Україна зриває плани противника на Дніпропетровщині, Росія готується наступати на Донеччині – якою буде весна на фронті
6 березня президент Володимир Зеленський разом із головкомом Олександром Сирським об'їхав із десяток штабів корпусів і бригад на Донеччині. Від "Азова", що тримає оборону на Добропільському виступі, до 81-ої аеромобільної бригади, крайньої на Слов'янському напрямку.
Президента цікавила готовність українського угруповання військ на Донеччині до весняно-літньої кампанії противника, адже саме в цій області росіяни готують новий наступ.
"Важливо, щоб наші позиції були сильними. Важливо, щоб забезпечення бригад було достатнім. Хлопці тримаються достойно", – резюмував президент.
Як відомо УП, командири бригад і корпусів були із Зеленським помірно щирими – наскільки це можливо в присутності головкома, який призначав кожного з них на посаду і від якого залежить їхня подальша військова кар'єра.
Переважно у президента просили дрони різних типів, а також посилити відповідальність військових за СЗЧ.
Утім, навіть якщо опустити фактор субординації та бажання згладити болючі моменти – такі як, наприклад, перманентний брак людей, про який переважно мовчали, – готовність української армії до весняної кампанії противника цього року видається на вищому рівні, ніж минулого. Принаймні так відгукуються щодо поїздки джерела УП в Силах оборони.
Схожої думки про ліпшу готовність дотримується і командувач Угруповання об'єднаних сил Михайло Драпатий, який відповідає за північну частину фронту – Сумщину, Харківщину та частину Донеччини.
"Цього року у нашому угрупованні ми почали готуватися до весняної кампанії ще з січня. Врахували, що буде весна – сонце, вода, листяний покрив, температура. Порахували, скільки нам треба людей, БК, БПЛА, відеокамер, засобів дистанційного мінування. Провели брифінг з командирами корпусів – кожен розповів, як він бачить оборону в цей час", – розповідає УП в телефонній розмові Драпатий.
Головна мета російської армії на цю весняно-літню кампанію ось уже чотири роки залишається незмінною – вона намагатиметься окупувати всю Донеччину.
Найбільш імовірно, як припускають співрозмовники УП, противник зосередиться на Лиманському напрямку або Краматорській агломерації – Костянтинівці, Дружківці, Краматорську та Слов'янську.
За найоптимістичнішим для Сил оборони сценарієм, який чула УП, готуючи цей текст, росіяни цього літа не зможуть захопити навіть Костянтинівку, на околиці якої вони вже зайшли. За найпесимістичнішим – заволодіють Костянтинівкою і спробують підготувати умови для штурму Слов'янська та Краматорська.
Окрім того, що Донеччина є великим полем бою і домом кількох мільйонів українців, вона, хай як боляче це писати, ще і є предметом переговорів України та Росії за посередництва США.
Росія вимагає від України вивести свої війська з Донеччини та Луганщини. Якщо ж Україна цю умову не виконає, РФ нібито вийде з переговорів. Україна, спираючись, зокрема, на думку суспільства, послідовно від цього відмовляється.
Це друга причина, чому Зеленський поїхав на схід. Записуючи відеозвернення в Дружківці, по якій уже літають російські FPV, він показує Дональду Трампу – росіяни вкотре перебільшують свої успіхи на фронті, Україна далі, навіть зі зменшенням американської допомоги, бореться за свої міста.
Де саме на Донеччині можуть тиснути росіяни цього літа, який насправді масштаб наступальних дій Сил оборони на Олександрівському напрямку та навіщо росіяни захоплюють крихітні села на Сумщині та Харківщині – читайте в матеріалі "Української правди".
Реальна ситуація на фронті
1. Донеччина. Ініціатива майже на всіх напрямках – за росіянами. Попереду важкі весна та літо
Повне захоплення Донецької області залишається як військовою, так і політичною ціллю росіян номер один. Саме тут вони сконцентрують свої сили цієї весни.
Варіантів головного удару противника кілька:
1) Лиманський напрямок, з якого росіяни намагаються "закрити" Краматорську агломерацію з півночі.
2) Слов'янський – там противник продавлює позиції 30-ої бригади зі сторони Никифорівки та Привілля.
3) Костянтинівський, де росіяни вже зайшли на околиці, але насправді не можуть просунутися вглиб міської забудови.
4) Добропільський, де противник не припиняє штурмові дії та, ймовірно, не відмовляється від ідеї зробити велике охоплення Донеччини з Добропільського виступу по Ізюм.
"План-максимум росіян, як завжди – це захопити всю Донецьку область і пройти далі, в оперативну глибину, де їх неможливо буде зупинити. План-мінімум, якщо говорити про найближчі шість місяців, на мій погляд, це захоплення Костянтинівки та вихід на підступи до Слов'янська. Або ж це початок боїв за Добропілля", – ділиться з УП своїми роздумами керівник військового відділу "Повернись живим" Владислав Урубков.
"Складно поки що спрогнозувати, як буде розвиватися ситуація на захід від Покровська. Там, по суті, вже починаються лінії оборони. Поки що відкрите питання, чи будуть росіяни туди рухатися", – додає він.
2. Дніпропетровська та Запорізька області. Сили оборони зривають плани росіян на весняно-літню кампанію
За раптовою новиною про прорив лінії оборони ворога на Олександрівському напрямку, яку оприлюднило Командування ДШВ на початку березня, стоїть кілька місяців роботи. Наприкінці 2025-го року штурмові підрозділи, зокрема 1-ий окремий штурмовий полк, зайшли на Гуляйпільський напрямок, щоб завдати противнику підготовчого удару.
"Наступальні дії на Олександрівському напрямку та в районі Гуляйполя – це насправді єдиний задум. Але він не концентрувався в районі Гуляйполя. Наприклад, ми зайшли на ділянку між Добропіллям (Запорізької області – УП) і Новим Запоріжжям, щоб завдати противнику флангового удару, підтиснути його там, щоб це стало передумовою для подальшого звільнення Дніпропетровської області", – розповідає УП командир 1-го окремого штурмового полку Дмитро Філатов із позивним "Перун".
Офіційно КДШВ заявляло, що метою наступальних дій української армії є звільнення Дніпропетровщини, куди противник просунувся ще влітку 2025-го. Однак є припущення, що задум може бути глобальнішим. Враховуючи, що мету операції зазвичай не прийнято оголошувати під час її активної фази, тим паче, коли йдеться про таку консервативну структуру, як КДШВ.
За словами Перуна, його 1-му полку вдалося прорвати оборону противника і проїхати на техніці 12 кілометрів вглиб російських позицій, що є вражаючим результатом. Попри це, він називає такі наступальні дії "незначними успіхами" і підкреслює, що вони не є "новим контрнаступом".
"Це наступальні дії для покращення нашого тактичного положення та стабілізації лінії фронту на тій ділянці, куди противник перекидав свої сили. Він розглядав це як свою передвесняну кампанію – наголошую, саме передвесняну. Весняну, я впевнений, противник почне найперше на Покровському напрямку – вибудувавши чіткий рубіж оборони. А потім – на Лиманському", – розповідає Перун.
Наш інший співрозмовник, який бере участь у цій наступальній операції, командир 2-го батальйону 95-ої десантно-штурмової бригади Антон Дерлюк, завів свій підрозділ на Олександрівський напрямок наприкінці січня.
Він отримав задачу – витіснити противника за межі Дніпропетровської області. Щоб її виконати, Дерлюк вдався до хитрого та добре спланованого маневру:
"Спочатку під сніг і туман ми зайшли у тил противника і знищили його розвідку, мавікістів – щоб вони не бачили, що в них відбувається на передньому краю. А потім уже зачистили ту ділянку, яку ми швидко пройшли. По суті, зробили диверсійні дії. Ми оточили близько 60 росіян, у полон взяли трьох, решта була знищена".
Противник, позиції якого проходили десантники, зрозумів, що він в оточенні, приблизно за тиждень.
Батальйон Дерлюка, як і підрозділ Перуна, просунувся на 10–11 кілометрів за лінію бойового зіткнення. Десантники рухалися пішки, чим вони особливо пишаються – мовляв, хай як сильно Сили оборони покладалися на дрони, БПЛА все ж не можуть зайти вглиб позицій противника і закріпитися там. Особливо в умовах мінімальної видимості.
"Це була піхотна операція, де все залежить від навченості людей", – додає Дерлюк, розповідаючи про своїх хлопців.
Цікаво, що головком, попри свою прихильність до штурмових підрозділів, усе ж поставив командувати наступальними діями на Гуляйпільському та Олександрівському напрямках командувача КДШВ – Олега Апостола.
Президент і головком заявили, що площа відбитих / зачищених територій на Олександрівському напрямку становить 300–400–450 квадратних кілометрів. Втім, дати оцінку таким заявам непросто.
З одного боку, 450 квадратів – це величезна цифра, яка дорівнює, наприклад, половині площі Києва. З іншого – можливо, наступальні дії на Олександрівському напрямку є масштабнішими, ніж здавалося. Назви населених пунктів, які Силам оборони вдалося повернути під свій контроль, досі тримають у секреті.
Як припускає УП, українська армія починала рухатися по найпівденніших селах Дніпропетровщини – Вишневому, Єгорівці, Першотравневому. А згодом зайшла на територію Запорізької області й відсунула противника від Новоєгорівки, Новоіванівки, Павлівки тощо (див. карту вище).
Втім, поки що відкритим питанням є те, чи зможуть Сили оборони закріпитися на нових позиціях і, відповідно, втримати за собою ці села.
3. Сумщина та Харківщина. Росіяни "відкушують" прикордонні села, щоб сформувати "буферну зону" в обох областях. Імовірно, варто посилити підрозділи, які стоять на кордоні
Попри постійну активність на кордоні, противник цієї весни – літа, ймовірно, не планує наступати на Суми чи Харків. Його задача – створити 20-тикілометрову "буферну зону" вздовж кордону в обох областях, пояснює УП командувач Угруповання об'єднаних сил Михайло Драпатий.
Саме тому росіяни "відкушують" усе нові й нові прикордонні села на Сумщині – зокрема в тих місцях, де навіть не проходить фронт. Мовою військових – це "тактичні відволікаючі дії" або застосування тактики тисячі порізів. Після таких дій противника не слідує заїзд на важкій техніці, активні штурмові дії тощо.
"Не можна сказати, що це "другорядний фронт" або "фронт для відтягування наших сил", ні, просто в кожного російського угруповання є свої завдання. В угруповання "Сєвєр", яке стоїть навпроти нас на Сумщині та Харківщині, це буферна зона або, як вони самі це називають, "зона впливу".
Усього в нас є 12 ідентифікованих ділянок, на яких противник – силами від штурмової роти до, можливо, батальйону, буде намагатися розширити свою зону контролю. Це, зокрема, буде напрямок Краснопільський, Великописарівський, Золочівський", – розповідає УП командувач Угруповання об'єднаних сил Михайло Драпатий.
Щоб росіяни не змогли сформувати так звану буферну зону вздовж кордону, Силам оборони варто посилити або замінити підрозділи, які цей кордон обороняють.
Захоплення спочатку Грабовського, а потім Сопича на Сумщині, яке супроводжувалося викраденням і вивезенням у Росію місцевих жителів – найпряміше свідчення, що прикордонники та підрозділи ТРО не справляються з поставленою задачею.
На що робить ставку російська армія
Цієї весни – літа російська армія, ймовірно, піде по накатаній схемі.
По-перше, вона буде і надалі інфільтровуватися між українських позицій – чому вже за місяць ідеально сприятиме "зеленка".
По-друге, продовжить вибивати логістику Сил оборони дронами на глибині 10–15 кілометрів.
По-третє, що найнебезпечніше, зазначають співрозмовники УП, масштабує свій козир – колись секретний військовий підрозділ "Рубікон".
Повна назва "Рубікону" – Випробувальний центр перспективних безпілотних технологій "Рубікон". Він поєднує в собі, як розповідали наші колеги з "Радіо Свободи", розробку, тестування, закупівлю різних типів БПЛА, аналітичний центр, а також – бойові екіпажі, які працюють безпосередньо на фронті.
Аналогів такому "центру" в Силах оборони у формі цілісного підрозділу немає.
"Росіяни зараз пішли не в розвиток "Рубікону", а в масштабування його досвіду. Їхні військові округи, військово-морський флот розгортають великі навчальні центри, матеріально-технічну базу під це. Вони створюють під це цілу інфраструктуру, командування. Після чого розгорнуть сотні таких "Рубіконів" по всій території Росії", – розповідає в розмові з УП начальник штабу 3-го батальйону "Свобода" бригади НГУ "Рубіж" Дмитро Пульмановський.
Чим небезпечний "Рубікон"?
Наприкінці 2024-го – на початку 2025-го року, коли "Рубікон" тільки заходив на фронт, він починав з ударів по українській логістиці. Оптоволоконними FPV-дронами, які тоді ще були новинкою, екіпажі цього підрозділу фактично перерізали основну дорогу постачання українського угруповання на Курщині. А згодом і каталізували повний вихід української армії з території Росії.
Всередині 2025-го "Рубікон" пішов далі й почав активно відпрацьовувати по українських розвідувальних літачках. Так, у списках уражених цілей, які російський підрозділ публікує в своєму телеграмі по кілька разів на день, з'явилися "Лелеки", "Чаклуни", "Шарки" та інші українські БПЛА-розвідники. Згодом до них додалися важкі бомбери, які росіяни узагальнено називають "Бабою Ягою", НРК, старлінки та антени.
Тепер "Рубікон" вибиває практично все.
І саме цей підрозділ відіграв велику роль у тому, що на фронті в принципі народилося таке поняття, як щільна кілзона.
Як на розширення "Рубікону" мають реагувати Сили оборони?
Щонайменше, хоч і з запізненням, але почати системно вибивати точки зльоту ворожих пілотів БПЛА. Збивати FPV-дрони на основних логістичних маршрутах недостатньо, до того ж, це боротьба з наслідками, а не з причиною.
З червня 2025-го українські оператори БПЛА у розмові з УП регулярно наголошували, що в Силах оборони необхідно створити окремі розвідувальні та ударні екіпажі дронів, які будуть виявляти й знищувати обладнання та позиції російських пілотів.
Адже через втрату "малого неба" – повітряного простору над полем бою та приблизно п'ятьма кілометрами перед ним, Силам оборони довелося відійти з більшої частини Покровська, а згодом і Мирнограда.
Проте такими закликами в медіа жодного ефекту досягнути не вдалося.
Підрозділи з протидії ворожим пілотам з'явилися хіба в ресурсних бригадах на кшталт "Хартії". Лінійні бригади під таку задачу людей не мають.
Як розповідають УП двоє співрозмовників, які дотичні до теми захисту неба над переднім краєм, командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді, у підпорядкуванні якого перебувають найсильніші підрозділи БПЛА, не був зацікавлений в тому, щоб вибивати ворожих пілотів. Причина буцімто крилася в тому, що ефект від ураження позиції пілотів складно виміряти, а отже, складно конвертувати в Є-бали – основний показник ефективності та "валюту" підрозділів "Лінії дронів".
Зараз, у березні 2026-го, розуміння важливості такого кроку точно є у новопризначеного міністра оборони Михайла Федорова, а також у радника голови ОП Павла Паліси. Втім, як швидко це розуміння конвертується та масштабується в ефективні екіпажі "антирубікону", поки що невідомо.
Ще більш очевидний і стовідсотково корисний варіант реагування на розширення "Рубікону", який точно буде цілитися на логістику Сил оборони – відремонтувати та затягнути сітками всі прифронтові дороги. В ідеалі – знайти або прокласти додаткові дороги (наприклад, плитами) і розділити їх на проїзд важкої та легкої техніки.
Чим більше ям на дорозі, тим частіше сповільнюється пікап, чим частіше сповільнюється пікап – тим легше його уразити російському FPV-дрону.
Дорога Краматорськ – Олександрівка – Лозова – Павлоград, яка є ключовою логістичною артерією між Донеччиною та Дніпропетровщиною, за останні пару місяців – від перевантаження та морозів – стала нагадувати місячний пейзаж. У жахливому стані дороги Новомиколаївка – Павлоград, Барвінкове – Лозова.
Наскільки відомо УП, питання розбитих доріг також піднімалося під час візиту президента на Донеччину. Тому, зокрема, на одному з фото є голова Донецької ОВА Вадим Філашкін.
Він просив виділити додаткове фінансування на дороги – на що президент ніби як погодився. До ремонтів мають взятися, щойно стане тепліше.
Натяк на стриманий оптимізм
Готуючи цей текст, ми запитували в наших співрозмовників, наскільки, на їхню думку, українська армія в принципі готова до нової хвилі російського наступу. Діапазон відповідей коливався від звичного "нам усім пи*да" до нестандартного – "якщо не будемо тупити, то, можливо, перехопимо ініціативу по Слов'янську та Краматорську".
Хоча в останнє, станом на початок березня, коли росіяни вже обстрілюють Краматорськ з артилерії, повірити трохи важко.
"Треба бути реалістами: з'явиться "зеленка", ми почнемо втрачати території. Усі кажуть, от ми вбили за цю зиму більше, ніж вони мобілізували. Але минулої зими було так само, їх (росіян – УП) просто зараз добре видно", – спокійно пояснює Перун з 1-го штурмового полку.
Ймовірно, дещицю впевненості українським військовим додає яке-не-яке виснаження противника – в лютому 2026 росіяни захопили удвічі менше українських територій, ніж у січні, й у принципі найменше з червня 2024 року.
Також на користь української армії починає грати запуск механізму справедливого розподілу мобілізованих – за якого бригада гарантовано отримує кілька десятків бійців щомісяця, посилення бригад, які потрапили в боєздатні корпуси, та підвищення спроможності самих корпусів.
Деякі командування корпусів навіть отримали у своє розпорядження дрони для мідл-страйку. Це ударні безпілотники, що летять на 50–200 кілометрів.
Корпусна реформа нарешті переходить на той етап, коли бригади переставляють у зону відповідальності визначеного їм командування. Втім, наразі таку можливість, а іноді привілей, мають не всі.
Трохи емоційного піднесення українським військовим додають успіхи Сил оборони на полі бою – Куп'янськ, Олександрівський напрямок. А також нещодавнє оновлення команди Міністерства оборони, яке готове діяти на випередження противника, як ось, наприклад, у ситуації з відключенням росіянам старлінків.
Попереду чергова важка весна.
Ольга Кириленко, УП