Демократия – это не Тимошенко

"Істина і справедливість, - писав Арістотель, - за своєю природою сильніші від своїх протилежностей". Отже, перманентні поразки істини і справедливості у ході виборчої кампанії в Україні можуть свідчити лише про одне: про звичайну природу речей не йдеться.

Зазеркалля політичних технологій, маніпуляцій і неправди - ось той життєвий простір, в якому процвітають найуспішніші кандидати на посаду глави держави.

Є випадки кумедно-повчальні, такі як пан Противсіх. Є просто кумедні. Такі як Яценюк. Арсеній Петрович, наприклад, так завзято розпочав передвиборчу кампанію свого Я, що не спромігся чітко сформулювати свого бачення ще чогось, окрім себе самого.

Українці вже тривалий час спостерігають його портрети на біл-бордах у найрізноманітніших ракурсах. І, власне, виглядає так, що це і є не лише форма, а й зміст його кандидатури. Відтак напрошується висновок, що буде потім?... На 17 січня у Яценюка залишиться тільки один ракурс. І дай, Боже, щоб це була просто потилиця...

А є випадки й досконалі. Ще б пак, вона над цим найбільше працює. Можна припустити, що не випадково корпоративний колір Тимошенко білий, не випадково подарували Юлії Володимирівні білого тигра. Темнота, яку сіє і вирощує навколо себе Тимошенко, вимагає висококласного маркування власних сил, та й чорну кішку шукати у темній кімнаті було б неможливо.

Темнота у державній статистиці, яку запроваджував і відстоював уряд, темнота щодо правдивих конституційних позицій БЮТ, темнота щодо цільового призначення "грипозного мільярду", темнота у газових відносинах двох країн (даруйте, правильніше буде сказати двох прем'єрів), темнота, зрештою, у всьому, що стосується бодай якоїсь визначеності у самої Тимошенко і навколо неї.

У цьому відношенні добре Яценюку: політичне мистецтво візуалізації образу, врешті-решт, ні до чого не зобов'язує. Мовляв, подобається більше портрет інфанти Маргарити роботи Веласкеса, то не голосуй за портрет Арсенія Петровича.

Інша справа з Тимошенко, бо вона таки працює, тобто діє. Можливо, це єдиний допоки випадок в українській історії, коли бездіяльність була б більш бажаною та очікуваною, аніж рішучі кроки.

Чому? А тому що ці кроки мають не те що ленінський ритм, "крок вперед, два кроки назад", а просто-таки Попандополівське "разбегусь в разные стороны".

Чергове підтвердження такої всебічної орієнтації Тимошенко нещодавно було продемонстроване прес-службою Кабінету Міністрів. Йдеться про заяву Генерального секретаря ЄНП Антоніо Лопес-Істуріса на Конгресі ЄНП в Бонні.

На перший погляд, банальна маніпуляція з виступом європейського політика.

З огляду на обридливе ставлення українського суспільства до всіх кандидатів в цілому, то той-таки Василь Васильович так само міг би розповсюдити прес-реліз, стверджуючи, що європейці закликають український народ підтримати його заклик йти вперед і покінчити з нинішньою корумпованою, непрофесійною владою в Україні.

У контексті саме Тимошенко цей міжнародний інцидент характерний з інших причин. По-перше, ми в черговий раз побачили наявність авторитарних ноток у пропаганді Тимошенко. Тобто коли окрема особа та її воля підміняють значно змістовніші поняття, заступають собою певні (в даному випадку політичні і світоглядні) цінності.

Спершу Юлія Володимирівна видає себе не більше не менше як за Україну, граючись займенниками, далі підміняє собою ні багато ні мало - саму демократію.

По-друге, жодного сумніву немає в тому, що це реверанс у бік проєвропейського електорату, оскільки давно відомо, що Тимошенко політично підпирається Москвою, а обмовка за Фрейдом пана Олійника нещодавно в черговий раз привернула увагу до цього факту.

Отже, слід було якомога швидше "заспокоїти" і дати відповідний сигнал іншій частині потенційного електорату. На такому маятнику властиво і тримається Тимошенко, її виборча кампанія, її діяльність як посадовця і політика.

Звісно, європейців не так легко провести. Вони виходять з того, що демократія, хоч і є надбанням європейської історії та політичного досвіду, одночасно є цінністю універсальною.

Саме на цій універсальності базується інтерес Європи, решти світу, і окремо ЄНП до української ситуації та до майбутнього нашої держави. А демократія - це ще й діалог, який треба вміти провести (так принаймні характеризував її Авраам Лінкольн).

А тепер зважте на якість діалогу, в якому бере участь Тимошенко. Переконаний, що ті ж таки європейці дуже добре пам'ятають його початок. Вони вимагали визначеності, чітких позицій. А на той час, у 2006 році, виходячи, як завжди, з відповідної сьогочасної кон'юнктури, Тимошенко вважала за потрібне виголошувати зовсім протилежні речі.

Беручись інтенсивно за курс на інтеграцію до європейських політичних об'єднань, Юлія Володимирівна вказувала наліво і закликала "рухатися у напрямку до Соцінтерну".

27 травня 2006 року на з'їзді БЮТ Тимошенко заявляла: "Ми - сильна європейська політична сила. Ми обов'язково будемо членами міжнародних партійних об'єднань. Ми будемо дивитися у бік Соцінтерну, тому що сьогодні це найбільш суттєва і найбільш популярна політика в світі". Дарма, що лідер Партії європейських соціалістів Марек Сівец називав програму БЮТ "некоректною та розпливчастою".

Сьогодні далекий відголосок соціалістичних мрій Тимошенко знайшов відображення в програмі кандидата хіба що запозиченим гаслом українських соціалістів Олександра Мороза - "побудуємо Європу в Україні".

Натомість, домінує в нинішній програмі правий духовно-культурний аспект. Перша частина програми Тимошенко дуже нагадує Віктора Андрійовича, зрештою як і її бажання "освоїти" ЄНП.

Один київський чиновник якось сказав, що тільки дурень не міняє свою позицію. Тимошенко змінює її дуже часто. Ну що ж, добре що вона хоча б присутністю своєї партії в європейських структурах долучилася до процесу інтеграції України до європейського світу.

Дякуємо!

А відтак у всій цій історії з самопроголошенням Тимошенко її підтримки з боку ЄНП нас має цікавити лише той факт, що невизначеність і непрогнозованість її орієнтацій та політичних позицій є вкрай важким тягарем для суспільства, історичний і цивілізаційний вибір якого раз-по-раз збивають на манівці політтехнологічним шарлатанством.

Якщо вибір зроблено, то й поводитися слід по-європейськи. Блудити європейською підтримкою - річ абсолютно зайва. Європа підтримувала і буде підтримувати українську демократію. Але демократія - це не Тимошенко.

Олег Проценко, Центр політичного консалтингу, для УП