Чому Південна Корея свариться з Україною, але прагне примиритися з КНДР: пояснює корейський експерт Санмін Шім
Ще в середині вересня відносини України та Південної Кореї виглядали доволі стабільними. Росія та КНДР поглиблювали військову співпрацю, північнокорейські солдати воювали проти України, а Київ і Сеул, здавалося, мали дедалі більше спільних безпекових інтересів.
23 вересня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга зустрівся в Нью-Йорку зі своїм південнокорейським колегою Чо Хьоном. Сторони обговорювали поглиблення політичного діалогу, торгівлю, інвестиції, відбудову України та спільні загрози від військової співпраці Росії та КНДР.
Це було продовженням активізації двосторонніх відносин. У липні Володимир Зеленський уперше зустрівся з президентом Південної Кореї Лі Чже Мьоном. Сеул оголосив про додаткові 100 мільйонів доларів невійськової допомоги Україні, а економічна співпраця мала ще більший потенціал. Так рамкова угода між країнами передбачала можливість залучити до 2,1 мільярда доларів пільгових корейських кредитів на відбудову до 2029 року.
Однак того самого 23 вересня відносини двох країн почали стрімко псуватися.
Під час виступу на Генеральній Асамблеї ООН Зеленський повідомив, що Україна передала Південній Кореї двох північнокорейських військовополонених. Обох захопили українські військові в Курській області Росії в січні 2025 року.
Здавалося б, це мало стати прикладом успішної співпраці Києва та Сеула. Адже Південна Корея раніше сама виступала за передачу полонених на свою територію, де вони могли б жити в безпеці.
Натомість уже 24 вересня президент Лі Чже Мьон публічно звинуватив Україну в порушенні домовленості про конфіденційність. За версією Сеула, інформацію про передачу військових не мали розголошувати, щоб не наражати на небезпеку самих полонених та їхні родини, які залишилися в КНДР. Українська сторона заперечила існування такої домовленості.
Південна Корея вимагала офіційних пояснень і вибачень. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав ситуацію дипломатичним непорозумінням. Згодом його південнокорейський колега Чо Хьон підтвердив, що отримав повідомлення з вибаченням, однак заявив, що його рівень не відповідає очікуванням Сеула.
2 жовтня Лі Чже Мьон пригрозив Україні додатковими заходами, якщо Київ не визнає порушення домовленостей і не вибачиться публічно. Він також розкритикував українські заяви про загрозу воєнного конфлікту між Північною та Південною Кореєю, звинувативши Київ у риториці, яка може підштовхнути Корейський півострів до війни.
8 жовтня дипломатична криза дійшла до відкликання посла: Міністерство закордонних справ Південної Кореї оголосило про рішення повернути до Сеула свого посла в Україні Пак Кі Чхана.
Так українсько-південнокорейські відносини опинилися в одній із найсерйозніших криз за час повномасштабного російського вторгнення.
І все це відбувається на тлі спроб президента Лі Чже Мьона зменшити напруженість у відносинах із Північною Кореєю та відновити міжкорейський діалог. Пхеньян, утім, не демонструє особливого бажання відповідати взаємністю.
Навпаки, 7 жовтня Кім Чен Ин надіслав Володимиру Путіну листа з нагоди його дня народження, в якому назвав російського президента "найдорожчим другом", підтвердив намір розвивати стратегічний союз із Москвою та вкотре підтримав російську "священну війну".
Поки Сеул намагається знайти шлях до примирення з Пхеньяном, північнокорейські військові здобувають бойовий досвід у війні проти України, а Росія допомагає КНДР розвивати військові технології.
Чому передача військовополонених спричинила таку гостру реакцію Південної Кореї? Чи має політика примирення з Пхеньяном шанси на успіх? Що отримує КНДР від участі у війні Росії проти України та як це може змінити баланс сил на Корейському півострові?
Про це "Українська правда" поговорила із Санміном Шімом, старшим науковим співробітником Центру зовнішньої політики та національної безпеки Інституту політичних досліджень Асан, фахівцем із міжнародного права та питань безпеки.
Його аналітичні статті та коментарі, присвячені питанням безпеки й екології у Східній Азії, публікуються в міжнародних медіа, зокрема в американському журналі "The National Interest", а також у провідних південнокорейських виданнях, серед яких "Chosun Ilbo" та "JoongAng Ilbo".
Хоча Санмін Шім подекуди критично оцінює окремі рішення та підходи нинішньої південнокорейської влади, його навряд чи можна назвати опозиціонером. Його позиція радше ґрунтується на професійному досвіді у сфері міжнародного права, дипломатії та національної безпеки, ніж на політичній приналежності. Раніше він викладав міжнародне право в Корейській національній дипломатичній академії та консультував державні органи з правових і зовнішньополітичних питань.
Криза в українсько-корейських відносинах
– Українсько-південнокорейські відносини переживають першу кризу від початку повномасштабного російського вторгнення. Нещодавно Південна Корея навіть відкликала свого посла з України. Чому питання двох північнокорейських військовополонених стало настільки чутливим для адміністрації президента Лі Чже Мьона?
– Це моя особиста думка, але я вважаю, що уряд Південної Кореї настільки проросійський, що фактично відкидає все, що може бути чутливим для двосторонніх відносин між Північною Кореєю та Російською Федерацією. Саме це ми бачимо сьогодні.
Попри те, що Україна люб'язно передала цих північнокорейських полонених Південній Кореї, південнокорейський уряд насправді цього не цінує. Південна Корея настільки зосереджена на нормалізації відносин із Російською Федерацією, що численні жести доброї волі з боку українського уряду для неї практично нічого не важать. На мою думку, це справді сумно.
– Чи спричинила ситуація з цими двома полоненими якусь внутрішню дискусію в Південній Кореї?
– На думку широкої громадськості, чудово, що цих полонених перевезли на територію Південної Кореї, де вони зможуть жити у вільній державі. Але нинішній південнокорейський уряд надзвичайно занепокоєний наслідками перебування цих північнокорейських полонених на своїй території.
Влада побоюється можливих негативних наслідків їхнього перебування під опікою Південної Кореї, тому так гостро реагує на їхню присутність. З мого погляду, це цілком ірраціонально. Південна Корея завжди рішуче виступала за передачу корейських військовополонених на свою територію, оскільки уряд вважає їх власними громадянами.
Між загальною політикою південнокорейського уряду та його діями в цій конкретній ситуації є повна логічна суперечність.
Міжкорейська напруженість
– Зараз у новинах ми бачимо, що президент Південної Кореї хоче знизити напруженість і відновити міжкорейські відносини та діалог. Але наскільки це реалістично, коли Північна Корея, схоже, майже не зацікавлена в діалозі?
– Можливо, це моє суб'єктивне судження, але, дивлячись на спроби південнокорейського уряду знизити напруженість у відносинах із Північною Кореєю, я не думаю, що це вдасться.
Північнокорейський уряд повністю зосереджений на розмежуванні двох режимів. Пхеньян вважає, що будь-які зв'язки з Південною Кореєю не принесуть реальної користі процвітанню північнокорейського режиму. Тому він вирішив повністю розірвати зв'язки з Південною Кореєю – і саме це зараз робить.
На жаль, південнокорейський уряд не готовий відмовитися від надії на примирення з Північною Кореєю. Саме тут і починається справжня трагедія.
– Ми також бачимо, що Північна Корея фізично посилює розділення: будує загородження, встановлює міни та укріплює кордон із Південною Кореєю. На вашу думку, це просто черговий період зростання напруженості чи політика Кіма щодо "двох ворожих держав" змінила ці відносини?
– Наскільки я бачу, Північна Корея дуже зосереджена на розмежуванні південнокорейського та північнокорейського режимів. Вони почали з мінування, щоб не допустити переходу південнокорейських військових на територію Північної Кореї. Це надзвичайно прикро, і, як ви знаєте, це призвело до невиправданих втрат серед південнокорейських солдатів.
Я не знаю, як військове керівництво Південної та Північної Кореї може розв'язати цю проблему, але дуже сподіваюся, що ситуацію вдасться владнати. Сподіваюся, ми знайдемо спільну основу для розмови й усвідомимо, що ця проблема не повинна нас знищити. Є ще багато чинників, які можуть вплинути на сприятливий результат у майбутньому.
– Опоненти президента Лі звинувачують його в надмірній обережності через страх спровокувати Північну Корею. Наскільки сильною є ця критика всередині Південної Кореї і чи пояснює вона незвично різку реакцію на Україну?
– Між прогресивним і консервативним таборами існує глибокий політичний розкол. Консерватори стверджують, що будь-яка взаємодія з Північною Кореєю – це, по суті, поступка. Натомість прогресивний табір вважає її необхідним кроком до примирення. Отже, щодо того, як рухатися далі в нинішній ситуації, існують величезні розбіжності.
– Президент Лі також розкритикував заяву України про можливий майбутній конфлікт між Північною та Південною Кореєю, сказавши, що така риторика може підштовхнути півострів до війни. Чому ця тема для нього особливо чутлива?
– Тут можна лише здогадуватися. Але, як я це розумію, високопосадовець Офісу президента України заявив, що ігнорування зв'язків між Північною Кореєю та рештою світу матиме ланцюгові наслідки для безпеки Південної Кореї. Але чи готова Південна Корея це прийняти?
Вони вважають, що завдяки мирним міжкорейським відносинам ми матимемо кращі відносини з усіма країнами на південь від Корейського півострова. Але це не доведено. Тож наші відносини і з українським, і з північнокорейським урядами залишатимуться суперечливими.
Роль північнокорейської армії у війні в Україні
– Північна Корея вже відправила до Росії приблизно 15 тисяч військових, і, за повідомленнями, тисячі з них загинули або були поранені. До цього сучасна північнокорейська армія не мала досвіду участі у війні такого масштабу. Наскільки змінилася північнокорейська армія сьогодні завдяки досвіду, здобутому в Україні?
– Після відправлення своїх сил для оборони або повернення контролю над Курською областю ці північнокорейські військові здобули цінний бойовий досвід сучасної війни – зокрема поєднання застосування дронів із традиційними бойовими діями. З погляду Південної Кореї, це не те, чим можна легко знехтувати.
Тепер Південна Корея має готуватися до можливих провокацій з боку Північної Кореї. Однак нинішній уряд не сприймає це серйозно. Оскільки ця адміністрація тяжіє до проросійських, прокитайських і пропівнічнокорейських позицій, вона не бачить у цих ознаках провокацій справжньої загрози. Мені шкода критикувати власний уряд, але, схоже, така реальність.
– А чи вже бачили ви докази того, що уроки, засвоєні північнокорейськими солдатами, були впроваджені у військову підготовку або доктрину Північної Кореї?
– Зі співпраці північнокорейських і російських сил я бачу, що росіяни діляться технічними рекомендаціями для подальшого розвитку військової компетентності Північної Кореї – особливо у військовій тактиці та застосуванні дронів.
Завдяки цьому північнокорейські сили тепер перебувають у кращому становищі. Не знаю, як інакше це сказати, але тепер північнокорейські війська перевершують південнокорейські в тому, що стосується протидії дронам та участі інших нетрадиційних сил.
– Отже, чи можна сказати, що солдати, які повертаються з Росії, зрештою сформують нову еліту північнокорейської армії з реальним бойовим досвідом?
– Передусім перша група, відправлена на територію Росії, складалася з бойових підрозділів сил спеціальних операцій. Вони відправили приблизно 10 тисяч своїх найкращих елітних військових, і результати говорять самі за себе. Участь цих сил справді допомогла повернути під російський контроль важливі території, які контролювала Україна. Це мало значний вплив.
Не знаю, чи зможе ця тенденція тривати, адже північнокорейський уряд також зіткнеться з труднощами постійної мобілізації своїх збройних сил. Ми не знаємо, як розгортатиметься наступний етап.
Погляньмо на те, що демонструє сам північнокорейський уряд. Він робить усе можливе, щоб не розкривати присутності свого особового складу на полі бою. Вони хочуть обмежити використання своїх людей заводами та іншими робочими місцями – допомагати російським військам і промисловості створювати потужніші системи озброєння. Тому, наскільки я розумію, північнокорейський персонал не з'являтиметься поблизу лінії фронту. Але я особливо хочу наголосити на тому, що Північна Корея співпрацює з російським урядом і військовими задля нарощування російських запасів, щоб російська армія була готова до майбутніх атак з боку України або інших країн.
– Ми досить добре уявляємо, що надходить із Північної Кореї до Росії: солдати, боєприпаси та ракети. Але значно менше знаємо про те, що рухається у зворотному напрямку. На вашу думку, що саме Північна Корея отримує від Росії натомість?
– Я маю на увазі, що Північна Корея насправді сподівається отримати від співпраці з російським режимом військові знання й досвід у розробці балістичних ракет та інших передових військових технологій. А ці режими своєю чергою надаватимуть робочу силу – зокрема фізичну працю та все інше, що потрібно Російській Федерації для відновлення її безпілотних систем. Тоді вони зможуть конкурувати з Україною у застосуванні нетрадиційних сил.
Російський уряд бачить, що український уряд не зможе вічно забезпечувати всі необхідні поставки для всього потрібного обладнання. І тоді це стане своєрідною війною на виснаження між Росією та Україною, у якій обидві сторони будуть змушені заплатити найвищу ціну за цей військовий конфлікт. Це дуже сумно, але це також факт.
– Якщо Північна Корея за допомогою Росії розвиває спроможності масового виробництва дронів типу "Шахед", як це змінить загрозу для Південної Кореї? І чи готова Південна Корея до такої масованої війни дронів, яку ми бачимо в Україні?
– Ми чули найновіше повідомлення радника з національної безпеки Республіки Корея: якщо Північна Корея надто сильно втягнеться в російсько-український конфлікт, це стане найкращою нагодою для Кореї встановити контроль над північною частиною Корейського півострова та об'єднати весь півострів в одну державу. Але, наскільки я бачу, цього не станеться, тому що це не передбачатиме політичних переговорів між великими державами, а сам військовий аспект, як ми розуміємо, не розв'яже цих питань.
Тож, на мою думку, що б не відбувалося на територіях України та Росії, це не матиме жодних наслідків для міжкорейських відносин.
Міжкорейські відносини доведеться врегульовувати відповідно до їхньої власної динаміки. Це означає, що Росія, Сполучені Штати, Японія, Корея – і Північна, і Південна – повинні сісти за один стіл і шляхом переговорів подолати розбіжності. Це не питання короткострокової перспективи, але воно обов'язково потребує переговорів.
Як Україну бачать у Північній Кореї
– Можливо, ви знаєте, як північнокорейська пропаганда пояснює своєму населенню Україну? Що північнокорейцям розповідають про те, чому їхні солдати воюють і гинуть за тисячі кілометрів від дому?
– Північнокорейський уряд готовий просто прославляти загиблих як національних героїв. Але цього буде недостатньо, якщо кількість загиблих і постраждалих для північнокорейського режиму й далі зростатиме. У нас є повідомлення про нинішні втрати: зафіксовано приблизно 3 тисячі загиблих солдатів і ще 33 тисячі військових, які фактично втратили здатність знову брати участь у війні.
Але зі зростанням воєнної напруженості між Росією та Україною втрати серед північнокорейців збільшуватимуться. І я не знаю, чи зможе північнокорейський уряд і надалі переконувати своє населення, що ці людські втрати неминучі.
Північна Корея – не демократична країна, її влада не залежить від схвалення народу й не зобов'язана відповідати на його запитання. Але вона все одно відчуватиме тиск з боку північнокорейського населення через людські втрати, спричинені участю північнокорейських військ у війні в Україні.
– Україну зображують як самостійного ворога чи лише як частину ширшого протистояння зі Сполученими Штатами та Заходом?
– Це справді цікаве запитання. Між США та Україною, схоже, не так уже й багато відмінностей. Але якщо подивитися на нещодавній епізод у відносинах України та Республіки Корея, здається, між цими двома державами є певні назрілі питання, які потрібно розв'язати.
Але, з мого погляду, усе це дипломатичні питання. Якби їх доручили міністрам закордонних справ обох країн, ці розбіжності можна було б легко подолати шляхом переговорів.
Нині для Кореї важливо те, що чинний президент адміністрації дуже активно виступає з критикою українського уряду. Це не допоможе врегулювати конфлікт між Україною та Південною Кореєю. Я дуже сподіваюся, що південнокорейський президент бодай на наступні два тижні утримається від заяв, щоб два міністри змогли досягти взаємоприйнятної домовленості.
– А на вашу думку, наскільки пересічні північнокорейці взагалі знають про масштаби участі своєї країни у війні Росії?
– З погляду консервативно налаштованих людей, цей уряд настільки пропівнічнокорейський, що вони підозрюють Північну Корею у величезному впливі на справи південнокорейського уряду. Але я в це не вірю. Хай там як складаються відносини між північнокорейським і південнокорейським урядами, я вважаю, що Південна Корея повинна бути краще підготовленою до протидії загрозам, які надходять із Півночі.
Насамперед у сфері кібербезпеки та морської безпеки. Але якщо не зважати на ці загрози, ми побачимо, що південнокорейський уряд житиме так, ніби нічого не сталося. Для населення Південної Кореї це не буде добрим сценарієм.
– А що станеться з тисячами солдатів, які повернуться додому з безпосереднім досвідом перебування в Росії, сучасної війни та сучасних технологій?
– Північнокорейські солдати, яких повернули на територію Північної Кореї, привезли із собою кращий досвід застосування дронів і ведення сучасної війни. Тож їм, можливо, буде що сказати своєму військовому керівництву. Але перешкодою для цих північнокорейців є те, що вони надзвичайно виснажені через надмірно стресові умови на полі бою. Тому вони можуть стати ключовою силою.
Це моє сповнене надії припущення, але ці люди можуть стати рушієм вимог більших змін у відносинах між Південною та Північною Кореєю. І якщо нинішня адміністрація не відповість на ці запитання, надалі доведеться ухвалювати нові політичні рішення.
– А чи можуть ці люди тепер потенційно становити проблему для режиму?
– Це ще одне питання, на яке ми насправді не знаємо відповіді. Військова та цивільна сфери суспільства вже давно співіснують. Але, як я це бачу, військові беруть гору над цивільними структурами. Тож яка б ситуація не виникла, остаточні рішення будуть у руках військових.
Як Південна Корея допомагає Росії і які це може мати наслідки
– У нещодавньому розслідуванні Reuters йдеться про те, що південнокорейські фахівці з нафтопродуктів, за повідомленнями, допомагали Росії долати дефіцит пального, частково спричинений українськими ударами по російських нафтопереробних заводах. Як цю ситуацію сприймають у Південній Кореї? Чи її взагалі там обговорюють?
– Із цього питання є дві різні думки. Для консерваторів це дуже серйозна проблема, адже складається враження, що південнокорейський уряд просто заплющує очі на допомогу російській економіці через постачання нафтохімічного пального.
Водночас із суто технічного погляду південнокорейському уряду не заборонено постачати нафтохімічну продукцію до Російської Федерації, оскільки це не суперечить санкційним режимам жодної країни. Тож ця ситуація певною мірою виявляє відмінності між санкційними режимами різних держав.
На мою думку, було б правильно посилити контроль за розбіжностями між санкційними режимами різних країн. Водночас нам потрібно узгодити ці відмінності між державами, які мають різні погляди, щоб досягти головної мети санкцій – послабити бойові спроможності Російської Федерації на полі бою у війні проти України.
– З українського погляду, ця торгівля може стати наступним великим джерелом напруженості між Сеулом і Києвом. На вашу думку, як можна відновити українсько-південнокорейські відносини?
– Так, нині між Україною та Республікою Корея є проблеми, але я твердо переконаний, що їх вдасться врегулювати шляхом дипломатичних переговорів між цими країнами.
На мою думку, тривожнішим результатом буде ситуація, якщо президент Південної Кореї Лі Чже Мьон і надалі чинитиме сильний тиск на відносини між Україною та Республікою Корея. Якщо так станеться, ці дві країни навряд чи зможуть найближчим часом примиритися.
Адже доки позиція президента не зміниться, південнокорейський міністр закордонних справ мало що зможе зробити з власної ініціативи для подолання розбіжностей. Отже, усе може звестися до того, чи змінить президент свою позицію щодо відносин між Україною та Республікою Корея.
Зокрема, щоб розкриття особистостей північнокорейських військовополонених не настільки сильно порушувало двосторонні відносини між цими країнами. Дуже важливо, щоб південнокорейський уряд усвідомлював цю важливість, а також важливість того, щоб позиції двох урядів не надто віддалялися одна від одної.
Аліна Полякова, УП