Битва за Волынь - между Львовом и Донецком

"Волинь - сто доріг, сто лісів, сто озер!", - так співає відомий бард Олександр Смик про землю, на якій виріс він і я з ним разом, бо народилися в одному році та є людьми одного покоління та способу мислення.

Волинь - земля великих вольностей та чималої волі й самодостатності. Ця земля завжди була ласим шматком для володіння та розподілу, рівно як і бажання мати волинян "своїми".

І будучи частиною Руської землі та Галицько-Волинським князівством, витримуючи напади татар та маючи литовські вольності Радзевіла та Люберта, давши Україні Пересопницьке Євангеліє, Острожську Біблію та Острожську академію, ставши краєм, де зупинилася унія та не стихала полеміка в літературі, Волинь розквітла багатством книжок, освітності та пошуку компромісу на межі обриву між латинським та візантійськими світами.

Вже починаючи з першого та другого розподілу Польщі в 1793-95 роках ця земля і люд стають об'єктом російсько-імперського впливу. І через Почаївську лавру та Корецький монастир, і через переможний хід руського православ'я та шкільництва - із волинського люду геть вибивається латинський дух уніацтва та католичення.

В цей час популяризується російська мова та знищується національна самоідентифікація.

Як результат, до кінця 19-го сторіччя українці Волині приходять до геть знаціоналізованого та звироднілого стану і на запитання хто вони, відповідають - чи то православні, чи то руські, чи волиняни. Але виразною є нелюбов до кацапа та яскраве відчуття інакшості від великоросів.

Практично до 1921 року, часу передачі Волині від Росії до Польщі, про національну, українську самосвідомість тут говорити тяжко. Мозаїка литовських, російських та польських впливів привела до неозначеності волинського люду, рівно як і протестних реакцій, як межі у формуванні типово волинського світу.

Іншим життям в цей час жила Галичина. Самосвідомість сусідів галичан формувалася в іншому світі - світі Австро-Угорщини та златинизованому середовищі.

Ці світи майже не перетинаються, хоч в минулому це було єдине Галицько-Волинське князівство, яким правила одна династія.

Разом з тим, вплив вказаного князівства та литовський вплив зробив волинян зовсім іншими від люду центральної та східної України, відокремивши їх в самоідентифікації в люд, що відчував і спорідненість, і інакшість до світів руського, польського, рівно як і галицького.

В значній частині своєї психології волиняни приросли до землі, здобули індивидуалістичність і, з появою індустріалізації, в місто не їхали, хоч до нього було 5 кілометрів, а платня там була вищою.

Разом з тим перемішаність релігійної самоідентифікації привела до того, що на Волині найбільше почала розвиватися протестантська церква, що і не унія, і не православ'я.

А католицизм та греко-католицька церква були представлені в основному польським населенням Волині та заїжджими галичанами та карпатцями в меншій пропорції. Домінувала ж церква православна в її московському вираженні.

Довоєнна пацифікація Пілсудського завершила справу, окресливши волинянина як людину, що навчилася знаходити межі свого хутора та межі своєї душі, рівно як і тип волинського способу відношення до людей і світу.

Відчуття себе як хазяїна та відчуття гідності, нетерпимість до приниження та індивідуалізм, фольклорне багатство наближало волинянина до карпатців. Карпатські гори та волинські ліси стали великою вольницею пізнішої національно-визвольної боротьби.

Волиняни жили і живуть між світом візантійським, де орда і цар - то все, а люд - ніщо та світом латинським, де людина та самоорганізація - все! Про цей час моя мама, якій зараз 83 роки, говорить так: "Твій дід був небагатим чоловіком - в нього було всього 7 гектарів поля".

Величезна непосильна праця та скромність і релігійність - ознака волинської душі. Рівно як і те, про що співає Маренич у "волинських піснях": "Біля обрива спокій віднайти...".

Початок німецької окупації приніс на Волинь геть зовсім іншу психологічну реакцію, ніж на Галичині, де німці були "нашими". Залишки совєцької окупації, поява червоних партизан, що провокували німців на репресії, привели волинянина до самооборони з мотивами відмінними від галицьких.

Волиняни взялися захищати "свій світ". Яскравим виразом волинського проекту самозахисту і організації повстанської армії (УПА) був Тарас Бульба-Боровець, загони якого на Костопільщині нараховували в 1941 році до 3 тисяч чоловік.

І "Поліську січ" і УПА, як назву, створив саме Бульба-Боровець. Мали сильний вплив на Волині ідеї мельниківців, зокрема варто відзначити діяльність Власа Самчука та газети "Волинь" в Рівному.

Про зміст полеміки між волинським та галицьким проектами боротьби за майбутній устрій України вказують такі зауваження Бульби-Боровця:

"Ви признаєте фашистський принцип диктатури вашої партії, а ми стоїмо на принципах кровної і духовної єдності цілого народу, на основі демократії, де всі мають рівні права та обов'язки, ми утверджуєм багатогранність світогляду серед українського народу і не бачимо необхідності ліквідовувати її штучними методами "єдності", а рахуємо що єдино вірною буде та концепція, котра замість розпалювання внутрішніх міжусобиць за владу мобілізує всі сили народу для боротьби, в першу чергу, із зовнішніми ворогами, підкоряє її не тій чи іншій силі, партії, а пріоритету нації і держави!".

Силою волинського проекту була також ідея просвітництва, інтелігентності та появи типово європейської філософської реакції Волині - філософії екзистенціоналізму, яка пізніше проявилася в творчості "Празької школи".

Тяжкими були перемовини цих двох проектів, та переміг галицький проект. Хоча значний час загони ОУН Бандери на Волині видавали себе за бульбівців, бо населення їх дуже підтримувало.

Зрештою час був такий, що Волинь, Галичина та й Карпати стали до єдиної боротьби вже без полеміки.

І честь, і слава УПА неподільна, як і неподільний поступ Західної України в цілому, хоч командування УПА на 80% складалося з галичан.

Символічно показовим є і те, що німці розмістили столицю окупованої України на Волині, включивши Галичину в інший округ! Мотивами, окрім невеликого розміру Рівного, було те, що атмосфера навколо була антирадянська, а комунікації зручними.

"Савєцька" окупація ознаменувалася тим, що на Волині військ НКВД було найбільше, тут вони тримали зовнішню розвідку та два закриті підприємства, та й прикладали щонайбільші зусилля до "совєтізації" Волині через заїжджі кадри.

Я народився ще тоді, коли були бандерівці, в родині вояка УПА з псевдо Лагідний і проніс через все життя відчуття та розуміння волинської душі, а в серці глибоку підтримку всього українського.

Але коли я приїжджав до Львова, то там був "москалем" і дуже дивувався тому, що є між нами різниця - внутрішня духовна межа, ну і, однозначно, що є спорідненість - історична і духовно-визвольна!

Чужий я і на Поділлі, де зараз проживаю, бо тут панує совкова байдужість із гаслом "а какая разніца", що глибоко не зрозуміло мені - волинянину. Хоча Поділля теж стає іншим - більш українським, козацьким.

Початок 90-тих сколихнув всю Україну РУХівським поступом, і Рівненщина вибухнула одним із найбільших радикалів національно-визвольного руху.

"Товариство української мови", а пізніше РУХ збирали тисячі людей. Василь Червоній, Микола Поровський, Володимир Пилипчук, Іван Демянюк, Борис Степанишин були великими героями в той час.

В цей час, починаючи із 1992 року, ми намагалися розбудовувати КУН в області і за 5 років діяльності мали 600 чоловік, коли РУХ нараховував десь біля 3 тисяч членів партії та величезну підтримку в народі.

Ані УНА-УНСО, що чудово в той час фінансувалася та мала газету "Наша справа", ані наш КУН, ані ОУН мельниківців, яких очолював професор Поліщук, не змогли знайти хоч найменшу підтримку на Батьківщині УПА - в бандерівському краї.

Корінне населення, в родині котрих, як правило, був вояк УПА, не підтримувало націоналістів, програма яких була окреслена як етнічно обмежена.

Тоді були великі дискусії між КУНом та РУХом, яку націю - етнічну чи політичну - будемо будувати. Яким має бути український націоналіст? Такий як в Клубі української елітарної молоді в Рівному - освічений та багатомовний європеєць.

Чи такий як в УНА-УНСО - брудні чоботи, які валялися в нас в клубі разом із ідеями Віктора Шкуратюка.

Втім, до 2000 Волинь була РУХівською!

Знаменною є особа Василя Червонія та епоха, яка пов'язана із його іменем. Він змінив обличчя міста та сколихнув самосвідомість волинян.

Я був соратником і опозиціонером Василя, бо розкол пройшов через наші душі та переконання, а знання мерзотності політичного механізму не давало більше сил. Але слід сказати правду - Червоній - то ціла епоха в національній самосвідомості частини Волині - Рівненщині.

Теперішній час - час лоскутності та суспільно-політичної невизначеності.

Все покололося та зфрагментувалося в нашому краї. Знову волинянин стоїть перед вибором. З галицьким проектом іде "Свобода" і має підтримку, яка однозначно буде зростати в бандерівському краї - на Волині. Але у волинян є безліч запитань до "Свободи", як було і у Бульби-Боровця до ОУН(б).

Поки що "Свобода" по-галицьки гонориста та хамовита, часто шарамижницька, до розмов не готова! Бо галицькими шапками всіх закидає!

Суне разом із якоюсь "своєчасною" загибеллю Василя Червонія, і "русскій мір".

Ой не дарма сюди приїздив Кіріл! І не дарма на сесії міськради вже третій раз ставиться питання про будівництво на Басівщині в Рівному із величезним храмом Дмітрія Донского духовного центру.

Знову Волинь хочуть зробити ударним ФСБешним плацдармом для зросійщення Західної України та вбиття палі на межі світу європейського - Галичини, яку проковтнути не вдасться.

Але хочу сказати як споконвічний волинянин, що "русскій мір" в нас не росте і марні намагання цих людей! На Волині росте відчуття російської православної церкви, як церкви диверсійної та агресивної до глибокої української та віруючої душі волинянина.

Але слід сказати, що 15% голосів за Партію регіонів - це величезний вклад цієї церкви, що спекулювала на споконвічному страху та покірності волинянина перед Богом та на глибокій повазі до священників.

Якими б не були волиняни націоналістами, зростання радикалу російської церкви буде приводити до того, що волиняни із-за глибокої віри і страху будуть до деякої міри піддаватися "русскому міру", і в Росії це дуже добре розуміють, як і те , якою є зараз важливою битва за Волинь!

За партію "Батьківщина", на мій розсуд, волиняни проголосували із відчаю. Тимошенко, Ющенко та Яценюк відгукнулися в серцях тих волинян, які і складають ту волинську невизначеність, що сформована віками та хватається за традицію, як єдиний спосіб щось впізнавати в собі.

"Свобода" в Рівному помітна будками та прапорами, та в основному складається із таких собі радикально налаштованих нарцисів, часто людей, що не вміють по-справжньому організувати пропагандистську роботу та навчитися поважати самодостатнього волинянина.

Але галицькі прожекти нічого не значать, волинянам чужої слави не потрібно, тут вони самі з вусами! Все що здобуто, здобуто на авторитеті і харизмі Олега Тягнибока. А ще на глибокій гордості волинян за участь в УПА та тому що: "Ой на узліссі хрест стоїть, а під тим хрестом наш брат лежить!".

Партія регіонів грала на волинській візантійщині :"вот приєдет барін - барін разбєрєтся". І її стільки, скільки їхніх досягнень. Думається, що це остаточні перспективи цієї сили на Волині. Все що більше, то вже силою, обманом та "русскім міром".

Здобутками того сторічного сибірського шаманства на Волині і користуються ті люди!

Найближчими ідеями для волинської душі є ідеї, що були представлені в РУХові В'ячеслава Чорновола. Це поєднання націоналізму із демократією, ідеалізмом та самовідданістю Україні. Але того вже нема, розчинилося в злодійстві, крутійстві та отаманщині.

Якщо прислухатися до шелесту волинських лісів та плескоту озер, то Волинь чекає "третьої сили"! І це не "Свобода", і не "Батьківщина", і не Партія регіонів.

Волинську душу не обманеш, глибоку та чисту воду волинських озер скаламутити неможливо!

Петро Українець, психолог, Рівне, для УП