Чому Україні потрібна Антикорупційна стратегія?

Україна зараз живе без Антикорупційної стратегії. Попередня 2021-2025 рр - завершилась. А новий документ, який який має визначити пріоритети державної антикорупційної політики на наступні чотири років, все ще залишається на розгляді Верховної Ради. Голосування законопроєкту у першому читанні очікується вже цього тижня.

І тут варто відразу ж підкреслити: Антикорупційна стратегія – не просто черговий документ, який декларує боротьбу з корупцією. Від її ухвалення залежить, наскільки послідовно Україна зможе усувати системні причини корупції, забезпечувати ефективне використання державних ресурсів і виконувати зобов'язання перед Європейським Союзом. В умовах повномасштабної війни це питання стосується не лише якості державного управління, а й обороноздатності країни.

Я був членом однієї з 26 команд експертів, які два роки займались підготовкою проєкту Антикорупційної стратегії 2026–2030. У фокусі моєї уваги - розділ про сектор оборони.

Що таке Антикорупційна стратегія і навіщо вона потрібна?

З 2014 року боротьба з корупцією стала одним із ключових напрямів реформування української держави. За цей час Київ створив спеціалізовані антикорупційні інституції, запровадив нові механізми контролю, цифровізував низку державних послуг і зробив важливі кроки до більш прозорого використання публічних коштів. Проте окремих реформ недостатньо, якщо вони не об'єднані спільним баченням і довгостроковими пріоритетами.

Саме для цього й існує Антикорупційна стратегія. Її розробляє Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) на основі аналізу проблем, консультацій із фахівцями та оцінювання попереднього досвіду.

Стратегія працює в парі з Державною антикорупційною програмою. Якщо перша визначає, які системні проблеми необхідно розв'язати, то друга перетворює ці пріоритети на конкретні заходи, встановлює індикатори виконання та визначає відповідальних виконавців.

Такий підхід принципово відрізняється від боротьби з корупцією лише через розслідування окремих правопорушень. Покарання винних необхідне, але воно не усуває автоматично причин, які створюють можливості для зловживань. Якщо правила непрозорі, рішення залежать від особистих домовленостей, а контроль не працює належним чином, корупційні ризики відтворюватимуться знову.

Тому мета Антикорупційної стратегії — зробити так, щоб корупцію було складніше вчинити, легше виявити, а державні рішення ухвалювалися за зрозумілими та передбачуваними правилами.

Попередній цикл антикорупційної політики на 2021–2025 роки продемонстрував практичну цінність системного підходу. Цифровізація адміністративних і будівельних процедур, розвиток прозорих закупівель та антикорупційна експертиза законодавства допомогли зменшити окремі корупційні ризики й обмежити можливості для зловживань. Нова Стратегія має продовжити цю роботу, врахувавши зміни, яких зазнала Україна під час повномасштабної війни.

420 мільйонів євро і шлях до Європейського Союзу

Ухвалення Антикорупційної стратегії — це не лише питання внутрішньої державної політики. Воно безпосередньо пов'язане з європейською інтеграцією України.

Європейський Союз очікує від держав-кандидатів не просто ухвалення законів, а реального зміцнення верховенства права, незалежності інституцій, прозорості державного управління та ефективності боротьби з корупцією. Це необхідні умови для вступу до ЄС, адже спільний ринок і європейські механізми фінансування потребують довіри до державних інституцій та передбачуваних правил.

За даними НАЗК, ухвалення Стратегії пов'язане з виконанням відповідного кроку Плану України в межах програми Ukraine Facility. Йдеться про 420 млн євро макрофінансової підтримки ЄС, доступ до якої пов'язаний із виконанням передбачених програмою умов.

Крім того, ухвалення документа відповідає рекомендаціям Європейської комісії та визначеним пріоритетам у сфері верховенства права на 2026 рік.

Отже, відсутність затвердженої Стратегії створює ризики не лише для реалізації внутрішніх реформ, а й для виконання міжнародних зобов'язань України і доступ до європейських грошей.

Чому антикорупційна політика важлива для оборони

Під час війни оборонний сектор потребує особливого режиму роботи. Частина інформації про військові спроможності, закупівлі та забезпечення Сил оборони має залишатися закритою з міркувань національної безпеки.Проте секретність не повинна перетворюватися на універсальне виправдання непрозорих рішень, відсутності належного контролю чи непередбачуваних правил.

Україні потрібна модель, за якої безпека та підзвітність не суперечать одна одній. Саме на цьому має ґрунтуватися сучасна антикорупційна політика в секторі оборони.Проєкт Стратегії на 2026–2030 роки охоплює низку проблем, які мають безпосередній вплив на ефективність оборонного управління.

Перший виклик — цивільний демократичний контроль над Силами оборони.

Йдеться про дієвий парламентський нагляд, належну координацію на рівні державного керівництва, ефективність передбачених законом механізмів контролю та можливість громадськості брати участь у формуванні державної політики в межах, сумісних із вимогами безпеки. Такий контроль не повинен заважати військовим виконувати бойові завдання. Його призначення — забезпечувати законність, відповідальність посадових осіб і належне використання ресурсів.

Другий виклик — баланс між відкритістю та захистом інформації.

У секторі оборони має діяти принцип: настільки відкрито, наскільки можливо, і настільки закрито, наскільки необхідно. Це означає, що інформація, яка не становить загрози національній безпеці, має бути доступною для аналізу та громадського нагляду. Водночас обмеження доступу до даних повинні мати обґрунтовані підстави. Без такого балансу неможливо повноцінно оцінювати ефективність державних рішень і виявляти системні проблеми.

Третій виклик — планування та використання оборонних ресурсів.

Оборонне планування має бути пов'язане з програмуванням, бюджетуванням і фактичним виконанням визначених завдань. Це дозволяє співвідносити потреби Сил оборони з наявними ресурсами, завчасно планувати фінансування та зменшувати ризики неефективних витрат.

Четвертий виклик — зрозумілі правила оборонних закупівель.

Український оборонно-промисловий комплекс суттєво розвинувся під час повномасштабної війни. За оцінками, наведеними в матеріалах до проєкту Стратегії, у 2026 році вітчизняні виробники спроможні задовольняти понад 75% потреб Сил оборони в озброєнні та військовій техніці.Це значний потенціал, який потребує послідовної державної політики.

Виробникам необхідні передбачувані процедури, зрозумілі вимоги та стабільні правила взаємодії із замовниками. Якщо рішення залежать від непрозорих погоджень, а умови співпраці важко спрогнозувати, це стримує інвестиції, ускладнює виробниче планування та створює додаткові корупційні ризики.

П'ятий виклик — кадрова політика.

Ефективність оборонного сектору залежить не лише від озброєння, а й від людей, які планують, організовують і виконують завдання.

Зрозумілі критерії просування по службі, врахування попереднього професійного досвіду та належні механізми ротації допомагають формувати професійне середовище, у якому рішення ґрунтуються на компетентності, а не на особистих зв'язках.

Шостий виклик — стабільні правила бронювання військовозобов'язаних.

Зміни до правил бронювання та критеріїв визначення критично важливих підприємств безпосередньо впливають на можливість бізнесу планувати роботу й зберігати необхідних працівників. За даними, наведеними в матеріалах до проєкту Стратегії, від початку 2023 року відповідні урядові правила змінювалися десятки разів.

Звісно, держава має враховувати потреби мобілізації та оборони. Проте часті й непередбачувані зміни критеріїв створюють невизначеність для підприємств, можуть негативно впливати на виробництво та надходження до бюджету.

Крім того, що менш зрозумілими є правила, то більше можливостей виникає для довільного тлумачення вимог і зловживань під час ухвалення рішень.

Сьомий виклик — зрозумілі правила експорту озброєння та військової техніки.

Непрозорі дозвільні процедури, складні погодження та фінансові бар'єри можуть ускладнювати вихід виробників на зовнішні ринки й стримувати залучення додаткових ресурсів у галузь. Чіткі та однакові для всіх правила експорту, належний контроль і зрозумілі процедури ухвалення рішень допоможуть зменшити простір для корупційних зловживань і створити умови для розвитку оборонної індустрії.

Чому важливо підтримати законопроєкт уже зараз

Антикорупційна стратегія не розв'яже всіх проблем автоматично. Сам факт ухвалення документа не гарантує, що кожна передбачена ним реформа буде реалізована належним чином.Результат залежатиме від подальших рішень парламенту й уряду, якості Державної антикорупційної програми, роботи відповідальних органів і належного контролю за виконанням визначених заходів.

Проте без затвердженої Стратегії державна антикорупційна політика ризикує втратити цілісність і послідовність. Замість системного усунення причин корупції держава реагуватиме на окремі проблеми, не завжди впливаючи на механізми, які їх породжують.

Сьогодні підтримка Антикорупційної стратегії — це водночас підтримка європейського курсу України, зміцнення оборонного сектору, розвиток вітчизняного ОПК і створення більш передбачуваних правил для держави та бізнесу.

Для міжнародних партнерів ухвалення документа стане сигналом про готовність України продовжувати системні реформи навіть під час війни. Для громадян — підтвердженням того, що боротьба з корупцією не обмежується гучними справами, а передбачає послідовну зміну правил функціонування держави.

Нарешті, для сектору оборони це можливість сформувати середовище, у якому ресурси використовуються ефективніше, рішення ухвалюються прозоріше, а виробники та військовослужбовці можуть розраховувати на зрозумілі й справедливі правила.

Олександр Вегержинський, аналітик НАКО