністра внутрішніх справ, керівник ГУ МВС у місті Києві). Як я не візьму трубку, це ж мій генерал, всяке трапляється. Зранку о сьомій від чергових міліції, пожежників – я вже знаю, хто загинув, яка причина, це нормально. Він мені:

- Александр Александрович, у нас крупное ЧП (він же ж по-російськи розмовляє).

- Яке?

- Вот я нахожусь на ВДНХ, на складах якобы принадлежащих Государственному управлению делами Администрации Президента (Дуся, як її у народі називають). Найдено около 200 тон агитации, бумаг зарубежных, направленных против "Нашей Украины" и Ющенко. Тут собралось больше 50 народных депутатов, было две-три попытки драки, требуют вызвать ОМОН, как мне быть?

Я його питаю:

- Ти доповів міністру як заступник міністра? – він же ж начальник Главку – заступник міністра МВС. Він мені доповів як начальник Главку, а я його питаю, чи він своєму міністру, БІЛОКОНЮ, доповів, чи ні. Він каже:

- Да.

- І що він відповів?

- Рапорт принял.

Це у офіцерів так прийнято – ти доповів, той каже: "Рапорт прийняв" - і все, він взяв на себе відповідальність, ти вже нічого не робиш. А коли він мені подзвонив, я ж не скажу, що я рапорт прийняв. Я взяв машину і поїхав. Приїхав туди, дійсно – там було дуже багато депутатів, представників опозиції, представників владних фракцій, різних. Андресюк Борис Павлович, зам був, голови комітетів, Стретович був, голова комітету. Кандидатів два було – Козак і Базилюк.

Зінченка я першого послухав, все ж таки заступник голови. Звісно, я зразу оцінку дав – зарубіжна література, вощений папір, ну, як кольоровий журнал. Першого я покликав завідуючого складом. Він прийшов, я привітався, він каже:

- Я знаю вас, Сан Санич. Мене теж звуть Сан Санич.

Я його питаю:

- Документи на агітацію є?

- Немає.

- Орендний договір?

- Немає.

Але ж він стрілочник. А вони на нього… І набити хотіли, кричали. Кого? Ну, гарний чоловік такий, років 50, хіба ж це він? Він правду сказав. Питаю, скільки вагонів – каже: "Сім вагонів". Говорю, чим возили?

Каже: "Рефрижераторами. З вагонів залізничних грузили і прямо зі Львова сюди". Ну, чисту правду людина каже, спокійно так. Я говорю депутатам:

- Давайте ми домовимося так. Виставляємо охорону міліцейську. Але ж, напевно, ви не вірите. Тому давайте з кожної сторони по два-три депутати, з опозиції та з більшості, виходимо всі, закриваємо на замки, і хай воно до ранку залишається під охороною. Згодні?

Кажуть – ні. Нехай він ключі передасть нейтральній стороні, і опечатаємо. Домовилися? Домовилися! Розходимося? Розходимося. Я подивився на годинник, було вже 10 хвилин на першу. Я виходжу, а вони не йдуть.

Ми ж домовилися, що виходимо, а вони не йдуть! Я виходжу, ми з Борисом Павловичем (Андресюком) куримо, там в складі ж не курили, вийшов на вулицю, витяг сигарету, Андресюк же ж не курить. Я вертаюсь. Кажу, чого ви не виходите. Кричать: "От ми кличемо Ківалова вже три години, Ківалов не приходить".

Це ж причина принципова, тому що це ЦВК. Я даю команду черговому по місту, знайшли Ківалова вдома, домовилися, що приїде Давидович. Ну, нормально, секретар, це друга людина. Почекали вже ж, куди ж я поїду. Приїжджає Давидович і два виконавці ЦВК. Подивилися все.

Нормально? Нормально. Уходимо, закриваємо склад? Уходимо, закриваємо. Я виходжу, Давидович виходить, а вони не виходять! Я дав команду викликати охорону, приїхало два-три "бобіка". Я питаю:

- Бачили ЦВК?

- Бачили.

- Охорону виставили?

- Виставили.

- До мене питання є?

- Немає. А хто у вас куратор правоохоронних органів?

Кажу:

- Ільгов, мій заступник.

- О, добре, СБУшнік, генерал! Нехай він приїде.

Я подзвонив йому додому, розбудив людину пів першої, послав за ним машину, він приїхав, ми сказали: "Все!". А вони там до ранку і залишалися. Я зранку, о сьомій годині вислухав ІЛЬГОВА, що там було вночі, кажу "Їдь додому, відпочинь, виспись, і після обіду приїдеш на роботу". Все, і більше я туди не ліз. І жалію, що поїхав – ну, як жалію, якби ж там результат був.

- А агітація на кримінал тягне?

Ну, бачте, якщо слідство встановить, що немає накладних, як проходило митницю, якщо немає накладних, хто друкував. Це ж серйозно. Але там політично дуже погано. Ви знаєте, що там на одному плакаті Буш з Ющенком закликають до громадянської війни.

Був посол вранці на другий день, взяв плакат, вже повідомили туди. Це дуже погано. Я думаю, що це рішення, яке Конгрес США прийняв по Білорусії, не дай Боже, через місяць-два може бути повторене і до України, і ми опинимося в ізоляції.

Ну, а що зробив Базилюк і Козак. Їх, звісно, прислали владні структури, і вони взяли вину на себе. А що зробиш? Кажуть, це наша продукція. Козак каже: "Це моя". Питають депутати, ти пальцем покажи, це твоє, чи це твоє. Той каже – все моє! Приїхав Базилюк, теж каже – все моє! Тобто, вони взяли на себе відповідальність за те, що робиться.