ПДВ проти роботів: як одна правка поставила під загрозу тисячі НРК

П'ять місяців.

Приблизно стільки знадобилося державі, щоб зрозуміти і виправити власну помилку, яка коштувала їй невідомо скількох людських життів, мільярдів гривень і тисяч одиниць робототехніки, які не були поставлені в строк.

Чи може воююча країна одночасно вкладати величезні гроші у військові технології і власноруч ставити їм підніжку? Ми живемо в Україні, тож відповідь ви знаєте. Саме це нещодавно сталося у сфері наземних роботизованих комплексів. І цей кейс – показовий приклад того, що "помилка держави" не є абстрактною констатацією факта. Вона є відповідальністю конкретних інституцій: Кабінету Міністрів, Верховної Ради, парламентських комітетів, міністерств, конкретних посадовців та бюрократичних процесів. Саме інституційна пам'ять і налагоджені процедури не дозволяють втрачати п'ять місяців на виправлення подібних помилок.

НРК – це той кіберпанк, на який ми заслужили. "Стохід", "Тарган", "Терміт" та їхні роботизовані побратими вивозять поранених із позицій, підвозять воду, їжу і боєприпаси на нуль, працюють на мінуванні, розмінуванні, у розвідці й логістиці, а іноді й у ролі дронів-камікадзе. Коротше, замінюють людину там, де людині краще не бути. Ми ж усі погоджуємося, що найдорожчий ресурс цієї війни – це наші люди? Так ось, НРК – один із практичних інструментів економії цього ресурсу. Тому їхнє постачання є не просто черговою закупівлею техніки, а стратегічним інтересом держави.

Українські наземні роботи пройшли довгий шлях: від експериментів у гаражах до того, що навесні 2026 року Міністерство оборони оголосило план законтрактувати 25 тисяч одиниць для потреб армії тільки для першого півріччя. Це вдвічі більше, ніж за весь 2025 рік. Здавалося, на наших очах народжується ще одна українська військово-технологічна історія успіху. Щось на кшталт "Армії дронів", тільки на землі. Але, як було сказано вище, ми живемо в Україні. Тому простою ця історія бути не могла.

1 жовтня 2025 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №14097. Формально він стосувався змін до Податкового кодексу щодо особливостей оподаткування банків у 2026 році. Здавалося б, що спільного між банками і наземними роботами?

Чекайте.

Законопроєкт не проходив повноцінну урядову оцінку Кабміну, бо був депутатським. Стандартна наукова та юридична експертиза не була заточена на окреме питання: чи може ця податкова зміна зачепити оборону?

І ось, на початку грудня 2025 року Верховна Рада ухвалює закон №4698-IX. А з 1 січня 2026 року змінюється податковий режим, який дуже швидко викликає паніку у всього НРК-сектору мілтеку. Тобто формально не оборонне рішення створило дуже конкретну оборонну проблему.

Трохи цифр для розуміння масштабу.

Середня ціна одного замовленого НРК через DOT-Chain Defence становила 638 834 грн. План на 25 тисяч комплексів за такою середньою ціною – це приблизно 15,97 млрд грн. Якщо на таку закупівлю лягає ПДВ 20%, держава має два варіанти.

Перший – знайти додатково приблизно 3,19 млрд грн, щоб купити ті самі 25 тисяч роботів.

Це вже мінус 4+ тисячі роботизованих платформ. Можете спитати, що про такий мінус думають бійці, які зверху на 20 кілограмів власної броні й боєкомплекту мають замість робота на своєму горбу тягти на позицію ще сотні кілограмів додаткового вантажу.

Для виробників ситуація теж виглядала дуже не дуже. Частина контрактів могла бути укладена за фіксованою кінцевою ціною. Тобто виробник уже погодив ціну, розрахував собівартість, заклав маржу і взяв на себе строки постачання. І раптом зміна податкового режиму частково чи повністю з'їдає його маржу. І така історія не тільки відбирає у виробника прибуток, з якого він платить зарплати, податки тощо – вона також означає, що у виробника йде на пси відпрацьований ланцюг закупівель, що загрожує ризиком затримки поставок.

Що таке на війні затримка поставок, думаю, не треба уточнювати. Але уточню інше. На військовій продукції рентабельність фіксована навіть без додаткових податкових сюрпризів, і складає вона 25%. Через ситуацію з ПДВ частина виробників НРК опинилися в ситуації, коли після місяців роботи компанія виходить в нуль, якщо не в мінус.

Це ті гроші, які могли піти на закупівлю необхідних компонентів, R&D, масштабування, операційну діяльність компаній чи банально на виплату заробітних плат. З цього приводу окремі виробники почали просто відмовлятися від контрактів, а це потенційно загрожує збільшенням вартості продукції для кінцевого споживача, тобто армії.

Після цього ми, як представники громадянського суспільства, намагалися привернути увагу до проблеми, показати її масштаб і разом із тими ж людьми, які припустилися цих помилок, знайти спосіб їх виправити.

Участь у відповідних робочих групах та ряд відправлених листів дозволив нам разом із іншими учасникам процесу ескалювати ситуацією із НРК настільки швидко, наскільки можливо. До речі, деякі народні обранці у кулуарах ці зміни до Податкового кодексу називали "міною сповільненої дії", яку нібито заклали ще під час підготовки законопроєкту в умовах появи нового Міністра оборони (із яким у голови податкового комітету, до речі, був публічний конфлікт).

Не знаю напевне, чи мав профільний податковий комітет та його Голова можливість бачити, що відповідний код УКТЗЕД охоплює не лише цивільну техніку, але й електродвигуни для наземних роботизованих комплексів. За логікою, доступи до митних декларацій та товарів, що везуть за відповідними кодами, не секретна інформація, яку не важко перевірити, коли готуються відповідні зміни. У будь-якому випадку, маю надію, що це було все ж збігом обставин чи недбалістю, а не лихим умислом.

Окремо щодо збігів – даний кейс (в контексті набрання чинності змін до ПКУ) зійшовся у часі із масштабними кадровими змінами Міноборони, від призначення нового міністра до перестановок на рівні керівників департаментів та різних заступників. Звісно, це вплинуло і на швидкість ухвалення рішень, тому все це затягнулося на довгих п'ять місяців замість того, аби вирішитися терміново після того, як баг в законопроєкті помітили і про нього почали голосно говорити.

Проблему зрештою виправили аж у травні 2026 року, коли був зареєстрований законопроєкт про звільнення від ПДВ операцій із постачання НРК для оборонних потреб. Наприкінці травня Рада ці зміни ухвалила, а з червня пільга почала працювати. В сухому залишку маємо те, що держава спочатку створила проблему, кілька місяців жила з її наслідками, а потім була змушена терміново її виправляти. Добре, звісно, що виправила, але погано, що взагалі довелося це робити.

Вже після відносного хепі-енду експерти ГАР МО розібрали цей кейс як post-mortem, аналізуючи його в якості симптому ширшої проблеми – у держави немає достатньо надійного механізму раннього виявлення рішень, які можуть випадково вдарити по оборонних закупівлях. Ми проаналізували, що саме сталося, чому ризик не був помічений раніше, які інституції мали його побачити і що треба змінити зараз, аби подібна ситуація не повторилася з іншими оборонними технологіями. І знайшли ряд систематичних проблем.

Перша проблема існує на рівні законодавства. У воєнній країні будь-яка зміна в податковому, митному чи регуляторному законодавстві, яка може зачепити товари подвійного або оборонного призначення, повинна проходити принаймні базову оцінку впливу на оборону. Короткий офіційний обороно-орієнтований скринінг, результатом якого є пояснювальна записка із експертним висновком – впливає чи ні. У випадку з НРК це питання або не було поставлене, або було поставлене занадто пізно.

Тут важливо розуміти, що в умовах війни будь-який законопроєкт може бути формально податковим, банківським, митним, енергетичним, регуляторним і ще яким завгодно, але якщо його норми впливають на компоненти, транспорт, електроніку, батареї, радіомодулі, оптику чи програмне забезпечення, він автоматично має ознаки такого, що має відношення до оборонки. І якщо у пояснювальній записці буде зазначено, що зміна до певного закону чи постанови може мати потенційний вплив на оборону, профільний комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки має бачити це до голосування.

Друга проблема схожа на першу, але має ряд нюансів. Назвемо її слабкий моніторинг ризиків.

Міністерство оборони, в ідеалі, мало би заздалегідь бачити і передбачати подібні ситуації. Але воно фізично не має ресурсу для того, аби відстежувати кожну зміну та правку в кодексах, законах та інших різновекторних законодавчих актах.

Адже теоретично майже будь-яке економічне рішення може вплинути на оборону: від транспортування літію до бронювання викладачів фізкультури. Але МО повинно мати діючий механізм прийому сигналів від ринку. Особливо від виробників оборонної продукції, які першими бачать, що нова норма б'є по собівартості, маржі чи строках постачання.

Наразі такого "єдиного вікна" для виробників немає. Виробник не знає, кому писати чи дзвонити із скаргами, або пропозиціями, або попередженнями, хто має компетенцію прийняти його проблему, зрозуміти її і довести до рівня Кабміну, профільного комітету або закупівельної агенції.

Третю проблему ми визначили на рівні оборонних контрактів. Наразі немає чіткого автоматичного механізму перерахунку ціни на випадок зміни податкового режиму. Якщо держава змінює правила ПДВ, це не повинно перетворюватися на окрему кризу для кожного вже підписаного договору. Податкові зміни мають бути врегульовані затвердженою в договорі формулою.

Йдеться не про загальну фразу а-ля "ціну можна змінити у випадках, передбачених законодавством", а про чітку процедуру, в якій прописано, що відбувається, якщо змінюється ставка ПДВ, умови податкової пільги або порядок оподаткування конкретної категорії товарів.

У даному кейсі частина відповідальності лежить на кожному учаснику процесу. Парламент недостатньо сфокусувався на наслідках податкових змін для оборони. Урядова система не мала достатнього запобіжника для депутатських ініціатив із непрямим оборонним ефектом. Міноборони не мало зрозумілого каналу для прийому й оперативного реагування на сигнали від виробників. Індустрія не змогла або не встигла достатньо рано і чітко донести проблему у форматі цифр чи чітко сформульованих претензій. Але мета цього тексту – не пошук винних, а пошук рішення, як не допустити такої ситуації в майбутньому з будь-якими іншими процесами, що стосуються оборони.

ГАР МО за результатами аналізу цього кейсу напрацювала кілька конкретних пропозицій.

Друге. Міністерство оборони має створити постійний механізм моніторингу законодавчих ініціатив із потенційним впливом на оборонні закупівлі.

Третє. При Міноборони має з'явитися "єдине вікно" для виробників оборонної продукції. Це може бути військовий омбудсмен для виробників або інша інституційна ланка, функцією якою буде приймати сигнали від виробників, фіксувати їх, відсіювати шум, переводити проблему в цифри і швидко ескалювати її до тих, хто може ухвалити рішення.

Четверте. У типових оборонних контрактах треба передбачити чіткий механізм перерахунку ціни у разі зміни податкового режиму.

П'яте. Для критичних оборонних технологій держава має вести окремий реєстр податкових і митних ризиків. Якщо певна категорія залежить від кодів УКТ ЗЕД, імпортних компонентів, податкових пільг або спеціальних режимів, це має бути видно до запуску масштабних закупівель, а не після того, як контракти починають буксувати.

Історія з ПДВ на НРК завершилася відносно добре. Але тільки відносно, бо неможливо оцінити, скільки життів, позицій і кінцівок було втрачено за ті п'ять місяців, поки виправляли те, чого можна було уникнути. Чи нестиме хтось відповідальність за наслідки цієї помилки? Питання відкрите. А я вкотре хочу наголосити: системних помилок війна не пробачає. Сьогодні це були компоненти до наземних роботів, завтра можуть бути батареї, оптика, програмне забезпечення. У держави має бути механізм не тільки створення помилок, а й для їх швидкого виправлення.

Юрій Гудименко, голова ГАР МО