Документування воєнних злочинів на полі бою: новий етап інституційного розвитку України
Російська збройна агресія проти України поставила перед нашою державою завдання, з яким у такому масштабі та комплексності раніше не стикалася жодна сучасна правова система:
- як документувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (МГП) безпосередньо в зоні та під час бойових дій так, щоб ця інформація зберігала доказову цінність, відповідала міжнародним стандартам і могла бути використана у кримінальному провадженні та майбутніх судових процесах;
- а також, як забезпечити безперервність і надійність ланцюга передачі такої інформації до органів кримінальної юстиції, при цьому не відволікаючи військові підрозділи від виконання бойових завдань і не створюючи додаткових ризиків для особового складу.
Рішення Міністра оборони України Михайла Федорова про створення Управління документування порушень права збройних конфліктів, вчинених в умовах бойових дій у структурі Військової служби правопорядку ЗСУ – це спроба інституціоналізувати процес, який Україна намагається вибудувати від початку повномасштабного вторгнення в інтересах захисту прав потерпілих і справедливого невідворотнього покарання винних. І є логічним масштабуванням того, що ми робили в межах Сил безпілотних систем.
Адже сучасне поле бою не є правовою "сірою зоною". Значна частина даних про порушення МГП сьогодні формується не в кабінетах слідчих, а безпосередньо на лінії бойового зіткнення.
Саме військові першими бачать позасудові страти наших полонених, використання забороненої зброї, вбивства цивільних та інші злочини. Джерелами таких даних здебільшого стають безпілотні системи, засоби розвідки, радіоперехоплення, бойові донесення, фото- та відеоматеріали військовослужбовців, матеріальні об'єкти, а також інформація від підрозділів, які першими заходять на деокуповані території.
Загалом, проблема збору інформації (доказів) у зоні бойових дій виникла задовго до війни Росії проти України. Підходи до роботи з інформацією з поля бою формувалися паралельно з розвитком права збройних конфліктів і поступовим усвідомленням того, що події війни можуть мати не лише політичні чи військові, а й правові наслідки. А належне документування порушень є передумовою притягнення винних до відповідальності.
Водночас історичний досвід показує, що без інституалізації процесу збору доказів зібрані матеріали ризикують залишитися лише історичними свідченнями, а не повноцінними доказами у кримінальному процесі.
Уже наприкінці XIX – на початку XX століття армії почали системніше вести облік втрат, документувати наслідки бойових дій і накопичувати службові матеріали.
Під час Першої світової війни військова звітність, карти обстрілів і дані про руйнування використовувалися для систематизації інформації про перебіг бойових дій.
Після Другої світової війни цей підхід набув нового значення. Нюрнберзький і Токійський процеси продемонстрували, що важливими джерелами доказів можуть бути документи, накази, службове листування, бойові журнали та інші матеріали, отримані під час війни. Це стало одним із перших прикладів системного використання інформації, зібраної військовими, для встановлення міжнародних злочинів і відповідальності командування.
Подібний підхід розвивався й надалі. Зокрема, у практиці Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії використовувалися не лише військові документи, а й перехоплення комунікацій та інші матеріали, отримані військовою розвідкою під час бойових дій. Наприклад, у справі Prosecutor v. Popović ці дані допомогли встановити координацію дій та роль окремих командирів у подіях у Сребрениці.
У сучасних конфліктах, зокрема в Афганістані, Іраку та Сирії, значну частину первинної інформації також збирали військові підрозділи, які першими отримували доступ до місця події.
Україна сьогодні проходить той самий історичний етап, але в умовах XXI століття. Головна відмінність полягає в тому, що раніше збір інформації з поля бою відбувався здебільшого вже після завершення бойових дій. Ми ж це робимо в умовах війни. Крім того, через інтенсивність, масштабність та технологічну складність бойових дій швидкість втрати доказів тепер вимірюється не місяцями чи днями, а годинами. І тут важливо також враховувати особливості української системи кримінальної юстиції. Вона історично створювалася для розслідувань мирного часу, коли місце події доступне, а слідчий може спокійно провести процесуальні дії.
Але міжнародні злочини мають іншу природу, особливо в умовах великої війни. Сотні кілометрів фронту, постійна зміна обстановки, загроза повторних ударів, відсутність безпечного доступу та надзвичайно великий обсяг цифрових матеріалів створюють зовсім іншу реальність. У цих умовах традиційна модель, за якої правоохоронці приходять лише після події чи реагують на протиправний контент з відкритих джерел, дедалі частіше виявляється недостатньою.
Цей розрив можуть частково закрити самі військові. Адже вони першими бачать наслідки ударів, отримують доступ до фото, відео, координат, даних із дронів, радіоперехоплень та повідомлень із бойових позицій. Вони розуміють оперативний контекст, можуть оцінити напрямок атаки, тип озброєння та характер ураження. Але для того, щоб ця інформація стала частиною майбутнього правосуддя, вона має бути належним чином зібрана, збережена та передана. Тож основна проблема полягає не стільки в допустимості доказів, скільки в їх виявленні, збереженні та забезпеченні доступу до них.
Від початку повномасштабного вторгнення у Міноборони та ЗСУ були спроби документування порушень права збройних конфліктів на полі бою, проводилися навчання, створювалися методичні матеріали та алгоритми передачі інформації. Цей процес триває вже понад чотири роки. Однак у війні інформація та матеріали, які можуть мати доказове значення, часто втрачаються не лише через відсутність доступу чи безпекові ризики, а й через нестачу належних процедур та нерозуміння їхньої цінності безпосередньо на полі бою.
У результаті процес документування залишається фрагментарним, а багатогодинні тренінги, обміни досвідом з міжнародними партнерами, додаткове покладання відповідних функцій на вже існуючі елементи системи правового забезпечення та закордонні навчальні програми не дають системного результату. Це є наслідком відсутності уніфікованого механізму документування доказових даних і належного ланцюга їхнього збереження (сhain of custody). Тобто, постає потреба в інституційних та правозастосовних механізмах, які забезпечують належне документування.
Створення Управління документування порушень права збройних конфліктів у структурі Військової служби правопорядку (ВСП) ЗСУ має перетворити окремі практики на систему. Йдеться не про заміну слідства чи дублювання прокуратури, а про створення професійного первинного рівня роботи з інформацією, яка виникає безпосередньо в умовах бойових дій.
І тут важливо пояснити, чому саме Військова служба правопорядку.
ВСП є спеціальним правоохоронним формуванням у складі Збройних Сил України, на який серед іншого покладається сприяння у межах своєї компетенції органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду. Але в контексті документування міжнародних злочинів ключове значення має не лише цей статус.
Військова служба правопорядку має готову інфраструктуру по всій країні, яка інтегрована у систему військового управління, працює всередині військового середовища, розуміє оперативну обстановку, взаємодіє з підрозділами та має можливість діяти в зоні бойових дій. Саме тому ВСП є найбільш природною платформою для формування спеціалізованого механізму документування порушень права збройних конфліктів у бойовій обстановці без розширення її мандату за межі закону та без підміни функцій органів досудового розслідування.
Фактично ВСП має стати містком між військовими підрозділами та системою кримінальної юстиції: вироблення єдиних стандартів, забезпечувати методичний супровід, координацію взаємодії зі слідством і прокуратурою, організацію збереження та передачі матеріалів, а також інтеграцію процесів документування у військові інформаційні системи.
Ця модель важлива не лише для майбутніх кримінальних проваджень в Україні та міжнародних судових механізмів. Вона має значення також для стратегічного аналізу, дипломатії, протидії дезінформації та превенції.
У збройних силах країн НАТО робота з інформацією з поля бою давно розглядається як елемент операційного права (operational law) та документування і криміналістичного аналізу даних з поля бою (battlefield evidence).
Йдеться не лише про майбутнє кримінальне переслідування, а й про підтримання дисципліни військ, оцінку законності застосування сили та стратегічну комунікацію під час збройного конфлікту. Тож у перспективі доцільно розглядати можливість уточнення правового статусу ВСП в контексті підвищення ефективності роботи у зоні бойових дій з доказами воєнних злочинів, запобігання порушень МГП під час виконання бойових завдань, а також вирішенню ряду інших питань, зокрема щодо самовільного залишення військових частин (СЗЧ).
Для прикладу, в частині збору доказів в зоні бойових дій українська сторона вже мала можливість побачити на практиці елементи подібної моделі під час міжнародної роботи після збиття рейсу МН17 у 2014 році. До роботи на місці катастрофи були залучені міжнародні слідчі групи та Королівська військова поліція Нідерландів (Royal Netherlands Marechaussee), які в умовах обмеженого доступу та високих безпекових ризиків забезпечували пошук, збереження й документування матеріалів, необхідних для подальшого розслідування.
Ми довго працювали над дієвими механізмами і, зрештою, переслідуючи національні інтереси, запропонували власну модель. Тож сьогодні в Україні зроблено важливий системний інституційний крок – завдяки розумінню та підтримці міністра оборони України Михайла Федорова, Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського та начальника ВСП ЗСУ Віталія Левченка, створено Управління документування порушень права збройних конфліктів. Це визнання того, що поле бою більше не може залишатися простором, де докази втрачаються через відсутність доступу, стандартів або відповідального механізму їхнього збереження.
В умовах сучасної війни високої інтенсивності шлях до правосуддя починається вже у момент отримання інформації безпосередньо на полі бою. Адже право не відступає за лінію фронту. Саме тому належне документування порушень стає не лише елементом військової практики, а й фундаментом для забезпечення міжнародної відповідальності та розвитку міжнародного кримінально права.
Гюндуз Мамедов