Когда же Украина избавится от иностранной оккупации?

Імперія – це метрополія із численними колоніальними володіннями. Національне питання завжди було смертельно небезпечним для будь-якої імперії. Саме воно стало основною причиною розпаду СРСР – однієї з останніх і найбільших імперій нашого часу.

"І за соломинку вхопиться той, хто топиться"...

Так і Росія намагається зберегти хоч залишки імперії. Україну вона вважає найбільш підготовленим для цього об'єктом, а відтак намагається привласнити собі не тільки територію й засоби виробництва, але і її історію – історію Київської Русі.

Без минулого – у Росії немає й майбутнього. Основні засоби новітніх колонізаторів – енергетична монополія, скупка промислових об'єктів, мовна експансія й інформаційна блокада...

*   *   *

Війна, а відтак і обслуговуюча її політика – огидні справи. Вони ніколи не обходяться без зрадників і яничарів. Наш власний досвід – наочне тому свідчення. Боротися з відвертим ворогом – важка справа. Але значно важче боротися із прихованим ворогом. Зрадництво – найважчий гріх з усіх відомих... Згадайте "апостола" Іуду...

Що ж робити сьогодні Україні?

Насамперед необхідно позбутися колоніальної залежності. Розпад радянської імперії аж ніяк не змінив статусу України як васала московського центру. Тут залишилися всі атрибути колишньої системи: впроваджена імперією структура державного управління, ідеологічно підготовані кадри майже для всіх ланок цієї структури, включаючи економіку, освіту, армію, внутрішню й зовнішню політику, місцеву адміністрацію тощо.

Хіба може бути сумнів у тому, що КПУ – це фактично "Колоніальна партія", а Партію регіонів справедливо було б називати "Партією рабовласників"? Ідеологічні розбіжності між ними аж ніяк не впливають на їхню стратегічну мету – відновлення колишньої імперії, у лоні якої вони відчуватимуть себе безпечніше, принаймні від помсти власного народу.

І хоча Російська імперія в грудні 1991 року нарешті впала, але армія й імперські силові структури залишились на території України. Етнічні росіяни й генетично, і традиційно, і за ідеологічним вихованням є прихильниками колоніалізму й тоталітаризму.

Наочний тому приклад – "Русское единство". Вони й досі тримають у своїх руках важелі управління країною, принаймні в ряді регіонів.. Чи можуть вони стати патріотами незалежної України? Але ж вони беруть участь у формуванні нашої влади.

То чи варто дивуватись тому, що ми ніяк не можемо навести лад у своїй державі?

*   *   *

Політичні події, які відбулися останнім часом у соціальному й національному житті України, свідчать про зростання суспільної свідомості населення. Можна сподіватись, що парламентські вибори 2012 року дозволять зменшити колоніальну складову в законодавчій гілці влади.

Проте суттєво вплинути на закорінену колоніальну систему державного управління навряд чи вдасться.

У нас просто немає досвіду управління незалежною державою.

Набуття такого досвіду вимагає тривалого часу. Запозичувати його в будь-якої іншої держави – марна справа. Історичні, національні, економічні, природні умови, на підставі яких випрацьовується система управління, у кожної держави неповторні.

У програмах 190 "політичних" партій України немає й натяку на проект національної системи державного управління. Майже всі українські партії побудовані за авторитарним – колоніальним ! – принципом.

То про яку демократичну систему управління державою може йти мова?

У свідомості навіть української інтелігенції поняття політичної культури тільки починає зароджуватись. Чи можна чимось прискорити цей розвиток або компенсувати його нестачу? При великому бажанні й наполегливості – так! Для цього треба скористатись українськими національними звичаями й традиціями, а також історичним досвідом – хоча б козацької держави часів Богдана Хмельницького, Конституцією Пилипа Орлика тощо. Ідеться не про повернення до старовини, а про використання тих основ, на яких вони будувались.

*   *   *

Історію роблять маси... Ми живемо у світі, що його створено попередніми поколіннями. Наші діди й батьки, навіть відходячи в кращий світ, молилися за те, щоб їхнім нащадкам жилось краще. Адже молитва – реальна чи віртуальна – визначає переважний напрямок життєдіяльності кожної людини. Мрії й поведінка батьків, зрештою, формують вектор наступного розвитку суспільства.

Щоправда, завжди знаходяться особистості, які прагнуть використати духовну й фізичну активність мас у власних інтересах – очолити рух, щоб за його допомогою захопити владу.

А влада – це вже ресурс для реалізації особистих прагнень... Гасла, з якими вони прийшли до влади, відступають на десяте місце після власних бажань.

І ніяка конституція – за відсутності такого президента, яким був Гавел – протидіяти цьому не зможе.

Коли нинішній уряд береться за проведення чергової реформи, українці з острахом чекають, у яку нову аферу це може вилитись. Адже всі так звані "реформи" мають за мету вичавити із громадянина ще певну суму грошей для "поповнення бюджету", який розкрадається владними структурами з неймовірною швидкістю.

Радянський Союз розпався саме через те, що в бюджеті не вистачало грошей для "прокормлення" дітей, онуків, кумів і інших родичів правлячої верхівки.

Наш сучасний уряд – гідний нащадок колишньої колоніальної системи, який добре засвоїв від своїх наставників методику пограбування народу. Можете здогадатись, що чекає нас у недалекому майбутньому.

*   *   *

У політику йдуть переважно люди, які більше ніякими здібностями не володіють. Знищивши колишню систему управління державою, вони не спромоглися створити нову. Навіть посаду міністра вважають політичною. А це означає, що на всі посади нижчого рівня призначаються не авторитетні фахові спеціалісти, організатори виробництва – а соратники по партії.

От і "маємо те, що маємо"...

Прийняті Верховною Радою закони ніколи не працюватимуть, поки не будуть створені дієві команди виконавців, забезпечених необхідними ресурсами.

Антон Варварич, ВГО "Патріот – захисник Батьківщини", спеціально для УП