Divide et impera или иллюзия власти

"Епоху можна вважати закінченою, коли вичерпалися її засадничі ілюзії"
Артур Міллер

Без щонайменшого натяку на глибоке наукове дослідження чи запальну ідеологічну промову, вважаю за необхідне розповісти в переддень Святої Пасхи одну страшенну таємницю, яку всі знають, але неприродна жага бути обдуреними заважає її по-справжньому усвідомити.

Так ось, епоха ліберальної західної парламентської (називайте як завгодно) демократії закінчилися, тому що здулася її основоположна ілюзія – влада народу.

Для України вона закінчилася на півдорозі чи напівкроці.

Якщо дехто вважає, що демократії в Україні не було взагалі, то, принаймні, ми затаврували український народ в своїй Конституції як єдине джерело влади в Україні (стаття 5), по-фарисейські відчуваючи при цьому відповідальність перед Богом (преамбула Основного Закону), та одночасно скидаючи його з владного олімпу.

Влада народу – ця, здавалося б, невичерпна ідея епохи демократії остаточно вичерпалася. З самого початку з нею в дійсності поступили рівно так, як тисяча років назад стародавній Рим поступав з рештою світу.

До речі, Рим більше битв та воєн виграв, не вдаючись до зброї. І, в першу чергу, застосовуючи буденну максиму римського сенату, яку ми застосовуємо ледь не щодня по кілька разів.

Коли великий кусень не влазить до рота, його слід розділити на дрібніші шматочки та з насолодою проковтнути.

Ви вгадали, прозорливці, – Divide et impera – розділяй і володарюй.

Владу народів, які в різний спосіб реально чи заочно повідрубували голови своїм помазаникам, розділили, загорнувши в красиву політико-правову теорію розподілу влад, та проковтнули.

Теорія розподілу влади присутня й у нашій Конституції: "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову" (стаття 6).

Все. Була влада народу – стала влада законодавця, виконавця та судді. Де там народ – "єдине джерело влади"?

Може народи Заходу вершать свою долю? Не знаю, але водночас не вірю, щоб європейські народи прагнули воювати в пустелі, яку Саркозі і Компанія бомбить із закритими очима. Це страх перед інакшим світом та незрозумілою Джамахірією.

Але наразі це не надто псує апетит ситим європейцям, адже сьогодні не стосується їхніх гаманців чи шлунків. Тільки сьогодні, а завтра? Вони вже хапаються за них то в одному, то в іншому місці. Чи помітять тенденцію? Але Бог з ними.

В Україні народу не видно – ні серед законодавців, ні серед виконавців законів, ні серед суддів. Як не приглядайся, в який кабінет не зайди. Та й не живе народ в золотих гетто, на кшталт Безрадичів чи Міжгір’я.

Бо хіба може український народ, для прикладу, встановлювати податки на своє ж власне життя, адже те, що зараз коїться з податками аж ніяк не схоже на оподаткування бізнесу чи доходів?

Чи може народ своїми земними законами охопити загробне життя, бо ж як інакше оцінити закони, які для отримання пенсії прописують працювати після власних поминок?

І хіба може український народ так виконувати закони, господарювати та торгувати, якщо, як в народі кажуть, скоро здачу буде нічим давати? Збитки та мор на рівні світових воєн або чуми.

І хіба може український народ так завзято судитися з власною державою, що в Страсбурзі подумують будувати нові корпуси Європейського Суду з прав людини строго для українців?

Риторичні запитання, бо задекларована Конституцією влада українського народу відкрито демонструє свою ілюзорність.

Не повертають цю ілюзорну владу до життя й славнозвісні вибори, під час яких каста недоторканих одягає вишиванки, поверх них хрести та підживлює своє панування придатною до підживлення біомасою.

Але що таке вибори, коли, як говорив Шевченко, "за шмат гнилої ковбаси у нас хоч матір попроси", то віддамо.

Це поезія, а теперішнє життя більш прозаїчне. Ніякої ковбаси, замріялися, досить телевізора. Віртуальна трепанація черепа, мозку та совісті одночасно. Ніяких двадцяти чотирьох кадрів лірики, суцільний 25 кадр попкорну. Ось єдине право народу.

Каста українських недоторканих із стерилізованою совістю – ось до кого перейшла ілюзія влади, якою нещодавно в 1991 році пишався народ. Не довго, не весь, але пишався.

Чому ілюзія?

Тому, що ця каста залежить від щонайменшої примхи "картелю добрих намірів" https://www.pravda.com.ua/columns/2011/04/7/6085611/, як нещодавно на УП оспівав світовий уряд один з великих начальників Ради національної безпеки і оборони української державної химери.

Тому, що людина взагалі є лише носієм ілюзії влади. Реальну владу над людиною, вірніше, її життєвим вибором, часто мають такі сили, як гординя, страх, ненависть, заздрість, жага сексуально збочених втіх. Багато їх, одним словом, і ймення їм – легіон.

Але є ще любов до ближнього, про яку ми вдаємо, що забули, і про яку хоча б в переддень Святої Пасхи пасувало б згадати.

Якщо влада легіону над людиною веде людину до загибелі, то любов до ближнього веде її до спасіння. Ось тут дійсно вільний вибір кожного. Не падайте дехто зі сміху. Від суцільного реготу-шоу здригається земля та ось-ось зірветься зі своє осі.

Р/S. Епоха демократії закінчилася, панове, ілюзія влади народу вичерпалася. Час прозріти. Наступила ілюзія влади володарів.

Андрій Ільків, адвокат, Львів, для УП